Міжнародні звичаєві норми у сфері правонаступництва держав щодо міжнародних договорів

Таким чином, з огляду на особливу суперечливість і невизначеність у рамках міжнародного правового регу­лювання питань правонаступництва щодо міжнародних договорів, ми можемо зробити спробу сформулювати лише деякі більш-менш визначені звичаєві норми, які застосовуються як щодо двосторонніх, так і щодо багато­сторонніх договорів.

1. Держава-правонаступниця не обов’язково стає авто­матично учасницею міжнародного договору, якщо предмет цього договору тісно пов’язаний з відноси­нами держави-попередниці з іншою стороною дого­вору (наприклад, якщо йдеться про “політичні до­говори”, такі, як договори про політичний або обо­ронний союз). Найчастіше це правило стосується двосторонніх договорів.

2. Держава-правонаступниця майже автоматично стає пов’язаною положеннями договору чи принаймні юридичними ситуаціями, що випливають з нього, якщо ці положення стосуються таких питань, як статус території, державні кордони або навігація на річках. Хоча цей принцип досить давно укорінився в міжнародному звичаєвому праві, його сфера дії й досі не визначена. Прикладом дії цього принципу є автоматичне правонаступництво колишніх респуб­лік, що входили до складу СФРЮ, яка була учасни­цею Австрійського державного договору 1955 р., незважаючи на те, що приєднання до цього догово­ру дозволено лише державам, які воювали на боці антигітлерівської коаліції і мали на момент укладен­ня договору статус члена 00Н.

3. Якщо держава-попередниця була повністю погли­нута іншою державою (наприклад, приєднання Ні­мецької Демократичної Республіки до ФРН у 1990 р- або приєднання Південного В’єтнаму до Північного В’єтнаму у 1976 р.), майже всі договори, укладені державою-попередницею, втрачають чинність або їхня подальша доля вирішується у процесі перегово­рів між державою-правонаступницею та іншими сто­ронами таких договорів. Втім, згідно з “принципом рухомих кордонів” договори держави-правонаступ- ниці стають чинними щодо території поглинутої дер­жави.

4. Нова держава, як правило, не стає автоматично учасницею багатостороннього договору. Однак дея­кі автори зазначають, що багатосторонні міжнарод­ні договори, які втілюють у собі або відображають загальновизнані норми міжнародного права (зокре­ма, норми в галузі міжнародного захисту прав лю­дини та міжнародного гуманітарного права), юри­дично зобов’язують державу-правонаступницю в си­лу концепції “придбаних прав” (acquired rights) на­селення цієї держави^[260]. Такий погляд певною мірою підкріплюється думкою Комітету з прав людини що­до положень Міжнародного пакту про громадянські та політичні права людини 1966 р., згідно з яким “права, втілені в Пакті, належать людям, які жи­вуть на території держави-учасниці... такий захист

передається з самою територією і продовжує їм на­лежати, незважаючи на... правонаступництво дер­жави”^[261]. Однак, з іншого боку, коректніше вважати, що положення договорів про права людини є обов’яз­ковими для держави-правонаступниці лише тією мі­рою, якою вони віддображають норми міжнародного звичаєвого права. Іншими словами, держава-право- наступниця пов’язана не договірними нормами як такими, а міжнародно-правовими звичаями. До того ж, якщо держава-правонаступниця пов’язана не са­мим міжнародним договором, а звичаями, що відо­бражені в тексті договору, вона не має права брати участь у зустрічах держав-учасниць договору і не зобов’язана доповідати наглядовим органам, створе­ним відповідно до таких договорів.

5. Передача частини території однієї держави іншій державі зазвичай не пов’язана з правонаступниц- твом стосовно договорів щодо цієї частини терито­рії, якщо ці держави не домовилися про інше.

6. Нова держава-правонаступниця не успадковує член­ства в якійсь міжнародній організації, якщо держа- ва-попередниця продовжує існувати. Це правило в принципі підтверджується практикою 00Н. Однак

якщо йдеться про об’єднання держав в одну держа­ву, коли хоча б одна держава-попередниця була чле­ном міжнародної організації до моменту об’єднання, нова об’єднана держава зазвичай автоматично набу­ває членства в цій організації під своєю новою на­звою без необхідності проходження формальної про­цедури вступу. Так, наприклад, після об’єднання обох Єменів в єдину державу нова держава збере­гла місце в ООН під назвою Ємен без необхідності знову проходити процедуру вступу.

Цілком зрозуміло, що вищенаведені звичаєві норми міжнародного права щодо правонаступництва держав у контексті права міжнародних договорів мають надто за­гальний і абстрактний характер, саме тому проілюстру­вати їхню значимість у практиці міжнародного життя можливо лише за допомогою конкретних прикладів, узя­тих з історії міжнародних відносин і міжнародного пра­ва. Розглянемо деякі з них.

11.3.