Обов’язок держав співпрацювати: підходи чиппих договірних механізмів

Водночас міжнародно-правові акти не містять визначення поняття «спів­робітництво». Р. Вольфрум вказує, що аналіз змісту Декларації про прин­ципи міжнародного права 1970 р. дозволяє дійти висновку про те, що між­народне співробітництво — добровільні узгоджені дії двох або більше дер­жав, що проводяться відповідно до міжнародного права для досягнення певної мети.

Його часто вважають формою практичної реалізації інших принци­пів міжнародного права. Водночас намагання держав надати принципо­ві співробітництва універсальний, імперативний характер очевидне із за­ходів, вжитих ними після ухвалення Статуту О ОН, зі змісту багатьох уні­версальних міжнародно-правових актів.

Тези про характер принцип як ідеї можуть стосуватися співробіт­ництва загалом. У статутах міжнародних організацій, зокрема Статуті ООН, про відповідні положення якого вже йшлося, міжнародних догово­рах загального (наприклад, про дружбу, співробітництво та партнерство на багатосторонній чи двосторонній основі) або спеціального характе­ру (щодо певного об’єкта взаємодії) співпрацю переважно розглянуто як юридичне зобов’язання держав.

Так, Статутом (Конституцією) Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), ухваленим 1946 р. (набув чинності 1948 р.), передбаче­но, що здоров’я всіх народів — основний фактор у досягненні миру та без­пеки і воно залежить від найповнішого співробітництва держав; виходя­чи з цього, мета Статуту — саме міждержавна співпраця в галузі поліп­шення та охорони здоров’я всіх народів (преамбула).^[1859]

У Статуті Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) 2007 р.

Відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р., сторони зобов’язались співробітничати з метою сприяння застосуванню гарантій МАГАТЕ (Міжнародного агентства з атомної енергії) щодо мир­ної ядерної діяльності (преамбула); сприяти якомога повнішому обміно­ві устаткованням, матеріалами, науковою та технічною інформацією про використання ядерної енергії з мирною метою; співпрацювати самостійно або спільно з іншими державами чи міжнародними організаціями у спра­ві сприяння подальшому розвиткові використання ядерної енергії з мир­ною метою, особливо на територіях держав — учасниць Договору, які не володіють ядерною зброєю, з належним урахуванням потреб регіонів сві­ту, що розвиваються (ст. IV).^[1861]

Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням терориз­му 1999 р. передбачає, що держави-учасниці, беручи до уваги цілі та прин­ципи Статуту ООН щодо підтримки міжнародного миру та безпеки і зао­хочення добросусідських та дружніх відносин і співробітництва між дер­жавами (преамбула), співпрацюють у запобіганні злочинам тероризму шляхом вжиття всіх практично здійсненних заходів, зокрема шляхом змі­ни, за потреби, їхнього внутрішнього законодавства для перешкоджання або протидії підготуванню в межах їхніх відповідних територій до вчи­нення цих злочинів на їхній території або за її межами (п.

У Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочиннос­ті 2000 р. вказано, що її мета — сприяння співробітництву в справі ефек­тивнішого запобігання транснаціональній організованій злочинності та боротьби з нею (ст. 1); визначено, що держави-учасниці прагнуть до роз­витку і заохочення глобального, регіонального, субрегіонального і дво­стороннього співробітництва між судовими і правоохоронними органа­ми, а також органами фінансового регулювання з метою боротьби з від­миванням коштів (ч. 4 ст. 7); стаття 13 Конвенції присвячена міжнародно­му співробітництву з метою конфіскації; стаття 18 — взаємній правовій допомозі тощо.^[1863]

Конвенція про біологічне різноманіття 1992 р., з-поміж інших поло­жень, які зобов’язують держави співпрацювати тим чи іншим чином, міс­тить окрему статтю 5 «Співробітництво», яка передбачає, що кожна сто­рона, скільки це можливо і доречно, співпрацює з іншими сторонами пря­мо або, якщо це доречно, через компетентні міжнародні організації щодо районів за межами національної юрисдикції та з інших питань, що ста­новлять взаємний інтерес, з метою збереження та сталого використання біологічного різноманіття.^[1864] Ряд норм, які стосуються обов’язку держав співпрацювати в різних аспектах відповідної сфери закріплено в Нагой- ському протоколі 2010 р. про регулювання достуну до генетичних ресур­сів та спільного використання на справедливій і рівній основі вигод від їх застосування до Конвенції 1992 р.^[1865]

Отже, принцип співробітництва ключовий для галузей міжнародно­го права, з урахуванням їхньої специфіки.

Загальний нормативний зміст принципу співробітництва держав по­лягає у покладенні на них обов’язку, незалежно від відмінностей у полі­тичних і соціальних системах, співпрацювати одна з одною в різних сфе­рах міжнародних відносин з метою підтримання міжнародного миру і без­пеки, сприяння міжнародній стабільності та прогресові, добробутові на­родів, без будь-якої дискримінації.

Держави зобов’язані співпрацювати з урахуванням усіх принципів міжнародного права, на рівноправній основі, справедливо, без тиску і спроб втручання в реалізацію зовнішньої або внутрішньої функції дер­жави. При цьому вигода від співпраці має бути взаємна; співробітництво повинно слугувати добробутові всіх держав, сприяючи взаєморозумінню, довірі, зміцненню добросусідських відносин і загального миру.^[1868]

Співробітництво в рамках деяких міжнародних організацій, на­приклад Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку (ФАО), ВООЗ, Світового банку тощо, спрямоване на допомогу менш розвине­ним державам.

Часто зобов’язання щодо співробітництва, передбачені міжнарод­ним договором, спрямовані не лише на досягнення певних цілей учасни­ками, а й на загальний добробут світової спільноти. Так, Договором про Антарктику 1959 р. передбачено, що для сприяння міжнародному співро­бітництву в наукових дослідженнях в Антарктиці сторони погоджуються, що максимально можливою і практично здійсненною мірою проводить­ся обмін: а) інформацією стосовно планів наукових робіт, щоб забезпечи­ти максимальну економію коштів і ефективність робіт; Ь) науковим пер­соналом в Антарктиці між експедиціями і станціями; с) даними і резуль­татами наукових спостережень та забезпечується вільний доступ до них (ч.

Ще виразніше це простежується на прикладі положень Договору про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, зокрема Місяця та інших небесних тіл 1967 р., якими передба­чено, що космічний простір вільний для наукових досліджень, держави сприяють і заохочують міжнародну співпрацю в такій діяльності; дослі­дження і використання відбуваються задля добра і в інтересах усіх держав, незалежно від ступеня їхнього економічного або наукового розвитку, і це надбання всього людства (ст. І); для сприяння міжнародному співробітни­цтву в цій сфері держави — учасниці Договору розглядатимуть на рівних підставах прохання інших учасниць про надання їм можливості спосте­рігати за польотом космічних об’єктів, що запускають ці держави (ст. X), а також погоджуються максимально можливою і практично здійсненною мірою інформувати Генерального секретаря ООН, а також громадськість і міжнародну наукову спільноту про характер, хід, місця та результати та­кої діяльності (ст. XI).^[1870] Подібний підхід характерний, зокрема, для Кон­венції про морське право 1982 р.^[1871]

Конкретні форми співробітництва та його обсяг залежать від самих держав, їхніх потреб і матеріальних ресурсів, внутрішнього законодавства та міжнародних зобов’язань.^[1872] Міжнародний Суд ООН у своєму рішен­ні у справі про застосування Конвенції про запобігання злочинові гено­циду та покарання за нього (Боснія і Герцеговина проти Сербії і Чорно­горії) 2012 р. відзначив (п. 449), що відповідач не виконав повністю своїх зобов’язань зі співробітництва із Міжнародним трибуналом щодо колиш­ньої Югославії (МТКЮ):^[1873] він порушив зобов’язання як сторони Дейтон- ських угод 1995 р.,^[1874] а також як члена ООН і, відповідно, зобов’язання за ст.

Принцип співробітництва — функціональний принцип, бо співпра­ця — єдиний законний спосіб реалізації державою своїх інтересів, адже жодна держава не може функціонувати в умовах економічної і політич­ної ізоляції.^[1876] У зв’язку з цим санкції, які застосовують держави або між­народні організації на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, ухвалених відповідно до розділу VII Статуту ООН, стосуються переважно обмежен­ня тією чи іншою мірою співробітництва із державою-порушницею в різ­них сферах: комерційні або торговельні (повне ембарго; часткове (вибір­кове) ембарго; припинення технічного обслуговування); фінансові (бло­кування іноземних активів уряду; обмеження доступу до фінансових рин­ків; припинення надання фінансової допомоги); санкції щодо пересування (заборона на переміщення за кордон своєї держави певних осіб чи груп осіб; заборона на переміщення будь-яких засобів сполучення (у більшос­ті випадків повітряного сполучення); дипломатичні (повне або часткове відкликання співробітників дипломатичних представництв з держави — об’єкта санкцій; анулювання дипломатичних віз); спортивні, наукові та культурні (заборона участі у спортивних змаганнях осіб або груп осіб, що представляють державу; припинення наукового, технічного та культурно­го співробітництва шляхом обміну і поїздок за участю осіб або групи осіб, які представляють державу); процесуальні санкції (припинення або по­збавлення права голосу; позбавлення права на представництво у вибор­них органах міжнародної організації; неприйняття або вилучення з між­народної організації).^[1877]

Отже, принцип співробітництва держав як основний принцип між­народного права надає державам такі права та покладає на них такі обов’язки:

- обов’язок держав співпрацювати одна з одною в різних сферах міжнародних відносин незалежно від відмінностей в їхніх полі­тичних, економічних і соціальних системах;

- за міжнародного співробітництва не вдаватися до дискримінації на підставі відмінностей між державами;

- співпрацювати відповідно до цілей та принципів ООН;

- право та обов’язок взаємодіяти для підтримання міжнародного миру та безпеки, сприяння міжнародній стабільності, встанов-

лення загальної поваги і дотримання прав людини та основних свобод для всіх;

- право та обов’язок співпрацювати для досягнення економіч­ного та соціального прогресу, добробуту народів, захисту до­вкілля, ефективної боротьби з транскордонною злочинністю та розв’язання інших актуальних проблем;

- обов’язок співпрацювати з О ОН при вжитті спільних та індиві­дуальних заходів, передбачених відповідними положеннями Ста­туту Організації;

- право вільно обирати шляхи і форми співпраці з іншими держа­вами;

- обов’язок дотримуватись принципу взаємної вигоди від співпраці;

- право вимагати дотримання принципу взаємної вигоди від співп­раці держав;

- обов’язок співпрацювати з урахуванням усіх принципів міжна­родного права, рівноправно, справедливо, без тиску і спроб втру­чання в реалізацію зовнішньої або внутрішньої функції держави;

- розвиваючи міждержавну співпрацю, підвищувати добробут народів, сприяти втіленню в життя їхніх прагнень, використо­вуючи, зокрема, вигоди, пов’язані з прогресом і досягненнями в економічній, науковій, технічній, соціальній, культурній та гума­нітарній сферах;

- враховувати інтереси всіх у скороченні розриву в рівні економіч­ного розвитку і, зокрема, інтереси держав, що розвиваються;

- знайомити інші держави з власними досягненнями в економіці, науці, техніці, культурі та право отримувати таку інформацію від інших.

10.3.