Основні положення сучасного міжнародного права

Принцип співробітництва — один з основоположних для загального роз­витку міжнародного права. Так, за Дж. Абі-Саабом, саме розуміння держа­вами необхідності співробітництва, зокрема для розв’язання глобальних і регіональних проблем (загрози безпеці, порушення прав людини, погір­шення стану навколишнього середовища), які не можуть бути розв’язані зусиллями окремих держав чи груп держав, значною мірою сприяє розви­ткові міжнародного права.^[1832]

Принцип співробітництва — орієнтир розвитку всієї міжнародної системи, яка зрештою має перетворитися на єдину систему однорідних у політичному, економічному та ідеологічному розумінні держав, ключови­ми факторами в якій будуть партнерство, співпраця та взаємоповага.^[1833]

Як зазначав Р.

Нині важливість міжнародного співробітництва визнають практично всі держави світу, крім кількох держав-ізгоїв. Тому взаємовигідна співпра­ця для задоволення інтересів держав повинно бути фундаментом сучасної системи міжнародних відносин.^{[1835] [1836] [1837] [1838]}

Агресія Російської Федерації проти України не лише ставить питан­ня про порушення РФ принципу співробітництва як основного принци­пу міжнародного права, її можна розглядати як спрямовану на підрив усі­єї системи співпраці держав, перетворення «міжнародного права співро­бітництва», як називають сучасне міжнародне право,^{1836,1837,1838} на «пра­во сильного», в якому провідну роль відіграватиме не взаємодія держав, спрямована на досягнення міжнародного миру, економічної стабільності, прогресу, загального добробуту народів, поваги прав і свобод людини, а військова сила, коли потужні в цьому сенсі держави будуть розв’язувати збройні конфлікти проти менших, намагаючись досягти своїх внутрішніх та зовнішніх цілей.

Ідею необхідності, обов’язку держав співпрацювати висловлювали представники доктрини міжнародного права ще наприкінці XIX ст., що обґрунтовувалось самою сутністю міжнародного права як системи, покли­каної регламентувати міжнародні відносини, однак на практиці цю ідею реалізовано лише в Статуті Організації Об’єднаних Націй.^[1839]

Відповідно до Статуту одна з головних цілей Організації — ведення міжнародного співробітництва в розв’язанні міжнародних проблем еко­номічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру й у заохо­ченні та розвиткові поваги до прав людини і основних свобод для всіх, не­залежно від раси, статі, мови, релігії (п. З ст. 1). Обов’язок держав співп­рацювати між собою проходить через весь Статут, однак особливо чітко він закріплений у положеннях ст. 11, ст. 13, розділу IX «Міжнародне еко­номічне і соціальне співробітництво».^[1840]

Нормами останнього передбачено, що держави зобов’язуються вчи­няти спільні та самостійні дії у співробітництві з ООН для створення умов стабільності й добробуту, необхідних для мирних і дружніх відно­син між націями, на основі поваги принципу рівноправності і самовизна­чення народів, спрямовані на забезпечення підвищення рівня життя, по­вної зайнятості населення та умов економічного і соціального прогресу й розвитку; для сприяння розв’язанню міжнародних проблем у сфері еко­номічній, соціальній, охорони здоров’я та подібних проблем, міжнарод­ному співробітництву в галузі культури та освіти, загальній повазі й до­триманню прав людини та основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії (ст. 55 та ст. 56).^[1841]

Однак принцип співробітництва, згідно зі Статутом ООН, загалом мав стати основою міжнародного права. Весь механізм дії його норм під­лягав переведенню в рамки співпраці.

Нормами цього акту визначені і напрямки співробітництва держав:

а) підтримання міжнародного миру та безпеки;

b) встановлення загальної поваги і дотримання прав людини та основних свобод для всіх і ліквідація всіх форм расової дискри­мінації й релігійної нетерпимості;

c) ведення міжнародних відносин в економічній, соціальній, куль­турній, технічній та торгівельних областях відповідно до прин­ципів суверенної рівності і невтручання;

сі) вжиття, у співпраці з Організацією, спільних та індивідуальних заходів, передбачених відповідними положеннями Статуту.^[1843]

Положення, що стосуються конкретного нормативного змісту прин­ципу співпраці в основних сферах взаємодії держав, були закріплені і в ін­ших важливих актах Організації Об’єднаних Націй — покликаних спри­яти розв’язанню глобальних проблем людства. Так, Декларація про вста­новлення нового економічного світового порядку, ухвалена Резолюцією ГА ООН № 3201 (5-VI) 1974 р., передбачила, що такий «новий економіч­ний порядок» має бути встановлений на «основі справедливості, суве­ренної рівності, взаємозалежності, спільності інтересів і співробітництва всіх держав, незалежно від їхніх соціально-економічних систем»; він по­винен усунути нерівність і покінчити з нинішньою несправедливістю, до­зволити ліквідувати розрив між розвиненими державами та державами, що розвиваються, і забезпечити все швидший економічний та соціальний розвиток у світі».^[1844]

При цьому визначено, що один з напрямків діяльності держав для досягнення цих цілей — міжнародне співробітництво з метою розвитку, і це спільна мета та спільний обов’язок усіх держав, бо «політичний, еко­номічний і соціальний добробут нинішнього та прийдешніх поколінь за­лежить, більш ніж коли-небудь, від співпраці між усіма членами міжна­родної спільноти на основі суверенної рівності та ліквідації наявних між ними диспропорцій» (п.

Зазначено, що принципами нового міжнародного економічного по­рядку повинні бути, серед інших (п. 4), найширше співробітництво всіх держав на основі справедливості, що сприятиме ліквідації переважних у світі диспропорцій і забезпеченню процвітання для всіх (пп. «Ь»); по­вна й ефективна участь на основі рівності всіх держав у розв’язанні сві­тових економічних проблем у спільних інтересах, з урахуванням необхід­ності забезпечити прискорений розвиток усіх держав, що розвиваються (пп. «с»); зміцнення за допомогою індивідуальних і колективних дій вза­ємного економічного, торговельного, фінансового та технічного співро­бітництва між державами, що розвиваються, головно на преференційній ОСНОВІ (пп. «Б»).^[1845]

Тоді ж ухвалена Програма дій зі встановлення нового міжнародно­го економічного порядку (Резолюція ГА ООН № 3202 (5-VI)), яка місти­ла перелік конкретних заходів, спрямованих на досягнення цілей, прого­лошених у Декларації.^[1846]

В рамках «нового всесвітнього економічного порядку» ухвалена Хартія економічних прав і обов’язків держав (затверджена Резолюцією ГА ООН № 3281 (XXIX) 1974 р.). Хартія — комплексний документ, який стосується значною мірою відносин розвинених держав і держав, що роз­виваються, та покликаний сприяти активізації міжнародного співробітни­цтва у розв’язанні міжнародних проблем в економічній і соціальній сфе­рах. Хартія передбачає, що економічні, а також політичні й інші відносини між державами будуть регулюватися, серед іншого, принципом співробіт­ництва з метою розвитку (п. «п» розділу І «Основи міжнародних еконо­мічних відносин»), і містить цілу низку положень про права і обов’язки держав у контексті цього принципу:

- обов’язок, з повним урахуванням своїх суверенних прав, співп­рацювати з іншими державами при здійсненні права регулювати і контролювати діяльність транснаціональних корпорацій у межах своєї національної юрисдикції (пп. «Ь» п. 2 ст. 2);

- обов’язок при розробленні природних ресурсів, що належать двом або більше державам, співпрацювати на основі системи ін­формації та попередніх консультацій з метою досягнення опти­мального використання цих ресурсів, не завдаючи шкоди закон­ним інтересам інших держав (ст.

- право брати участь у міжнародній торгівлі та інших формах еко­номічного співробітництва, незалежно від будь-яких відміннос­тей у політичних, економічних і соціальних системах, вільно оби­раючи форми організації своїх зовнішньоекономічних відносин та укладаючи двосторонні та багатосторонні угоди міжнародно­го економічного співробітництва, що відповідають міжнародним зобов’язанням і потребам держави (ст. 4);

- обов’язок, індивідуально і колективно, співпрацювати для усу­нення перешкод, які заважають мобілізації та використанню дер­жавами своїх ресурсів для економічного, соціального і культур­ного розвитку народу (ст. 7);

- співпрацювати у справі сприяння раціональнішим і справедли­вішим міжнародним економічним відносинам та заохочення структурних перетворень у контексті гармонійної світової еко­номіки відповідно до потреб та інтересів усіх держав, особливо держав, що розвиваються, і з цією метою вживати належних за­ходів (ст. 8);

- співпрацювати в економічній, соціальній, культурній, науковій і тех­нічній галузях з метою сприяння економічному і соціальному про­гресові всіх держав світу, особливо держав, що розвиваються (ст. 9);

- надавати державам, що розвиваються, з метою прискорення еко­номічного їхнього зростання і подолання економічного розриву між ними та розвиненими державами, загальний преференцій­ний, навзамін і недискримінаційний режим у тих сферах між­народного економічного співробітництва, в яких це можливо (ст. 19) тощо.^[1847]

На поглиблення цих положень Генеральна Асамблея ухвали­ла Резолюцію «Розвиток і міжнародне економічне співробітництво» № 3362 (S-VII) 1975 р.,^[1848] Резолюцію «Об’єднання і прогресивний розви­ток принципів та норм міжнародного економічного права, що стосують­ся, зокрема, правових аспектів нового світового економічного порядку» № 34/150 1979 р.,^[1849] Резолюція «Стратегія міжнародного розвитку для тре­тього Десятиліття розвитку ООН» № 35/56 1980 р.^[1850]

Декларацією Конференції Організації Об’єднаних Націй з навколиш­нього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) проголошено мету заснувати новий, справедливий механізм глобального партнерства шля­хом створення нових рівнів співробітництва між державами, ключовими секторами суспільства і людьми.

Відповідно до принципу 5, всі держави і всі народи повинні співпра­цювати в розв’язанні вкрай важливого завдання викорінення бідності — це необхідна умова сталого розвитку — для зменшення розриву в рівні життя та ефективнішого задоволення потреб більшості населення світу.^[1851]

Принцип 7 вказує державам співробітничати в дусі глобального парт­нерства з метою збереження, захисту та відновлення чистоти і ціліснос­ті екосистеми Землі. З урахуванням того, що різні держави не однаковою мірою сприяли погіршенню стану навколишнього середовища плане­ти, зазначено, що вони мають загальні, але диференційовані за своїм об­сягом обов’язки (розвинені держави визнають відповідальність, яка ле­жить на них).^[1852]

Положеннями принципу 9 передбачено, що держави повинні співп­рацювати з метою активізації діяльності з підвищення їхнього потенціа­лу для забезпечення сталого розвитку за рахунок поглиблення науково­го розуміння шляхом обміну науково-технічними знаннями і розширен­ня розроблення, адаптації, розповсюдження та передання технологій, зо­крема нових і передових.

Крім того, передбачено, що держави повинні співпрацювати: у справі створення сприятливої і відкритої міжнародної економічної системи, яка приведе до економічного зростання і сталого розвитку в усіх країнах і до ефективнішого розв’язання проблем погіршення стану навколишнього се­редовища, не допускаючи дискримінації в економічній сфері (принцип 12); з метою розроблення додаткових міжнародно-правових норм стосовно відповідальності та компенсації за негативні наслідки екологічної шкоди у зв’язку з діяльністю, яка ведеться під їхньою юрисдикцією або контролем, районам, що перебувають за межами їхньої юрисдикції (принцип ІЗ);^[1853] для протидії або перешкоджання переміщенню до інших держав діяльнос­ті та речовин, які завдають серйозної шкоди екологічному середовищу або вважаються шкідливими для здоров’я людини (принцип 14).^[1854]

У Підсумковому документі «Майбутнє, якого ми прагнемо» Конфе­ренції ООН зі сталого розвитку «Ріо+20» 2012 р. держави підтвердили свою прихильність до розширення міжнародного співробітництва з метою усунення перешкод на шляху сталого розвитку для всіх, зокрема в країнах, що розвиваються (п. 11) і визначили сфери такої активізації: від реаліза­ції конвенцій з охорони навколишнього середовища (п. 17) до співпраці у сфері фінансів, заборгованості, торгівлі (п. 19) та в заохоченні інвестицій у науково-технічний прогрес (п. 271).^[1855]

Окрема роль у розвитку принципу належить Нараді з безпеки і спів­робітництва в Європі (відзначимо, що саме співробітництво держав пер- шопочатково було визначене як одна з основних цілей функціонування Наради). В Гельсінському заключному акті НБСЄ 1975 р. вказано на про­цедури та методи співробітництва. Вказано на такі обов’язки держави, пов’язані з принципом співробітництва:

- розвивати свою співпрацю одна з одною, як і з усіма державами, в усіх сферах відповідно до цілей і принципів Статуту ООН;

- надавати особливого значення співпраці у сферах, як вони визна­чені в рамках НБСЄ (ОБСЄ), до того ж кожна з них має робити свій внесок в умовах повної рівності;

- намагатись, розвиваючи свою співпрацю на основі рівності, сприяти взаєморозумінню і довірі, дружнім і добросусідським відносинам між собою, міжнародному мирові, безпеці та спра­ведливості.

- розвиваючи міждержавну співпрацю, підвищувати добробут народів і сприяти втіленню в життя їхніх прагнень, використо­вуючи, зокрема, вигоди, пов’язані з прогресом і досягненнями в економічній, науковій, технічній, соціальній, культурній та гума­нітарній сферах;

- вживати заходів для досягнення умов, сприятливих для доступу всіх до цих вигод;

- враховувати інтереси всіх в скороченні розриву в рівні економіч­ного розвитку і, зокрема, інтереси держав, що розвиваються, в усьому світі.

- намагатись, розширюючи свою співпрацю, розвивати тісніші від­носини між собою на кращій і міцнішій основі задля доброботу народів.

Крім того, держави проголосили, що уряди, установи, організації і люди можуть грати відповідну і позитивну роль у сприянні досягненню цих цілей міждержавної співпраці.^[1856]

Принцип співробітництва був зафіксований в установчих актах бага­тьох міжнародних організацій, численних резолюціях і деклараціях, між­народних договорах.

10.2.