<<
>>

Втручання Російської Федерації у внутрішні справи України до та впродовж міждержавного конфлікту

Характеризуючи дії Російської Федерації проти нашої держави у кон­тексті їх відповідності до вказаного принципу, передусім зазначимо, що зобов’язання РФ не втручатись у внутрішні справи України передбачені не лише нормами Статуту ООН та актами щодо міжнародно-правового принципу невтручання, а й положеннями низки багатосторонніх та дво­сторонніх міжнародних договорів, укладених після розпаду Радянсько­го Союзу.

Так, Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 8.12.1991 р. закріпила зобов’язання сторін розвивати свої відносини на основі, з-поміж інших, принципів рівноправності і невтручання у вну­трішні справи, відмови від застосування сили, економічних чи будь-яких інших методів тиску (преамбула), визнавати і поважати територіальну цілісність одна одної і недоторканність чинних кордонів у рамках Спів­дружності (ст. 5).[1792] В Алма-Атинській декларації від 21.12.1991 р. держави СНД підтвердили зобов’язання будувати відносини між собою на основі принципів взаємного визнання та поваги до державного суверенітету і су­веренної рівності, рівноправності і невтручання у внутрішні справи, від­мови від застосування сили і погрози силою, економічних і будь-яких ін­ших заходів тиску, заявили про визнання та повагу до територіальної ці­лісності одна одної і непорушності чинних кордонів.[1793]

У Меморандумі про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5.12.1994 р. Росій­ська Федерація, Велика Британія і Сполучені Штати підтвердили Україні їхні зобов’язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ поважати незалежність і суверенітет та чинні кордони України (п. 1); утримуватися від погрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде ви­користовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом О ОН (п.

2); утримуватись від економіч­ного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам реалізацію Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином діс­тати будь-які переваги (п. З).[1794]

У Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31.05.1997 р. сторони зобов’язались будува­ти відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверен­ної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирно­го врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, зокре­ма економічних та інших способів тиску, невтручання у внутрішні спра­ви, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права (ст. З).[1795]

Систематичне нахабне втручання Російської Федерації у внутрішні справи України розпочалось не в період окупації Криму і не влітку 2013 р., коли був застосований шалений економічний тиск, разом з повним блоку­ванням імпорту українських товарів для того, щоб перешкодити підписан­ню нашою державою Угоди про асоціацію з ЄС. Вони, в тій чи іншій фор­мі, супроводжують двосторонні відносини з моменту розпаду Радянського Союзу. Однак у контексті цього дослідження варто зупинитись на тих при­кладах явних порушень Росією обов’язків держави, які стосуються прин­ципу невтручання і безпосередньо пов’язані з агресією проти України.

1. Дії Росії проти нашої держави і в Криму, і на сході України, що являють собою військову агресією, застосування сили та погрози силою всупереч основоположним нормам міжнародного права, з-поміж іншого, порушують передбачені принципом невтручан­ня право України на суверенітет, політичну незалежність, тери­торіальну недоторканність, національну єдність і безпеку; право вільно виконувати свої внутрішні функції, невіднятний сувере­нітет над своїми природними ресурсами відповідно до волі її на­роду без зовнішнього втручання, підривної діяльності, примусу або погрози в будь-якій формі.

Водночас Російська Федерація порушує ряд обов’язків держав, пе­редбачених принципом невтручання — поважати правосуб’єктність ін­шої держави; не застосовувати збройне втручання у внутрішні та зовніш­ні справи іншої держави; не застосовувати силу для позбавлення народів форми їхнього національного існування, а також для примусу іншої дер­жави підпорядкувати собі реалізацію суверенних прав або для отриман­ня від неї будь-яких переваг; поважати право народів і націй на незалеж­ність; утримуватися від будь-яких дій чи спроб дестабілізувати або піді­рвати стабільність іншої держави.

2. Окупація та анексія Кримського півострова, окупація частини Донецької та Луганської областей так само порушують право України на суверенітет, політичну незалежність, територіальну недоторканність, національну єдність і безпеку; право вільно здійснювати свої внутрішні функції, невіднятний суверенітет над своїми природними ресурсами відповідно до волі її народу без зовнішнього втручання, підривної діяльності, примусу або погрози в будь-якій формі. При цьому Російська Федерація пору­шує і закріплені принципом невтручання обов’язки не вчиняти дій, спрямованих на часткове або повне руйнування національ­ної єдності і територіальної цілісності держави, а також утриму­ватися від будь-яких дій чи спроб дестабілізувати або підірвати стабільність іншої держави.

Варто підкреслити, що навіть якщо погодитися з абсурдними, з ло­гічного та правового погляду, тезами про те, що в Україні в лютому 2014 р. стався «державний переворот, внаслідок якого розпочався внутрішній конфлікт»,- міжнародне право силою таких принципів, як принцип не­втручання у внутрішні справи і принцип суверенної рівності, не дає права іншим державам втручатися у такий внутрішній конфлікт і, звісно, анек­сувати територію держави.

3. Надання російським парламентом дозволу на застосуван­ня збройних сил РФ «на території України»[1796] грубо порушує обов’язок не вчиняти будь-яких погроз, спрямованих проти правосуб’єктності держави; утримуватися від використання або спотворення питань про права людини як засобу втручання у внутрішні справи, чинення тиску на інші держави (при ухваленні й обґрунтуванні цього рішення постійно стверджували про ніби­то масові та грубі порушення прав людини в Україні).[1797]

4. Підтримка Росією сепаратистських ідей та дій у Криму, зокре­ма бойовиків «самооборони Криму», що офіційно визнає влада РФ. Так, 17.04.2014 р. В. Путін заявив, що російська армія «стала за спиною «самооборони Криму».[1798] 30.03.2014 р. про підтрим­ку цих сил заявив міністр закордонних справ С.

Лавров.[1799] На це вказує і зміст «Правового обґрунтування позиції Росії щодо Кри­му і України».[1800] У лютому 2014 р. для надання їм підтримки в Криму перебувала «делегація» Держдуми РФ на чолі з головою Комітету у справах СНД Л. Слуцьким.[1801] Сепаратисти на зразок С. Аксьонова після анексії Криму призначені російською владою «керівниками» півострова. Державні ЗМІ Росії від самого почат­ку подій у Криму у лютому 2014 р. займались відкритою пропа­гандою сепаратизму,[1802] хоча ці ідеї підігрівались спонсоровани­ми РФ організаціями у Криму з моменту розпаду Союзу PCP.

Дії Російської Федерації з підтримки сепаратизму в Криму, з-поміж ін­шого, грубо порушують передбачений принципом невтручання обов’язок утримуватися від будь-яких дій чи спроб дестабілізувати або підірвати стабільність іншої держави; утримуватися від створення, організації, фі­нансування, сприяння, допомоги, заохочення або підтримки бунтівної, се­паратистської, збройної, підривної діяльності в інших державах і від будь- яких дій, спрямованих на порушення єдності, підрив або руйнування по­літичного ладу інших держав; не допускати у своїй юрисдикції вчинення будь-якими особами дій, спрямованих на збройну чи підривну діяльність в іншій державі. Йдеться і про обов’язок утримуватися від будь-яких на­клепницьких кампаній, образливої або ворожої пропаганди з метою втру­чання у внутрішні справи інших держав.

5. Заяви про нелегітимність української влади, «виникнення України як нової держави» та інші, спрямовані на провокування внутріш­ньої нестабільності в Україні. 24.02.2014 р. вже після залишення Януковичем посади та формування нового складу керівництва держави Д. Медведєв заявив: «Строго кажучи, сьогодні в Укра­їні спілкуватися ні з ким, легітимність цілого ряду органів вла­ди, які там функціонують, викликає великі сумніви... Деякі наші іноземні партнери вважають інакше. Не знаю, яку конституцію вони читали, але це якась аберація свідомості...»[1803] 4.03.2014 р.

В. Путін висловився так: «Чи ця сьогоднішня влада легітимна? Парламент — частково так, усі інші — ні. І вже точно не мож­на сказати про легітимність виконувача обов’язків Президента... Юридично єдиний легітимний Президент України — Янукович». Тоді ж він висунув абсурдну, з юридичного погляду, тезу про те, що «на цій території виникає нова держава. А з цією державою ми не підписували жодного документа».[1804] 17.04.2014 р. Путін за­явив: «На Україні після рішення Януковича відкласти підписання угоди з ЄС стався антиконституційний переворот і збройне за­хоплення влади».[1805]

Зрозуміло, що і тлумачення положень Конституції України, і оцінка відповідності зміни влади до українського законодавства, і судження щодо легітимності або нелегітимності влади в Україні — компетенція органів нашої держави, а не будь-яких представників РФ, а отже являють собою грубе порушення принципу невтручання. Ці та інші подібні заяви, від­кликання посла РФ з Києва «для консультацій»,[1806] спрямовані на підви­щення напруги в Україні, особливо у південних, східних областях і в Кри­му, поряд з активною пропагандою розколу нашої держави російськими державними ЗМІ, що вільно ретранслювались в Україні очевидно мали на меті спровокувати громадянський конфлікт у нашій державі.

При цьому Росія грубо порушила передбачені принципом невтручан­ня право нашої держави вільно встановлювати свій політичний статус; вільно визначати свою власну політичну систему, а також свої обов’язки не втручатись у внутрішню політичну боротьбу в іншій державі; не вчиняти дій, спрямованих на часткове або повне руйнування національної єднос­ті та територіальної цілісності держави; утримуватися від будь-яких на­клепницьких кампаній, образливої чи ворожої пропаганди з метою втру­чання у внутрішні справи інших держав.

6. Публічна підтримка бойовиків на сході України. Навіть прийняв­ши ту позицію (яку прямо заперечують наявні фактичні обста­вини), що не російська армія за допомогою спецслужб окупує частину Донецької та Луганської областей, а «ополченці», їхня пряма та опосередкована підтримка Росією шляхом фінансу­вання, надання озброєння, навчання тощо — грубе порушення основоположних засад принципу невтручання.

На відміну від за­конного уряду, озброєна «опозиція», незалежно від її форми, не має права на жодну іноземну підтримку. В уже неодноразово ци­тованому рішенні Міжнародного Суду ООН у справі Нікарагуа проти США 1986 р. вказано: «Важко уявити, що б залишилося від принципу невтручання в міжнародному праві, якщо б втручан­ня, дозволене на прохання уряду держави, було б також дозволе­не на прохання опозиції».[1807]

Нахабне втручання у внутрішні справи України — це й потужна про­пагандистська кампанія у російських державних ЗМІ, різноманітні проя­ви політичної підтримки ідей розпаду нашої держави (наприклад, відомі звернення Путіна «до ополчення Новоросії»). Втім підтримка сепаратист­ських рухів в Україні — довготривала стратегія РФ,[1808] спрямована проти прав о суб’єкти ості нашої держави.

7. Численні приклади відкритої підтримки Російською Федерацією нині опозиційних проросійських політичних сил на кшталт Пар­тії регіонів або КПУ і відповідна пропагандистська кампанія — грубі порушення обов’язку не втручатись у внутрішню політич­ну боротьбу в іншій державі; утримуватися від будь-яких дій чи спроб дестабілізувати чи підірвати стабільність іншої держави чи будь-якого з її інститутів; утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на порушення єдності, підрив чи руйнування полі­тичного ладу інших держав; утримуватися від будь-яких наклеп­ницьких кампаній, образливої чи ворожої пропаганди з метою втручання у внутрішні справи інших держав.

8. Застосування проти України засобів економічного тиску, метою яких проголошено недопущення європейської інтеграції. У лип­ні 2013 р. прем’єр-міністр Росії Д. Медведєв заявив про рішен­ня не продовжувати дію квот на постачання української трубної продукції в другому півріччі,[1809] [1810] [1811] у серпні Росія ввела до переліку «ризикових» усіх імпортерів України, повністю заблокувала укра­їнський експорт до РФ, що супроводжувалось погрозами продо­вження таких дій для недопущення підписання Угоди про асоці­ацію між Україною та Європейським Союзом.1810,1811 4.09.2013 р. президент Росії В. Путін вказав, що укладення цієї угоди призве­де обмежувальних заходів з боку РФ.[1812]

У 2014 р. Росія неодноразово погрожувала продовжити економічний тиск. У серпні представники РФ взагалі заявили, що російська сторона зо­середиться на внесенні поправок до тексту Угоди про асоціацію України з ЄС (тобто до угоди, в якій вона неучасниця).[1813] 28.08.2014 р. стало відомо про зміст «пропозицій» РФ щодо змін у трьох ключових сферах (корегу­вання параметрів і термінів зниження Україною мит на товари з ЄС, нор­ми технічного регулювання, уніфікація або взаємне визнання норм фіто- санітарного контролю);[1814] на початку вересня Росія пригрозила негайно скасувати для України преференційний режим торгівлі, передбачений зо­ною вільної торгівлі СНД у разі, якщо до Угоди про асоціацію не будуть внесені зміни, які задовольнять російську владу. Як можливий «компро­міс», російська сторона подала Україні та Європейському Союзу доку­мент «Пропозиції російської сторони щодо внесення поправок до Угоди про асоціацію між ЄС і державами — членами ЄС з одного боку та Укра­їною з іншого боку з метою мінімізації ризиків, що виникають у зв’язку з набуттям чинності зазначеною угодою».[1815] [1816] [1817] [1818] [1819]

З вересня 2014 р. в рамках «газової війни» РФ почала різними засо­бами активно перешкоджати виконанню західними сусідами нашої дер­жави угод про реверс газу до нашої держави.1816,1817,1818,1819

19.11.2014 р. прес-секретар президента РФ Д. Пєсков заявив, що Ро­сії потрібна «стовідсоткова гарантія того, що жодна держава не думає про вступ України до НАТО». Однак, за словами Пєскова, ніхто такої гаран­тії Росії так і не надав, і ця ситуація змушує Москву нервувати і вживати попереджувальних заходів.[1820] Очевидно, свою збройну агресію Росія вва­жає «попереджувальними заходами», принаймні незрозуміло, як ці тези можна тлумачити інакше.

В будь-якому разі вказані дії — грубе порушення обов’язків не втру­чатись у міжнародні відносини держави; не вчиняти погроз, спрямованих проти політичних та економічних елементів держави; при веденні своїх міжнародних відносин в економічній та торговельній сферах утримувати­ся від будь-яких заходів, які можуть являти собою втручання у внутрішні або зовнішні справи іншої держави, перешкоджаючи їй тим самим віль­но визначати шлях свого політичного, економічного і соціального розви­тку; не застосовувати і не заохочувати застосування економічних, полі­тичних заходів або заходів іншого характеру для примусу іншої держави підпорядкувати собі реалізацію суверенних прав або для отримання від неї будь-яких переваг; утримуватися від будь-яких дій чи спроб дестабі­лізувати або підірвати стабільність іншої держави.

9. Порушення кримінальних справ проти представників україн­ської влади та ув’язнення громадян України. Відкриття Слід­чим комітетом Росії кримінальних справ проти голови Дніпро­петровської облдержадміністрації І. Коломойського, голови МВС України А. Авакова,[1821] голови «Правого сектора» Д. Яроша, народних депутатів Ю. Берези, А. Левуса, І. Мосійчука,[1822] наказ представника В. Путіна у Чечні Р. Кадирова («голови Чеченської Республіки») «вжити вичерпних заходів для затримання і до став­лення в Чечню зазначених осіб»[1823] та його ж погрози вбивства Д. Яроша,[1824] відмова Росії звільнити Н. Савченко, О. Сенцова та інших громадян України,[1825] хоча ПА Ради Європи у своїй резо­люції від 27.01.2015 р. закликала РФ негайно звільнити всіх вій­ськовополонених, у тому числі члена українського парламенту і члена української делегації ПАРЄ Н. Савченко та інших укра­їнських громадян, яких продовжують незаконно утримувати в російських тюрмах (п. 15.11),[1826] — приклади не лише грубих по­рушень цілої низки норм міжнародного права, а й тиск на укра­їнську владу.

10. Потужна антиукраїнська пропагандистська кампанія, яку сис­тематично ведуть представники РФ за кордоном, російські дер­жавні та недержавні ЗМІ — пряме та грубе порушення обов’язку утримуватися від будь-яких наклепницьких кампаній, образли­вої або ворожої пропаганди з метою втручання у внутрішні спра­ви інших держав.

11. Заяви про нібито «репресії» в України, які систематично луна­ють як від російської влади, так і від державних ЗМІ. Напри­клад, у «Правовому обґрунтуванні позиції Росії щодо Криму та України» МЗС РФ, серед іншого, йдеться: «Після незаконного і насильницького захоплення влади на Україні ситуація в плані можливості реалізації права на самовизначення в рамках україн­ської держави суттєво погіршилася. Україною прокотилася хвиля вбивств, масових розправ, катувань, викрадень людей, нападів на журналістів і правозахисників, ув’язнення з політичних мотивів, кричущих інцидентів з явно расистським, в тому числі антиро- сійським і антисемітським підтекстом, які чиняться за наказом або з мовчазної згоди влади в Києві. Серед іншого, група осіб, щодо яких є підстави вважати, що їх контролює незаконна влада Києва, зробила спробу повалити законну владу Криму».[1827]

6.05.2014 р. голова Держдуми С. Наришкін заявив, що в Україні «з вини кунки політичних авантюристів» проводиться «геноцид українсько­го та російського народів».[1828] Наприкінці вересня 2014 р. Слідчий комітет Росії порушив кримінальну справу про «геноцид російськомовного насе­лення на південному сході України».[1829]

МЗС Росії з метою тиску на нашу державу видає періодичні збірки «фактів» («Білі книги порушень прав людини і принципу верховенства права в Україні»), які нібито свідчать про масові порушення прав людини «прозахідною» владою та «підконтрольними їй структурами», починаю­чи з лютого 2014 р. та «ультранаціоналістичними, екстремістськими і не­онацистськими силами, що монополізували протестний «Євромайдан», починаючи з листопада 2013 р.[1830] Наприклад, у «Білій книзі» за листо­пад 2013 — березень 2014 рр. до таких «порушень» примудрились віднести навіть заяву директора департаменту інформаційної політики МЗС Укра­їни Є. Перебийноса від 17.03.2014 р. про те, що росіяни не корінний на­род України і отже не мають права на самовизначення на українській те­риторії, а в нашій державі існує тільки чотири корінних народи — укра­їнці, кримські татари, караїми та кримчаки.[1831] Хоча подібних абсурдних звинувачень у вказаних «Білих книгах» сотні.

Ці та численні інші подібні приклади свідчать про явні, грубі та сис­тематичні порушення передбаченого міжнародно-правовим принципом невтручання обов’язку утримуватися від використання або спотворення питань про права людини як засобу втручання у внутрішні справи, чинен­ня тиску або створення атмосфери недовіри та нестабільності в державах.

9.4.

<< | >>
Источник: Порушення агресивною війною Російської Федерації нроти України основних нрин- цинів міжнародного права: монографія І Задорожній Олександр Вікторович; Укр. асоц. міжнар. права, Ін-т міжнар. відносин Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, каф. міжнар. права. — Київ : К.І.С.,2015. — 712 с. — (Бібліотека кафедри міжнародного права). 2015

Еще по теме Втручання Російської Федерації у внутрішні справи України до та впродовж міждержавного конфлікту:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бухгалтерский учет - Военное право - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -