2.1. Загальні поняття свободи віровизнання та свободи віросповідання людини

Серед природних, невід'ємних прав людини свобода віровизнання та свобода віросповідання є одними із найважливіших. Вони є складовими елементами особистісного самовизначення людини.

Отож, світогляд - це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини зі світом, про своє місце у світі та своє життєве призначення. Світогляд синтезує цілу низку інтелектуальних утворень, таких, як знання, бажання, інтуїція, віра, надія, життєві мотиви, цілі та інш. Через це складовими світогляду постають погляди, переконання, принципи, ідеали, цінності, вірування, життєві норми та стереотипи [211 ]50.

За іншим із джерел, елементами світогляду є: ціннісні орієнтації, віра, ідеали, переконання, спосіб життя людини й суспільства (як форма реалізації духовної сутності світогляду) [326]51.

50 [211] Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти І-ІУ рівнів акредитації. - К.: Каравелла; Львів: Новий світ 2000, 2001. - С. 14.

51 [326] Спиркин А.Г. Философия: Учебник. - М.: Гардарики, 2000. - С. 11 -15.

15

Схематично елементи світогляду відображено на рис.2.1.:

Світогляд

2. Знання, в тому числі погляди

4. Принципи, норми поведінки

3. Переконання (віра і знання)

5. Ідеали, цінності

Рис. 2.1. Елементи світогляду

Розглянемо докладніше зазначені складники світогляду людини.

1. Віра (від латинських слів уегіїаз, що означає "істина", уегш - "іс­тинний"). У давньоєврейській мові поняття віри віддзеркалює усю складність духовної настанови віруючого.

Згідно з науковими дослідженнями, віра є обов'язковим елементом нормальної свідомості людини [33]53. Звідси випливає, що людей "не­віруючих" у принципі немає. "Очевидно, - пише П. Джонсон, - існує природна тенденція вірити. Кожний є віруючим. Не всі вірять в одне й те ж, але всі вірять у що-небудь" [396]54. В іншому джерелі знаходимо, що "... знайти людину, котра ні в що не вірить, є неможливо" [170]55.

З християнської теологічної точки зору, віра, зокрема віра в Бога, є та­кож невід'ємним елементом свідомості кожної людини. А. Введенський писав, що ".людина не може не вірити. багатоманітними і різними го­лосами. Бог безперестанно нагадує про себе людині. Адже людській душі, створеній Богом, притаманне стремління до свого Творця" [29]56. О. Мень зазначав, що "історія не знає жодного народу, який був би оста­точно позбавлений віри. Навіть атеїстів не можна вважати людьми справ­

52 [321] Словник біблійного богослов'я / Ксав'є Леон-Дюфур та ін. / За ред.Софрона Мудрого.

- Львів: Місіонер, 1996. - С. 20.

53 [33] Волков Ю.Г., Поликарпов В.С. Человек: Знциклопедический словарь. - М.: Гардарики,

2000. - С. 234.

54 [396] ^Ппзоп Р. РзусНоІоду ої Кеіідіоп. - М-У-МазНуіІІе, 1945. - С. 15.

55 [170] Лукашевич М. Соціологія релігії. - Львів: Українська академія друкарства, 1999. - С. 4.

56 [29] Введенский А. Религиозное сознание язьічества. - М., 1902. - С. 10.

16

ді невіруючими. Ідеологічні міфи, які сприймаються ними на віру, - це, по суті, перелицьована релігія. В результаті виникають вірування атеїзму, які намагаються втілити смисл у безглуздя і примирити людину з тим, що вона, за своєю природою, не може прийняти" [177]57. В енцикліці Папи Римського Івана-Павла ІІ "Про співвідношення віри й розуму" зазначено, що "...релігійність закладена у природі кожної людини" [54]58.

Феномен віри - явище складне й багатогранне, а тому досліджуване з позицій різних суспільних наук, зокрема філософії, психології, соціо­логії, культурології.

Філософське розуміння віри полягає в тому, що "віра - це прийняття за істину чого-небудь, що не потребує повного підтвердження істиннос­ті, прийнятого почуттями і розумом, і, відповідно, не може претендувати на об'єктивну значущість... Віра завжди є ризиком, тому що це почуття може помилятися. Вона за своєю суттю завжди "сліпа", інакше та віра, котра має надійну основу і об'єктивну гарантію, - не справжня..." [358]59. В іншому філософському словнику зазначається, що "віра - це таке став­лення до подій і навіть вигадок, коли вони сприймаються як достовірні та істинні без доказів. У цьому розумінні віра - антипод знання" [158]60.

З культурологічної точки зору, віра виступає як "стан певної зацікав­леності, психологічна настанова, світоглядна позиція, цілісний особис-тісний акт, що полягає у визнанні безумовного існування та істинності чого-небудь з такою рішучістю і твердістю, які перевищують значення фактичних та логічних доказів і не залежать від них усупереч усім сум­нівам. Віра розуміється перш за все як упевненість у недостовірному чи недостатньо достовірному знанні, тобто такому знанні, основи якого не дані чи приховані" [161]61.

З позицій психології релігії феномен "віри" досліджували такі вче­ні, як К.К. Платонов, Ю.Ф. Борунков, Д.М. Угринович та інші [231, 20, 348]62. З точки зору цієї науки, віра виступає як особливий емоційно-

57 [177] Мень А. История религии / Сост. А. Борисов и др. - М.: Форум-Инфра-М., 1999. - Кн. 1: В поисках пути истини и жизни. - С. 8.

58 [54] Енцикліка Святійшого отця Івана-Павла ІІ до єпископів католицької церкви "РЮЕ8 ЕТ КДТІО" ("Про співвідношення віри і розуму"). - К.- Львів: Кайрос; Свічадо, 2000. - С. 117.

59 [358] Философский знциклопедический словарь / Ред.-сост.: Губский Е.Ф. и др.

60 [158] Краткий словарь по философии // Под общ. ред. И.В. Блауберга, И.К. Пантина. - М.:

Политиздат, 1982. - С. 37.

61 [161] Культурология. ХХ век. Знциклопедия / Ред.-сост. С.Я. Левит. - СПб.: Университетская

книга; Алтея, 1998. - Т. 1: А-Л. - С. 107.

62 [213] Платонов К.К. Психология религии. Факти и мисли. - М.:Политиздат, 1967; [201] Бо-рунков Ю.Ф. Структура религиозного сознания. - М.: Мисль, 1971; [348] Угринович Д.М. Психоло-гия религии. - М.:Политиздат, 1986.

17

психологічний стан людини й одночасно її ставлення до певних явищ навколишнього світу і людської свідомості. Зазначалося, що поняття "віра" вживається в тих випадках, коли йдеться про не повністю дове­дене, гіпотетичне, або про ті явища і процеси, які належать до майбут­нього [347]63.

Отже, віра - це, у широкому розумінні, впевненість в існуванні яко­гось явища, визнання його реальності незалежно від характеру доказів, фактів, на котрих ця переконаність грунтується [325]64.

Слід зауважити, що будь-яка віра має свій об'єкт [287, 347]65. Людина не просто вірить, а вірить у щось. Об'єкт віри може бути як релігійним (зокрема, віра в існування Бога), так і нерелігійним (віра в"ідеальне" суспільство, у фізичне безсмертя людства тощо).

Залежно від об'єкта й суб'єкта віри розрізняють декілька її різно­видів, а саме:

- наївна буденна віра (тобто впевненість в існуванні навколишнього світу, інших людей, свого тіла і духу). Вона є наївною остільки, оскіль­ки її носій не усвідомлює протилежності між собою та дійсністю;

- первісна віра (вона відображає повсякденну діяльність, а також по­чаткові ступені філософії й науки);

- релігійна віра (тобто впевненість в існуванні надприродних і наді-сторичних сил - богів, духів тощо, які "керують" життям людини);

- філософська віра (термін К. Ясперса) як переконаність в існуванні трансцендентного буття, яке є зовсім іншим, аніж буття реальне (зем­не), і в котре ми не входимо, але на якому засновані і до якого належимо.

- соціальна віра - визнання, утвердження певних ідеалів майбутнього, впевненість у можливості їх реалізації у практичній діяльності [325]66.

Кожен із зазначених різновидів віри характеризується, безперечно, нео­днаковою поширеністю, неоднаковим впливом на долі людей, їхніх спіль­нот, різноманітних суспільств. Особливу та, мабуть, найвагомішу роль у життєдіяльності численних поколінь людства відіграла саме релігійна віра. Можемо погодитися, що ".ментальний феномен релігійної віри, як пока-

63 [347] Угринович Д.М. Введение в религиоведение. - М.: Мисль, 1985. - С. 34.

64 [325] Соціальна філософія. Короткий енциклопедичний словник / За ред. В.П. Андрущенка, М.І. Горлача. - К. - Харків: Рубікон, 1997. - С. 86.

65 [287] Релігієзнавство: Підручник / За ред. В.І.Лубського, В.І.Теремка. - К.: Академія, 2000. - С. 30; [347] Угринович Д.М. Введение в религиоведение. - М.: Мисль, 1985. - С. 40.

66 [325] Соціальна філософія: Короткий енциклопедичний словник. / За ред. В.П. Андрущенка, М.І. Горлача. - К.-Харків: Рубікон, 1997. - С. 86.

18

зує суспільний досвід, знаходиться структурно в дещо відмінній площині, ніж, скажімо, феномен віри раціональної, наукової" [299]67; однак це, як бачимо, не виключає й інших "варіантів" віри (вірувань).

Окрім цього, іноді розрізнення віри релігійної та нерелігійної буває аж ніяк не очевидним. Між тим таке розмежування у деяких випадках може набувати безпосередньо практичного характеру, зважаючи, зокре­ма, на наявність у багатьох державах, включаючи й Україну, "спеціа­лізованого" законодавства щодо релігійних організацій та здійснення кожною людиною її права на свободу віросповідання. Наприклад, у Да­нії в 1996 р. Товариству свідомості Крішни було відмовлено у виданні спеціальної ліцензії на право підтвердження шлюбу, (таке

право мають релігійні організації).

Наведене "розмаїття" вір (а можливі, мабуть, й інші їх класифікації) якраз і зумовлюється різноманітністю, онтологічною різноякісністю об'єктів віри.

2. Знання - це перевірений практикою результат пізнання дійсності, правильне її відображення у мисленні людини; володіння досвідом і розумінням, які є правильними в суб'єктивному і в об'єктивному сенсі і на основі котрих можна побудувати судження і висновки, котрі зда­ються достатньо надійними для того, щоб розглядати їх саме як знання [357]69. Досить важливим у контексті розглядуваних нами складників світогляду є питання про співвідношення віри та знання. Торкнемося лише в загальному співвідношення вказаних явищ, оскільки дане пи­тання виходить за межі дослідження.

У радянській літературі обгрунтовувалося положення про те, що ре­лігійна віра за своєю природою принципово несумісна зі знанням. І на­впаки, безрелігійна віра може опиратися на знання, базуватися на них і не суперечити їм [347]70. В іншому джерелі зазначається, що "віра не­здатна вжитися, узгодитися не з будь-яким знанням взагалі, а лише із розвинутим, раціоналізованим, тобто переважно з науковим знанням.

67 [299] Речицький В.В. Свобода, віра та держава // Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини: Вип. 15. - К.-Харків.

- 1996. - С. 48.]

68 [261] Проблема новітніх релігійних рухів в Європарламенті // Людина і світ. - 1998. - № 8.

- С. 32.

69 [357] Философский знциклопедический словарь / Ред. - сост.: Е.Ф. Губский, Г.В. Корабльова, В.А. Лутченко. - М.: ИНФРА-М, 2000. - С. 161.

70 [347] Угринович Д.М. Введение в религиоведение. - М.: Мьсль, 1985. - С. 42.

19

Із синкретичним, нерозвинутим знанням віра не тільки вживається, але навіть використовує його для підкріплення своїх позицій" [212]71. З на­веденими положеннями ми не можемо цілковито погодитися. ".Віра не боїться розуму, а шукає його допомоги і довіряє йому. віра спира­ється на розум і вдосконалює його", - зазначено в одній з енциклік Папи Римського Івана-Павла ІІ [54]72. Св. Августин писав, що "віра є не що інше, як згода розуму. Кожен, хто вірує, роздумує - віруючи, роздумує і, роздумуючи, вірує... Якщо віра не є предметом роздумів, то її зовсім немає" [54]73.

А. Введенський виділяє три основні види віри в залежності від її став­лення до знання: наївну, сліпу і допущену критичним розумом [30]74. Віра наївна допускається розумом, але без розгляду її згоди з логікою і факта­ми; віра сліпа зустрічає протест із боку розуму як така, що суперечить або логіці, або фактам. Віра, котра розглядається і допускається розумом, під­лягає його критичному розглядові, але розум не протестує проти неї, хоча визнає її недоказаною (щоправда, водночас - і неспростованою), тобто такою, що не суперечить ані логіці, ані фактам.

Отже, можемо зробити висновок, що між вірою та знанням можуть існувати різні співвідношення. В залежності від цих співвідношень можна виділити наступні види віри: наївну, сліпу і допущену критич­ним розумом.

Е. Фромм, аналізуючи у суто соціально-психологічному аспекті по­няття віри як риси характеру людини, виділяє такі її різновиди: раціо­нальну та ірраціональну (залежно від характера досвіду, на якому вона базується) [363]75. При цьому ірраціональна віра - це віра в особу, ідею чи символ, котра грунтується не на власному інтелектуальному чи чут­тєвому досвіді, а на емоційному підкоренні якомусь авторитету; раці­ональна ж віра - тверде переконання, яке спирається на продуктивну інтелектуальну й емоційну активність. В структурі останньої важливою складовою є мислення.

С. Л. Франк зазначав, що ".вірити у що-небудь недостовірне, тверди­ти про істинність того, що підлягає сумнівам, означає або виявляти легко­

71 [212] Петрушенко В.Л., Щербакова Г.Н. Вера в духовном мире личности. - Львов: Изд-во Львовского госуд. у-та, 1989. - С. 67-68.

72 [54] Енцикліка «РіСез еі Каїіо" Святішого отця Івана-Павла ІІ до єпископів католицької церкви ("Про співвідношення віри й розуму"). - К.-Львів: Кайрос; Свічадо, 2000. - С. 63.

73 [54] Енцикліка «РіСез еі Каїіо" Святішого отця Івана-Павла ІІ до єпископів католицької церкви ("Про співвідношення віри й розуму"). - К.-Львів: Кайрос; Свічадо, 2000. - С. 113.

74 [30] Введенский А. Философскіе очерки. Випускь І. О философіи вь Россіи, о мистицизмь и критицизмь В.С. Соловьева, о свободе воли, о смисль жизни, обь отношеніяхь вьри кь знанію. - СПб.: Типографія «В.С. Балашевь и К», 1901. - 250 с.

75 [363] Фромм 3. Психоанализ и зтика. - М.: АСТ-ЛТД, 1998. - С. 306.

20

важність. або ж якимось чином насилувати, форсувати свідомість, умов­ляти себе самого в тому, що, власне, по-справжньому залишається для нас сумнівним. В упертому відстоюванні неперевірених переконань, у схильності чи готовності визнавати істинним недостовірне я не можу вба­чати ні необхідності, ні заслуги" [362]76. Таке розуміння віри Франк вико­ристовував для пояснення і виправдання перш за все релігійної віри. Він писав, що "віра є в кінцевому підсумку зустріч людської душі з Богом, явлення Бога людській душі. сприймаємо ми реальність Бога сильно чи слабо, ясно чи невиразно, зблизька чи здалеку, ця реальність у кінцевому результаті не може бути засвідчена нічим іншим, окрім самої себе. Якою б складною не була мережа проводів, що з'єднує людську душу з Богом, струм, котрий іде цими проводами й запалює світло в нашій душі, - це світло, яке ми називаємо вірою, - може виходити тільки з першоджерела світової енергії - від самого Бога" [362]77.

3. Переконання. Вони займають центральне місце серед складників світогляду, є його ядром. Переконання - усталений погляд на що-небудь, заснований на певних положеннях, думках, пов'язаних у свідомості лю­дини із глибоким та щирим визнанням і переживанням їх істинності й безспірної переконливості [208 ]78. Переконання тлумачиться і як тверда впевненість, певність у чому-небудь; віра у щось [191]79. А.Г. Ковальов пише, що "під переконанням необхідно розуміти глибоку і обгрунтовану віру людини в ідеали, яких вона дотримується у своєму житті" [322]80. Л.А. Смирнов зазначає, що в переконанні завжди більш-менш легко мож­на виділити два елементи: знання і віру в певні цілі та ідеали. Віра чи впевненість є суб'єктивною стороною переконання, певним станом сві­домості і психіки людини. Знання ж - його б'єктивною стороною [322]81. Отже, віра виступає складовим елементом переконань людини.

4. Принципи. Життєві норми, правила поведінки. Принцип (від лат. ргіпсіріиз - "основа", "початок") - 1) у суб'єктивному розумінні

- основне положення, передумова; 2) в об'єктивному розумінні - ви­хідний (початковий) пункт, першооснова, найперше. Норма (лат. погта

- "правило", "взірець") - припис, взірець поведінки чи дії, міра висно­

76 [362] Франк С. Л. Духовньїе основьі общества. - М.: Республика, 1992. - С. 220.

77 [362] Франк С. Л. Духовньїе основьі общества. - М.: Республика, 1992. - С. 220.

78 [208] Педагогическая знциклопедия / Под ред.: И.А. Каирова, Ф.Н. Петрова и др. - М.: Сов. Знциклопедия, 1968. - Т. 4.: СН - Я. - С. 338.

79 [191] Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. / Укл. В. Яременко, О. Сліпушко. - К.: Аконіт, 1998. - Т. 3: Обе-Роб. - С. 267.

80 [322] Смирнов Л.А. Убеждение как философская категория. - Калинин: Калининский госу-дарственньй ун-тет, 1973. - С. 10.

81 [322] Смирнов Л.А. Убеждение как философская категория. - Калинин: Калининский госу-дарственньй ун-тет, 1973. - С. 15.

21

вку про що-небудь і міра оцінки [357]82. Принципи, правила поведінки також посідають вельми важливе місце поміж усіх складників світогля­ду людини. Так, віра, переконання базуються й проявляються у діяннях, регульованих певними правилами поведінки (нормами).

5. Ідеали. Цінності (ціннісні орієнтації). Ідеал (франц. Меаі) - взі­рець, праобраз, поняття досконалості, вища мета прагнень [357]83. Цін­нісні орієнтації - це система матеріальних і духовних благ, які людина і суспільство визнають як владну силу над собою, котра визначає думки, вчинки і взаємовідносини людей. Ідеали, ціннісні орієнтації людини окреслюють, визначають її справжню духовну серцевину.

Істинна сутність людини визначається не окремими її рисами й ін­коли випадковими вчинками, а переважаючими ціннісними інтересами. Життя суспільства чималою мірою залежить від того, які переконання й ідеали сповідує освічена частина суспільства, що вона вважає найви­щою цінністю на шкалі ціннісної ієрархії.

Отже, з огляду на наведене, можна констатувати, що віра виступає не­від'ємним складником світогляду людини, однак не єдиним. Монографіч­не дослідження присвячене саме такому складнику світогляду, а точніше, юридичному забезпеченню зовнішнього виразу, сповідування віри.

Віру людини можна розглядати у двох аспектах. По-перше, як ду­ховну, психічну діяльність людини, спрямовану на вибір об'єкта віри і визначення свого внутрішнього ставлення до нього. Можливість здій­снення такої діяльності відображає поняття свободи віровизнання. По-друге, віру можна трактувати й як зовнішню (фізичну) діяльність, що виступає проявом віровизнання. Можливість здійснення такої діяльнос­ті людиною відображає інше поняття - свобода віросповідання.

Свобода віровизнання та свобода віросповідання людини як загально-соціальні (природні) явища належать до основних прав людини, а саме: особистісних. Основні права людини - це певні її можливості, необхідні для існування й розвитку у конкретно-історичних умовах, які об'єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загаль­ними та рівними для всіх людей. [273, 269]84. Слід зауважити, що терміни "права" і "свободи" людини практично вживаються як синоніми. Якщо зміст поняття "права людини" розкривається через філософську категорію "можливість", то така його інтерпретація охоплює й свободи людини.

82 [357] Философский знциклопедический словарь / Ред. - сост.: Е.Ф. Губский, Г.В. Корабльова, В.А. Лутченко. - М.: ИНФРА-М, 2000. - С. 363, 306.

83 [357] Философский знциклопедический словарь / Ред. - сост.: Е.Ф. Губский, Г.В. Корабльова, В.А. Лутченко. - М.: ИНФРА-М, 2000. - С. 169.

84 [273] Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави: Навч. посібник. - 3-є вид. - К.: ІСДО, 1995. - С. 8; [269] Рабінович П. Основні права людини: поняття, класифікації, тенденції //Український часопис прав людини. - 1994. - № 4. - С. 16.

22

Свобода віровизнання виступає важливим загальносоціальним (природ­ним) правом людини, котре неминуче передує свободі віросповідання, однак не може бути предметом юридичного забезпечення. П.М. Рабінович зазна­чає, що "свобода віровизнання - це не є свобода вибору тільки релігійної віри або ж вибору між вірою й безвір'ям. Така свобода є ніщо інше, як можливість вільного вибору об'єкта віри" [275, 276]85. Уточнивши наведене визначення поняття, можемо зазначити, що свобода віровизнання як загальносоціаль-не (природне) право людини - це можливість людини вільно обирати об'єкт своєї віри і визначати власне внутрішнє ставлення до нього [390]86. Іншими словами, це можливість внутрішнього самовизначення людини з питань віри. Право як спеціально - соціальне (юридичне) явище не може регулюва­ти вибір віри, так само, як і вибір переконань, думок, котрі в сукупності фор­мують світогляд людини. Правовому регулюванню підлягає лише свобода віросповідання. Віросповідання (у правовому аспекті) - це зовнішній прояв, зокрема, сповідування віри, як релігійної, так і нерелігійної. Відповідно, не можемо погодитися з тим, що віросповідання - це лише належність людини до певної релігії, церкви, того чи іншого релігійного напрямку [288]87. Сам факт належності людини до якоїсь релігії, церкви не розкриває повністю суть категорії віросповідання. Крім того, як уже зазначалося, віра людини може бути як релігійною, так і нерелігійною. На нашу думку, свобода віроспові­дання як загальносоціальне (природне) право людини - це можливість людини вчиняти певні дії або утримуватися від їх вчинення, за допомогою чого об'єктивується її віровизнання.

У різних документах та юридичних актах - як міжнародних, так і національних - використовуються неоднакові вербальні позначен­ня (назви) свободи віросповідання людини. Зокрема вживаються такі термінологічні вирази, як-от: право на свободу думки, совісті і релігії [66, 180, 181, 39] 8 8; право на свободу думки, совісті, релігії і переко­нань [207] 89; свобода думки, совісті і віросповідання [364] 90; свобода

85 [275] Рабінович П.М. Свобода віровизнання та проблеми її державного забезпечення в Укра­їні // Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини: Вип. 15. - К.-Харків, 1996. - С. 43.; [276] Рабінович П.М. Свобода ві­ровизнання: філософсько-правові та державно-юридичні аспекти // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 2 (25). - С. 108.

86 [390] Ярмол Л. Свобода віровизнання людини: поняття, елементи, законодавче закріплення // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 2 (25). - С. 115-122.

87 [288] Релігієзнавчий словник / За ред. проф. А.Колодного І.Б. Лобовика. - К.: Четверта хвиля,

1996. - С. 63.

88 [66] Ст. 18 Загальної декларації прав людини; [180] п. у11) ст. 5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ООН, 1965); [181] ст. 18 Міжнародного пакту про гро­мадянські і політичні права; [39] ч.1ст.1 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дис­кримінації на підставі релігії чи переконань.

89 [207] Паризька хартія для нової Європи (НБСЄ, 1990).

90 [364] Ст. 10 Хартії Європейського Союзу про основні права (2000).

23

світогляду та віросповідання [148]91; свобода совісті [136, 138, 260]92; свобода віросповідання [135]93; свобода совісті і свобода віросповіда­ння [140]94; свобода совісті, релігії й інших переконань [317]95; свобода ідеології, віросповідання та відправлення культів [127]96; свобода віри [367]97. З огляду на це, нам необхідно з'ясувати поняття та співвідно­шення вказаних прав (свобод) людини. Зазначимо, проте, що право як спеціально - соціальне явище (юридичне право) не повинно закрі­плювати свободу думки, переконань, совісті, віри, світогляду, оскільки вони відображають внутрішню, психічну сферу життєдіяльності осо­бистості, в яку ні держава, ні інші соціальні утворення чи окремі особи втручатися не можуть з огляду на її природу. Використовуючи поняття світогляду, резюмуємо, що свобода світогляду людини - це можливість людини вільно самовизначатися у світі, знаходити життєве призначен­ня у ньому, виражати власне ставлення до різних явищ дійсності. Ще раз уточнимо, що юридичне право може регулювати лише зовнішні прояви свободи світогляду людини, тобто її зовнішнє самовизначення у світі, об'єктивоване ставлення до оточуючих явищ. Зовнішні прояви світогляду людини можуть стосуватися різних сфер суспільного життя (політичної, моральної, релігійної, економічної та інших) й торкатися, відповідно, будь-якого права людини. Ключовим для розкриття змісту свободи совісті є власне поняття "совість". За визначенням В.І. Даля, "совість - це моральне почуття людини, внутрішнє усвідомлення до­бра і зла, тайник душі, в якому відкликається схвалення чи засудження кожного вчинку" [344]98. Як уже зазначалося, юридичне право не може регулювати питання совісті людини. Зовнішнє ж вираження останньої теж може охоплювати усі сфери людської життєдіяльності, а так само торкатися будь-яких прав людини. Аналіз літератури, інших джерел до­зволяє стверджувати, що до змісту свободи совісті не входить поняття совість. Так, свободу совісті розглядають у вузькому та широкому ро­зумінні. У вузькому розумінні ця свобода пов'язується зі ставленням людини до релігійного й атеїстичного світоглядів. Наприклад, В.Н. Са­

91 [148] Ст. 35 Конституції України.

92 [136] Ст. 31 Конституції Республіки Молдова; [138] ст. 41 Конституції Республіки Словенія; [260] ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991р.

93 [135] Ст. 19 Конституції Республіки Македонія; [ ] ст. 5 Конституції Непалу.

94 [140] Ст. 28 Конституції Російської Федерації.

95 [317] Ст. 40 Конституції Республіки Хорватія.

96 [127] Ст. 16 Конституції Іспанії.

97 [367] ІІІ Універсал Центральної Ради (7 листопада 1917 р.) // Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посібник для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти: В 2 Т. / За ред. В.Д. Гонча­ренка. - 2-ге вид. - К. - Ін Юре, 2000. - Том 2: Лютий 1917 р. - 1996 р. - С. 236.

98 [344] Толковий словарь живого великорусского язика / Сост. В.И. Даль: В 4 Т. - М., 1980. - Т. ІУ. - С. 256.

24

вельєв зазначає, що свобода совісті - це забезпечення у суспільстві та­ких демократичних прав і свобод, які реально гарантують особі вільний вибір між релігійним і атеїстичним світоглядом та можливість проявити свої переконання у суспільстві [310]99. Подібні погляди висловлювали й інші автори. Так, А.С. Ловінюков зазначає, що свобода віросповідання і свобода атеїзму склали свободу совісті у її сучасному звучанні [167]100. Ю.А. Розенбаум у запропонованому проекті Закону СРСР "Про свобо­ду совісті" також пов'язує це право людини з вибором релігійних чи атеїстичних переконань [302]101. Ф.М. Рудинський і М.А. Шапіро, ана­лізуючи зміст свободи думки, совісті і релігії (саме таке формулювання використовується у міжнародно-правових актах ООН), зазначили, що "свобода совісті - це можливість безперешкодного вибору світогляду у сфері духовного життя, вираження релігійних і атеїстичних поглядів і, нарешті, свобода релігії, що включає вчинення релігійних обрядів, бо­гослужінь, свободу церкви" [309]102.

У широкому ж розумінні свобода совісті охоплює всю сферу ду­ховного, світоглядного буття людини і не зводиться до вибору лише релігійних чи атеїстичних переконань. Так, М.Ю. Бабій зазначає, що свободу совісті недоцільно співвідносити лише із сферою релігійного чи секулярного світосприйняття. Йтиметься про всю сукупність пере­конань, життєво важливих смислових орієнтирів і цінностей людини, її поглядів на світ та на своє місце в ньому, на сенс життя. Автор вважає, що "свобода совісті - це особлива якісна визначеність людського буття, яка відображає внутрішню інтенцію та здатність суверенного суб'єкта до вільного, не спровокованого зовнішніми гетерономними чинниками самовизначення в духовній сфері, а також можливість його творчої й відповідальної самореалізації на основі ціннісно-орієнтованого вибору" [8, 7]103. Отже, свобода совісті виступає як один із атрибутів особистості, характеризуючи її внутрішню здатність до осмислення, оцінювання різ­них світоглядних, в тому числі й релігійних, парадигм, здатність вільно, без зовнішнього примусу робити вибір, визначатися щодо них, пере­

99 [310] Савельев В.Н. Свобода совести: история и теория. - М.: Вьісшая школа, 1991. - С. 97.

100 [167] Ловинюков А.С. Закон СССР «О свободе совести и религиозньїх организациях» (19­90 г.) // Советское государство и право. - 1991. - № 4. - С. 11.

101 [302] Розенбаум Ю.А. К разработке проекта Закона СССР «О свободе совести» // Советское государство и право. - 1989. - № 2. - С. 93.

102 [309] Рудинский Ф.М., Шапиро М.А. Свобода совести и религий: международно-правовьіе акть и национальное законодательство // Государство и право.-1992. - № 5. - С. 14.

103 [8] Бабій М.Ю. Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігієзнавче осмислення. - К.:Вища школа, 1994. - С. 35; [7] Його ж: Свобода совісті: сутність і структура // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного, О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. - 2000. - С. 6.

25

водити їхні ціннісно-смислові параметри у площину власних життєвих настанов, а також реальні можливості безперешкодної самореалізації, самоствердження на їх основі. Свобода совісті як релігієзнавчо-правова категорія саме в предметному полі свого вияву - ставленні людини до релігії - повною мірою розкриває свою сутність через поняття "свобода релігії" [7]104. М.Ю. Бабій, у свою чергу, зазначає, що "свобода совісті" і "свобода релігії" - взаємопов'язані, але не тотожні категорії. Перше по­няття охоплює широку сферу духовного, світоглядного буття людини, в якій остання самовизначається і самореалізується. Друге ж поняття - "свобода релігії" - постає власне як свобода вибору й самостверджен­ня індивіда лише в системі релігійних координат. Структурно поняття "свобода релігії" включає два основних елементи: "свободу віроспові­дань" і "свободу церкви". За своєю суттю свобода віросповідання по­стає як свобода вибору релігійного світогляду і виявляється як внутріш­ня здатність особистості до релігійного самовизначення, як право на вибір тієї чи іншої релігійної парадигми, а також право самореалізації у "силовому полі" дії цієї парадигми. "Свобода церкви" - поняття, котре відображає ступінь автономності, незалежності внутрішнього устрою, структури управління релігійного об'єднання, його правовий статус, можливості реалізації завдань, заради яких воно створювалося. Вищев­казаний погляд на співвідношення свободи совісті і свободи релігії, а також складники останньої знаходимо і в іншому джерелі [2]105.

Широке розуміння свободи совісті зустрічаємо і в інших джерелах. Так, Ю.П. Зуєв зазначає, що "свобода совісті - широкий спектр особис­тих переконань людини в філософській, політичній, морально-етичній, естетичній та інших сферах життя" [89]106.

Дещо нетрадиційний підхід до розуміння свободи совісті запропону­вали російські вчені Ю.А. Дмитрієв та Г.Г. Черемних. Суть його поля­гала в тому, щоб об'єднати суб'єктивні права на свободу думки, слова, вираження думок і переконань, право на свободу пошуку і поширення інформації та свободу совісті в комплексне поняття "інтелектуальна свобода людини" [374]107.

104 [7] Бабій М.Ю. Свобода совісті: сутність і структура // Релігійна свобода: гуманізм і демокра­тизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного, О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. - 2000. - С. 6.

105 [2] Академічне релігієзнавство. Підручник / За ред. проф. А. Колодного. - К.: Світ знань,

2000, - С. 669-671.

106 [89] К разработке проекта Закона СССР «О свободе совести.» (Отклики читателей) // Со-ветское государство и право. - 1989.- № 6. - С. 64.

107 [374] Черемних Г.Г. Свобода совести в Российской Федерации - М.: Манускрип, 1996.

- С. 24.

26

У міжнародних актах з прав людини зміст розглядуваної свободи також не обмежується правом вибору тільки-но релігійних або ж, на­впаки, атеїстичних переконань. Так, Загальна декларація прав людини (ООН, 1948, ст. 18), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ООН, 1966, ст. 18), Декларація ООН про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань (ООН, 1981, ст. 1), Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ООН, 1965, ст. 5), Конвенція про захист прав людини та основних свобод (ст. 9) проголошують "свободу думки, совісті та релі­гії" і до змісту цієї свободи включають не тільки релігійні переконання, а й інші, про які йтиметься далі. У цілій низці актів ОБСЄ (Організації з безпеки та співробітництва в Європі) свобода віросповідання людини проголошується як "свобода думки, совісті, релігії і переконань" [67, 78, 207]108. Н. Лернер зазначає, що термін "переконання" у ст.18 Загальної декларації прав людини має особливе значення. Його вживання у ст. 18 та у відповідних ста-ттях інших документів (мається на увазі, міжнарод­них) слід тлумачити лише в зв'язку із терміном "релігія". Даний термін не стосується переконань іншого характеру - політичних, культурних, наукових чи економічних, що також потребують правового захисту, але не належать до царини, яку ми зазвичай окреслюємо словом "релігія". Термін "переконання" було введено до Загальної декларації прав лю­дини для захисту нерелігійних переконань - таких, як атеїзм чи агнос­тицизм - а його значення остаточно було з'ясовано в ході дискусій над різноманітними документами, дотичними до релігійних прав [163]109.

В результаті тривалих обговорень різними міжнародними органами було визнано, що формулювання "релігія чи переконання" включає в себе теїстичні, нетеїстичні й атеїстичні переконання" [164]110. Так, Ко­мітет з прав людини ООН 1993 р. видав "Загальний коментар № 22 (48) до статті 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права", де зазначалося, що ця стаття захищає теїстичні, нетеїстичні й атеїстичні переконання. [163]111. Також підкреслювалося, що терміни "релігія" (ге-Іідіоп) та "переконання" (Ьеііейз) слід розуміти широко і тому необхідно відкидати усякі спроби дискримінації релігії чи переконань на будь-якій

108 [67] Див.: Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (1975.); [78] Під­сумковий документ Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ (1989.); [207] Паризька хартія для

нової Європи (НБСЄ, 1990).

109 [163] Лернер Н. Релігійні права людини на основі документів ООН // Релігійна свобода і права людини: правничі аспекти: У 2 т.- Львів: Свічадо, 2001. - Т. 2. - С. 126-127.

110 [164] Ликвидация всех форм нетерпимости и дискриминации на основе религии или убеж-дения // Права человека: Серия исследований 2. - Нью-Йорк, 1989. - С. 3.

111 [163] Лернер Н. Релігійні права людини на основі документів ООН // Релігійна свобода і права людини: правничі аспекти: У 2-т. - Львів: Свічадо, 2001. - Т. 2. - С. 130.

27

підставі, в тому числі й на тій, що така релігія є новою або її репрезентує релігійна меншина, котра є об'єктом ворожого ставлення з боку чисель-нішої релігійної спільноти. Як бачимо, термін "Ьеііег" перекладається як переконання. Слід зазначити, що спершу його перекладали як "віра", пізніше в документах з питань релігійних прав з'явилися й інші значен­ня цього слова - вірування, віросповідання, переконання [163]112.

З приводу вищенаведеного можемо зазначити, що міжнародні акти з прав людини, проголошуючи свободу релігійних та інших переконань, вкладають у їхній зміст (у широкому розумінні) свободу віри, перш за все релігійної, але не тільки.