§ 1. Правовідносини батьків і дітей з приводу майна

Окрему групу сімейних правовідносин становлять майнові правовідносини батьків і дітей. У сімейно-правовій літературі вони поділяються на дві групи: 1) правовідносини з приводу майна та 2) правовідносини щодо утримання.

Кожна сім’я має певний обсяг майна, яке призначене для задово­лення побутових та інших потреб її членів. Сімейне законодавство послідовно закріплює принцип роздільності майна батьків і дітей. Згідно з ч. 1 ст. 173 CK батьки і діти, зокрема ті, які спільно прожива­ють, можуть бути самостійними власниками майна. Це означає, що незалежно від тривалості спільного проживання та спільного користу­вання роздільним майном, яке належить батькам або дитині, воно зберігає свій первісний правовий режим. CK уводить також презумпцію права власності батьків на спірне майно. Відповідно до ч. 2 ст. 173 CK при вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважаєть­ся, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом. Виняток із цього правила стосується речей, які придбані батьками чи одним із них для забезпечення розвитку, навчання і виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо). CK прямо закріплює право власності дитини на таке майно (ст. 174).

Батьки при визначенні порядку володіння та користування майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а також роздільним майном зобов’язані враховувати інтереси своїх дітей.

Батьки вирішують спільно питання про управління майном дити­ни. Порядок вчинення батьками правочинів щодо майна дитини ви­значається законодавством (ст. 177 CK). За загальним правилом продукція, плоди і доходи від майна, що належить власникові речі, є його власністю (ст. 189 ЦК). Це правило поширюється на випадки, коли власником речі є особа, яка не досягла повноліття. Саме вона набуває прав щодо плодів та доходів від належного їй майна. Однак управляють таким майном і доходами від нього батьки дитини. Крім того, закон надає батькам право використовувати доходи від майна, що належить малолітній дитині, на виховання та утримання інших дітей, а також на невідкладні потреби сім’ї. Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до цивільного законодавства (ст. 178 CK).

Після припинення управління батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього (ч. 8 ст. 177 CK). У випадку неналежного виконання батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини на них може бути покладений обов’язок відшкодувати заподіяну їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном (ч. 9 ст. 177 CK).

Законом урегульований правовий режим майна, одержаного як аліментні виплати, який визначається залежно від того, проживає ди­тина з батьками або ні. Якщо малолітня дитина проживає з одним із батьків, аліменти виплачуються на ім’я останнього і є його власністю. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні алімен­тами, які одержані для її утримання (ч. 1 ст. 179 CK). Разом із правом власності на аліменти за їх одержувачем закріплюється обов’язок ви­користовувати їх строго за цільовим призначенням, тобто для задо­волення фізичних, духовних й інших потреб дитини, її навчання і роз­витку (ст. 186 CK). У разі смерті того з батьків, з ким проживала дити­на, аліменти є власністю дитини незалежно від її віку. При цьому аліментами, одержаними для утримання малолітньої дитини, розпо­ряджається її опікун. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до ЦК.