12.2.5. Загальні питання фінансового розвитку країн Латинської Америки
Слабка держава, доларизація економіки, старанне виконання рекомендацій МВФ, корупція, занепад високотехнологічних галузей, втеча капіталу. Все це елементи моделі соціально-економічної деградації, яка дістала назву-кліше — латиноамериканський варіант.
Протягом останніх 20 років річний приріст валового внутрішнього продукту з розрахунку на душу населення у Латинській Америці в середньому становив 0,35%. Про деякі показники цих країн на 1999 р. див. у табл. 12.2.4.
Таблиця 122.4 Економічні показники країн Латинської Америки*
| Країни | Показник доходное -ті фондового ринку | Процентні ставки, % | ВВП, млрд дол. | ВВП на душу населення, ДОЛ. | Приріст ВВП у 1998 році, % | Інфляція, % | Торговий баланс в процентах до ВВП, % |
| Аргентина | 9,4 | 10,9 | 335 | 9,485 | +4,4 | +0,7 | -3,8 |
| Колумбія | 6,2 | 19,2 | 90,3 | 2,205 | 1,6 | +16,7 | -6,2 |
| Перу | 19,5 | 36,0 | 64,2 | 2,598 | +0,6 | 6 | -6,2 |
| Мексика | 12,3 | 27,0 | 423 | 4,462 | +4,9 | 18,6 | -3,7 |
| Венесуела | 4,1 | 16,6 | 101,3 | 4,370 | -0,7 | +29,6 | -1,8 |
| Чилі | 13,7 | 7,0 | н. д. | н. д. | +3,2 | +4,7 | -6,4 |
| Бразилія | 10,0 | 43,6 | 768 | 4,742 | +0,5 | -1,8 | -4,5 |
* Дзеркало тижня.
— 1999. — 3 квітня. — С. 10.Проведене дослідження дозволило д. є. н. В. О. Шевчуку зробити декілька висновків, з якими важко не погодитися [77; 309—313].
Проблеми в латиноамериканській моделі економічного розвитку створили експансійна економічна політика і надмірне державне втручання в економіку. Логіка економічних законів виявилася вже наприкінці 1940-х років. Тривале нехтування внутрішніх і зовнішніх обмежень перетворило дефіцит платіжного балансу та інфляцію з епізодичних у перманенті явища. Державному втручанню в економіку бракувало відкритості, міркувань доцільності та належного використання стримуючих і врівноважуючих чинників. Інтервенціонізм та його похідні (пріоритет державних інвестицій, волюнтаризм у перерозподілі національного доходу, домінування держсектора в економіці) сформували корпоратизм як перекручену форму узгодження інтересів приватного бізнесу, партійних функціонерів, профспілкових лідерів і державних службовців. Таке поєднання сприяло перетворенню корупції із побутового (латиноамериканська специфіка) у пандемічне явище. Корумповані зв\'язки використовувалися приватними підприємцями та менеджерами підприємств державного сектора з метою отримання субсидій, пільгових кредитів, вигідних державних замовлень тощо та запобігання будь-яким рішенням щодо зміни status quo.
Економічна політика реформ повинна бути цілісною. Формування «рецептів» цілісної економічно доцільної політики тривало понад півтора десятиліття. Відправним пунктом стала «шокова терапія» в Чилі (1975 p.), а кульмінацією — план «Convertibilidad» в Аргентині (1991 p.). Фінансова криза в Мексиці (1994 р.) лише виокремила потребу в цілісній економічній політиці. Латинська Америка 1990-х років переконує, що демократичну владу зміцнює не експансійне втручання в економіку, а навпаки — усунення держави від невластивих їй функцій в економіці. Головним є досягнення фіскальної дисципліни на основі впорядкування урядових видатків та податкової реформи. Переваги фіскальної дисципліни найповніше ілюструє досвід чилійської економіки, де з 1989 р.
надходження в бюджет незмінно перевищують його видатки. З додатнього сальдо бюджету розпочалося радикальне реформування аргентинської економіки. З іншого боку, в Мексиці порушення фіскальної дисципліни призвело до фінансової кризи 1994 р. У Бразилії 1994 р. було досягнуто додатне сальдо бюджету, однак згодом певна самозаспокоєність призвела до ускладнень. З 1998 р. уряд енергійно намагається поновити фіскальну дисципліну, проте надолужувати втрачене надзвичайно важко. Девальвація реала в січні 1999 р. показала, що немає «міцних» грошей без фіскальної дисципліни.
342
343
3. Динаміка реального обмінного курсу є важливим індикатором цілісності економічної політики. Приймаючи початковий дефіцит платіжного балансу структурного походження, зниження реального обмінного курсу є необхідним елементом досягнення макроекономіч-ної рівноваги. Надалі реальний обмінний курс може підвищуватися під час переходу до стійкого економічного зростання. Така траєкторія спостерігається для Аргентини, Чилі та Бразилії.
В цілому, якщо у Латинській Америці не станеться змін, то вона все більше й більше ставатиме схожою на Африку — регіон слабких держав, що мають великі неорганізовані економіки з повсюдно процвітаючою убогістю. Чотири чинники поставили її на цей шлях.
По-перше, під час латиноамериканської приватизації все, починаючи від підприємств громадського користування і закінчуючи промисловими компаніями, було включено до аукціонного блоку. На короткий час продаж активів допоміг збалансувати національні бюджети, а також надав ресурси, що певний час підтримували споживання на певному рівні. У кінцевому ж результаті дохід від приватизації приніс небагато у створенні кращої інфраструктури або більш конкурентоспроможних статей експорту. Крім того, розпродаж державних активів супроводжувався масованими грошовими позиками за кордоном. В окремих випадках, особливо в Аргентині, позики, зроблені місцевими покупцями, виснажили всі доступні кредитні лінії.
Інші країни не опустилися до рівня Аргентини, але повернення кредитів є проблемою практично для всіх країн Латинської Америки.По-друге, оскільки реформи не принесли процвітання, то регіон уже не сприймає реформ. Приплив капіталів створює ефект багатства доти, доки він зберігається. Коли гроші перестають надходити, джерело багатства пересихає. Жоден розсудливий політик не піде на ще одне десятиріччя структурних реформ, які випробовуватимуть терпіння простих латиноамериканців, унаслідок чого рівень довіри елек-торату до цього політика може впасти нижче за допустимий. Але без нових і більш глибоких реформ буде дуже мало передумов економічного зростання, яке б послужило заохоченням для інвестицій, без яких неможливе жодне економічне зростаня.
Ця дилема розвитку вказує на третій чинник: неефективну політику, в тому числі, на неефективну фінансову і бюджетну політику держав Латинської Америки.
Останній, четвертий, чинник — це надто низька норма накопичень, що властиво всьому американському континенту. Насправді, з економічного погляду, це визначає все, оскільки там, де мало накопичень, там мало інвестицій — і, отже, практично відсутня основа для накопичення капіталу і зростання продуктивності.
Всі ці висновки стосовно країн Латинської Америки у більшості випадків стосуються й України. Як вважають багато українських вчених-економістів, фінансова політика нашої країни в значній мірі здійснюється так само, як у багатьох латиноамериканських країнах. Відповідно, Україну в майбутньому можуть чекати й подібні проблеми.