§ 4. Визначення походження дитини від батька, який не перебуває у шлюбі з матір’ю дитини

Згідно зі ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах неза­лежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Шлюбно-сімейне законодавство України не передбачає різниці між дітьми, батьки яких перебувають у шлюбі між собою, та дітьми, народженими матір’ю, яка не перебуває у шлюбі.

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, може відбуватися:

- за спільною заявою матері та батька дитини (ст. 126 CK Украї­ни);

- у судовому порядку (ст. 128 CK України).

Отже, законодавець закріплює два порядки визначення походжен­ня дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою:

- добровільний;

- судовий.

У добровільному порядку визначення походження дитини відбува­ється за умови визнання свого батьківства чоловіком, який не пере­буває у шлюбі з матір’ю дитини. Визнання батьківства має подвійну природу. З одного боку, це одностороннє волевиявлення чоловіка, а з другого - це констатація факту біологічного батьківства цього чолові­ка. У заяві чоловік, по-перше, зазначає, що він є батьком дитини і, по-друге, бажає бути записаний як батько дитини.

Визнання батьківства - це засвідчене органом державної реє­страції актів цивільного стану волевиявлення чоловіка про вста­новлення між ним та дитиною батьківського правовідношення.

За правовою природою акт визнання особою батьківства:

- є одностороннім волевиявленням;

- має безвідкличний характер;

- має зворотну силу. Взаємні права та обов’язки батька і дитини виникають не з моменту реєстрації походження дитини від певного чоловіка, а з моменту народження дитини.

Волевиявлення батька та матері у спільній заяві має різний харак­тер. Так, чоловік визнає себе батьком дитини і бажає засвідчити своє батьківство в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Форма заяви матері та батька дитини про визнання батьківства за­тверджена Міністерством юстиції України.

Спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, про реєстрацію їх матір’ю та батьком дитини (ст. 126 CK Укра­їни) свідчить про добровільність їх рішення. Саме тому реєстрація походження дитини провадиться в органах державної реєстрації актів цивільного стану без будь-яких попередніх процедур, зокрема судово­го розгляду. Така заява може бути подана вказаними особами до орга­ну державної реєстрації актів цивільного стану як до (під час вагітнос­ті жінки), так і після народження дитини. За раніше діючим КпШС УРСР право на подання спільної заяви батьків виникало тільки після народження дитини. Норма чинного CK України є більш де­мократичною, оскільки спрямована перш за все на охорону інте­ресів дитини.

У житті можуть трапитися ситуації, які ускладнюють можливість реалізації права на визнання батьківства шляхом подачі спільної заяви до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Наприклад, тяжка хвороба, тривале відрядження тощо. Особиста присутність їх при подачі заяви не є обов’язковою. Батько (мати) може подати заяву про визнання батьківства через представника або надіслати її поштою. Єдиною обов’язковою умовою в цих випадках є нотаріальне засвідчення заяви та повноважень представника.

Право на визнання себе батьком (матір’ю) дитини не обмежується віковим критерієм, оскільки в законі не встановлений вік, з якого осо­ба може набувати батьківських прав і обов’язків. Однак, якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, орган дер­жавної реєстрації актів цивільного стану зобов’язаний повідомити про запис неповнолітнього батьком дитини його батьків, опікуна, піклувальника, а у разі неможливості повідомити про це — орган опіки та піклування.

Визнання батьківства — це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. Однак одного волевиявлення особи щодо визнання себе батьком певної дитини недостатньо для настання правових наслідків. Необхідно також ще й волевиявлення матері дитини, яке полягає у вираженні згоди на те, щоб чоловік був записаний батьком її дитини. Саме тому вимагається подача до органів державної реєстра­ції актів цивільного стану спільної заяви матері дитини та чоловіка, який вважає себе батьком цієї дитини.

Разом із тим визнання батьківства є констатацією факту біологічного батьківства особи, яка подала заяву до органів державної реєстрації актів цивільного стану. В юридичній літературі практично одностай­ною є думка про те, що визнання батьківства вимагає поєднання природно-біологічного (кровного споріднення) та вольового факторів^[200]. Це зумовлено тим, що мета визнання батьківства полягає у підтвердженні (констатації) вже існуючого біологічного, кровного споріднення між чоловіком, який визнає себе батьком, та дитиною. Для встановлення батьківських правовідносин між дитиною та особою, яка не є її біологічним батьком, але бажає визнати себе батьком цієї дитини, існує інститут усиновлення. Однак у зв’язку з тим, що закон не вимагає з’ясування дійсного походження дитини при подачі спільної заяви про визнання батьківства, на практиці можливі випадки набуття батьківських прав у такому порядку особою, яка бажає усиновити чужу дитину.

Таким чином, загальними умовами (засвідчення) визначення бать­ківства дитини, мати якої не перебуває у шлюбі з батьком дитини, органом державної реєстрації актів цивільного стану є:

- відсутність шлюбу між батьками дитини на момент її зачаття та (або) народження;

- волевиявлення чоловіка бути записаним батьком дитини;

- згода матері на реєстрацію батьківства чоловіка.

Якщо мати дитини перебуває у шлюбі з іншим чоловіком, який не є батьком дитини, додатковою умовою засвідчення батьківства іншого чоловіка є спільна заява подружжя про невизнання чоловіка батьком дитини.

Перебування батька (матері) в шлюбі з іншою особою, як правило, не перешкоджає реєстрації батьківства на підставі їх спільної заяви.

Визначення батьківства за рішенням суду (ст. 128 CK України) про­водиться за наявності спору щодо особи, яка є батьком дитини. Ситуації, в яких батьківство встановлюється в судовому порядку, мають місце, коли чоловік не визнає себе батьком дитини й, навпаки, коли чоловік вважає себе батьком дитини, а цей факт оспорюється.

Установлення батьківства розглядається також як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення (визнання) порушених (оспорених) прав дитини¹. Така сутність цього юридичного факту об­умовлюється тим, що визначення батьківства дитини є підставою виник­нення батьківських обов’язків, зокрема обов’язку з утримання дитини.

У статті 128 CK України по-новому вирішується питання щодо визнання батьківства за рішенням суду. Так, згідно зі ст. 53 КпШС УРСР у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, за відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встанов­лене в судовому порядку. При цьому встановлення батьківства судом можливе лише у разі доведення однієї з таких обставин:

- спільне проживання та ведення спільного господарства матір’ю дитини і відповідачем до народження дитини;

- спільне виховання чи утримання ними дитини;

- інші докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

У CK України підставою для визнання батьківства можуть слугу­вати будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (ч. 2 ст. 128 CK України). Таким чином, у CK України окремо не виділяються будь-які обставини, що можуть бути підставами встановлення батьківства. Тим самим скасовано обмеження щодо засобів доказування батьківства дитини.

Найбільш дискусійним питанням є проблема судових експертиз як доказів у справах про визначення походження дитини. Сучасний рівень розвитку науки та медицини дозволяє використовувати в судовій практиці різні види експертиз, зокрема експертиз зі встановлення батьківства (материнства)^{[201] [202]. Такі експертизи можуть бути біологічними, судово-медичними, генетичними тощо. У разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право поста­новити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи (ч. 2 ст. 146 ЦПК України). Однак, не зменшуючи значення висновків, зроблених у разі проведення цих експертиз, слід все-таки визнати, що й сьогодні судові експертизи є лише одним із доказів, що підтверджує походження дитини від конкретної особи чи спростовує це.}

Визнання батьківства в суді здійснюється у порядку позовного провадження. Позов про визнання батьківства може бути поданий матір’ю, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка утримує та виховує дитину. Дитина, яка досягла повноліття, має право самостійно подати позов про визнання батьківства^[203]. Позови про визнання батьків­ства відповідача можуть пред’являтися за вибором позивача за місцем проживання чи перебування відповідача або позивача (ст. 110 ЦПК України).

Як уже зазначалося, позов про визнання батьківства може подати також і чоловік, який вважає себе батьком дитини, якщо його батьківство не визнається (оспорюється) матір’ю дитини або іншими особами. Ви­знання батьківства в судовому порядку можливе також лише за умови, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до вказівок матері. У судовому порядку можуть також вста­новлюватися факт батьківства (материнства) та факт визнання батьківства. Ці справи розглядаються за правилами окремого провадження.

Установлення факту батьківства в судовому порядку відрізняється від визнання батьківства за рішенням суду за такими критеріями:

- відсутність спору щодо батьківства дитини;

- смерть фактичного батька дитини;

- час народження дитини.

У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дити­ни, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду (ст. 130 CK України). Заява про встановлення факту батьківства прий­мається судом, якщо запис про батька дитини в актовому записі ци­вільного стану вчинено відповідно до вказівок матері дитини. Заяву про встановлення факту батьківства можуть подавати ті самі особи, які мають право пред’являти позов про визнання батьківства, крім, звичайно, особи, яка вважає себе батьком дитини.

За рішенням суду може також бути встановлений і факт материн­ства (ст. 132 CK України). Умовами розгляду заяви про встановлення факту материнства є:

- смерть жінки;

- за життя ця жінка вважала себе матір’ю дитини;

- відсутність спору щодо материнства цієї жінки;

- в актовому записі цивільного стану запис про матір дитини за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина.

Заява про встановлення факту материнства може бути подана бать­ком, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка утримує та виховує дитину. У разі досягнення дитиною повноліття вона також може подати таку заяву до суду.