Виконання сімейних обов’язків
Сімейні права тісно пов’язані із сімейними обов’язками. Суб’єктивний сімейний обов’язок - це вид і міра належної поведінки особи. Свої обов’язки учасники сімейних відносин здійснюють різними шляхами.
В більшості випадків - шляхом здійснення активних дій: батьки зобов’язані виховувати та утримувати свою дитину; один із подружжя за певних умов зобов’язаний надати утримання другому з подружжя; патронатний вихователь зобов’язаний забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням та створити їй умови для навчання та розвитку. Усе це приклади активного виконання особами своїх сімейних обов’язків. У деяких випадках виконання сімейних обов’язків, навпаки, полягає в утриманні від активних дій. Наприклад, опікун не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами; той із батьків, із яким проживає дитина, не вправі чинити перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у вихованні дитини тощо. Таким чином, саме нездійснення активних дій у цих випадках буде означати правомірну поведінку особи і, як наслідок, здійснення нею свого сімейного обов’язку.Учасники сімейних відносин здійснюють свої обов’язки особисто, оскільки вони є такими, що тісно пов’язані з особою і не можуть бути перекладені на іншу особу (ч. 1 ст. 15 СК). Відповідно до ч. 2 ст. 15 СК України якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов’язок особистого немайнового характеру припиняється. Це правило стосується дiєздатних учасників сімєйних відносин - батьків, усиновлювачiв, опікунів, патронатних вихователiв тощо. У разі визнання такої особи недієздатною вона не може виконувати своїх обов’язків немайнового характеру - виховувати дитину, представляти та захищати її права та інше.
Схожі наслідки виникають і в тому разі, якщо особа не визнана в судовому порядку недієздатною, але в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або з іншої поважної причини не може виконувати сімейного обов’язку. Така особа не визнається такою, що ухиляється від виконання свого обов’язку і таким чином звільняється від застосування наслідків примусового характеру (частини 3 та 4 ст. 15 СК).
3.