Види і способи тлумачення міжнародних договорів

У доктрині міжнародного права розрізняють види і способи тлумачення міжнародних договорів.

Як правило, види тлумачення класифікують відповід­но до такого критерію, як орган суб’єкта міжнародного права, який здійснює тлумачення.

Згідно з цим критерієм виділяють такі види тлума­чення:

1. Внутрішньодержавне тлумачення. Оскільки цей вид тлумачення здійснюється органами однієї з держав-учасниць певного договору, він являє собою од­носторонній акт, який не є обов’язковим для інших дер­жав. Причому питання про те, які саме державні органи уповноважені здійснювати тлумачення договорів, вирі­шується у внутрішньому праві конкретної держави.

Найчастіше в ролі внутрішньодержавних органів тлумачення договорів виступають: міністерство закор­донних справ, дипломатичні органи держави, судові та адміністративні органи.

В Україні такими органами є, зокрема, Верховна Рада, Президент, МЗС, а також суди.

Близькі до внутрішньодержавного тлумачення так звані тлумачні (інтерпретаційні) декларації та заяви, які роблять держави при підписанні, утвердженні, прийнят­ті, ратифікації чи приєднанні до договору.

Так само, як і у випадку внутрішньодержавного тлу­мачення договору, ці декларації та заяви виражають во­лю лише одного з учасників договору, однак, на відміну від внутрішньодержавного тлумачення, тлумачні декла­рації та заяви робляться з відома інших учасників дого­вору.

Тлумачні декларації не є застереженнями до міжна­родного договору, одностороннім тлумаченням не можна змінити положення договору.

Водночас внутрішньодержавне тлумачення і тлумач­ні декларації мають відповідати міжнародному праву, принципам тлумачення договорів і не повинні спотворю­вати зміст договору, інакше вони вважатимуться юри­дично недійсними і йе матимуть сили для інших сторін договору.

2. Автентичне тлумачення. Цей вид тлумачення має найвищий ефект і найвищу юридичну силу з огляду на те, що він є єдиним видом тлумачення, який ґрунту­ється на згоді сторін договору.

Оскільки автентичне тлумачення грунтується на зго­ді сторін, воно є обов’язковим для всіх учасників дого­вору і його не може бути змінено одним із них без згоди інших. Слід також зазначити, що автентичне тлумачен­ня може вносити зміни в договір і навіть переходити в новацію договору, тобто в укладення нового договору.

Як бачимо, це єдиний випадок, коли тлумачення мо­же змінити міжнародний договір.

Автентичне тлумачення може втілюватися в різних формах: спеціальний договір, додатковий протокол, об­мін нотами та ін.

В окремих випадках держави, укладаючи договір, можуть вказувати в ньому, як не повинен тлумачитися цей договір.

У міждержавній практиці трапляються випадки мов­чазного автентичного тлумачення; Причому можливість існування такого тлумачення випливає зі ст. 31 Віден­ської конвенції, в якій йдеться про те, що при тлумачен­ні враховується “наступна практика застосування дого­вору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлу­мачення”.

Таким чином, Віденська конвенція допускає мож­ливість мовчазного тлумачення договору, якщо практика застосування договору зумовлює виникнення мовчазної угоди.

3. Міжнародне тлумачення. Під міжнародним тлу­маченням мають на увазі тлумачення договору міжна­родними органами, передбаченими державами в самому міжнародному договорі або уповноваженими ними піз­ніше, коли виник спір з приводу тлумачення, розв’язати цей спір.

Такими органами можуть бути або спеціально ство­рені комісії (так зване міжнародне адміністративне тлумачення), або міжнародний суд чи арбітраж (міжна­родне судове тлумачення).

До міжнародного тлумачення вдаються тоді, коли сторони договору не можуть дійти згоди шляхом перего- 254

ворів щодо тлумачення певних договірних положень.

У рамках міжнародного тлумачення можна говорити і про казуальне тлумачення, під яким розуміють роз’яс­нення дійсного змісту договірних норм, яке надається щодо конкретного казусу і поширює свою дію лише на цей казус.

Важливу роль у міжнародному тлумаченні відіграє Міжнародний суд ООН, рішення якого є обов’язковими лише для сторін спору і лише у певній справі (ст.

4. Неофіційне тлумачення. Цей вид тлумачення може здійснюватися будь-яким суб’єктом тлумачення і не має юридичної сили.

Залежно від суб’єкта тлумачення неофіційне тлума­чення поділяють на доктринальне, професійне і побу­тове.

Доктринальне тлумачення здійснюється суб’єктами науки, вченими-фахівцями з міжнародного права, а професійне тлумаченая - юристами-практиками.

Побутове тлумачення здійснюється будь-якою осо­бою, за винятком вищезазначених двох категорій суб’єк­тів тлумачення.

Хоча неофіційне тлумачення не має обов’язкового характеру, воно відіграє істотну роль у формуванні між­народної правосвідомості і значною мірою сприяє пра­вильному застосуванню норм міжнародних договорів.

Щодо способів тлумачення міжнародних договорів, то під ними розуміють комплекс прийомів, застосування яких дає змогу визначити зміст договірних норм. На від­міну від принципів тлумачення, способи тлумачення не мають обов’язкової сили. Причому жоден із способів 255

тлумачення не має переваги над іншими, і тільки засто­сування цих способів у комплексі забезпечує досягнення позитивного результату.

Зупинимося на деяких способах тлумачення міжна­родних договорів.

1. Спеціально-юридичне тлумачення. Цей спосіб тлумачення передбачає з’ясування юридичних характе­ристик договірної норми, тобто з’ясування питань, чи є договір чинним, чи є він правомірним, а також суб’єктів, на яких поширюється його дія, та ін. Спеціально-юридич­не тлумачення виходить з того, що воля сторін договору втілена у правовій формі, тобто зафіксована у спеціаль­них юридичних термінах, категоріях і конструкціях. Цей спосіб тлумачення передбачає, що тлумачення договору здійснюється на основі правових знань за допомогою спеціальної юридичної техніки.

2. Логічний спосіб тлумачення. Має комплек­сний характер, оскільки є сукупністю логічних правил і прийомів, спрямованих на з’ясування дійсного смислу договірних норм. Річ у тому, що сторони договору при його укладенні використовують певні логічні прийоми і правила мислення, а одже, договірні норми мають певну логічну структуру.

Під логічним тлумаченням також розуміють тлума­чення однієї статті договору у світлі інших статей, оскіль­ки за такого тлумачення виходять з того, що міжнарод­ний договір, включаючи всі його складові, є єдиним логічним цілим, в якому немає зайвих слів і супереч­ностей.

У рамках цього способу тлумачення використовують два методи: метод індукції і метод дедукції.

Так, за допомогою методу індукції на основі аналізу конкретних договірних норм виводиться більш загальне правило чи принцип, а за допомогою методу дедукції з якогось загального принципу чи норми виводяться (деду- куються) більш конкретні правила.

Логічний розвиток договірних норм дає змогу зроби­ти логічні висновки з конкретної норми стосовно ситуа­цій, на які ця норма не була спеціально розрахована.

Правило юридичної логіки expressio unius exclusio alterius (включення одного з двох означає виключення іншого) також входить до комплексу прийомів логічного способу тлумачення.

Логічне судження a fortiori має на меті використан­ня певної “пропозиції” для тлумачення якогось предме­та, що відрізняється від предмета цієї “пропозиції”, на тій підставі, що аргумент, який виправдовує застосуван­ня цієї “пропозиції” до свого предмета, ще краще підхо­дить до її застосування до іншого предмета.

Правило a fortiori, відоме ще з доктрини римського права, може бути викладене, наприклад, у таких прави­лах: хто уповноважений або зобов’язаний до більшого, той уповноважений чи зобов’язаний до меншого; кому заборонено менше, тому заборонено більше.

Правило логіки ejusdem generis означає, що коли слова, які виражають загальні поняття, йдуть за сло­вами, які виражають конкретні поняття, тематику за­гальних слів треба обмежити тією тематикою, до якої належать конкретні слова.

Наведемо як приклад статтю 1 Договору про все­осяжну заборону ядерних випробувань від 24 вересня 1996 року. В ній йдеться про те, що “кожна держава-

учасниця зобов’язується не здійснювати будь-який ви­бух ядерної зброї та будь-який інший ядерний вибух...”.

За допомогою прийому reductio ad absurdum (дове­дення до абсурду) здійснюється доведення істинності якогось судження через доведення протилежного суд­ження до абсурду.

До прийомів логічного способу тлумачення відносять і судження a pari (за аналогією), яке полягає у виведен­ні з однієї подібності іншої подібності. Іншими словами, за відсутності спеціального правила для врегулювання якоїсь ситуації на цю ситуацію поширюють дію іншого правила, призначеного для регулювання іншої, подібної ситуації. Водночас судження a fortiori виключається, коли необхідно здійснити суворе тлумачення, напри­клад, коли йдеться про застосування договірних норм у галузі міжнародного кримінального права.

Існують також інші прийоми логічного способу тлу­мачення.

3. Літеральне тлумачення. Акцентує на звичайно­му значенні слів і термінів договору. Згідно з цим спосо­бом тлумачення слід починати з тексту договору і зви­чайного значення його термінів.

Літеральне тлумачення використовувалося в міжна­родній судовій практиці. Так, у своєму консультативно­му висновку 1925 р. Постійна Палата міжнародного пра­восуддя заявила: “Кардинальним принципом тлумачення 258

є те, що слова повинні тлумачитися у смислі, який вони звичайно мають у їхньому контексті, якщо таке тлума­чення не призводить до чогось нерозумного чи абсурд­ного” ^[232].

Аналогічної точки зору дотримується Міжнародний суд ООН, який заявив, що “суд вважає за необхідне за­значити, що першим обов’язком трибуналу, який тлума­чить і застосовує положення договору, є спроба надати ефекту цим положенням в їхньому природному та зви­чайному значенні в контексті, в якому вони з’являють­ся. Якщо відповідні слова в їхньому природному та зви­чайному значенні мають сенс в їхньому контексті, то справу завершено” ^[233].

Цей спосіб тлумачення відповідає вимогам юридич­ної стабільності в міжнародних відносинах, і його було включено до Віденської конвенції 1969 р.

4.Мовне, або граматичне, тлумачення. Це тлу­мачення передбачає з’ясування смислу договору шляхом аналізу слів, термінів, а також його тексту з точки зору етимології, лексики, синтаксису і стилістики мови. Як ві­домо, воля сторін договору набуває зовнішнього вира­ження в мові за допомогою певних прийомів і правил мови. Формулюючи положення договору, його сторони намагаються досягти максимальної відповідності між їх­ньою волею та відображення цієї волі в мові договору. Тому мовне тлумачення виходить з того, що міжнарод­ний договір є передусім мовною угодою сторін, для

з’ясування смислу якої інтерпретатор також має вико­ристовувати мовні прийоми і правила.

В цілому мовне тлумачення - це з’ясування значен­ня окремих слів у їх синтаксичному зв’язку, спрямоване на виявлення справжньої волі сторін договору.

Мовне тлумачення договору враховує той факт, що договір створюється за допомогою не так побутової, зви­чайної мови, як за допомогою міжнародно-правової мови, що має специфічні встановлені форми і особливу юри­дичну термінологію.

Водночас зрозумілість і простота мови є однією з умов правильного розуміння положень договору, а тому слова договору треба брати в звичайному значенні, як­що не встановлено, що певне слово слід розуміти у спе­ціальному значенні.

Якщо міжнародний договір містить юридичні термі­ни, які хоч і відомі законодавству всіх його сторін, але мають різне значення, термін слід розуміти в тому зна­ченні, яке надається цьому терміну законодавством сто­рони, що регулює дані правовідносини.

Виходячи з того, що договір створюється за допомо­гою міжнародно-правової мови, юридичні терміни догово­ру слід розуміти згідно з чинними нормами міжнародно­го права, якщо сторони не надали терміну спеціального значення.

5. Систематичне (системне) тлумачення. Як відо­мо, слова навряд чи можуть бути зрозумілими ізольова­но, тобто без урахування загального контексту, в якому вони існують. Саме тому для тлумачення договорів важ­ливим є систематичний (системний) спосіб тлумачення.

Систематичне тлумачення виходить з того, що дого­вір не є простим нагромадженням слів і термінів, навпа­ки, він становить певну ієрархічно побудовану і струк- туровану систему норм.

Іншими словами, воля сторін набуває системного ха­рактеру, і виявити її зміст можна лише за допомогою си­стематичного тлумачення.

Систематичне тлумачення у вузькому сенсі має на увазі аналіз слів договору в контексті відповідного тек­сту, тоді як систематичне тлумачення в широкому сенсі базується на тлумаченні договору в ширшому контексті, тобто з урахуванням інших пов’язаних із ним договорів і зовнішніх подій за рамками тексту договору.

Систематичне тлумачення визнає, що норми догово­ру існують в системі міжнародного права в цілому і тому в процесі тлумачення важливо враховувати всі зв’язки, які існують між договірними нормами та іншими норма­ми міжнародного права.

6.Телеологічне (цільове) тлумачення. Виходить із визнання важливості об’єкта і цілей договору. Значи­мість телеологічного способу тлумачення неодноразово продемонстровано міжнародною судовою практикою, а також відображено у ст. 31 Віденської конвенції.

Телеологічне тлумачення означає, що за достатньо чіткого закріплення в тексті договору його об’єкта і ці­лей перевагу слід надавати тлумаченню, яке найбільшою мірою сприяє досягненню цих цілей.

Виходячи з правил тлумачення римського права, вар­то звернути увагу на той факт, що телеологічне тлумачен­ня має особливе значення, коли йдеться не про двосто-

ронні, а багатосторонні угоди, оскільки останні, на відмі­ну від двосторонніх угод, спрямовані не на примирення різних інтересів, а на досягнення єдиної мети^[234].

Водночас телеологічне тлумачення, яке надає тексту договору невиправдано широкого значення і сфери охоп­лення, є неприйнятним у міжнародному праві.

З цього приводу Міжнародний суд 00Н у своєму консультативному висновку щодо тлумачення мирних договорів з Болгарією, Угорщиною та Румунією заявив: “Принцип тлумачення, виражений у правилі Ut res ma- gis valeat quam pereat, який часто називають правилом ефективності, не може виправдати надання Судом поло­женням щодо врегулювання спорів у мирних договорах та­кого значення... яке б суперечило їхній букві та духу” ^[235].

7. Історичне (еволюційне) тлумачення. Міжна­родний договір, так само як і міжнародне право, є істо­рично обумовленим явищем, і правильно зрозуміти їх можна лише в історичному контексті. Причому міжна­родний договір є у певному сенсі “живим організмом”, який пройшов певну еволюцію і має свою історію роз­витку.

Під історичним способом тлумачення в цілому розу­міють з’ясування смислу міжнародного договору шляхом вивчення історичної обстановки, конкретних обставин його укладення і взаємин сторін під час його укладення з огляду на цілі, яких прагнули досягти сторони, уклада­ючи договір.

Для історичного тлумачення особливе значення ма-

ють підготовчі матеріали договору, документи міжнарод­них конференцій, на основі яких розроблявся і приймав­ся договір. Причому підготовчі матеріали Віденська конвен­ція відносить до додаткових засобів тлумачення (ст. 32).

У рамках історичного способу тлумачення іноді ви­діляють генетичний прийом, за допомогою якого договір досліджують з урахуванням його зв’язків з нормами, що існували до створення договору, та порівняльно-історич­ний прийом, який допомагає з’ясувати зміст договору в порівнні його з аналогічними недіючими договірними нормами, які містяться в проекті чи скасованих до­говорах.

8. Звичайне (узуальне) тлумачення. Цей спосіб тлумачення передбачає встановлення змісту норм між­народного договору на основі дій контрагентів тією мі­рою, якою ці дії свідчать про розуміння договірної норми у певному смислі.

Оскільки підставою узуального тлумачення є прак­тика застосування договору, цей спосіб тлумачення іноді називають “практичним тлумаченням”.

Практика застосування договору якоюсь однією дер­жавою свідчить про розуміння договору лише цією дер­жавою і не є обов’язковою для інших держав. Тільки як­що практика застосування договору є загальною з боку всіх сторін, може виникнути мовчазна згода про тлума­чення, яка є формою автентичного тлумачення.

9.Комунікативна теорія тлумачення. З точки зору соціолінгвістики “юридичне спілкування” відбува­ється також і в рамках міжнародного права в процесі укладення і виконання міжнародних договорів. З огляду на це договір існує в контексті “юридичної комунікації”,

яка полягає у передачі певного повідомлення юридично- і го характеру від суб’єкта, що передає це повідомлення, ; до суб’єкта, який його приймає. Причому таке юридичне повідомлення транслюється за посередництва певного “каналу” і за допомогою певного лінгвістичного “коду”. “Канал” — усний або письмовий спосіб передачі пові­домлення, а також специфічні обставини, що супровод­жують процес передачі цього повідомлення. Під лінгвіс­тичним кодом розуміють спеціальну юридичну термі­нологію, за допомогою якої досягається єдність термінів, юридичних понять і значень. Проблематика коду, коду­вання і розкодовування повідомлень у галузі права є предметом юридичної семіотики (семіології).

На розвиток комунікативної теорії тлумачення у сфері міжнародного права справили суттєвий вплив аме­риканські вчені М. Макдугл, Г. Лассвелл і Дж. Міллер. На їхню думку, найбільш реалістичною і всеохоплюючою концепцією міжнародної угоди є розуміння такої угоди не як простої сукупності слів чи знаків, а як тривалого процесу комунікації та співробітництва сторін угоди у формуванні та використанні відповідних цінностей^[235].

Причому в цьому процесі активну участь беруть не лише держави та інші суб’єкти міжнародного права, а й політичні партії, приватні асоціації, “групи тиску” та ін­дивіди.

Прихильники комунікативної теорії сформулювали низку наведених нижче правил, яких вони рекоменду-|

ють дотримуватися в процесі застосування та інтерпре­тації міжнародних угод.

По-перше, міжнародні угоди можна краще зрозу­міти, розглядаючи їх не як прості тексти, а як процеси комунікації та співробітництва, що відбуваються в широ­кому контексті міжнародного співтовариства. У такому ракурсі текст угоди є лише одним із наслідків всеохоп- люючого тривалого процесу комунікації та співробітниц­тва між сторонами угоди під час створення, виконання, невиконання і припинення зобов’язань у контексті фор­мулювання цінностей міжнародного співтовариства.

По-друге, застосування міжнародної угоди є доволі складною функцією, яка потребує дослідження фактів процесу створення та реалізації угоди, її контексту й усіх відповідних політико-правових аспектів міжнародно­го співтовариства. Це означає, що застосування міжна­родної угоди не є автоматичною функцією, коли той, хто застосовує угоду, лише інтерпретує значення її тексту. Насправді добросовісне застосування угоди потребує здійснення низки дій і виборів, наприклад таких, як: дослідження значимих фактів і ширшого їх контексту; дослідження цінностей і політико-правових аспектів міжнародного співтовариства, з урахуванням яких треба оцінювати конкретні факти; юридична кваліфікація фак­тів і визначення ступеня їхньої значимості; вибір між цінностями міжнародного співтовариства, які стосуються відповідних фактів, та ін.

По-третє, застосування міжнародної угоди вимагає ви­конання трьох різних інтелектуальних завдань: 1) інтерпре­тації; 2) суплементації (supplementation); 3) інтеграції.

Інтерпретацією у цьому сенсі є визначення спільних 265

суб’єктивних очікувань (shared expectations).комунікато- ■ рів, тобто сторін договору. Іншими словами, інтерпрета- ■ ція змісту договору потребує з’ясування тих очікувань Я щодо майбутніх взаємних зобов’язань, які сторони дого- J вору створили одна в одної, а також визначення ступеня І спільності цих очікувань.

Суплементація (доповнення) полягає в усуненні не- І минулих при створенні тексту угоди прогалин і двознач- 1 ностей у спільних очікуваннях сторін. При цьому усу- Я нення прогалин відбувається поза комунікацією між сто- І ронами угоди з урахуванням і за допомогою інтересів та цінностей міжнародного співтовариства.

І, нарешті, під інтеграцією мають на увазі процес включення (інтеграції) угоди в контекст фундаменталь- ’ них цінностей міжнародного співтовариства, тобто кри­тику виявлених у результаті інтерпретації спільних очі­кувань сторін з точки зору згаданих цінностей. Інтегра­ція угоди потребує адаптації чи примирення спільних очікувань сторін, покладених в основу конкретної угоди, з вищими цінностями, на яких ґрунтується міжнародне співтовариство. Причому такі цінності відображені пе­редусім у імперативних нормах міжнародного права (jus cogens) та міжнародних зобов’язаннях erga omnes.

Таким чином, комунікативна теорія тлумачення між­народних договорів віддає помітну перевагу не тексту договору і не його словам, оскільки значення слів змі­нюється з плином часу, а контексту і суб’єктивним на­мірам сторін.

10. Психологічне тлумачення. Цей спосіб тлума­чення не часто зустрічається у практиці, хоча він і може бути корисним для з’ясування наміру сторін договору·

Річ у тому, що намір сторін договору можна розглядати як психологічну категорію, оскільки в реальності він буває пов’язаний з суб’єктивно-психологічними наміра­ми конкретних осіб, які беруть безпосередню участь у створенні договору.

Психологічний спосіб тлумачення спирається на до­сягнення психологічної школи права професора Л.І. Пе- тражицького^[237].

11. Політичне тлумачення. Має на увазі з’ясуван­ня змісту договору з урахуванням політичних умов, які існують під час його здійснення, а також політики сторін договору. Цілком зрозуміло, що без урахування політич­них умов навряд чи можливо забезпечити правильне за­стосування договору, оскільки міжнародний договір є одним із важливих інструментів зовнішньої політики. З іншого боку, користуючись цим способом тлумачення, слід враховувати принцип примату права над політикою, щоб не зробити договір залежним від диктату сили в міжнародних відносинах.

9.5.