§ 3. Стягнення аліментів за минулий час і заборгованості за аліментами

Особа може звернутися до суду з вимогою про стягнення аліментів протягом усього строку існування права на аліменти незалежно від того, скільки часу минуло з моменту його виникнення.

Під ухиленням від сплати аліментів у юридичній науці розуміють як пряму відмову від надання утримання, так і різні дії (бездіяльність) зобов’язаної особи, спрямовані на повне чи часткове ухилення від сплати аліментів: приховання особою дійсного розміру свого заробітку (доходу), майна; зміну роботи чи місця проживання з метою запобігання сплаті аліментів; приховання свого місцеперебування; інші дії, що свідчать про намір особи ухилитися від виконання обов’язків щодо утримання. Ухилення від сплати аліментів завжди припускає винні навмисні дії (бездіяльність). Тому позивач має надати суду докази того, що відповідач свідомо прагнув у той чи інший спосіб ухилитися від виконання обов’язків щодо утримання.

Заходи позивача щодо одержання аліментів можуть полягати у спробах установити місцеперебування, місце роботи зобов’язаної особи, укласти договір про сплату аліментів тощо. Причини, за яких позивач раніше не звертався за примусовим стягненням аліментів, не мають значення і не з’ясовуються. Разом із тим можливість стягнення аліментів за минулий час обмежується трьома роками.

Стягнення аліментів за минулий час необхідно відрізняти від сплати заборгованості за аліментами. Особливості визначення і стяг­нення заборгованості залежать від причин її виникнення, порядку сплати аліментів (добровільний чи за рішенням суду), а також спо­собу визначення судом розміру аліментів (у частці від доходу або у твердій грошовій сумі). Аліменти можуть бути стягнені за виконав­чим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що переду­вали пред’явленню виконавчого листа до виконання (ч. 1 ст. 194 CK). Разом із тим закон допускає можливість стягнення заборгованості за весь минулий час без будь-яких обмежень. Це можливо, якщо за ви­конавчим листом, пред’явленим до виконання, аліменти не стягува­лися у зв’язку з: а) розшуком платника чи б) його перебуванням за кордоном (ч. 2 ст. 194 CK). Відповідно до ч. 4 ст. 194 CK заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому ст. 199 CK, — до досягнення нею двадцяти трьох років.

CK досить детально регулює порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу) (ст. 195 CK). Кодексом передбачено також особливості стягнення заборгованості за аліментами, що підлягають сплаті відповідно до ст. 187 CK у добро­вільному порядку. Заборгованість погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду (ч. 3 ст. 194 CK).

Умови і порядок стягнення заборгованості за аліментами відмінні від стягнення аліментів за минулий час за такими основними моментами.

По-перше, при стягненні аліментів за минулий час одержувач вимагає сплатити аліменти за період, що передує пред’явленню по­зову. Тобто позов про стягнення аліментів на утримання дитини пред’являється вперше і управомочена особа раніше не зверталася до суду з відповідною вимогою.

По-друге, аліменти за минулий час можуть бути стягнені лише за умови винної поведінки відповідача, що полягала в ухиленні від їхньої сплати. Стягнення заборгованості відбувається в усіх випадках, а не тільки за умови її утворення в результаті винного поводження платни­ка аліментів. Виникнення заборгованості за аліментами може бути пов’язане не тільки з недобросовісною поведінкою платника, а й із певними об’єктивними обставинами, наприклад призупиненням ви­конавчого провадження тощо.

I по-третє, аліменти за минулий час можуть бути присуджені тіль­ки в межах трирічного строку. У свою чергу, заборгованість стягуєть­ся за весь минулий час, якщо аліменти не сплачувались у зв’язку з розшуком платника або його перебуванням за кордоном. Якщо ви­конавчий лист не пред’являвся до виконання, стягнення аліментів за минулий період провадиться в межах трирічного строку, що передував пред’явленню виконавчого листа до виконання.

Як правило, стягнення заборгованості за аліментами ставить плат­ника в досить скрутне становище. Тому в законі передбачається можливість установлення строку сплати заборгованості (відстрочка або розстрочка сплати), а також повного або часткового звільнення від її сплати. Ці питання вирішуються судом за позовом особи, зобов’язаної сплачувати аліменти. Суд може відстрочити сплату заборгованості за аліментами, ураховуючи матеріальний та сімейний стан платника аліментів.

Повне чи часткове звільнення від сплати заборгованості можливе, якщо вона виникла у зв’язку з: а) тяжкою хворобою платника аліментів; б) іншою обставиною, що має істотне значення (ч. 2 ст. 197 CK). Заборгованість може утворитися внаслідок призупинення виконавчого провадження через перебування боржника на лікуванні в стаціонарній лікувальній установі. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести перебування в місцях позбавлення волі та пов’язані з цим труднощі з влаштуванням на роботу, призупинення виконавчого провадження у випадку визнання одержувача недієздатним або прохо­дження строкової військової служби в Збройних Силах України тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 197 CK суд може повністю звільнити плат­ника від сплати заборгованості, якщо вона виникла внаслідок непред’яв- лення одержувачем аліментів без поважної причини виконавчого листа до виконання.

Норми про стягнення аліментів за минулий час і заборгованості за аліментами застосовуються до відносин щодо утримання між батька­ми і повнолітніми дітьми (ч. 5 ст. 194, ст. 201 CK).

У CK уперше встановлена відповідальність за прострочення сплати аліментів. Вона спрямована на певну компенсацію одержувачу аліментів його витрат і має необхідний стимулюючий, превентивний вплив на особу, що порушила свої аліментні обов’язки. При виникненні заборго­ваності з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, до неї застосовується спеціальна форма відповідальності — стяг­нення неустойки (пені). Згідно з ч. 1 ст. 196 CK одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Стягнення неустойки вперше передбачене CK і спрямоване на підвищення захисту майнових прав дітей. Раніше відсутність у сімейному законодавстві такого способу забезпечення виконання зобов’язання, як сплата неустойки, розглядалася як особлива риса сімейного права і підстава для його виокремлення з цивільного права. Зміни останнього часу довели можливість і доцільність застосування до сімейних відносин норм цивільного законодавства. Тому включення в CK положення про стягнення неустойки (пені) за невиконання аліментного зобов’язання є цілком виправданим.