Виходячи з вищенаведеного визначення договору як угоди між суб’єктами міжнародного права, можна ствер­джувати, що суб’єктами міжнародних договорів можуть бути лише суб’єкти міжнародного права, передусім дер­жави, міжнародні організації та нації, яківедуть бороть­бу за державну незалежність.

Ці суб’єкти договорів є, так би мовити, типовими “суб’єктами, однак водночас у договірній практиці бували випадки, коли міжнародні договори укладалися за участю інших суб’єктів, напри­клад, таких, як “інтернаціоналізовані території”, воюючі або повсталі сторони та міжнародні неурядові організації (наприклад, Міжнародний комітет Червоного Хреста).

Право укладати міжнародні договори (договірна право­здатність) тісно пов’язане з міжнародною правосуб’єктніс- тю і навіть вважається її найважливішим елементом.

У міжнародно-правовій доктрині та договірній прак­тиці на позначення суб’єктів міжнародного договору вживаються різні терміни: “учасник”, “суб’єкт”, “контр­агент”, “сторона договору”.

В принципі, терміни “учасник”, “суб’єкт” і “контр­агент” можна розглядати як ідентичні, хоча термін “суб’єкт” має більш наукове значення і вживається сто­совно суб’єкта міжнародного права взагалі, а термін “контрагент” частіше застосовується щодо договорів торгового характеру.

Поняття “сторона” та “учасник” можуть не збігати­ся, оскільки однією стороною договору можуть бути не один, а декілька його учасників. Так, приміром, у Вер- сальському мирному договорі було багато учасників і ли­ше дві сторони: одна сторона - Німеччина, інша - всі інші держави, які перебували з нею у стані війни.

Поняття “учасник” і “сторона” міжнародного догово­ру доцільно розрізняти, оскільки це може мати важливе значення, зокрема при вирішенні питання про правомір­ності односторонньої відмови від договору в разі його по­рушення.

Згідно з Віденською конвенцією 1969 р. термін “учас­ник” означає державу, яка погодилася на обов’язковість для неї договору і для якої договір набрав чинності“. Ін­шими словами, у світлі Віденської конвенції учасником міжнародного договору є суб’єкт міжнародного права, який остаточно оформив свою участь у договорі й для якого договір вже набрав чинності. У ст. 2 Віденської конвенції дається також визначення таких понять, як “держава, що домовляється” і “держава, що бере участь у переговорах”.

Під “державою, що домовляється” мають на увазі державу, яка погодилася на обов’язковість для неї дого­вору, незалежно від того, набрав договір чинності чи ні. Поняття “держава, що бере участь у переговорах” озна­чає державу, яка брала участь в укладанні та прийнятті тексту договору.

Одже, термін “держава, що домовляється” охоплює два інших терміни.

У Віденській конвенції зустрічається також термін “держава, яка має право стати учасницею договору”, однак цей термін не визначено в тексті Конвенції.

4.1.