2.2. Структура свободи віровизнання та свободи віросповідання

Структура (лат. зпяісйіга - "будова") - це будова і внутрішня форма організації системи, яка виступає як єдність стійких взаємозв'язків між її елементами [356] 1 13. Відповідно, структура свободи віровизнання та свободи віросповідання - це система тих можливостей, які відо­бражають змістовну конкретизацію зазначених прав людини, а також зв'язки між ними.

До регіональних (зокрема європейських) міжнародних актів з прав людини, в котрих також розкривається структура свободи віровизнання

112 [163] Лернер Н. Релігійні права людини на основі документів ООН // Релігійна свобода і права людини: правничі аспекти: У 2 т. - Львів: Свічадо, 2001. - Т. 2. - С. 135

113 [356] Философский словарь / Под ред. М.М. Розенталя. - М.: Политиздат, 1975.

28

та свободи віросповідання й проголошуються окремі їх можливості, на­лежать: Конвенція про захист прав людини і основних свобод; Заключ­ний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ); Підсум­ковий документ Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ; Паризька хартія для нової Європи; Документи конференцій з людського виміру загальноєвропейського процесу держав-учасниць НБСЄ - Паризької (1989) і Копенгагенської (1990); Рекомендація Парламентської Асамб­леї Ради Європи № 1202 "Щодо релігійної терпимості в демократично­му суспільстві" (1993) [279]114; Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1396 "З релігії та демократії" (1999) [280]115; Хартія Єв­ропейського Союзу про основні права (2000) [364]116 та інші.

Слід зауважити, що структура свободи віровизнання та свободи ві­росповідання людини розкривається не у всіх вищевказаних міжнарод­них актах, а тільки в наступних: Загальній декларації прав людини (ст. 18), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 18), Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на підставі релігії чи переконань (ст. 1, 6), Конвенції про захист прав лю­дини і основних свобод (ст. 9), Хартії Європейського Союзу про основні права, Документі Копенгагенської зустрічі 5-29 липня 1990 р. "Конфе­ренція з людського виміру НБСЄ" (п. 9.4) [48]117. В інших же із вказаних міжнародних актів з прав людини закріплюються і розкриваються лише окремі можливості (елементи) свободи віровизнання та свободи вірос­повідання людини, які входять до їх структури.

У Загальній декларації прав людини закріплено, що "кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою ре­лігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком, в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів" (ст. 18).

Конвенція про захист прав людини і основних свобод та Документ Ко­пенгагенської зустрічі "Конференція з людського виміру НБСЄ", проголо­шуючи свободу думки, совісті і релігії (а Хартія Європейського Союзу про основні права - свободу думки, совісті і віросповідання), де включають

114 [279] Права людини в Україні.

115 [280] Людина і світ. - 1999. - № 8. - С. 24.

116 [365] Хартия Европейского Союза об основних правах: Комментарии / Под ред. С.Ю. Каш-кина. - М.: Юриспруденция, 2001. - С. 60 - 153.

117 [48] Документ Копенгагенської Наради з людських вимірів НБСЄ (1990.) (Витяг) // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного, О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. - С. 110-111.

29

у структуру цього права такі самі можливості (елементи), що й Загальна декларація прав людини.

Структура свободи віровизнання та свободи віросповідання людини конкретизується в Міжнародному пакті про громадянські і політичні пра­ва, де зазначається, що "кожна людина має право на свободу думки, со­вісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та пере­конання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних обрядів та вчень" (ч. 1. ст. 18). Передбачено також, що "держави, які беруть участь у цьому пакті, зо­бов'язуються поважати свободу батьків чи, у певних випадках, законних опікунів забезпечувати релігійне та моральне виховання своїх дітей від­повідно до власних переконань" (ч. 4 ст. 18).

У Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискриміна­ції на підставі релігії чи переконань (далі - Декларація) зазначено, що свобода думки, совісті та релігії включає "свободу мати релігію чи пере­конання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та виражати переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приват­но, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень" (ст. 1). Однак у ст.

У Декларації також закріплене, положення, за яким "кожна дитина має право на освіту у сфері релігії або переконань відповідно до бажань її бать­ків чи, у певних випадках, законних опікунів і не примушується до навчан­ня в сфері релігії чи переконань всупереч бажанням її батьків чи законних опікунів; при цьому керівним принципом є інтереси дитини" (ч. 2 ст. 5).

30

Проаналізувавши вищевказані міжнародні акти з питань прав люди­ни, можемо зробити висновок, що свобода віровизнання та свобода ві­росповідання людини включають наступні елементи (можливості):

- мати релігію або переконання;

- приймати релігію чи переконання на свій вибір;

- змінювати свою релігію чи переконання;

- сповідувати релігію або переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релі­гійних і ритуальних обрядів та вчень; забезпечувати релігійне і мораль­не виховання своїх дітей батьками чи законними опікунами відповідно до власних переконань.

Слід зазначити, що право людини мати релігію або переконання сто­сується лише внутрішньої сфери особистості й тому воно виступає склад­ником (елементом) тільки свободи віровизнання. Інші вищезазначені пра­ва є елементами і свободи віровизнання, і свободи віросповідання.

Як уже зазначалося, в цілій низці інших міжнародних актів з питань прав людини також закріплюються і розкриваються окремі можливості, що входять до структури свободи віровизнання та свободи віросповіда­ння людини.

Так, у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права закріплено, що "держави, які беруть участь у цьому Пакті, зо­бов'язуються поважати свободу батьків чи, у певних випадках, закон­них опікунів обирати для своїх дітей не тільки запроваджені держав­ними властями школи, а й інші заклади, що відповідають тому мініму­му вимог щодо освіти, який може бути встановлений чи затверджений державою, і забезпечувати релігійне та моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань" (ч.3 ст.13). Крім того, в ч. 1 ст. 13 да­ного Міжнародного пакту закріплюється право кожної людини на осві­ту (в тому числі й на релігійну), яке, на нашу думку, також є елементом свободи віровизнання та свободи віросповідання людини. Правильно передбачено в ньому, що "освіта повинна дати можливість усім бути ко­рисними учасниками вільного суспільства, сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма національними та расовими, етнічними та релігійними групами і роботі ООН у підтриманні миру". Адже осві­та, чи релігійна, чи світська, повинна виступати основою формування свободи віровизнання людини.

У Підсумковому документі Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ також закріплюються окремі елементи свободи віровизнання та свободи віросповідання людини. Зокрема в ній проголошується, що "з метою забезпечення свободи особи сповідувати релігію чи віру держа-ви-учасниці будуть, серед іншого:

31

- надавати на прохання об'єднань віруючих, які сповідують чи гото­ві сповідувати свою віру в конституційних рамках своїх держав, можли­вість визначення статусу, передбаченого для них у відповідних країнах (п.

- поважати право кожного давати і отримувати релігійну освіту мо­вою на свій вибір, індивідуально чи разом з іншими (п. 16.6);

- в цьому контексті поважати свободу батьків забезпечувати релігій­не і моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань

(п. 16.7);

- дозволяти підготовку персоналу у відповідних установах (п. 16.8);

- поважати право віруючих і релігійних об'єднань на придбання і використання священних книг, релігійних видань мовою на свій вибір та інших предметів і матеріалів, що належать до сповідування релігії чи віри, та володіння ними" (п. 16.9).

У Заключному акті НБСЄ закріплюється, що "держави-учасниці бу­дуть визнавати і поважати свободу особи сповідувати одноосібно або разом з іншими релігію чи віру, діючи так за велінням власної совісті..." Таке ж положення закріплене і в Підсумковому документі Мадридської зустрічі 1980 р. держав-учасниць НБСЄ.

Паризька хартія для нової Європи проголошує, що ".кожна людина має право на свободу думки, совісті, релігії і переконань."

Парламентська Асамблея Ради Європи Рекомендацією № 1202 "Щодо релігійної терпимості в демократичному суспільстві" (1993) за­кликала європейську спільноту до вжиття таких заходів:

- гарантувати релігійну свободу, свободу сумління і свободу культу (п. "І" ст. 16);

- бути гнучкими щодо узгоджень різноманітної релігійної практики (наприклад, одягу, їжі і релігійних свят) (п. "і" ст. 16);

- забезпечувати вивчення релігійних та етичних систем як шкільних дисциплін, домагатися окремого і ретельного опису релігій у шкільних підручниках (зокрема з історії) та усного викладання з метою досягнення кращого і повнішого розуміння різноманітних релігій (п. "ііі" ст. 16).

У Рекомендації № 1396 "З Релігії та демократії" (1996) Парламент­ська Асамблея Ради Європи запропонувала урядам країн-членів:

- гарантувати свободу совісті та релігійних виявів у рамках умов, визначених Європейською конвенцією з прав людини для усіх грома­дян, а особливо (п. "і" ст. 13):

а) охороняти релігійний плюралізм.;

б) сприяти. дотриманню релігійних обрядів та звичаїв, наприклад, відносно одруження, вбрання, свят (з можливістю відповідного звіль­нення з роботи) та військової служби;

32

- сприяти розвиткові знань про релігію, особливо (п. "іі" ст. 13):

а) в рамках етичної та громадянсько-демократичної освіти підтри­мувати навчання про те, що релігії є зібранням цінностей, розрізнення яких повинно бути розвиненим серед молоді;

б) сприяти викладанню у школах порівняльної історії різних релігій, звертаючи увагу на їхнє походження, схожість деяких цінностей та різ­номанітність звичаїв, традицій, свят і т.д.;

в) заохочувати вивчення історії і філософії релігій та дослідження цих предметів в університетах паралельно з теологічними дослідженнями;

г) співпрацювати з релігійними навчальними установами для вве­дення або підсилення в їхніх курсах аспектів, пов'язаних із правами лю­дини, історією, філософією та наукою;

- сприяти культурним і соціальним виявам релігій, особливо: (п. "іу"

ст. 13):

а) забезпечувати рівні умови для утримання і збереження культових будівель та іншого майна всіх релігій.;

б) зберігати культурні традиції та різноманітні релігійні святкування;

в) заохочувати соціальну та милосердницьку працю, здійснювану релігійними общинами та організаціями.

У низці міжнародно-правових актів закріплене право громадян на альтернативну (невійськову) службу, яке, на нашу думку, також входить у структуру свободи віровизнання та свободи віросповідання людини.

Так, Комісія з прав людини ООН у резолюції 1987/46 від 10 березня 1987 р. визнала, що відмова від військової служби з мотивів совісті ви­пливає із принципів і глибоких переконань, які виникають на основі ре­лігійних, етичних, моральних чи подібних їм цінностей. Комісія зверну­лась до всіх держав із проханням визнати, що таку відмову від служби в армії слід розглядати як законне здійснення права на свободу думки, совісті і релігії, і вжити заходів, спрямованих на звільнення молодих людей від військової служби з носінням зброї, на основі їх відмови з істинних мотивів совісті [193]118.

Ще одним важливим практичним кроком на шляху до реалізації цього заклику ООН можна вважати Паризьку нараду "Конференція з людського виміру" (1989), на якій було проголошено, що "держави-учасниці, визнаючи право кожної окремої людини в порядку законного здійснення права на свободу думки, совісті, релігії і переконань запе­речувати проти проходження військової служби з релігійних чи інших мотивів, домовляються:

118 [193] Новиков В.С., Тимофеев М.А. Альтернативная служба: отечественньїй и зарубежньїй опьіт // Социологические исследования. - 1990. - № 8. - С. 20.

33

- ухвалити законні положення (якщо такі відсутні) і відповідні захо­ди для звільнення осіб від проходження військової служби в тих випад­ках, коли з релігійних чи інших переконань наявні заперечення проти проходження служби в бойових частинах; вводити там, де ще їх не за­проваджено, різні форми альтернативної служби, яка б мала цивільний характер, була загальнокорисною і не сприймалося як покарання;

- утримуватись від практики покарання тих осіб, котрі відмовилися від проходження військової служби і погоджуються на проходження альтернативної..."

Подібні положення пізніше були закріплені і в п. 18 Документа Ко­пенгагенської наради "Конференції з людського виміру", НБСЄ (1990).

В Кодексі поведінки, який торкається військово-політичних аспектів безпеки (НБСЄ, 1994), зазначено, що "держави-учасниці. розглянуть питання стосовно запровадження практики звільнення від військової служби чи проходження альтернативної служби" (п. 28).

У п. 2 ст. 10 Хартії Європейського Союзу про основні права закрі­плюється право на відмову від військової служби з релігійних мотивів. Проте це право визнається не безумовно, а лише відповідно до націо­нальних законів, які регулюють його здійснення.

Слід зауважити, що в деяких міжнародних актах проголошується свобода віровизнання, свобода віросповідання для певних категорій, груп людей.

Так, у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права закрі­плено, що "в тих країнах, де існують етнічні, релігійні і мовні меншини, особам, які належать до таких меншин, не може бути відмовлено в праві спільно з іншими членами тієї ж групи. сповідувати свою релігію і виконувати її обряди." (ст. 27). Зазначена свобода ще раз підтверджу­ється вже у спеціальному документі ООН щодо меншин - у Декларації про права осіб, які належать до національних чи етнічних, релігійних чи мовних меншин (1992), в якій закріплено, що люди, які належать до та­ких меншин, "мають право користуватися досягненнями своєї культури, сповідувати свою релігію і відправляти релігійні обряди." (ч. 1 ст. 2). У Рамковій конвенції про захист національних меншин (Рада Європи, 1995) також проголошено, що "держави-члени Ради Європи та інші дер­жави, що підписали цю конвенцію, повинні забезпечувати право кожної особи, яка належить до національної меншини,. на свободу думки, совісті і релігії" (ст. 7). У ст. 8 цієї Конвенції закріплено, що такі особи мають право сповідувати свою релігію або переконання і створювати релігійні установи, організації та асоціації [277]119.

[277] Релігійна панорама. - 2001. - № 2. - С. 57.

34

В Європейській хартії прав солдатів строкової служби (ЕССО, 1996) передбачено, що "кожен солдат має право на свободу думки, совісті, релі­гії, сексуальних уподобань і власну філософію життя. Це право включає віру, а також свободу висловлювати свою релігію або віру самому або в об'єднанні, публічно чи особисто, шляхом навчання, практикування, слу­жіння і спостереження" (ст. 13).

Мінімальними стандартними правилами поводження з засудженими (ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками, 1955) передбачені юридичні засоби реалізації засудженими людьми пра­ва сповідувати будь-яку релігію [225]120. Зокрема в них закріплено, що у закладах, де перебуває достатня кількість засуджених, які належать до одного і того ж віросповідання, слід призначати кваліфікованого служителя даного культу і дозволяти йому відправляти там відповідні обряди. Якщо ж кількість таких засуджених достатньо велика і є відпо­відні можливості, служителя слід призначати на постійно. Кваліфікова­ний служитель культу повинен мати можливість регулярно відправляти релігійні обряди і у відведений для цього час періодично відвідувати наодинці засуджених, які належать до його віросповідання, для розмов на релігійні теми. Наголошується, що засуджені повинні мати доступ до кваліфікованого представника будь-якого віросповідання; з іншого ж боку, якщо засуджений протестує проти його відвідування служителем культу, то до його побажань слід ставитися з повагою (п. 41). Також указаними Мінімальними правилами передбачено, що, в межах здій­сненого, кожен засуджений повинен мати можливість задовольняти свої релігійні потреби, беручи участь у релігійних обрядах у стінах його за­кладу і маючи в своєму розпорядженні релігійні писання, притаманні його віросповіданню (п. 42).

Заслуговує на увагу й Женевська конвенція про поводження з військо­вополоненими (ООН, 1949) [65]121. Окрема її глава (5) присвячена релігії, інтелектуальній і фізичній діяльності. Зазначена конвенція детально ре­гламентує процедуру реалізації військовополоненими права сповідувати свою релігію. Не зупиняючись на її розгляді конкретно, зазначимо лише, що в ній передбачено надання повної свободи військовополоненим для виконання обрядів їх релігій, включаючи відвідування богослужінь, за умови дотримання ними дисциплінарного порядку, визначеного військо­вими властями (ст. 34). Служителям же культу, які опинилися разом із вій­ськовополоненими, буде дозволено обслуговувати своїх одновірців. Вони

120 [225] Права человека. Сборник международньх договоров. - Нью-Йорк; Женева: Издание Организации Обьединенньїх Наций, 1994. - Т. 1. (Ч. 1.): Универсальньїе договори. - С. 273.

121 [65] Действующее международное право: В 3 т. / Сост. Ю.М. Колосов, З.С. Кривчикова. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1997. - Т. 2. - С. 603-625.

35

користуватимуться свободою листування, яке підлягає цензурі, щодо ре­лігійних справ їх культу з духовними властями країни, в якій вони затри­мані, і міжнародними релігійними організаціями (ст. 35).

Таким чином, аналіз усіх вищезгаданих міжнародних актів дозволяє зробити висновок, що структурними елементами свободи віровизнання та свободи віросповідання як загальносоціальних (природних) прав лю­дини є наступні можливості: [390]122

1. Мати релігію чи переконання [181, 39]123. Ця можливість, як уже зазначалося, стосується лише внутрішньої сфери особистості і тому є складником тільки свободи віровизнання людини. Зовнішнє ж виражен­ня своєї релігії чи інших переконань перетворюється у їх сповідування.

2. Приймати релігію чи переконання [181]124. Вказане право може мати як внутрішній, так і зовнішній аспект, тому виступає складником і свободи віровизнання, і свободи віросповідання. Наприклад, зовнішнє прийняття віри може відбутися, коли людина стає членом релігійної чи іншої організації.

3. Змінювати свою релігію чи переконання [66, 114, 48, 365]125. Ця можливість людини також може мати як і внутрішній, так і зовнішній аспекти. Причому зовнішній аспект цієї можливості може виражатися у переході з однієї релігійної організації в іншу. Відповідно, вказане право людини є складником свободи віровизнання і свободи віросповідання.

4. Сповідувати свою релігію або переконання [181, 39, 66, 114, 78, 67, 48, 365, 280]126. Ця можливість людини стосується внутрішньої та зовнішньої сфери особистості. Сповідувати, як видається, означає: 1) дотримуватися якої-небудь релігії, віровчення; 2) відкрито визнавати, наслідувати якесь вчення, певні погляди, переконання [192] 127. Отож, сповідувати свою релігію або переконання (сповідувати віру) означає відкрито визнавати, виражати власне внутрішнє та зовнішнє ставлення

122 [390] Ярмол Л. Свобода віровизнання людини: поняття, елементи, законодавче закріплення // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 2 (25). - С. 115-122.

123 [181] Ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; [39] ст. 1 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань.

124 [181] Ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

125 [66] Ст. 18 Загальної декларації прав людини; [114] ст. 9 Конвенції про захист прав людини та основних свобод; [48] п. 9.4 Документ Копенгагенської Наради з людських вимірів НБСЄ (1990); [365] ст. 10 Хартії Європейського Союзу про основні права.

126 [181] Ст.18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; [39] ст. 1 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань; [66 ] ст. 18 За­гальної декларації прав людини; [114] ст. 9 Конвенції про захист прав людини та основних свобод; [78] п. 16 Підсумкового документу Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ; [67] п. 'Л/ІГ Заключ­ного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі; [48] п. 9.4 Документ Копенгагенської Наради з людських вимірів НБСЄ (1990); [365] ст. 10 Хартії Європейського Союзу про основні права; [280] п. "IV" 13 Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи 1396 (1999) З релігії та демократії.

127 [192] Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. / Укл. В. Яременко, О.М. Сліпушко. - К.: Аконіт, 1998. - Т. 4: Роб-Я. - С. 335.

36

до об'єкта віри. Зовнішні способи сповідування віри досить різноманіт­ні і включають у себе такі можливості: відправляти культи та збиратися у зв'язку з релігією або переконаннями, створювати та утримувати міс­ця для цієї свободи; виробляти, набувати та використовувати у відповід­ному обсязі необхідні предмети та матеріали, пов'язані з релігійними обрядами або звичаями чи переконаннями (наприклад, священні кни­ги), та володіти ними; писати, видавати та розповсюджувати відповідні публікації з цих галузей; вести викладання з питань релігії або пере­конань (зокрема надавати релігійну освіту) у місцях, що підходять для цієї мети, мовою на свій вибір; дотримуватися днів відпочинку, відзна­чати свята; відправляти, дотримуватися та зберігати обряди, звичаї від­повідно до приписів релігії чи інших переконань (наприклад, відносно одруження, свят, їжі, вбрання); встановлювати і підтримувати зв'язки з окремими особами в галузі релігії та переконань на національному і міжнаціональному рівнях; забезпечувати релігійне та моральне вихо­вання і навчання батьками (законними опікунами) своїх дітей; здійснен­ня соціальної, милосердницької праці окремими особами чи їх об'єд­наннями та інші.

Отже, можливість людини сповідувати свою релігію або переконан­ня є складником свободи віровизнання та свободи віросповідання.

5. Здобувати релігійну та (або) світську освіту [182, 39, 265, 78, 365, 280, 279] 128. Це право включає такі можливості: отримувати ре­лігійну освіту мовою на свій вибір, індивідуально чи разом з іншими; вивчати релігійні та етичні системи як шкільні дисципліни; домагатися окремого і ретельного опису релігій у шкільних підручниках та їх усно­го викладання при цьому, наголошуючи, що релігії є зібранням ціннос­тей, розрізнення яких повинно бути розвиненим серед молоді; вивчати історію і філософію релігій та досліджувати ці предмети в університе­тах паралельно з теологічними дослідженнями та інші.

Право здобувати релігійну та (або) світську освіту може мати зо­внішній і внутрішній аспект, тому є складником свободи віровизнання та свободи віросповідання людини.

6. Утримання від окремих дій, несумісних із релігійними чи ін­шими переконаннями людини. Релігійні та інші переконання людини можуть зумовлювати не лише потребу вчинення певних дій (наприклад,

128 [182] Ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; [39] ч. 2.ст.5 Де­кларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань; [265] ст. 2 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод; [78] п. 16.6, 16.7 Підсумкового документа Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ; [365] ст. 14 Хартії Євро­пейського Союзу про основні права; [280] п. "іі" 13 Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи 1396 (1999). "З релігії та демократії"; [279] п. "ііі" 16 Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи 1202 (1993). "Щодо релігійної терпимості в демократичному суспільстві".

37

обрядового, культового, проповідницького та іншого характеру), але та­кож і неприйнятність, суб'єктивну неможливість виконання людиною інших дій (наприклад, брати участь у релігійних чи громадських обря­дах). При цьому серед дій, вчинення яких є несумісним із релігійними чи іншими переконанням людини, можуть бути як юридично нейтраль­ні, юридично необов'язкові дії, так і дії, виконання котрих є обов'язко­вим у правовій системі відповідної держави.

У вищевказаних міжнародних актах з питань прав людини знайшли своє відображення лише право людини відмовлятися від військової служ­би із заміною її альтернативною та право утримуватися від певних дій щодо одягу, їжі, релігійних свят (з можливістю відповідного звільнення з роботи) [49, 109, 48, 365, 280]129.

Разом з тим, можна стверджувати, що існує також низка інших обов'язків, виконання котрих для окремих людей є несумісним з їхніми релігійними чи іншими переконаннями (наприклад, складання прися­ги, участь у громадських обрядах тощо). Водночас, з огляду на пріори­тетність прав людини, звільнення від таких обов'язків або заміна їх на альтернативні не повинні трактуватися як такі, що можуть призвести до порушення суспільних інтересів. Тому видається, що право на альтер­нативну (невійськову) службу, поряд із правом на альтернативний по­рядок складання присяги і правом на відмову від участі у громадських (релігійних) обрядах, можуть охоплюватися ширшим за змістом правом людини, яке може бути назване свободою людини утримуватися від окремих дій, несумісних із її релігійними чи іншими переконаннями. Вважаємо, що з часом таке право знайде своє відображення в міжнарод­них актах з питань прав людини.

Визнаючи водночас за людиною таку правову можливість, слід наго­лосити на тому, що про звільнення від юридичних обов'язків чи заміну їх на альтернативні може йтися лише в тих випадках, коли це не призведе до порушення суспільних інтересів чи прав інших людей та якщо це є прак­тично можливим. Визначення конкретного кола випадків, коли таке звіль­нення (заміна) є можливим, має бути віднесене до компетенції держави.

Можливість людини утримуватися від окремих дій, несумісних з її релігійними чи іншими переконаннями, має внутрішній і зовнішній ас­пекти, тому вона є складником свободи віровизнання та свободи вірос­повідання.

129 [49] Документ Паризької наради Конференції з людського виміру загальноєвропейського процесу держав-учасниць НБСЄ (1989); [109] п. 28 Кодексу поведінки, який торкається військово-політичних аспектів безпеки (НБСЄ, 1994); [48] п. 18 Документа Копенгагенської наради з людських вимірів НБСЄ (1990); [365] § 2 ст. 10 Хартії Європейського Союзу про основні права; [280] п. «і»13 Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи 1396 (1999) "З релігії та демократії".

38

Вищевказані складники свободи віровизнання та свободи віроспо­відання схематично відображені на рис. 2.2.

Складники (можливості) свободи віровизнання людини

сповідувати свою релігію чи переконання

здобувати релігійну та (або) світську освіту

утримання від дій, несумісних з релігійними чи іншими переконаннями

Складники (можливості) свободи віросповідання людини

утримання від дій, несумісних з релігійними чи іншими переконаннями

Рис. 2.2. Елементи свободи віровизнання та свободи віросповідання людини

39

Проаналізувавши складники свободи віровизнання та свободи вірос­повідання людини, можемо констатувати, що центральне місце серед них займає право сповідувати якусь релігію чи інші переконання. Це також ві­дображено і в термінологічному звучанні свободи віросповідання люди­ни. Однак, наголосимо ще раз, що крім права сповідувати якусь релігію чи інші переконання, свобода віросповідання включає й інші складники (можливості). Використавши їх, можемо конкретизувати вищенаведене поняття свободи віросповідання людини. Відповідно, свобода віроспо­відання як загальносоціальне (природне) право людини - це можли­вість людини вчиняти такі діяння, за допомогою яких приймаються, змі­нюються та сповідуються релігійні або інші переконання.

Структура свободи віровизнання та свободи віросповідання як за-гальносоціальних явищ, крім вищевказаних елементів, включає і зв'яз­ки між ними. Так, наприклад, право людини сповідувати релігію зумов­лює можливість утримуватися від окремих дій, які несумісні з її релігій­ними переконаннями. Також право сповідувати релігію є "поштовхом" для здобуття релігійної освіти. Зміна ж релігійних чи інших переконань тягне за собою і право їх сповідування чи, навпаки, несповідування. Прикладів таких зв'язків між структурними елементами свободи віро­визнання та свободи віросповідання можна наводити багато.

Вищенаведені складники свободи віровизнання та свободи віроспо­відання можуть бути об'єднані та згруповані за певними ознаками:

І. За кількісним складом носіїв: можливості окремих людей; мож­ливості спільнот (релігійних організацій, національних меншин). ІІ. За специфікою суб'єктного складу: можливості, які є загальнолюдськими у вузькому розумінні, тобто необхідні будь-якій категорії людей; мож­ливості окремих категорій людей (дітей, військовослужбовців, засудже­них та інших).

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити наступні висновки:

1. Свобода віровизнання як загальносоціальне (природне) право лю­дини - це можливість людини вільно обирати об'єкт своєї віри і визна­чати власне внутрішнє ставлення до нього.

2. Свобода віросповідання як загальносоціальне (природне) право людини - це можливість людини вчиняти певні дії або утримуватися від їх вчинення, за допомогою чого об'єктивується її віровизнання. Конкре­тизуючи, можемо відзначити, що свобода віросповідання як загально-соціальне (природне) право людини - це можливість людини вчиняти такі діяння, за допомогою яких приймаються, змінюються та сповід­уються релігійні або інші переконання.

3. Структура свободи віровизнання та свободи віросповідання як природних прав людини - це система елементів (можливостей, котрі ві­

40

дображають змістовну конкретизацію зазначених прав), а також зв'язки між ними. Структурні елементи (можливості) свободи віровизнання, а також зв'язки між ними стосуються лише внутрішньої (психічної) сфе­ри людини. Зовнішній же їх прояв становить структуру свободи вірос­повідання. Елементи свободи віровизнання та свободи віросповідання людини як загальносоціальних (природних) явищ відображено в між­народних (як універсальних, так і регіональних) актах з прав людини.

4. Так, до структурних елементів свободи віровизнання та свободи віросповідання як загальносоціальних явищ належать такі можливості людини:

а) приймати певну релігію чи інші переконання;

б) змінювати свої релігійні чи інші переконання;

в) сповідувати якусь релігію чи інші переконання;

г) здобувати релігійну та (або) світську освіту;

д) утримуватися від окремих дій, несумісних із релігійними чи ін­шими переконаннями. Ця можливість, однак, не відображена в такому звучанні у міжнародних актах з прав людини. У них передбачені лише можливості: відмови від військової служби із правом заміни її альтер­нативною; утримання від певних дій щодо одягу, їжі, релігійних свят (з можливістю відповідного звільнення з роботи). Проте зазначений еле­мент свободи віровизнання та свободи віросповідання може включати в себе ще й інші права (наприклад, можливість відмови від науково об­грунтованого медичного лікування, від складання присяги та інші).

Крім вищевказаних елементів, свобода віровизнання включає також ще один - можливість мати власні релігійні чи інші переконання. Однак таке право не є складником свободи віросповідання, оскільки стосуєть­ся лише внутрішньої (психічної) сфери особи.

41