Агресія Російської Федерації, руйпуваппя системи двостороппьої співпраці та порушеппя засад принципу співробітництва держав

Характеризуючи дії Російської Федерації у контексті принципу співробіт­ництва держав, передусім зазначимо, що сутність військової агресії у своїй основі прямо протилежна співробітництву держав і загальному формулю­ванню змісту основного обов’язку, передбаченого відповідним міжнарод­но-правовим принципом — співпрацювати з іншими державами в різних сферах міжнародних відносин з метою підтримання міжнародного миру і безпеки, сприяння міжнародній стабільності та прогресові, добробутові народів, без будь-якої дискримінації.

Утім слід зупинитись і на конкретних міжнародно-правових зобов’язаннях Російської Федерації зі співробітництва із Україною, що походять не лише з указаних актів, а й з широкого спектру багатосторон­ніх та двосторонніх договорів, сторони яких — обидві держави. Напри­клад, навіть якщо прийняти твердження російської сторони про те, що не РФ контролює терористів на сході України, відмова боротись із постачан­ням терористам зброї, серед іншого, грубо порушує норми щодо співпра­ці держав, передбачені Міжнародною конвенцією про боротьбу з фінансу­ванням тероризму 1999 р.^[1878] Те ж стосується Конвенції про боротьбу з не­законними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 р. (зокрема ст. 6 та ст. П),^[1879] у зв’язку із збиттям рейсу МН-17; положень статей 3-6 Міжнародної конвенції про боротьбу із захопленням заручни­ків 1979 р.,^[1880] ст. 7,10,15 Міжнародної конвенції про боротьбу з бомбовим тероризмом 1997 р.,^[1881] адже особи, тим чи іншим чином причетні до від­повідних злочинів у Донецькій та Луганській областях, починаючи з квіт­ня 2014 р., — громадяни Російської Федерації.

Очевидно, що будь-яка військова агресія унеможливлює продовжен­ня належної взаємодії між державою-агресор ом і постраждалою держа­вою відповідно до принципу співробітництва, однак особливість україно- російських відносин полягає в наявності 370 двосторонніх договорів та інших актів, значна більшість з яких стосуються співпраці в різних сфе­рах.

Втім не менш важливі і для держав, і для громадян інші двосторон­ні угоди про співробітництво, положення яких грубо порушує Росія — Договору про дружбу, співробітництво і партнерство від 28.05.1997 р.;^[1884] міжурядових угод про вільну торгівлю від 24.06.1993 р.^[1885] (обмеження щодо імпорту до РФ товарів, порушуючи ст. 2 і ст. 3), про пункти про­пуску через державний кордон між Україною і Російською Федерацією від 08.02.1995 р.^[1886] та Протоколу від 22.12.2006 р. про внесення змін і до­повнень до угоди (російські війська окупували частину з пунктів);^[1887] До­говору між Україною і Російською Федерацією про Українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 р.^[1888] тощо.

Це ж стосується і угод щодо Чорноморського флоту. Окупувавши та анексувавши Кримський півострів, у квітні 2014 р. Росія ухвалила закон про денонсацію угод щодо базування Чорноморського флоту Росії на те­риторії нашої держави^{[1889] [1890] [1891] (угод 1997 р.і89°л89іл[1892] _та Угоди з питань перебу­вання Чорноморського флоту РФ на території України від 21.04.2010 р.[1893]). Однак, як вказано в розділі щодо принципу добросовісного виконання міжнародних зобов’язань, позаяк рішення РФ суперечить відповідним нормам міжнародного права, воно не веде до припинення договорів: цей постулат підтверджено й у рішеннях Міжнародного Суду О ОН.[1894] Отже, положення про співробітництво щодо Чорноморського флоту, передба­чені вказаними угодами, продовжують бути чинними, а їхнє порушення, відповідно, — порушення принципу співробітництва держав.}

Інший вид порушення Росією цього принципу — унеможливлення російською агресією та діями, що її супроводжують (окупацією части­ни території нашої держави, порушенням режиму державного кордону, масштабною «інформаційною війною» проти нашої держави, заходами економічного тиску, «газовою війною» та «торговельною війною» тощо) двостороннього співробітництва в різних сферах, передбаченого, зокре­ма, міжурядовими угодами про співробітництво прикордонних областей Російської Федерації та України від 27.01.1995 р.,^[1895] про співробітництво в галузі культури, науки і освіти від 26.07.1995 р.^[1896] і в галузі інформації від 27.02.1998 р.;^[1897] Договором між Україною і Російської Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки від 26.12.2003 р.;^[1898] Угодою між Україною і Російською Федерацією про де­маркацію Українсько-російського державного кордону від 17.05.2010 р.;^[1899] міжурядовими угодами про порядок перетинання українсько-російсько­го державного кордону жителями прикордонних регіонів України та Ро­сійської Федерації,^[1900] про співробітництво і взаємодію у сфері розбудови пунктів пропуску через українсько-російський державний кордон^[1901] та під час проведення спільного контролю осіб, транспортних засобів і то­варів на українсько-російському державному кордоні^[1902] від 18.10.2011 р., про заходи щодо забезпечення безпеки мореплавства в Азовському морі та Керченській протоці від 20.03.2012 р.^[1903]

Виконання низки положень угод, зокрема у сфері військово-техніч­ної співпраці, неможливе з огляду на пряму загрозу, в умовах російської агресії, національній безпеці України: йдеться про двосторонні міжурядові угоди про науково-технічне та економічне співробітництво в галузі атом­ної енергетики;^[1904] співробітництво в галузі кораблебудування та судноре­монту від 15.01.1993 р.,^[1905] виробничу і науково-технічну кооперацію під­приємств оборонної галузі промисловості від 18.11.1993 р.;^[1906] співробіт­ництво в розвитку паливно-енергетичних комплексів від 07.09.1994 р.;^[1907] стратегічне співробітництво в газовій галузі від 07.10.2002 р.;^[1908] співро­бітництво в галузі використання та розвитку російської глобальної наві­гаційної супутникової системи ГЛОНАСС від 17.05.2010 р.,^[1909] в будівни­цтві енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької АЕС від 09.06.2010 р.,^[1910] про­токоли до них, а також інші міжвідомчі угоди та договори між підприєм­ствами у відповідних сферах.

Окремо слід зупинитись на порушенні Російською Федерацією прин­ципу співробітництва щодо підтримання міжнародного миру та безпеки.

Отже, фактично позбавлений сенсу процес співробітництва держав світу у відповідній галузі, ба більше, агресія РФ проти України спону­кає деякі держави до реалізації ядерних програм, а цілий ряд інших — до початку розроблення таких програм; існує небезпека нової гонитви озброєнь.

Водночас очевидно, що російська агресія загалом унеможливлює ефективне співробітництво в рамках міжнародної спільноти у сфері під­тримання міжнародного миру та безпеки, і не лише в європейському ре­гіоні, а й у світі в цілому, повертаючи світову спільноту до часів міжбло- кового протистояння.

Виходячи із зазначеного, не може бути й мови про дотримання Росі­єю основних обов’язків, передбачених міжнародно-правовим принципом співробітництва держав:

- співпрацювати в різних сферах міжнародних відносин незалеж­но від відмінностей в їхніх політичних, економічних і соціальних системах (тези В.

- взаємодіяти для підтримання міжнародного миру та безпеки, встановлення загальної поваги і дотримання прав людини та основних свобод для всіх (агресія Російської Федерації та масові порушення прав людини на окупованих територіях прямо супер­ечать цьому обов’язкові);

- співпрацювати в рамках ООН при вчиненні спільних та інди­відуальних заходів, передбачених відповідними положеннями Статуту Організації (РФ, усупереч цьому обов’язкові, послідовно блокує роботу Ради Безпеки ООН щодо розв’язання конфлікту);

- дотримуватись принципу взаємної вигоди від співпраці;

- не перешкоджати іншим державам вільно обирати шляхи і фор­ми міжнародної співпраці (Росія систематично перешкоджає міжнародному співробітництву України);

- співпрацювати з урахуванням усіх принципів міжнародного пра­ва, рівноправно, справедливо, без тиску і спроб втручання в реа­лізацію зовнішньої або внутрішньої функції держави (РФ систе­матично порушує принципи суверенної рівності та невтручання у внутрішні справи, чинить економічний, політичний, силовий тиск);

- сприяти досягненню економічного та соціального прогресу, до­бробуту народів, захисту довкілля та розв’язанню інших актуаль­них світових проблем;

- розвиваючи міждержавну співпрацю, підвищувати добробут народів, сприяти втіленню в життя їхніх прагнень, використо­вуючи, зокрема, вигоди, пов’язані з прогресом і досягненнями в економічній, науковій, технічній, соціальній, культурній та гума­нітарній сферах;

- знайомити інші держави з власними досягненнями в економіці, науці, техніці, культурі (військова агресія проти України, «газова війна», «торговельні війни», різноманітні обмеження співпраці прямо суперечать сутності та змістові всіх указаних обов’язків).

10.4.