<<
>>

7.5. Обов'язок доказування. Витребуваннята забезпечення доказів

Усі суб’єкти адміністративного процесу так чи інакше є суб єктами процесу доказування в адміністративному судочинстві. Вони тим чи іншим чином здійснюють діяльність, що пов’язана із збиранням і закріпленням, дослідженням і оцінкою доказів.

За загальним правилом докази подаються суду особами, які беруть участь у справі. Адміністративний суд, у відповідності з принципом офіційного з’ясування всіх обставин у справі, також може збирати докази з власної ініціативи. При цьому, надання доказів особами, які беруть участь у справі залежить від розподілу обов’язку доказування. Обов’язок доказування (тягар доказування, лат. onus probandi) - міра належної поведінки щодо обґрунтування наявності чи відсутності фактів, які мають значення для вирішення адміністративної справи. Обов’язок доказування розподіляється між сторонами, третіми особами, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, у адміністративному судочинстві обов’язок доказування розподіляється наступним чином — кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 71 КАС України). Іншими словами, позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову; відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову. Такий самий обов’язок є і в третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, оскільки вона за процесуальним становищем прирівняна до позивача. Наслідком невиконання стороною, третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору обов’язку доказування виступатиме визнання судом, за відсутності відповідних доказів, існування обставин, на які посилається особа недоведеними (що тягне несприятливий для такої особи результат вирішення адміністративної справи).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень установлено особливе правило щодо розподілу обов’язку доказування.

Мова йде про презумпцію правомірності вимог особи, яка оскаржує рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень - в адміністративних

справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України)[96].

Запровадження в адміністративному процесі такої презумпції обумовлено необхідністю забезпечити фізичній чи юридичній особі можливості ефективно відстоювати свою позицію з огляду на те, що:

по-перше, внаслідок перекладення значною мірою тягаря доказування на суб’єкта владних повноважень нівелюється велика фактична нерівність між пересічним громадянином та суб’єктом владних повноважень, що має набагато більше ресурсів (кадрових, фінансових тощо) для ефективного доказування своєї правової позиції;

по-друге, переважна більшість перш за все документів та інших письмових матеріалів, які можуть бути використані як докази в адміністративній справі, формується та зберігається саме у суб’єкта владних повноважень внаслідок реалізації ним управлінських функцій.

Відносно тих обставин адміністративної справи, тягар доказування яких не покладений на певну особу, яка бере участь у справі, а покладений на іншого зацікавленого в результатах розгляду справи учасника процесу, таку особу наділено правом доказування. Відповідно, щодо обґрунтування наявності або відсутності таких фактів особа, яка бере участь у справі має можливість на власний розсуд надавати суду докази. При цьому суб’єкт владних повноважень, незалежно від розподілу обов’язку доказування, повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов’язку суд витребовує названі документи та матеріали (ч. 4 ст. 71 КАС України).

Суд сприяє особам, які беруть участь у справі в збиранні доказів шляхом витребування необхідних доказів, якщо особою вказано ґрунтовні причини, через які ці докази не можуть бути надані та повідомлено про місце, де вони знаходяться чи можуть знаходитися, про що постановляється ухвала (ч.

З ст. 71 КАС України). Особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребування від інших осіб письмових або речових доказів, повинна зазначити: який письмовий або речовий доказ вимагається; орган чи особу, у яких він знаходиться; обставини, які може підтвердити цей доказ. Докази, які витребовує суд, надсилаються безпосередньо до адміністративного суду. Суд може також уповноважити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати письмовий доказ для надання його суду.

Збирання доказів, необхідних для вирішення адміністративної справи, у певних випадках може стати в майбутньому - під час роз гляду справи неможливим або ускладненим, що потребує їх своєчасного забезпечення. Забезпечення. доказів - процесуальна дія суду, яка спрямована на своєчасне збирання і закріплення доказів і вчиняється за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за заявою заінтересованої особи до відкриття провадження у спра ві, якщо подання потрібних доказів згодом стане неможливим або ускладненим. Забезпечення доказів здійснюється за заявою осіб, які беруть участь у справі, а також за заявою заінтересованої особи до відкриття провадження у справі. Забезпечення доказів можливо як до відкриття провадження у справі, так і на стадії підготовчого провадження, якщо надання цих доказів до початку судового розгляду стане неможливим або ускладненим. Також докази може бути забезпечено у період між судовими засіданнями щодо судового розгляду адміністративної справи, і навіть в апеляційному провадженні[97]. Неможливість надання (одержання) доказу може бути пов’язано з майбутнім знищенням, псуванням доказу, очікуваною смертю свідка тощо, а ускладнення у наданні доказу може бути зумовлене обставинами, які вимагатимуть додаткових зусиль, витрати часу та коштів (наприклад, особа, яка може бути свідком, виїжджає за кор-

дон). Суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових або речових доказів, у тому числі за місцем їх знаходження.

Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою.

Вимоги до заяви про забезпечення доказів і порядок її розгляду визначено ст. 75 КАС України. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази, або з якою метою потрібно їх забезпечити. До заяви про забезпечення доказів додається документ про сплату судового збору. Заява про забезпечення доказів подається до суду, який розглядає справу, а якщо провадження у справі ще не відкрито - до місцевого адміністративного суду, на території якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів. Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п’яти днів після її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви. У разі обґрунтованої вимоги особи, яка подала заяву про забезпечення доказів, а також якщо не можна встановити, до кого може бути згодом висунуто вимоги, заява про забезпечення доказів розглядається судом невідкладно лише за участю особи, яка подала заяву.

<< | >>
Источник: Курс адміністративного процесуального права України. Загальна частина: підручник / С. В. Ківалов, І. О. Картузова, А. Ю. Осадчий. - Одеса : НУ «ОЮА»,2014.-342 с.. 2014

Еще по теме 7.5. Обов'язок доказування. Витребуваннята забезпечення доказів:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бухгалтерский учет - Военное право - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -