§ 3. Визначення походження дитини від батька, який перебуває у шлюбі з матір’ю дитини

Презумпція батьківства чоловіка, який перебуває у шлюбі з матір’ю дитини, може бути спростована. По-перше, законом передбачені ви­падки, коли чоловік, з яким мати дитини перебуває в зареєстрованому шлюбі, може не визнаватися батьком цієї дитини. Так, під час реєстрації народження мати дитини, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі, може заявити, що її чоловік не є батьком цієї дитини, і у зв’язку з чим просити не вказувати його батьком в актовому записі про народження дитини. Таке її прохання задовольняється лише за наявності двох умов: 1) спільної заяви самої матері та її чоловіка про невизнання його бать­ком дитини, 2) заяви про визнання батьківства іншої особи та матері дитини. По-друге, якщо мати дитини перебуває у зареєстрованому шлюбі, але у порядку, передбаченому чинним законодавством, був установлений режим окремого проживання подружжя (ст. 119 CK України), дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважається такою, що походить від її чоловіка.

Факт перебування жінки у шлюбі встановлюється, як правило, на момент народження дитини. Однак, якщо на момент народження ди­тини жінка не перебуває у шлюбі (припинення шлюбу або визнання його недійсним), при визначенні батьківства юридичне значення має факт зачаття дитини у шлюбі. Отже, дитина, яка народжена після при­пинення шлюбу або визнання його недійсним, вважається такою, що походить від подружжя. Єдиною умовою застосування цього правила є те, що строк із моменту припинення шлюбу або визнання його недійсним і до моменту народження дитини не повинен перевищувати десяти місяців^[196]. Однак жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, можуть подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання колишнього чоловіка батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише в разі подання заяви про ви­знання батьківства іншої особи та матері дитини. Якщо чоловік матері дитини помер, то походження дитини, яка народилася до спливу деся­ти місяців від дня його смерті, може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком цієї дитини.

Таким чином, презумпція шлюбного батьківства встановлюється для трьох груп дітей, які:

- зачаті та народилися у шлюбі;

- зачаті до реєстрації шлюбу, але народилися у шлюбі;

- зачаті у шлюбі, але народилися протягом 10 місяців після його припинення або визнання недійсним.

У житті трапляються випадки, коли жінка в момент зачаття дитини перебувала у шлюбі з одним чоловіком, а в момент народження дити­ни — з іншим. У такій ситуації виникає конкуренція батьківства, яка чинним сімейним законодавством вирішується на користь чоловіка, у шлюбі з яким жінка народила дитину. Відповідно до ст. 124 CK Укра­їни, якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня при­пинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі.

- у добровільному порядку при подачі до органу державної реє­страції актів цивільного стану спільної заяви попереднього чоловіка та чоловіка у повторному шлюбі;

- у примусовому порядку за наявності судового рішення про ви­знання батьківства попереднього чоловіка.

На жаль, сьогодні дуже гострою є проблема безплідних шлюбів. В Україні спостерігається катастрофічне зниження народжуваності. Істотний вплив на її рівень має безпліддя подружніх пар, кількість яких постійно зростає. Ця тенденція обумовлюється екологічним станом довкілля, наслідками аварії на ЧАЕС, зниженням рівня життя тощо. У лікуванні безпліддя в Україні з 1987 р. почали застосовуватися нові лікувальні програми допоміжних репродуктивних технологій. Відпо­відно до ч. 7 ст. 281 ЦК України право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктив­них технологій мають повнолітні жінка або чоловік. Цей вид медичної допомоги передбачений ст. 48 Основ законодавства України про охо­рону здоров’я^[197]. Відповідно до цієї норми застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, установленими Міністерством охорони здоров’я України, за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці. Допоміжні ре­продуктивні технології — це методики лікування безпліддя, за яких маніпуляції з репродуктивними клітинами, окремі або всі етапи підго­товки репродуктивних клітин, процеси запліднення і розвитку ембріонів до переносу їх у матку реципієнтки здійснюються в умовах іп vitro.

Медичні аспекти застосування допоміжних репродуктивних тех­нологій урегульовані Інструкцією, затвердженою Міністерством охо­рони здоров’я України^[198]. Допоміжні репродуктивні технології застосо­вуються за медичними показаннями за письмово оформленою добровільною згодою пацієнтів.

Сьогодні існують різні методики лікування безпліддя, зокрема такі, при яких використовується донорський генетичний матеріал. Отже, дитина, зачата в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, не завжди має кровне споріднення з матір’ю та/або батьком. У цих ситуаціях юридичне значення при визначенні походження ди­тини надається не біологічному, а соціальному аспекту. Жінка (чоло­вік), усвідомлюючи відсутність кровного споріднення з дитиною, до­бровільно визнають своє материнство (батьківство) ще до народження дитини. Саме тому визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, ре­гулюється спеціальною нормою ст. 123 CK України. Зазначена норма містить три правила визначення походження дитини. У частині 1 вка­заної статті закріплено загальне правило визначення походження ди­тини, народженої в результаті застосування будь-якої методики допо­міжних репродуктивних технологій, батьки якої перебувають у шлюбі між собою. У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьком дитини записується її чоловік. Єдиною умовою є письмова згода чоловіка на застосування допоміжних репродуктивних технологій. Друге правило стосується визначення походження дитини, народженої сурогатною матір’ю. У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя. Реєстрація народження проводиться за заявою подружжя, яке дало згоду на таке перенесення. При цьому одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається засвідчена нотаріусом її письмова згода на запис подружжя батьками дитини. У графі «Для поміток» у Державному реєстрі актів цивільно­го стану робиться відповідний запис: матір’ю дитини згідно з медич­ним свідоцтвом про народження форми № 103/о є громадянка (прізвище, ім’я, по батькові). Третє правило встановлено щодо ситуацій, коли між жінкою, яка народила, та дитиною відсутнє кровне споріднення. Якщо ембріон людини, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, перенесений до організму його дружини, дитина вважа­ється такою, що походить від подружжя.