Способи тлумачення норм права.

Спосіб тлумачення - це сукупність прийомів і засобів, які дозволяють з’ясувати зміст норми права і вираженої в ній волі з метою іхреалізації. Кожен із них відрізняється від іншого своїми специфічними особливостями і засобами з’ясування змісту норми права.

Основні способи тлумачення: мовний, логічний, системний, історико- політичний, телеологічний, спеціально-юридичний.

Мовне тлумачення припускає з’ясування змісту норми права на основі аналізу її тексту. Іноді по відношенню до мовного тлумачення додаються й інші назви, але менш вдалі:

1) граматичне. Це найменування занадто вузьке, бо тлумачення не тільки опирається на правила граматики, але і зачіпає всю сукупність мовних правил;

2) словесне. Цей термін ще більше звужує мовне тлумачення і обмежує його лише словами, не використовуючи словосполучень, не зачіпаючи стилю нормативно-правового акта;

3) філологічне. Це дуже широке поняття, оскільки предметом філології є не тільки вивчення мови, а також її порівняльний та історичний

аналіз;

4) текстове. У цьомутерміні відображаєтьсялишеоб’єкттлумачення, а не засоби і способи.

I. Мовне тлумачення складається з наступних стадій:

1) з’ясовується значення окремих слів (наприклад, вбивство - це позбавлення людини життя, а не моральне вбивство, не приниження її гідності та честі);

2) проводиться граматичнийрозбірречення (заподіяння шкоди в разі недбальства карається лише тоді, коли вона має суттєвий характер);

3) встановлюються зв’язки слів уреченні (наприклад, роз’яснюється, чи карається заподіяння шкоди особистості й (або) майну);

4) визначається структура речення і роль знаків пунктуації (хрестоматійний приклад: «стратити не можна помилувати»)^[201].

Мовне тлумачення випереджує застосування інших способів тлумачення.

Граматичний спосіб тлумачення полягає в з’ясуванні змісту норми права, здійснюючи граматичний аналіз (лексичні, морфологічні, синтаксичні норми мовознавства) її словесного формулювання.

Граматичний спосіб тлумачення вимагає від інтерпретатора знання державної мови. У процесі правотворчої діяльності законодавець використовує офіційну державну мову, закріплену в Конституції України (ст. io).

Окрім викладених вище питань побудови правничої терміносистеми, якнайактивнішого вирішення потребує і проблема унормування українського правопису.

Разом із тими фахівцями, які вивчали проблеми тлумачення норм права, сформульовані деякі загальні правила граматичного тлумачення. До них необхідно віднести такі правила:

1) словам і формулюванням нормативно-правових актів слід надавати того значення, яке вони мають у літературній мові, якщо немає підстав для іншої їх інтерпретації;

2) значення терміна, встановленого законодавством для однієї галузі права, не можна поширювати на інші галузі;

3) якщо в законі не визначено тим чи іншим способом значення юридичних термінів, то їм слід надавати того значення, в якому вони застосовуються в юридичній науці та практиці;

4) ідентичним формулюванням у рамках одного і того ж акта не можна надавати різного значення, якщо цей акт не передбачає іншого;

5) не слід різним термінам надавати однакового значення без належних підстав;

6) словам і виразам нормативно-правових актів необхідно надавати того значення, в якому вони вживаються в період їх видання;

7) слід враховувати сучасні тенденції розвитку правової системи, що відображаються в термінології нормативно-правових актів;

8) з метою ліквідації синонімії для позначення одного поняття пропонується тільки один термін, який найбільш точний за змістом та природний за формою;

9) перевагу слід віддавати українським словам, найбільш відповідним за формою та чіткими за змістом.

II. Логічне тлумачення.

Логічне тлумачення базується на використанні засобів формальної логіки. Його суть полягає в дослідженні логічної побудови нормативного матеріалу. Тут застосовуються такі логічні інструменти як поняття, судження, умовивід, закони логіки, аксіоми.

Тлумачення нормативно-правового акта залогічним способом полягає в застосуванні логічних прийомів, законів формальної логіки. Якщо завдання граматичного тлумачення - з’ясувати буквальний змісттого, що закріплено безпосередньо в тексті, то логічне має за мету, застосовуючи правила формальної логіки, виявити те, що законодавець прагнув висловити в тексті закону, але не висловив. Зрозуміло, що для цього інтерпретатор повинен знати закони логіки, різні логічні прийоми.

Правила логічного тлумачення формувалися століттями. Ось деякі з них:

1. Логічне перетворення. Проведення цієї логічної операції аж ніяк не рідкість в процесі тлумачення. Справа в тому, що законодавець не завжди виражає думку, дотримуючись всіх мовних правил. Звідси і виникає необхідність «розгорнути» думку законодавця:

1) відновити всі частини нормативного речення;

2) вивести з нього логічні наслідки;

3) із загального положення вивести приватні норми;

4) на основі окремих положень сформулювати загальне та ін.^[202]

Логічні перетворення виникають із особливостей мовного формулювання

норм права. Наприклад, уч. і ст. i86 KK України зазначено: «Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років». Цю статтю потрібно тлумачити таким чином, що покаранню підлягає не сам грабіж, а суб’єкт, який його здійснив. Тому необхідно провести логічне перетворення і сказати, що не просто особа, а будь-яка осудна особа, яка вчинила це правопорушення, підлягає покаранню за ч. і ст. i86 KK України.

Крім того, норма права не може бути описовою, в ній знаходять відображення заборони, дозвіл, обов’язок тощо.

2. Виведення норм із норм. Це по суті логічний розвиток норм. Потрібно розрізняти логічний розвиток як прийом тлумачення і констру-

ювання норм у випадку прогалин у праві. За цими правилами більш конкретна норма виводиться із загальної норми. Наприклад, якщо суб’єкт A знаходиться в умовах Б, то повинен здійснювати дії C.

Ha основі цього можна вивести такі правила тлумачення: кому заборонена ціль, тому заборонена і дія, що призводить до цієї цілі; кому заборонена дія, тому заборонена і ціль, до якої вона призводить, якщо не можна досягти її іншим шляхом; хто уповноважений щодо цілі, той уповноважений і щодо дії, якщо її не можна досягнути іншими діями, і навпаки. Разом із тим одну й ту ж ціль можна досягнути різними засобами і діями.

3· Висновки «afortiori» (лат. - тим більше, поготів). Ці висновки складаються із двох правил: а) хто уповноважений або зобов’язаний до більшого, той уповноважений або зобов’язаний до меншого; б) кому заборонено менше, тому заборонено і більше. Ці правила запозичені з римського права і традиційно їх відносять до логічного тлумачення. Інтерпретатор при цьому зобов’язаний керуватись тими ж оцінками, що і суб’єкт правотворчості.

4. Висновки з понять. Поняття - це згорнуте судження. При тлумаченні відбувається розгортання поняття в сукупності детальних суджень: дається аналіз його ознак, проводиться їх синтез (формулюється визначення), визначається обсяг поняття, відбувається порівняння з іншими поняттями, проводяться операції дедукції, індукції і робляться висновки з понять щодо певної дії, предмета. Тлумачення вимагає знань на рівні понять із їх аналізом. Поняття як логічна форма має певні логічні зв’язки, що містять зв’язки елементів власного змісту, зміст цього поняття з його обсягом і з іншими поняттями. Ознаки змісту складають понятійну єдність.

5. Висновки з аналогії. Ця операція проводиться, коли законодавець подає поняття і вказує лише приблизний перелік обставин, що під нього підпадають, уповноважуючи тлумача розширити і доповнити його аналогічними обставинами. Саме поняття може і не вживатися, що ускладнює застосування аналогії, оскільки інтерпретатор повинен спочатку визначити загальні ознаки цих обставин, а потім розширити перелік на інші факти. Аналогія може виступати не тільки засобом застосування норм права при наявності прогалини в праві, але й прийомом тлумачення. Інтерпретатору надається право розширити певні ознаки і факти. Наприклад, у законодавстві дається перелік подій стихійного лиха: зсуви, землетруси, повені та ін. У цьому випадку даний перелік можна доповнити, якщо вони виникли і не зазначені у статті нормативно-правового акта. Тобто провести аналогію в процесі тлумачення.

6. Умовивід ступеня. Це правило використовується під час порівняння дії, предметів, явищ.

7. Висновки від супротивного. Це правило грунтується на законі суперечностей: два протилежних судження про зміст норми не можуть

430 бути істинними. Наприклад, згідно з Правилами дорожнього руху обгін автомобіля можна здійснити тільки зліва. Звідси висновок про те, що не можна робити обгін справа. Це правило побудоване за логічним законом протиріччя. Наприклад, два протилежних судження не можуть бути істинними, одне із них обов’язково буде неправильним. Інтерпретатор повинен з’ясувати й усунути неправильне судження.

8. Доведення до абсурду. Суть даного прийому полягає в тому, що теза, яка імовірно відображає зміст норми, доводиться до абсурду і цим доводиться її хибність. Наприклад, аналізуючи поняття «джерело підвищеної небезпеки», таким можнавизнати нетільки автомобіль, а й велосипед, гужовий транспорт.

Застосування вказаних вище правил наводить на думку, що право дуже близьке до математичної науки, оскільки правильним юридичним міркуванням притаманні ті ж вимоги пунктуальності, точності й чіткості, що і математичним.

Таке застосування принципів та основних правил формальної математичної логіки в юридичній логіці є абсолютно необхідним для істинності міркувань юриста. Відмінність полягає у тому, що чиста або математична логіка - це фундаментальна і невблаганна логіка, створена одночасно на базі систематичної і сліпої пунктуальності та найбільшої тонкості при аналізі. Юридична логіка діє на підставі соціальних норм, сформульованих державною владою і покликаних встановити певні рамки для дій окремих осіб і груп людей.

III. Системне тлумачення.

Системне тлумачення передбачає аналіз і порівняння не окремих слів, а зв’язків між частинами норми права (гіпотезою, диспозицією, санкцією), між різними нормами права одного закону, а іноді між нормами, що знаходяться в різних нормативно-правових актах. Тому потрібне встановлення місця норми права в системі галузі або навіть в системі права цілком.

Головна розумова операція тут - порівняння. Порівнювати можна лише нормативні приписи, які регулюють однорідні суспільні відносини або виконують подібні функції.

Системний спосіб тлумачення полягає у з’ясуванні змісту конкретних норм шляхом зіставлення їх з іншими нормами. Для глибокого і всебічного з’ясування змісту норми недостатньо її внутрішнього аналізу, а потрібне дослідження її змісту, зв’язків з іншими нормами. Наприклад, в ч. 2 cr. 296 KK України читаємо: «Ті самі дії, вчинені групою осіб». Виникає питання, які ж це «ті самі дії»? Звертаючись до ч. і цієї ж статті ККУкраїни, знайдемо вказівку на хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку

з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою 431 зухвалістю чи винятковим цинізмом. 3 метою відокремити хуліганство, яке карається в кримінальному порядку, від дрібного хуліганства, яке карається в адміністративному порядку, слід зіставити ст. 296 ККУкраїни і Постанову Пленуму Верховного Q^fAy України «Про посилення відповідальності за хуліганство», яка визначає дії, що складають дрібне хуліганство.

Щоб з’ясувати зміст ст. 296 KK України стосовно суб’єкта хуліганства, необхідно звернутись до ст. 22 KK України. Там зазначено, що суб’єктом хуліганства є особа, яка досягла 14-ти років.

Системний спосіб тлумачення найбільш повно виражається при зіставленні норм загальної частини галузі права з особливою частиною.

Між нормами права виділяють три види зв’язків:

1) субординацію, коли одна норма підпорядковується інший (наприклад, порушити кримінальну справу можна, якщо скоєно злочин);

2) координацію, коли норми існують автономно (наприклад, можна здійснювати своє право на вищу освіту і право на працю, отримуючи при цьому для здачі сесії відпустку);

3) конкретизацію, коли норма загального плану розшифровується (наприклад, вищу освіту можна отримати на безкоштовній і платній основі).

Для прояснення сенсу тлумачення норми важливо встановити, яку функцію виконує певний нормативний припис і співвіднести її з ним. Функціональні зв’язки між нормативними приписами можуть бути різними.

Норма, якатлумачиться, може бути пов’язана з принципами права, а також з нормами:

1) дефінітивними;

2) оперативними;

3) спільними;

4) спеціальними;

5) відсильними;

6) доповнюючими, змінюючими, уточнюючими;

7) винятковими;

8) колізійними;

9) конституційними;

10) міжнародними.

Ці зв’язки встановлюються юристами самостійно. Знання правил юридичної техніки дозволяє їм усунути неясності щодо тлумачення норми.

ГѴ. Спеціальне юридичне тлумачення.

Цей вид тлумачення висунув та обґрунтував C. Алексєєв. Багато вчених як і раніше його окремо не виділяють, а вважають різновидом систематичного тлумачення. Спеціальне юридичне тлумачення передбачає дослідження прийомів юридичної техніки для вираження волі законодавця.

До їх числа відносяться зокрема:

1) формулювання заборон, приписів, дозволів;

2) використання принципів права;

3) застосування спеціальних юридичних термінів;

4) застосування юридичних конструкцій;

5) застосування юридичних фікцій;

6) застосування юридичних презумпцій;

7) застосування юридичних аксіом.

Крім того, тлумач повинен перевірити законність появи норми права, дію її в часі, в просторі та за колом осіб, провести аналіз редакції тексту норми, використовуючи для цього офіційні джерела опублікування.

Щоб якісно проводити спеціальне юридичне тлумачення, інтерпретатору слід, як правило, звертатися до даних юридичної науки, висвітлених у спеціальних юридичних виданнях (статтях, монографіях, підручниках).

V. Історичне тлумачення.

Історичне тлумачення припускає з’ясування змісту норми права з опорою на знання фактів, пов’язаних з історією виникнення тлумачених норм. Інтерпретатор детально з’ясовує історичні умови, що існували на момент прийняття норми, економічні, соціальні обставини, причини прийняття нормативно-правових актів, які стали об’єктом тлумачення. Зрозуміло, що ці відомості з тексту нормативно-правового акта отримати не можна, отже, приходиться використовувати джерела, щолежать за межами системи права: проекти нормативно-правових актів, пояснювальні записки, протоколи засідань правотворчих органів, доповіді, виступи в дебатах з питань проекту нормативно-правового акта.

V7. Телеологічне (цільове) тлумачення.

Суть телеологічного тлумачення полягає у з’ясуванні цільової спрямованості норми права. Мета норми лежить в основі формування правила поведінки, яке конструюється так, щоб досягнути певного результату. У процесі телеологічного тлумачення всі знання і прийоми їх використання прив’язуються до мети нормативного припису, не виходять за межі безпосереднього змісту норми права, але пояснюють її зміст.

VII. Функціональне тлумачення.

При даному способі тлумачення враховуються передусім умови, в яких норма права функціонує, а не створюється. До уваги беруться політичні, економічні, соціальні, моральні та інші чинники. Таким чином, при істо- ричномутлумаченні вивчаються обставини, що існували на моментвидання норми права, а при функціональному - обставини на момент тлумачення.

VIII. Герменевтичне тлумачення.

Юридична герменевтика - визначення змісту при встановленні та реалізації норми права, засноване на знанні онтологічної технології, таких понять як зміст, двозначність або багатозначність, символ, знак тощо. Герменевтичне тлумачення - це тлумачення у вузькому розумінні, що означає інтерпретацію глибинної семантики, тобто символізму, на рівні ідеї, тексту, промови:

1. Символізм на рівні ідеї характерний для герменевтики законотворчості - розуміння ідеї закону та її втілення в законі;

2. Символізм на рівні тексту і мови характерний для герменевтики правозастосовної діяльності:

a) це, насамперед, розуміння тексту закону, тому що правова ідея, реалізована в процесі правотворчості у формі того чи іншого закону, фіксується за допомогою тексту, у вигляді тексту закону доводиться до застосовувача права, який повинен дешифрувати знаковий ряд (текст);

b) це розуміння промови адвоката, судді та інших учасників процесу в суді, де промова виступає носієм правової інформації (наведення аргументів, тлумачення доказів опонента тощо). У судовому процесі, наприклад, спостерігається конфлікт різноманітних інтерпретацій одного й того ж положення закону, оцінки одних і тих самих доказів, кваліфікацій однієї і тієї ж події, тобто відбувається вкладання множини змістів у той же самий зміст. Правозастосовувач повинен дешифрувати звуковий ряд (промову), базуючись на припущенні про її двозначність, по відношенні до юридичної ситуації.

Ha практиці спостерігається парадоксальна ситуація, коли законодавець домагається однозначності тексту, вищі судові органи держави зацікавлені в забезпеченні однаковості при тлумаченні закону, а правозасгосувач намагається використовувати його неоднозначності (похибки, прогалини тощо) на свою користь, нерідко підміняючи зміст закону своїм тлумаченням. Відбувається конфлікт інтерпретацій законодавця і правозастосовувача.

Визнання професіоналізму юриста залежить від герменевтичного тлумачення, уміння вибрати і реалізувати з множинності змістів норми права той, що закладений законодавцем. Правова герменевтика вивчає проблему множинності змістів, коли символ розуміється як структура значення, коли один зміст (первинний, буквальний) означає одночасно й інший зміст (непрямий, вторинний), що осягається через перший. У тексті закону є чимало символічних понять, що потенційно інтерпретуються. Пошук змісту норми права - головне призначення її застосовувача, який, крім інших глибоких знань, повинен володіти умінням використовувати «переривання змісту» норми права з метою обертання правової ситуації на свою користь. За допомогою юридичних термінів розкривається і вирішується конкретна ситуація, уточнюється, засвоюється, а в окремих випадках - коригується неточне і неповне уявлення про правильне рішення.

У процесі тлумачення норм права можуть враховуватись логіко-семан- тичні форми результату тлумачення: критерії істинності й правильності результатів тлумачення; обсяг тлумачення; обов’язковість тлумачення та інші питання.

Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування і розвитку українського права. Тлумачення виконує такі функції:

Пізнавальна функція. Походить з самого змісту, сутності тлумачення, під час якого суб’єкти пізнають право, зміст правових приписів.

Конкретизуюча функція. При тлумаченні правові приписи, як правило, конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин.

Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз’яснення, яким неначе завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни й організації, а також органи держави і посадові особи, які застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, а й актами їх офіційного тлумачення.

Правозабезпечувальна функція. Деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності та ефективності правозастосовної практики. Таким є, наприклад, роз’яснення Центральної виборчої комісії щодо порядку застосування норм закону про вибори.

Сигналізаційна функція. Тлумачення нормативно-правових актів дозволяє виявити їх недоліки технічного та юридичного характеру. Це є «сигналом » про необхідність удосконалення норм.

Тлумачення як юридична діяльність є запорукою забезпечення законності та підвищення ефективності правового регулювання. B сучасних умовах актуальність тлумачення значно зросла. Це пояснюється тим, що в останні роки українське законодавство ґрунтовно оновилось, у ньому з’явилися нові норми і навіть галузі права (наприклад, екологічне, космічне право). Правотворчість сьогодні здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни і конструкції, цілком інший тип регулювання. B законодавчій практиці все ширше використовується зарубіжний досвід. Ha даному етапі тлумачення має відігравати свою місію як важливий інструмент пізнання, реалізації та удосконалення права.

Інтерпретаційні акти.

Щоб отримати обов’язковий характер, результати офіційного тлумачення мають бути формально закріплені. Для цього існують інтерпретаційні акти (акти тлумачення), які можна визначити як правові акти компетентних державних органів, що вміщують результати офіційного тлумачення.

Перш за все слід відзначити, що ці акти є правовими. Вони видаються компетентними державними органами, мають обов’язковий характер і формально закріплені. Реалізація інтерпретаційних актів забезпечується державою. У цьому полягає їх схожість з іншими правовими актами (нормативними і казуальними). За іншими ознаками інтерпретаційні акти суттєво відрізняються від нормативних і правозастосовних.

Акт тлумачення - це офіційний документ компетентного органу, спрямований на роз’яснення змісту правових приписів³⁵⁴.

^;и4 Кашанина T. В. Юридическая техника. - С. 396.

Інтерпретаційні правові акти мають нормативний характер, є загальнообов’язковими для всіх суб’єктів суспільних відносин, оскільки вони виходять від імені держави. Акти казуального тлумачення мають обов’язковий характер тільки для конкретної ситуації або справи.

Інтерпретаційні документи є результатом тлумачення. Видаються далеко не у всіх випадках інтерпретаційної діяльності. Як правило, мають пізнавальний характер. Написанняакгівтлумачення супроводжуєофіційнетлумачення. Правові приписи, які є об’єктом тлумачення, можуть мати як нормативний, так і ненормативний характер. Деякі автори ще більше розширюють об’єкт тлумачення.

Акти тлумачення за багатьма параметрами схожі з нормативно-правовими актами:

1) є продуктом вольової діяльності;

2) мають цільовий характер;

3) мають обов’язковість;

4) їм властива іерархічність, обумовлена статусом об’єкта і суб’єкта тлумачення.

Найбільш важливо, як видається, вказати на особливості актів тлумачення:

1) не встановлюють нових норм права, не скасовують і не змінюють їх;

2) уточнюють, конкретизують правові приписи;

3) не мають самостійного регулятивного значення, а можуть застосовуватися тільки у зв’язку з правилами інтерпретації;

4) дають можливість об’єктивувати результат пізнання нормативних приписів;

5) мають юридичну силу і практичне значення тільки протягом терміну дії правового припису, тобто розділяють його юридичну долю;

6) можуть впливати на систему цінностей, що склалася в суспільстві;

7) здатні вирішувати протиріччя, що виникли між правовими приписами.

Акти тлумачення пишуться в довільній формі. Навіть для актів судового

тлумачення не розроблені зразки форми й типової структури. Такі акти мають певну систему й ієрархічнісгь. Вони мають різну юридичну силу, яка визначається юридичною силою суб’єктів їх видання. Ці акти не замінюють нормативно- правових актів, а єлишедопоміжними правовими актами, спрямованими на розуміння змісту норм права при їх застосуванні.

Такі акти діють протягом часу дії нормативно-правових актів. Вони можуть скасовуватись і змінюватись, залежно від конкретних ситуацій.утому числі без зміни нормативно-правових актів.

Інтерпретаційно-правові акти мають письмову форму вираження і публікуються в офіційних джерелах. Наприклад, інтерпретаційні акти Верховного Суду України видаються у формі постанов Пленуму Верховного Суду і публікуються в «Бюлетенях Верховного СудуУкраїни». Конституційний Суд видає свої акти у формі висновків та рішень, що публікуються у « Віснику Конституційного СудуУкраїни».

Інтерпретаційні акти можна класифікувати за різними критеріями:

За юридичною значущістю розрізняють акти нормативного і казуального тлумачення. Акти нормативного тлумачення поширюють свою дію на невизначене коло суб’єктів і розраховані на застосування кожного

436 разу, коли реалізується норма, що тлумачиться. B цьому розумінні вони носять загальнообов’язковий характер. Казуальні акти відносяться до конкретного випадку і стосуються конкретних осіб. 3 цієї точки зору їх можна назвати індивідуальними. Акти тлумачення приймаються законодавчими, виконавчими, судовими органами влади.

Залежно від того, хто видав акт тлумачення і нормативно-правовий акт, вони можуть бути автентичними та легальними. Якщо акт приймає і тлумачить один і той самий суб’єкт, тоді це автентичне (авторське) тлумачення. Якщо норму права тлумачить суб’єкт, який на це уповноважений і якому це право делеговано Дозволено) законом (наприклад, Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення Конституції України), це легальне тлумачення.

За галузевою приналежністю норми, яка тлумачиться, розрізняють акти тлумачення кримінального, конституційного, адміністративного, цивільного права тощо.

За сферою дії акти тлумачення можуть діяти на території всієї держави і мати локальний характер.

Отже, тлумачення права і його результати відіграють важливу роль у процесі реалізації права, завершують процес правового регулювання суспільних відносин, роблять норми права готовими до реалізації різними суб’єктами.