3.2. Поняття та структура суб'єктивного юридичного права на свободу віросповідання людини

У Конституції України (ст. 35) та Законі України "Про свободу сові­сті та релігійні організації" проголошуються й розкриваються зміст та структура свободи віросповідання людини.

У Конституції України закріплено, що "кожен має право на свобо­ду світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність" (ч. 1 ст. 35). "Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я моральності населення або захисту прав і свобод інших лю­дей" (ч. 2 ст. 35). "Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою" (ч. 4 ст. 35). Також у Конституції України проголошується, що "кожен має право на освіту" (ст. 52). А це, на нашу думку, також входить до змісту свободи віросповідання людини.

160 [25] Бусбі Лі. Американська модель церковно-державних відносин: здобутки і проблеми // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжна­родний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного і О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнав­ства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. - С. 31.

55

У Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі -Закон України) проголошується, що "кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті.

У цьому ж Законі України закріплюється, що "батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою, мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії" (ч. 3 ст. 3), а також передбачено, що "громадяни можуть навчатися релігій­ного віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими, вільно обираючи мову навчання".

У вказаному Законі України проголошується також, що ніхто не може з мотивів релігійних переконань ухилятися від виконання своїх конституційних обов'язків. Допускається, однак, заміна виконання од­ного обов'язку іншим з мотивів переконань, щоправда, лише у випад­ках, передбачених законодавством України.

Проаналізувавши зміст та структуру свободи віросповідання люди­ни, на основі вищевказаних нормативно-правових актів України може­мо стверджувати про наступне: [390, 383, 392]161

По-перше, формулювання цього права людини в Конституції України та Законі України не однакове, тому необхідно внести зміни до Закону України й гарантувати в ньому кожному (а не лише громадянам України) свободу сві­тогляду та віросповідання, як це проголошено в Конституції України.

Однак, як уже обгрунтовувалося вище, найбільш вдалим формулю­ванням розглядуваного права є свобода віросповідання як можливість людини приймати, змінювати, сповідувати, здобувати релігійні або інші переконання, а також утримуватися від тих дій, які несумісні з ними.

По-друге, елементи свободи віросповідання конкретизовані і повніше роз­криті в Законі України. Так, у ньому закріплені наступні складники свободи віросповідання людини, які не знайшли свого відображення в Конституції України: право приймати і змінювати релігійні або інші переконання за своїм вибором; право на релігійну освіту; право на заміну виконання одного обов'яз­ку іншим з мотивів переконань у випадках, передбачених законодавством.

161 [390] Ярмол Л. Свобода віровизнання людини: поняття, елементи, законодавче закріплення // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 2 (25). - С. 115-122; [383] Ярмол Л. Елементи та юридичний механізм забезпечення свободи віровизнання людини в Україні // Актуальні пробле­ми правознавства. - Тернопіль: ЮІ ТАНГ. - 2001. - С. 171-174; [392] Ярмол Л. Юридичні гарантії здійснення конституційного права громадян України на вибір світогляду і віровизнання // ЗшоЬоСу ]Ьу\маІеІзкіе V/ Роїзсе і па ІІкгаіпу - гіесгушізіозс і регзрекіуму. 2езгу(у паикоше пг. 6. - РгіетузІ, 2001. - с. 217-227.

56

Право мати релігію або інші переконання належить до внутрішньої сфери особи, має загальносоціальну природу і тому не залежить від нормативного закріплення. Можливо, саме з цих міркувань у Конститу­ції України воно не відображене.

Однак такі елементи свободи віросповідання людини, як право при­ймати релігійні чи інші переконання, змінювати (слід уточнити) свої релігійні або інші переконання та право на релігійну освіту, необхідно закріпити і в Конституції України (ст. 35).

Право на заміну виконання одного юридичного обов'язку іншим з мотивів релігійних чи інших переконань, як це проголошено в Законі України, на наш погляд, також входить у структуру свободи віроспові­дання. Однак у Законі України не конкретизуються ці випадки заміни, на відміну від Конституції України, згідно з якою, як уже зазначалося, до­зволяється тільки заміна військового обов'язку на альтернативну служ­бу. Проте можливі й інші ситуації, коли релігійні чи інші переконання людей потребуватимуть заміни виконання одних юридичних обов'язків іншими. Приклади таких випадків наводяться в підрозділі 4.6. роботи.

Отже, на наш погляд, у Конституції України доцільно закріпити по­ложення про те, що звільнення від юридичних обов'язків перед дер­жавою або заміна їх альтернативними з мотивів релігійних та інших переконань допускається лише у випадках, прямо передбачених зако­нодавством України. Сам же перелік можливостей заміни юридичних обов'язків чи звільнення від них з мотивів релігійних та інших пере­конань повинен бути відображений у Законі України.

Свобода поширення релігійних та інших переконань (а не лише релі­гійних або атеїстичних, як це вказано в Законі України), на нашу думку, охоплюється свободою сповідування будь-якої релігії або несповідуван-ня жодної, оскільки зазначені права відображають зовнішнє ставлення людини до обраного об'єкта віри і, крім того, містять, інші можливості, а саме: здійснювати релігійні обряди, культи та інші.

По-третє, проаналізувавши структуру свободи віросповідання, яка розкривається в Конституції України і Законі України, можемо ствер­джувати, що елементами цього права людини є такі можливості:

- мати релігію або переконання;

- приймати релігію або переконання;

- змінювати релігію або переконання;

- сповідувати одноособово або разом з іншими будь-яку релігію або не сповідувати ніякої; відправляти релігійні культи, ритуальні обряди, відкрито виражати і вільно поширювати релігійні або атеїстичні пере­конання, вести релігійну діяльність;

- здобувати релігійну та світську освіту;

57

- вимагати заміни виконання одного юридичного обов'язку іншим з мотивів переконань (зокрема заміни військової служби альтернативною та інші).

Структура свободи віросповідання, представлена в українському зако­нодавстві, потребує уточнення. По-перше, право мати релігію або переко­нання не потребує юридичної регламентації, оскільки стосується тільки внутрішньої психічної сфери особи. По-друге, право змінювати релігію або переконання слід закріпити у такому формулюванні: "право зміню­вати свої релігійні або інші переконання", а право приймати релігію чи переконання - як "право приймати релігійні чи інші переконання".

По-четверте. Наведемо порівняльний аналіз елементів (можливос­тей) свободи віросповідання як загальносоціального права, які роз­криваються в міжнародних актах з питань прав людини, та елементів свободи віросповідання як суб'єктивного юридичного права в Україні. Результати даного аналізу відображено в табл. 1.

Таблиця 1

Порівняння елементів свободи віросповідання як загальносоціального права і як суб'єктивного юридичного права в Україні

58

На підставі порівняльних даних, наведених у таблиці 1, можемо зробити висновок, що елементи (можливості) свободи віросповідання як права загальносоціального знайшли своє втілення (відображення) у національному законодавстві України.

По-п'яте. Враховуючи, що під дію юридичного права підпадають лише зовнішні прояви свободи віросповідання людини, можемо ствер­джувати, що елементами останньої як суб'єктивного юридичного права є наступні можливості: приймати релігію або інші перконання за своїм вибором; сповідувати одноособово або разом з іншими будь-яку релі­гію; не сповідувати жодної релігії; змінювати свої релігійні або інші переконання; здобувати релігійну та (або) світську освіту; вимагати за­міни виконання окремих юридичних обов'язків іншими з мотивів релі­гійних чи інших переконань.

Між указаними елементами свободи віросповідання людини, без­перечно, є взаємозв'язки, які також входять до її структури. Так, на­приклад, без можливості прийняття релігії не може бути і її сповід­ування. Сповідування ж релігії може потребувати здобуття певної релігійної освіти, заміни виконання одних юридичних обов'язків іншими і т.д.

По-шосте. На підставі аналізу структури свободи віросповідання як суб'єктивного юридичного права поняття цього права визначено як можливість людини приймати, змінювати релігійні або інші переконан­ня, одноособово або спільно з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, здобувати релігійну та (або) світську освіту, а також вимагати заміни певних обов'язків перед державою на інші за мотивами релігійних чи інших переконань у випадках, визначених за­конодавством.

А.С. Ловінюков, досліджуючи свободу совісті як правову категорію згідно з Конституцією Російської Федерації, зазначив, що вона склада­ється із 10 взаємопов'язаних структурних елементів: 1) права сповід­увати будь-яку релігію; 2) права здійснювати релігійні обряди; 3) права змінювати релігію; 4) права не сповідувати жодної релігії; 5) права про­паганди релігії; 6) права вести атеїстичну пропаганду; 7) права на бла­гочинну діяльність; 8) права на релігійну освіту; 9) культурно-просвіт­ницької релігійної діяльності; 10) рівності перед законом усіх громадян,

59

незалежно від їх ставлення до релігії [168]162.