Сутність юридичної рівності держав за сучасним міжнародним правом

Аналіз положень вказаних міжнародно-правових актів свідчить, що осно­вна спрямованість принципу суверенної рівності — забезпечення рівно­правної участі в міжнародних відносинах усіх держав, незалежно від від­мінностей економічного, соціального, політичного або іншого характеру.

Держави, дотримуючись принципу суверенної рівності, зобов’язані взаємно визнавати юридичну рівність, укладати збалансовані міжнародні договори, за якими обсяг прав відповідає обсягові покладених на суб’єктів обов’язків, не допускати дискримінації в будь-якій формі.^[1664]

У відносинах між собою держави повинні поважати відмінності в іс­торичному та соціально-політичному розвитку, різноманітність позицій і поглядів, внутрішні закони та адміністративні правила.^[1665]

Держави рівноправні і незалежні у встановленні, визначенні кон­кретного змісту та веденні на свій розсуд і згідно з міжнародним правом відносин з іншими державами; міжнародно-правовій діяльності; мають право встановлювати дипломатичні та консульські відносини, обмінюва­тися посольствами або місіями; брати участь або відмовлятися від учас­ті в міжнародних організаціях; бути чи не бути учасниками двосторон­ніх і багатосторонніх договорів, зокрема союзних договорів; самостійно розв’язувати проблему визнання нових держав і урядів тощо, а також мати право на нейтралітет. Інші держави не мають права чинити ніякого тиску в цих питаннях. Вони повинні належним чином і повною мірою поважа­ти всі права, якими наділені інші держави.^[1666]

Юридична рівність держав забезпечує однаковий обсяг прав, мож­ливостей і обов’язків для всіх незалежних суб’єктів міжнародного права. О. Моїсеєв вказує, що в цьому контексті принцип суверенної рівності не тільки імперативний принцип міжнародного права, але й відмітна риса су­часної міжнародної спільноти, пріоритетна умова існування міжнародно­го права в його нинішньому вигляді.^[1667]

Це, втім, аж ніяк не означає необмеженої свободи дій держав у сфері міжнародних відносин, що не відповідало б самій ідеї міжнародного пра­вопорядку.^[1668] Позаяк кожна держава суверенна в межах системи держав, міжнародної спільноти, тобто в умовах взаємодії і взаємозалежності, суве­ренітет однієї держави пов’язаний з суверенітетом іншої і внаслідок цьо­го повинен бути з ним «скоординований» у рамках міжнародного права.

«координації», впорядкування реалізації заснованої на державному суве­ренітеті міжнародної право суб’єктно сті.^[1669]

Те ж стосується і фактичної нерівності в різних сферах, неминучої у зв’язку з об’єктивними причинами:^[1670] видаються слушними оцінки твер­дження «рівність держав, проголошена міжнародним правом, багато в чому формальна» як вияву помилкового підходу до принципу суверенної рівності держав. Імперативний принцип суверенної рівності держав не тільки гарантує верховенство держави над своєю територією і невтручан­ня ззовні у внутрішньодержавні справи, але й забезпечує юридичну рів­ність держав у сучасному міжнародному праві. Ні економічна міць, ні по­літична вага, географічні масштаби, геостратегічне розташування, ні інші фактори могутності держави не мають прямого стосунку до поняття су­веренітет. Суверенітет держави не впливає на фактичне співвідношення сил в міжнародній спільноті, а відображає насамперед юридичну рівно­правність влади незалежних держав.^[1671] Тому принципові суверенної рів­ності держав не суперечать норми, ухвалені в рамках низки міжнародних організацій, які розрізняють держави щодо розподілу голосів при ухва­ленні рішень залежно від певних критеріїв.^[1672] Ж. Комбаку зазначає, що, з одного боку, такі ситуації мають конвенційну основу, отже, з ними згодні держави, які не користуються тими чи іншими перевагами; з другого — вказані ситуації враховують сутнісні характеристики держав та у зв’язку з цим не суперечать принципові, який вимагає однакового регулювання тільки при схожих обставинах.^[1673]

Водночас, закріплюючи формально-юридичну рівність учасників правовідносин, баланс їхніх взаємних прав та обов’язків, принцип не пе­решкоджає досягненню фактичної рівності, що дає переваги слабшому щодо предмета будь-якого договору суб’єктові. Міжнародне право зао­хочує створення режиму преференцій для слаборозвинених держав, на­дання допомоги жертвам техногенних катастроф, стихійних лих тощо.

Принцип суверенної рівності поширюється на всю сферу реалізації міжнародно-правових норм — на дію механізму міжнародно-правового регулювання, методи мирного врегулювання міждержавних спорів, аспект відповідальності держав за міжнародні правопорушення.^[1675]

Отже, нормативний зміст принципу суверенної рівності держав, у тому вигляді, як він закріплений в основних міжнародно-правових актах, передбачає такі права держав:

- право на юридичну рівність з іншими державами;

- право на політичну незалежність;

- користуватися правами, властивими повному суверенітетові;

- право на повагу до територіальної цілісності;

- вільно обирати і розвивати свою політичну, соціальну, економіч­ну та культурну систему;

- встановлювати свої закони та адміністративні правила;

- визначати і вести на власний розсуд відносини з іншими держа­вами відповідно до міжнародного права;

- самостійно ухвалювати рішення щодо участі у багатосторонніх і двосторонніх міжнародних договорах;

- самостійно ухвалювати рішення щодо членства або участі в ро­боті міжнародних організацій;

- змінювати свої кордони згідно з міжнародним правом мирним шляхом і за взаємною домовленістю;

- право на участь у заходах з колективної безпеки;

- право на нейтралітет.

Відповідно, на держави покладено такі обов’язки стосовно інших держав:

- поважати їхню правосуб’єктність;

- поважати їхні права, визначені міжнародним правом;

- визнавати юридичну рівність інших держав;

- поважати їхню територіальну цілісність і політичну незалеж­ність;

- виконувати добросовісно і повністю свої міжнародні зобов’язан­ня;

- жити в мирі з іншими державами;

- не перешкоджати державі й не застосовувати засобів тиску на неї при реалізації нею прав вільно обирати та розвивати свою полі­тичну, соціальну, економічну і культурну систему, встановлювати свої закони та адміністративні правила,

- утримуватись від будь-яких засобів тиску при визначенні і веден­ні державою на власний розсуд відносин з іншими державами, ухваленні рішень щодо участі у багатосторонніх і двосторонніх міжнародних договорах, членства або участі в роботі міжнарод­них організацій;

- не застосовувати будь-яких засобів тиску на державу щодо ре­алізації нею права вільно ухвалювати рішення про зміну своїх кордонів згідно з міжнародним правом, мирним шляхом і за до­мовленістю.

Суверенна рівність передбачає обов’язок поваги до правосуб’єктності, територіальної цілісності та політичної незалежності інших держав, тому існує очевидний тісний взаємозв’язок відповідного принципу з принци­пами незастосування сили або погрози силою, територіальної цілісності і невтручання у внутрішні справи, їх порушення означає і порушення прин­ципу суверенної рівності.^[1676]

Важливість принципу суверенної рівності держав цілковито визнає російська доктрина міжнародного права. К. Бекяшев зазначає, що, світо­ва спільнота надала принципам суверенної рівності та поваги державно­го суверенітету статус основоположних принципів сучасного міжнарод­ного права.^[1677] О. Моїсеєв констатує, що основний принцип міжнародно­го права, який закріплює суверенну рівність держав, за всю післявоєнну історію ніхто не ставив під сумнів, він забезпечує ефективність усієї сис­теми міжнародних відносин.^[1678] А. Маслов вказує, що принцип суверенної рівності держав — міжнародно-правовий засіб забезпечення сувереніте­ту.^[1679] О. Пуртов підкреслює особливу роль принципів суверенної рівно­сті, справедливості, недискримінації у співпраці держав в економічній сфе­рі.^[1680] М. Філімонова відзначає, що права держави, обумовлені принципом рівноправності, найважливішим функціональним принципом системи, по­лягають у рівному допускові до всіх правомірних видів співробітництва, на рівних з усіма підставах, у рівному захисті шляхом застосування між­народних механізмів.^[1681] Г. Ігнатенко вказує, що відображення принципу суверенної рівності — укладення державами міжнародних договорів.^[1682]

Офіційні представники Росії також постійно підкреслюють відданість принципові суверенної рівності держав. Так, 15.05.2013 р. Д. Медведєв за­явив, що принцип суверенної рівності держав залишається імперативом міжнародного права.^[1683] Наприкінці грудня 2014 р. В. Путін припустив, що російсько-американське партнерство могло б успішно розвиватися, спи­раючись на принципи рівноправності і взаємної поваги.^[1684] 27.09.2014 р. С. Лавров, вчергове критикуючи держави Заходу, посилався на принцип суверенної рівності як на «демократичний принцип, закріплений у Ста­туті ООН».^[1685]

У Концепції зовнішньої політики РФ від 12.02.2013 р. (п. 31), серед ін­шого, зазначено: «Неприпустимо, щоб під приводом реалізації концепції «відповідальності щодо захисту» вчинялися військові інтервенції та інші форми зовнішнього втручання, що підривають засади міжнародного пра­ва, засновані на принципі суверенної рівності держав».^[1686]

8.3.