12.3. Фінанси деяких країн Африки 12.3.1. Загальна характеристика фінансового стану країн Африки у 80—90 роки XXстоліття Загальна характеристика фінансово-економічного розвитку країн Африки

Більшість африканських країн мають три спільні ознаки, які негативно впливають на її фінанси. По-перше, за невеликим винятком, вони колись були колоніями європейських країн; по-друге, вони бідні, і, по-третє, неконтрольований приріст населення обмежує їхній потенційний економічний розвиток і породжує серйозні соціальні проблеми.

Африка значно бідніша за всі інші континенти. Дохід на душу населення становить тут приблизно 500 доларів США, або 3% від цього показника у Сполучених Штатах, і 27 із 50 найбідніших країн світу — африканські. Дохід на душу населення в Мозамбіку, найбід-нішій країні світу, 1991 р. становив 70 доларів, а в Танзанії, другій найбіднішій країні світу — 100 доларів. Лише дві африканські країни — Алжир і Південно-Африканську Республіку, — можна вважати такими, що перебувають на однаковій із Бразилією та Мексикою стадії економічного розвитку. Лівія, що має найвищий дохід на душу населення серед усіх африканських країн, отримує його за рахунок експорту нафти. Окрім того, впродовж 1980—1990 pp. середньорічні темпи зростання у 28 африканських країнах, що їх ВНП на душу населення 1991 р. становив щонайбільше 500 доларів, були від\'ємними, причому темпи зростання Мозамбіку дорівнювали -5,0%. У 90-ті роки XX століття ситуація у вказаних країнах та в цілому в Африці суттєво не змінилася.

Більшість країн, що мають дохід на душу населення щонайбільше 500 доларів, розташовані на південь від Сахари. За винятком Ефіопії, усі вони — колишні колонії Англії, Франції, Німеччини або Португалії. У цих країнах із низьким доходом повільне економічне зрос

344

345

тання не дає змоги ліквідувати бідність. Рівень заощаджень у переважній частині африканських країн низький, а часом і від\'ємний, що ускладнює процес формування капіталу. Наприклад, у Нігерії, найбільшій країні Африки, середньорічне зменшення обсягів валових внутрішніх інвестицій за період від 1980 р. до 1990 р. становило 10,2%. Розподіл доходів тут значно нерівномірніший, аніж у розвинутих країнах. Наприклад, у Кенії найбагатші 10% родин отримують 45,8% загального доходу всіх родин проти 39,6%, що його мають 80% родин із найменшими доходами.

Багато видів сільськогосподарської продукції є головними статтями експорту цих країн і забезпечують до 90% валютних надходжень (какао в Кот-д\'Івуарі і Гані, кава в Ефіопії), падіння цін або попиту на їхню продукцію відразу ж знижує прибутки країн. Інтенсифікація і модернізація низькопродуктивного сільського господарства в даних умовах нереальна через відсутність можливості накопичення капіталу для його наступного інвестування в модернізацію.

Через фінансову і політичну нестабільність ці країни слабо інтегровані у світове господарство, сюди поволі йдуть інвестиції.