Поняття юридичної діяльності та її структура

Взагалі кажучи, юридична діяльність, її види є одним із поширених об’єктів дослідження в теорії права. У найшир- шому розумінні така діяльність є видом діяльності людини, тобто діяльністю людською.

Саме загальнотеоретичний розгляд юридичної діяльнос­ті як різновиду людської соціальної діяльності достатньо гли­боко здійснив В. Карташов. Він розуміє під юридичною ді­яльністю „лише таку опосередковану правом трудову, управ­лінську, державно-владну діяльність компетентних органів, яка націлена на виконання суспільних завдань і функцій (створення законів, здійснення правосуддя, конкретизацію права і таке ін.) і задоволення, тим самим, як загальносус­пільних так і індивідуальних потреб та інтересів” [96, с. 31]. Принагідно зазначимо, що цей автор не включає потреби в структуру юридичної діяльності, оскільки розглядає їх лише як детермінуючі її фактори [95, с.26].

Приєднуючись до визначення поняття юридичної діяль­ності як державно-владної, офіційної діяльності (на відмін­ність від поняття юридично значимої діяльності), звернемо увагу на наступне. Аби уникнути логічного „кола” у визна­ченні саме юридичної діяльності як видового явища й від­окремлення її від інших різновидів діяльності, потрібно вка­зати, що ж у ній є специфічним, видовим, тобто що є власне „чимось юридичним”. На наш погляд, для вирізнення юри­дичної діяльності як виду діяльності соціальної необхідно з’ясувати й враховувати, перш за все, відповідну специфіку потреб, цілей та засобів, які „супроводжують” діяльність юридичну.

З наведеної щойно дефініції загального поняття юри­дичної діяльності чітко вбачається специфічний юридичний засіб - право (очевидно, як явище спеціально-юридичне, державно-вольове). Однак складнішою видається ситуація зі специфічно юридичною ціллю, а також із юридичною по­требою, яка є об’єктивною передумовою й основоположною причиною виникнення відповідної цілі.

Постає два питання: 1) чи можна вважати потреби, за­значені у згаданій дефініції, власне юридичними і 2) чи від­повідає поширене в літературі розуміння юридичної цілі ви­мозі власне „юридичного” як видового?

Нагадаємо, що юридична ціль у вітчизняній літературі досліджувалася доволі широко [98, 423, 441, 186, 442, 132] і трактується у досить широкому сенсі. Так, Д. Керімов вва­жав, що ціллю в праві є ідеальне вираження об’єктивної за­кономірності, саме такої закономірності, яка сама в собі міс­тить передумови для свого свідомого спрямування, розвитку й перетворення та необхідно вимагає цього спрямування розвитку і перетворення правовими засобами [98, с. 374]. На думку А. Екімова, правова ціль - це будь-яка ціль, яка здійснюється за допомогою окремих норм, інститутів, галу­зей права, а також права в цілому [441, с.56]. О. Малько та К. Шундіков юридичну (правову) ціль розуміють як ідеаль­но передбачену й гарантовану державою модель будь-якого соціального явища, стану чи процесу, до досягнення якої за допомогою юридичних засобів прагнуть суб’єкти правотвор- чої та правореалізаційної діяльності [132, с.44]. Не примен­шуючи усі безспірні позитивні моменти останньої дефініції поняття юридичної цілі, зауважимо, що вона, на наш погляд, все ж має деякі недоліки. Не кажучи вже про те, що юри­дична діяльність не обмежується лише зазначеними двома її різновидами, не можна погодитись з тим, що останні авто­ри намагаються розкрити елемент „видового” (юридичну ці­ль) через саме „видове” (юридичну діяльність), у той час як останнє стає „видовим” якраз внаслідок специфічності своїх елементів.

Як бачимо, йдеться переважно про загально соціальні (чи то домінуючі у соціально-неоднорідному суспільстві) потреби й цілі (біологічні, особистісні, економічні, куль­турні та ін.).

Дана суперечність розв’язується, якщо взяти до уваги, що об’єктивному юридичному праву притаманна як інстру­ментальна цінність, так і власна цінність. У першому ви­падку право виконує стосовно задоволення потреб декілька функцій (регламентує блага, їх розподіляє, охороняє, захищає і таке ін.), тобто воно є інструментом, за допомогою якого суб’єкти задовольняють досить велике коло різноманітних потреб і, відповідно, досягають різноманітні цілі. Власне у цьому випадку будь-яку ціль, закріплену в праві, автори, на наш погляд, невиправдано вважають правовою (юридич­ною), хоча такою вона є лише за формою, але не за її сутніс­тю. Потреби й цілі, закріплені у праві, отримують юридичну форму, але не втрачають своєї змістовної, сутнісної приро­ди - біологічної, економічної, соціальної, духовної тощо.

Другий же випадок, в якому право виступає самодос­татньою цінністю, стосується тих ситуацій, коли у суб’єкта з’являється потреба саме у такому інструменті, як право (а не, скажімо, в іншому регуляторі або в іншому інструмен­ті захисту чи охорони). Як зазначалось у літературі, „спів­відношення інструментальної та власної цінностей права може вирішуватись на основі наступного положення: пер­ша обумовлюється тим, що розподіляє (захищає) право, а друга - як воно це здійснює” [188, с. 12-37]. Тобто коли ви­значальною необхідністю для суб’єкта стає використання якісних властивостей такого феномену, як об’єктивне юри­дичне право, тоді-то якраз і можна констатувати наявність у цього суб’єкта власне юридичних (правових) потреб, які детермінують і відповідну юридичну ціль: скористатись відповідними юридичними явищами як „інструментами” для задоволення таких потреб (наприклад, потреби у фор­мальній загальнообов’язковості певного правила поведін­ки, у чіткій регламентації суб’єктивних прав та обов’язків, у забезпеченні їх реалізації; потреби у правосудді як спе­ціальному (власне юридичному) механізмі вирішення соці­ального конфлікту).

Таким чином, другий випадок стосується досягнення цілі, яка є юридичною вже не тільки за формою, але й, що тут є визначальним, саме за змістом, оскільки діяльність буде спрямована, головним чином, безпосередньо на задоволення юридичної потреби.

Ідея розуміння юридичних цілей у вузькому, власне зміс­товному, значенні спостерігається, між іншим, і в працях І.С. Самощенка та В.І. Нікітінського (щоправда, в іншій тер­мінології). Так, ці автори пропонують поділяти цілі права на „матеріальні” та „юридичні”. Під останніми вони розуміють такі цілі, найближчим об’єктом яких є саме право. „Матері­альні” ж цілі правових норм безпосередньо пов’язані з не­правовою сферою [365, с. 59; 148, с. 85].

Отже, при виокремленні юридичної діяльності як видо­вого явища, з-поміж діяльності соціальної, слід чітко врахо­вувати специфічність першої.

1.1.3.