Як відомо, держави — основні суб’єкти міжнародного права, і суб’єкти універсальні, адже не може бути таких міжнародно-правових відносин, учасницею яких не могла б бути держава.[662]
Найважливішими ознаками держави вважають суверенітет, територію, населення і владу.[663] Правова теорія та практика свідчать: незалежно від того, як визначати вимоги державності, абсолютно необхідний критерій території.
Неможливо уявити собі державу як суб’єкта міжнародного права, що має права та обов’язки, без узгоджених територіальних рамок.[664] У Міжамериканській конвенції про права та обов’язки держав 1933 р. (ст. 3) визначено: «держава як особа міжнародного права повинна мати: а) постійне населення, Ь) певну територію, с) уряд, (і) здатність вступати у відносини з іншими державами».[665] Подібні положення властиві і доктрині міжнародного права.Розвиток міжнародного права на основі виняткової влади держав у межах визначених територіальних рамок привів до того, що територія стала, як вказав Д. О’Коннелл, «можливо, найважливішою категорією міжнародного права».[666] Принцип виняткового суверенітету держави над своєю територією передбачає як владу держави щодо території, так і те, що в інших держав нема права претендувати на ту ж територію. Д. Боуетт розглядав принцип суверенітету держави над своєю територією як визначальний в міжнародному праві.[667] У справі про протоку Корфу 1949 р. Міжнародний Суд ООН чітко визначив, що «принцип поваги до територіального суверенітету в стосунках між незалежними державами — основа міжнародних ВІДНОСИН».[668]
При цьому неодмінний атрибут держави не просто територія, а територія, окреслена кордонами. Вона найважливіший компонент суверенітету держави, адже в державно-правовому аспекті територія тісно пов’язана з суверенітетом — верховенством влади всередині держави та незалежністю у зовнішньому середовищі, що характеризується повнотою законодавчої, виконавчої та судової влади держави на її території.[669]
З іншого боку, територія у фізичному сенсі як середовище проживання, належності надр, суходолу, прилеглих до нього вод завжди була предметом першочергових інтересів племен, націй, народів.
Природно, що проблема територіального розмежування займала і займає надзвичайно важливе місце у відносинах між державами протягом століть і нерідко стає «яблуком розбрату». Спори виникають зазвичай не просто через конкретну ділянку території як таку, а мають чітко визначені економічні, політичні та військово-стратегічні причини.[670]За оцінками Герца і Діля, протягом менш ніж двох сторіч (1816— 1980 рр.) відбулось 770 змін державних кордонів. Блейк зазначав, що лише протягом 1950-1997 рр. у Європі були 32 територіальних спори та суперечки. З 1980 р. 25 спорів щодо кордонів передано до міжнародних судових органів.[671]
Водночас йдеться не лише про міжнародні ситуації, суперечки і спори, а й про збройні конфлікти, причиною яких було бажання держав отримати нові території. Жорстокі і кровопролитні війни за території охоплювали цілі континенти і навіть весь світ, а їхнім осердям був європейський регіон. Військові конфлікти з найбільшою кількістю держав-учасників, бойових зіткнень і жертв — Тридцятирічна війна 1618-1648 рр., Перша і Друга світові війни, розв’язані найбільшими державами Європи для захоплення нових територій і переділу світу.[672]
На сучасному етапі розвитку міжнародної спільноти одне з її першочергових завдань — запобігання та врегулювання конфліктів, тому особливу увагу держави приділяють необхідності суворого дотримання міжнародно-правових принципів територіальної цілісності та непорушності державних кордонів. Нинішні загрози, що постали перед світовою спільнотою у зв’язку з агресією Російської Федерації проти України, зумовленої, серед іншого, прагненням окупувати та анексувати частину території суверенної держави, вимагають рішучої та консолідованої реакції. Актуальне завдання науки міжнародного права в цьому контексті — звернення до норм, пов’язаних із принципом непорушності кордонів, аналіз історії становлення, нормативного змісту, сфери застосування, особливого значення цього принципу для європейського регіону, де непорушність державних кордонів утвердилась як імперативна норма міжнародного права.
3.1.
Еще по теме Як відомо, держави — основні суб’єкти міжнародного права, і суб’єкти універсальні, адже не може бути таких міжнародно-правових відносин, учасницею яких не могла б бути держава.[662]:
- Виходячи з вищенаведеного визначення договору як угоди між суб’єктами міжнародного права, можна стверджувати, що суб’єктами міжнародних договорів можуть бути лише суб’єкти міжнародного права, передусім держави, міжнародні організації та нації, яківедуть боротьбу за державну незалежність.
- Держава як суб’єкт міжнародних договорів
- Зміст теми. Загальна характеристика міжнародних валютно-кредитних установ. Сутність міжнародного кредиту. Об’єкти та суб’єкти міжнародного кредиту. Міжнародний валютний фонд, його капітал і основні напрями діяльності. Проце
- Інші суб’єкти міжнародних договорів
- § 3. Держава як суб’єкт ринку
- Об’єкт та суб’єкти кредитних відносин.
- Погляд на козацтво як на суб’єкт політичного процесу: Задніпровська козацька держава Й.Верещинського
- 2.2. Система органів держави як суб’єкт державного управління національною інформаційною сферою
- Форми, суб’єкти й об’єкти права власності на природні ресурси
- 15. Дайте характеристику суб’єктам кредитних відносин?
- Розділ 5 НОТАРІУС ЯК СПЕЦІАЛЬНИЙ СУБ'ЄКТ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ ТА СПЕЦІАЛЬНИЙ СУБ'ЄКТ, НА ЯКОГО ПОКЛАДАЮТЬСЯ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРАТОРА ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО ТА ЇХ ОБТЯЖЕНЬ
- Суб’єкти запобігання злочинності, діяльність яких пов’язана з упровадженням позитивних традицій та звичаїв суспільства
- Суб’єкти податкових правовідносин, їх права та обов’язки
- § 1. Домогосподарства як суб’єкт ринкових відносин