Принципи тлумачення міжнародних договорів

Важливе значення для правильного тлумачення між­народних договорів мають принципи тлумачення, під якими розуміють “загальні правила тлумачення, що вра­ховують особливості міжнародного договору як угоди суб’єктів міжнародного права, передусім держав”^[227].

Щодо природи і сили принципів тлумачення у сфері міжнародного права окремі юристи висловлювали сумні* і ви з приводу їхнього юридично обов’язкового характеру,' вважаючи їх лише зручними інструментами, позбавле-і ними юридичного значення.

Водночас принципи тлумачення мають доволі гнуч­кий зміст, вони сформульовані навмисно широко і не розраховані на догматичне застосовування без надання певних можливостей для творчого розуміння цих прин­ципів у процесі їх застосування до конкретних життєвих ситуацій.

Деякі з принципів тлумачення було закріплено у Віденській конвенції про право міжнародних договорів, інші існують у формі звичаю або використовувалися в рамках міжнародної судової та арбітражної практики. Розглянемо ці принципи.

1. Першим принципом тлумачення міжнародних дого­ворів є принцип правомірності. Він полягає в тому, що тлумачення договору має здійснюватися відпо­відно до основних принципів міжнародного права та імперативних норм міжнародного права, відхилення від яких не дозволяється навіть за взаємною згодою сторін договору. Тлумачення, яке зумовлює резуль­тати, що суперечать основним принципам і імпера­тивним нормам міжнародного права, є недійсними.

2. Тлумачення має бути добросовісним, тобто здійсню­ватися чесно, без наміру ввести контрагента в ома­ну. Цей принцип, який випливає з принципу pacta

sunt servanda, вимагає, щоб тлумачення здійснюва­лося з метою встановлення істинного смислу міжна­родного договору, без чого неможливе його добро­совісне виконання.

3. Принцип ефективності тлумачення передбачає, що міжнародний договір треба тлумачити у такий спо­сіб, щоб він мав смисл і силу. Неприпустимо, щоб тлумачення перетворювало договір на бездіяльний або призводило до результатів, які є явно абсурдни­ми або нерозумними. Як зазначено у рішенні Між­народного суду ООН у справі щодо спору між Лі­вією і Чадом 1994 р, “один із основних принципів тлумачення договорів, якого послідовно дотриму­ється міжнародна судова практика - принцип ефек­тивності”^[228].

4. Міжнародний договір має тлумачитися відповідно до звичайних значень термінів. Цей принцип, так само як і принцип добросовісності, було закріплено у Віденській конвенції про право міжнародних дого­ворів (п. 1 ст. 31). Відповідно до Віденської конвен­ції звичайне значення терміна встановлюється не абстрактно, а виходячи з “контексту”, а також “у світлі об’єкта і цілей договору”.

Спеціальне значення надається термінові лише в тому випадку, якщо сторони мали на увазі таке зна­чення. Причому обов’язок доведення у разі виник­нення спору з цього питання лежить на стороні, яка

стверджує, що цей термін слід вживати у спеціаль­ному значенні.

5. Згідно з принципом контекстуальності міжнародний договір треба розглядати не ізольовано, а в певному контексті взаємовідносин між його сторонами. При­чому поняття контексту може мати вузьке і широке значення. Віденська конвенція 1969 р. орієнтується переважно на вузьке поняття контексту, яке має юридичний характер. Так, відповідно до ст. 31(2) Віденської конвенції для цілей тлумачення договору контекст охоплює крім тексту, враховуючи преам­булу та додатки:

а) усяку угоду, яка стосується договору і якої було досягнуто між усіма учасниками у зв’язку з укладенням договору;

б) усякий документ, складений одним чи кількома учасниками у зв’язку з укладенням договору і прийнятий іншими учасниками як документ, що стосується договору.

Водночас при тлумаченні, крім контексту, також враховуються:

- усяка наступна угода між учасниками щодо тлума­чення договору або застосування його положень;

- наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлума­чення;

- будь-які відповідні норми міжнародного права, які застосовуються у відносинах між учасниками договору.

Окрім згаданих основних об’єктів тлумачення, ст. 32 Віденської конвенції допускає можливість викорис­тання допоміжних засобів тлумачення міжнародних

договорів, до яких відносять матеріали та обставини укладення договору і які можна використовувати, якщо тлумачення контексту договору залишає його значення двозначним або призводить до абсурдних чи нерозумних результатів.

Слід також додати, що широке поняття контексту стосовно міжнародного договору, крім суто юридич­них аспектів, може охоплювати інші його аспекти, наприклад такі, що пов’язані з історичними, полі­тичними та економічними умовами укладення і реа­лізації договору. При цьому слід виходити з того, що договір між певними державами є лише одним з елементів розгалуженої мережі взаємовідносин між цими державами. Спираючись на таке бачення міс­ця договору в широкому контексті, положення дого­вору слід тлумачити у такий спосіб, щоб це сприяло розвитку дружніх взаємовідносин між його сторо­нами.

6. У разі розбіжностей між загальними і спеціальними положеннями міжнародного договору перевагу ма­ють спеціальні положення. Цей принцип випливає з правила юридичної логіки lex specialis derogat legi generalis.

7. Міжнародний договір тлумачиться тим, ким він застосовується. Цей принцип ґрунтується на нероз­ривному зв’язку, який існує між тлумаченням і за­стосуванням договорів. Якщо договір застосовує держава, то вона його і тлумачить. Якщо ж договір застосовується міжнародною організацією, то дого­вір тлумачить ця організація.

Як відомо, міжнародний договір переважно тлума­читься та застосовується сторонами договору. Якщо сторони договору доходять однакових висновків щодо правильного тлумачення положень договору, то жодних проблем, як правило, не виникає.

8. Принцип a contrario. Судження a contrario слугує виведенню з протиставлення в гіпотезах протистав­лення в наслідках. Якщо якесь правило обумов­люється певними умовами, протилежне за смислом правило може застосовуватися, коли ці умови не виконуються. Цей принцип є логічним правилом доведення якоїсь тези “від протилежного”, розкрити зміст якого легше за допомогою наступного ілюстра­тивного прикладу.

Міжнародний пакт з громадянських і політичних прав людини 1966 р. не містить положення про денонсацію, тоді як Факультативний протокол до нього містить таке положення. Користуючись прин­ципом тлумачення a contrario за таких обставин, ми можемо стверджувати, що намір сторін Пакту поля гав у тому, що його учасники не мають права вийти якогось положення договору і застосовує його від­повідно до цього значення без заперечень з боку ін­ших сторін, інші сторони договору не повинні напо­лягати на іншому тлумаченні цього положення до­говору.

з нього.

Правило a contrario має цінність для випадків, коли необхідно відмовитися від виняткового поло­ження і повернутися до загального принципу, або як аргумент, що доповнює інші аргументи.

9. Принцип мовчазної згоди. Згідно з цим принципом, якщо сторона договору заявила про певне розуміння

10. Принцип contra proferentem. Якщо якесь положення договору можна тлумачити по-різному, перевага надається тлумаченню, яке є менш сприятливим для сторони, що запропонувала включити це поло­ження, або для сторони, на користь якої це поло­ження було включено до тексту договору.

11. Принцип єдності тлумачення передбачає, що дого­вірні норми слід тлумачити в однаковий спосіб у всіх випадках. Не можна договір тлумачити по-різ­ному в різних випадках.

Говорячи про принципи тлумачення договорів, важ­ливо враховувати принцип справедливості, який має морально-юридичну природу і відіграє надзвичайно важ­ливу роль у всій системі міжнародного права.

Окрім вищенаведених принципів тлумачення догово­рів, слід мати на увазі так звану “доктрину зрозумілого смислу”, згідно з якою нема потреби в тлумаченні, коли формулювання тексту настільки зрозумілі й очевидні, що не викликають запитань. Метою цієї доктрини є намагання запобігти перекрученню норм права під ви­глядом тлумачення. З іншого боку, з цією доктриною треба бути обережним, оскільки якщо на поверхні текст договору може бути достатньо “зрозумілим” і не викли­кати запитань, то застосування тексту договору на прак­тиці може призводити до виникнення абсурдних си­туацій.

Водночас у рамках окремих міжнародних договорів 1 можуть існувати свої власні принципи тлумачення. Наведемо лише два найвідоміші приклади.

Так, Європейський суд з прав людини при тлума- 1 ченні положень Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. користується принципом ево- лютивного тлумачення норм Конвенції “у світлі сьо­годнішнього дня”.

Згідно з цим принципом Європейський суд не роз­глядає перелік прав у Конвенції як повністю закритий, навпаки, згаданий принцип дозволяє Суду за незмінного тексту Конвенції поступово розширювати її зміст шля­хом тлумачення^[229].

Суд європейських співтовариств при тлумаченні ос­новоположних договорів, покладених в основу цього ін­теграційного об’єднання, використовує принцип пріори­тету права співтовариств.

Російський учений Б.М. Топорнін пояснює цей прин­цип так: “Різниця між міжнародним правом і правом спів­товариств виявляється, зокрема, в методології тлумачен­ня права. Якщо в міжнародному праві вихідним принци­пом є суверенітет держави, а усякий виняток потребує розгорнутого обґрунтування, то у праві співтовариств прийнято практично зворотний підхід. Практика Суду європейських співтовариств свідчить, що пріоритет пра­ва співтовариств як інтеграційного права є загальнови­знаним принципом, відхилення від якого в кожному конкретному випадку потребують серйозного мотиву­вання”.^[230]

9.3.