Правонаступництво держав щодо міжнародних договорів у контексті розпаду колоніальної системи

Після закінчення Другої світової війни почався ін­тенсивний процес розпаду колоніальної системи, в ре­зультаті якого приблизно 90 колишніх колоній, протек­торатів і залежних територій здобули незалежність.

леко не завжди була єдиною і послідовною. Через це у міжнародному праві не склалася цілісна система за­гальновизнаних міжнародних звичаїв, і ми можемо вести мову про певні підходи, що застосовувалися в той час до розв’язання проблем, пов’язаних із правонаступництвом колишніх колоній щодо міжнародних договорів.

Перший такий підхід ґрунтувався на концепції уні­версального правонаступництва, яка сформувалася ще в XIX ст. і домінувала до середини 60-х років XX ст. Згід­но з цією концепцією нова незалежна держава успад­ковувала всі права та обов’язки за договорами, укладе­ними метрополією, тією мірою, якою ці договори стосу­валися території нової держави до здобуття нею неза­лежності. Цей підхід було відображено в угодах, пов’я­заних з передачею повноважень Іраку в 1931 р., а також деяким іншим колишнім колоніям в регіоні Азії впро­довж 40-х - 50-х років. З 1955 р. низка колишніх ко­лоній Великобританії у Західній Африці (крім Гамбії) уклали з метрополією договори, в яких передбачалося, що з моменту здобуття незалежності всі обов’язки, що випливають з чинних міжнародних договорів Великобри­танії, будуть виконуватися новими державами тією мі­рою, якою ці договори стосуються їхньої території.

Хоча ці угоди створювали презумпцію застосування договорів, укладених метрополією, щодо нових незалеж­них держав, вони не давали відповіді на всі запитання, що могли постати у цьому зв’язку. Так, наприклад, було не цілком зрозуміло, як саме вирішувати питання впли­ву згаданих угод на держави, які є третіми сторонами щодо цих угод.

Колишні африканські колонії Франції також насліду­вали приклад колишніх колоній Великобританії, вважа­ючи себе пов’язаними договорами, укладеними до здо­буття незалежності, і зробили відповідні заяви з цього приводу Генеральному секретареві ООН.

Інший концептуальний підхід стосовно правонаступ- ництва нових незалежних держав базується на так зва­ному принципі tabula rasa (“чиста дошка”), який дає змогу новим незалежним державам самостійно вирішу­вати, яких договорів, укладених до здобуття ними неза­лежності, дотримуватися, а яких - ні. До речі, цей підхід застосовувався у США після здобуття незалеж­ності від Великобританії.

Водночас навіть за застосування цього підходу нові незалежні держави повинні дотримуватися договірних норм щодо територіальних питань, режиму кордонів, на­вігації та права на проходження їхньою територією.

Принцип tabula rasa було закріплено у ст. 16 Віден­ської конвенції про правонаступництво держав щодо до­говорів 1978 р., згідно з якою “нова незалежна держава не зобов’язана зберігати чинним будь-який договір або ставати його учасницею лише з огляду на те, що в мо­мент правонаступництва держав цей договір був чинним стосовно території, яка є об’єктом правонаступництва держав” ^[262].

11.4.