Поняття і загальна характеристика тлумачення права.

Призначення і сутність тлумачення норм права найбільш наочно виявляються під час застосування права. Тлумачення тягне юридичні наслідки і в інших сферах реалізації права. Надзвичайно важливе тлумачення і в площині здійснення правотворчої діяльності.

Закони пишуться не для юристів, а для звичайних людей. Тому їх зміст повинен бути зрозумілий. Процес тлумачення протікає в свідомості людини у формі різних внутрішніх інтелектуально-вольових операцій (з’ясування вимог норм), що знаходять вираження зовні (роз’яснення) у формі інтерпретаційного акта, юридичної поради. З’ясування і роз’яснення норм права - цедві взаємопов’язані сторони процесутлумачення³³⁹.

Тлумачення - це типова діяльність юриста, перш за все в романо- германській системі права. Будь-який юрист-професіонал, який працює в законодавчих чи виконавчих органах, часто займається тлумаченням норм права і фактів, які обумовлюють \'ix застосування³⁴⁰.

У повсякденному житті «тлумачити» - означає знаходити точний сенс явища, робити ясним і очевидним те, що здається нечітким, двозначним або заплутаним, встановлювати зв’язки і взаємини між фактами.

^я,Теория государства и права: учебник / под ред. В. К. Бабаева. - M.: Юристь, 2003. -

c. 457.

³⁴⁰ Кашанина T. В. Юридическая техника. - С. 468.

Поряд з терміном, узятим з української мови, що позначає розумову операцію з метою встановлення сенсу та змісту якогось явища, процесу, документа, тексту, у тому числі правового, існують інші терміни:

«інтерпретація» - роз’яснення.

«екзегеза» - термін, який використовувався в античності та середньовіччі та позначав тлумачення пророцтв, сновидінь. Застосовувався він також у римському праві. У наші дні цим терміном не користуються;

«герменевтика» — термін, що позначає мистецтво роз’яснення, аналіз тексту. Своїм походженням він зобов’язаний богу Гермесу, який був покровителем красномовства, магії, глашатаїв і вісником богів. Вважалося, що він не тільки дослівно оголошував людям послання богів, а й тлумачив їх, щоб зробити зрозумілими. Термін «герменевтика» використовується і в даний час. Більш того, деякі вчені пропонують виділити юридичну герменевтику як особливу частину теорії держави і права.

Наукові підходи до розуміння тлумачення.

Під тлумаченням в широкому сенсі розуміється пізнавальний процес, спрямований на пояснення явищ природи, соціальних явищ, у тому числі норм права.

У більш вузькому сенсі під тлумаченням (інтерпретацією) розуміють пояснення виразів, формул, символів, тобто пояснення знаків природної або штучної мови. Саме в цьому значенні найчастіше термін «тлумачення» вживається і в правознавстві.

За текстом норм права завжди стоїть їх зміст. Тому розшифровкою текстів справа не обмежується. Інтерпретатор звертається також до пізнання змісту правових явищ, що стоять за текстом норми закону, волі суб’єкта правотворчості.

B юридичній науці існують три підходи до розуміння тлумачення.

Перший полягає у тлумаченні букви закону, це статичний підхід. Мова йде про тлумачення, яке відштовхується від самого тексту закону. Той, хто тлумачить, при цьому керується наступним правилом: все право вміщається в писаний закон; завдання юриста полягає в тому, щоб витягги його звідти, слідуючи за волею законодавця. Іншими словами, при тлумаченні шляхом логічного аналізу треба ретельно, постатейно досліджувати тільки текст закону. Можливо, при цьому доведеться підняти опубліковані на момент підготовки закону роботи, матеріали парламентських дебатів.

Другий підхід передбачає тлумачення на підставі духу закону, це динамічний підхід. Він зобов’язує тлумача враховувати соціальні явища, що з’явилися після прийняття закону. Девіз тлумача в даному випадку: «Закон не догма, а інструкція до дії». Мета такого соціологічного підходу - задоволення суспільних потреб. Тут небезпек не менше, ніж у першому випадку, і головна з них - небезпека звернути на шлях політичного аналізу.

Третій підхід є комплексним і побудований на одночасному пізнанні в процесі тлумачення і букви, і духу закону. Тут не відкидається облік соціальних реалій, але все ж тлумач повинен опиратися, насамперед, на закони і враховувати дух права в цілому. Саме цей підхід у даний час взято на озброєння практично у всіх країнах романо-германської сім\'ї права.

Тлумачення - це діяльність з метою встановлення змісту норм права для їхреалізації^[195].

Структура тлумачення.

Тлумачення норм права - це складний вольовий процес, спрямований на з’ясування обсягу й точного змісту норми права та роз’яснення його для інишх.

Цей процес складається з двох частин (елементів):

а) з’ясування змісту норм права;

б) роз’яснення змісту норм права.

Перша частина цієї діяльності - з’ясування, яке характеризує гносеологічну природу тлумачення і спрямоване на пізнання права. Тлумачення- з’ясування виступає як внутрішній процес мислення, що не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора. Під час з’ясування інтерпретатор використовує різні способи і прийоми тлумачення, що забезпечують процес пізнання. З’ясування є необхідною умовою реалізації права у всіх формах: при дотриманні, виконанні, використанні та застосуванні.

З’ясування змісту норм права - головна і обов’язкова частина тлумачення. Тлумачення-з’ясування виступає як внутрішній розумовий процес, тому воно, як правило, не має зовнішніх форм вираження. Звичайно, суддя може і озвучити хід своїх міркувань (тільки не в присутності інших осіб, якщо тлумачення відбувається в нарадчій кімнаті), але це буває рідко.

Тлумачення-з’ясування може здійснюватися, наприклад, студентами, які навчаються в юридичних вузах. Так роблять і громадяни, які бажають набути юридичних знань, щоб не мати конфліктів із законом. Іноді тлумачення ними здійснюється при реалізації права (наприклад, при намірі вступити до вузу).

Тобто «інтерпретатор» спочатку з’ясовує зміст норми права для себе, а потім, з метою встановлення однакового розуміння і застосування, роз’яснює зміст правового припису всім зацікавленим особам.

Роз’яснення - це друга частина тлумачення. Вона не завжди йде за з’ясуванням. Роз’яснення - це викладення сенсу нормативно-правового акта, яке стало можливим у результаті з’ясування.

При роз’ясненні об’єктивуються результати першої частини процесу. Така об’єктивізація знаходить своє вираження у письмовій формі (офіційний акт, документ, правовий акт) або в усній (порада, рекомендації). Таким чином, роз’яснення норм права є не що інше як пояснення і висловлювання змісту волі, яка відображена в нормативно-правових актах.

Необхідністьу роз’ясненні виникає в правозастосовній діяльності, коли виконавчий або правоохоронний орган, розглядаючи конкретну юридичну

справу, пояснює його учасникам зміст норми права, встановлені нею права й обов’язки. Діяльність адвоката рідко обходиться без роз’яснення сенсу норм права своїм клієнтам. Кваліфіковане роз’яснення має виходити, звичайно, від державних органів, що здійснюють офіційне або компетентне (те, що входить в їх компетенцію) тлумачення (суди вищих інстанцій, законодавчі органи та ін.). Найбільш глибоке роз’яснення дають все ж вчені, коли видають коментарі законів або аналізують нормативно-правові акти у сво\'іх монографіях і підручниках.

У процесі роз’яснення результат тлумачення об’єктивується або в усній формі (рекомендація, консультація), або в письмовій (постанова Пленуму Верховного Суду України).

Тлумачення дозволяє уточнити норму права за змістом, обсягом регулювання, конкретизувати її мету, час застосування. Треба мати на увазі, що тлумачення - це не правотворчісгь.

Взаємовідносини з’ясування, роз’яснення та акту тлумачення як основних елементів поняття тлумачення можуть бути охарактеризовані на практиці взаємозв’язком філософських категорій змісту і форми. При цьому з’ясування і роз’яснення - це безпосередня пізнавальна діяльність. Процес її об’єктивізації зовні виступає у вигляді специфічного змісту поняття тлумачення. Водночас акт тлумачення - це форма, у межах якої пізнається і роз’яснюється зміст норм права.

Тлумачення права виражається у встановленому акті, який служить оболонкою процесу пізнання й пояснення змісту норм права.

Отже, тлумачення можна визначити як пггелектуально-вольовудіяльність щодо з’ясування і роз’яснення змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка знаходить відображення в особливому акті.

Інтерпретаційний інструментарій складається з двох частин:

1) власне інтерпретаційна техніка. Тут маються на увазі технічні (тобто створені працею людини та існуючі об’єктивно) засоби (тексти нормативних документів, наукова література, розмножувальна, комп’ютерна техніка, прилади тощо);

2) інтерпретаційна технологія. У неї включаються всі інші аспекти юридичної роботи, пов’язаної з тлумаченням (прийоми, способи, методи), які мають нематеріальний характер і відносяться до вміння (мистецтва) проводити інтерпретаційну роботу.

За своєю питомою вагою технологія тлумачення явно перевищує. У роботі з тлумачення нормативно-правових актів, як ніде, великі не матеріальні, а саме інтелектуальні витрати (знання, уміння, майстерність, досвід).

Тлумачення - це складна інтелектуальна діяльність, котра ведеться за певними правилами. При її здійсненні використовується цілий набір прийомів, способів, методів тлумачення.

B українській мові ці терміни часом використовуються як синонімічні поняття чи, принаймні, як дуже близькі за змістом.

1) прийом - окрема розумова операція;

2) спосіб - сукупність таких прийомів, однорідних визначень;

3) метод - сукупність разом узятих способів тлумачення, шлях досягнення мети щодо з’ясування сенсу нормативно-правових актів³⁴².

Знання зазначених інструментів інтерпретаційної технології становить професійний багаж юриста.

Розглянемо найбільш важливі способи тлумачення.

Спосіб тлумачення - це сукупність розумових операцій або спеціальних прийомів з’ясування волі суб’єкта правотворчості, щоміститься в НПА³⁴³.

Тлумачення спрямоване на те, щоб правильно і всебічно дослідити норму права, з’ясувати той зміст, який законодавець вклав у словесне формулювання норми.

Необхідність тлумачення норм права обумовлена: неясністю норми права; недостатньою її визначеністю; недостатньою точністю тих чи інших слів і висловлювань у нормативно-правовому акті; неповнотою норми, коли законодавець не взяв до уваги деякі сторони суспільних відносин, які він хотів врегулювати; внутрішнім протиріччям самої норми права. Істотною ознакою норм права є їх загальний і абстрактний характер, поширення їх дії на широке коло суб’єктів і ситуацій. Тому виникає необхідність конкретизувати певні змістові елементи норм права, наблизити зміст норм права до конкретних ситуацій.

Тлумачення права - необхідний і важливий елемент процесу право- реалізації, зокрема у правозасгосуванні. Перш ніж використати певну окрему норму права, необхідно з’ясувати її реальний зміст, а в деяких випадках і роз’яснити. Тлумачення - це складна і багатоаспектна діяльність різних суб’єктів, яка має інтелектуально-вольовий характер і спрямована на пізнання і пояснення змісту норм права³⁴⁴.

Із приводу визначення і змісту тлумачення права в літературі існують різні думки. Одні автори розуміють під цим лише з’ясування, інші думають, що зміст тлумачення норм права складає їх роз’яснення, треті визначають тлумачення як єдність одного та іншого. Переконливою є третя точка зору, оскільки у першому й другому випадку очевидний односторонній підхід.

Більш глибокий аналіз дозволяє охарактеризувати тлумачення норм права як специфічну діяльність, як особливе соціальне явище, як своєрідний фактор правової культури, момент існування і розвитку права, необхідну умову правового регулювання.

^Ms Там само. - C. 378.

³⁴³ Там само. - C. 379.

³⁴⁴ Кельман M. C., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права : [Підручник] / M. C. Кельман, О. Г. Мурашин. - K.: Кондор, 2006. - C. 282.

Необхідність тлумачення як процесу має місце і в деяких інших сферах суспільної діяльності, коли текст не може бути доступний, зрозумілий без відповідних операцій щодо інтерпретації термінів, мовних знаків (переклад текстів з однієї мови на іншу, інтерпретація нотних знаків, хімічних формул та ін.).

Ha відміну від інших видів тлумачення, тлумачення права - особлива діяльність, його специфіка обумовлена цілою низкою факторів:

- по-перше, ця діяльність пов’язана з інтерпретацією не довільних письмових джерел, а нормативно-правових актів. Її об’єктом є право - специфічна реальність, яка наділена особливими ознаками, властивостями, принципами функціонування;

- по-друге, метою тлумачення норм права є реалізація правових приписів;

- по-третє, в установлених законом випадках ця діяльність здійснюється компетентними державними органами;

- по-четверте, реалізація тлумачення, коли йому необхідно надати обов’язкового значення, закріплюється у спеціальних правових (інтерпре- таційних) актах.

Особливий характер тлумачення у праві вимагає не тільки специфічних способів і технологій тлумачення, а й відповідного методологічного підходу.

Перш за все потрібно мати на увазі подвійну природу цього явища. Норми права містяться в актах - формальних, письмових джерелах. Із цих позицій тлумачення права відрізняється від тлумачення інших письмових документів. У всіх випадках читання будь-якого тексту зводиться до оволодіння цим текстом, до розуміння змісту, що міститься в ньому, тими, хто його читає. Необхідно мати на увазі: якщо б тлумачення норм права зводилось тільки до розуміння текстів нормативно-правових актів, воно б не мало особливого значення.

Особливістю права є його дійовий характер. Норми права «живуть», коли виконуються, реалізуються в поведінці людей. Реалізація формального правового імперативу можлива лише у випадку розуміння адресатом його змісту, трансформації у внутрішнє бажання, свідомість індивіда. He випадково для права характерна презумпція знання закону - припущення, що суб’єкти права, його адресати «знають» (тобто, усвідомлюють, розуміють) зміст правових приписів.

З’ясування змісту правових приписів можливе і поза зв’язком із їх реалізацією. Таким є наукове тлумачення стародавніх джерел права (законів Хаммурапі, «Руської Правди»). Таке з’ясування змісту текстів нормативно- правових актів нічим не відрізняється від розуміння змісту інших письмових джерел. Наприклад, закони XH таблиць. Цю стародавню пам’ятку римського права вивчають і розуміють не за текстом самого акта, а за цитатами й переказами більш пізніх авторів. Таке тлумачення не можна охарактеризувати як специфічну діяльність юристів.

Суть тлумачення полягає в особливостях самого права як суспільного явища. Ці властивості такі, що викликають необхідність тлумачення. Це - нормативність, загальнообов’язковість, системність, формальна визначеність, державний примус.

Основу права складають норми - правила загального характеру. Причому нормативність права особливого роду, бо це рівний масштаб, який застосовується до фактично нерівних людей. Оскільки закон загальний, а випадок, до якого він застосовується - одиничний, суб’єкти, які його реалізують - індивідуальні, то необхідне тлумачення загальної норми, виявлення того, чи можливе використання її в конкретному випадку і стосовно конкретних суб’єктів.

Право - це специфічне суспільне явище, що має свої закономірності розвитку, форми прояву і реалізації, структуру конструкцій, принципи, способи, типи регулювання та ін. Зазначені особливості водночас вимагають особливої діяльності щодо з’ясування змісту права. Йдеться не тільки про тлумачення спеціальних юридичнихтермінів, а й про врахування особливостей правового регулювання.

Необхідність тлумачення в праві зумовлена ще й можливими протиріччями між його формою і змістом. Зміст права знаходить своє вираження в нормативно-правових актах, які не завжди правдиво відображають волю законодавця. Низький рівень юридичної техніки, недоліки технічного порядку призводять до проблем, протиріч, викривлення змісту права. B подібних випадках тлумачення - умова пізнання справжнього змісту юридичних приписів.

У правовій літературі висловлювалась думка, що тлумаченню мають піддаватись тільки незрозумілі норми, а зрозумілі ж не вимагають тлумачення. Такий підхід є спірним, адже для того, щоб з’ясувати чи певна норма є зрозумілою, потрібно її з’ясувати, розтлумачити.

Тлумачення норм права обумовлено двома факторами. По-перше, необхідністю і потребами правозастосовної діяльності державних та інших уповноважених суб’єктів. По-друге, потребами навчального процесу в юридичних вузах і юридичної науки, що аналізує й узагальнює правові поняття.

У процесі тлумачення нормативно-правових актів встановлюються значення нормативних приписів, їх основна мета і соціальна спрямованість, місце в системі правового регулювання.

Тлумачення не вносить і не може внести поправки, доповнення чи зміни в норми права. Йдеться про дослідження конкретного правового припису. Тож зрозуміло, що орган, який здійснює тлумачення, не може не враховувати як умов, у яких застосовується правова норма, так і її впливу на суспільну свідомість. Це означає, що в процесі тлумачення, посилаючись на зміни умов виникнення нових потреб соціально-економічного і господарського розвитку, не можна відходити від точного змісту норм права, надавати нормам такого змісту, який би мав зовсім інше значення, ніж той, який вкладений у них законодавцем.

Розрізняють тлумачення індивідуального і загального правового регулювання.

Тлумачення актів індивідуального правового регулювання виражається у встановленні оригінального змісту, який є в конкретних рішеннях. Воно завжди стосується одиничних суспільних відносин і здійснюється як самим органом, який прийняв рішення щодо тієї чи іншої юридичної справи, так й іншими особами.

Тлумачення актів загального правового регулювання передбачає насамперед виявлення оригінального змісту нормативних приписів, їх зв’язків і способів поєднання, юридичної сили і природи.

Отже, тлумачення — це складний інтелектуально-вольовий процес, сукупність розумових операцій, що дозволяють усунути неясності та можливі помилки при застосуванні норм права шляхом з’ясування і роз’яснення дійсного змісту норм права.

22.2.