Втручання Російської Федерації у внутрішні справи України до та впродовж міждержавного конфлікту
Характеризуючи дії Російської Федерації проти нашої держави у контексті їх відповідності до вказаного принципу, передусім зазначимо, що зобов’язання РФ не втручатись у внутрішні справи України передбачені не лише нормами Статуту ООН та актами щодо міжнародно-правового принципу невтручання, а й положеннями низки багатосторонніх та двосторонніх міжнародних договорів, укладених після розпаду Радянського Союзу.
Так, Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 8.12.1991 р. закріпила зобов’язання сторін розвивати свої відносини на основі, з-поміж інших, принципів рівноправності і невтручання у внутрішні справи, відмови від застосування сили, економічних чи будь-яких інших методів тиску (преамбула), визнавати і поважати територіальну цілісність одна одної і недоторканність чинних кордонів у рамках Співдружності (ст. 5).[1792] В Алма-Атинській декларації від 21.12.1991 р. держави СНД підтвердили зобов’язання будувати відносини між собою на основі принципів взаємного визнання та поваги до державного суверенітету і суверенної рівності, рівноправності і невтручання у внутрішні справи, відмови від застосування сили і погрози силою, економічних і будь-яких інших заходів тиску, заявили про визнання та повагу до територіальної цілісності одна одної і непорушності чинних кордонів.[1793]
У Меморандумі про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5.12.1994 р. Російська Федерація, Велика Британія і Сполучені Штати підтвердили Україні їхні зобов’язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ поважати незалежність і суверенітет та чинні кордони України (п. 1); утримуватися від погрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом О ОН (п.
2); утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам реалізацію Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином дістати будь-які переваги (п. З).[1794]У Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31.05.1997 р. сторони зобов’язались будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, зокрема економічних та інших способів тиску, невтручання у внутрішні справи, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права (ст. З).[1795]
Систематичне нахабне втручання Російської Федерації у внутрішні справи України розпочалось не в період окупації Криму і не влітку 2013 р., коли був застосований шалений економічний тиск, разом з повним блокуванням імпорту українських товарів для того, щоб перешкодити підписанню нашою державою Угоди про асоціацію з ЄС. Вони, в тій чи іншій формі, супроводжують двосторонні відносини з моменту розпаду Радянського Союзу. Однак у контексті цього дослідження варто зупинитись на тих прикладах явних порушень Росією обов’язків держави, які стосуються принципу невтручання і безпосередньо пов’язані з агресією проти України.
1. Дії Росії проти нашої держави і в Криму, і на сході України, що являють собою військову агресією, застосування сили та погрози силою всупереч основоположним нормам міжнародного права, з-поміж іншого, порушують передбачені принципом невтручання право України на суверенітет, політичну незалежність, територіальну недоторканність, національну єдність і безпеку; право вільно виконувати свої внутрішні функції, невіднятний суверенітет над своїми природними ресурсами відповідно до волі її народу без зовнішнього втручання, підривної діяльності, примусу або погрози в будь-якій формі.
Водночас Російська Федерація порушує ряд обов’язків держав, передбачених принципом невтручання — поважати правосуб’єктність іншої держави; не застосовувати збройне втручання у внутрішні та зовнішні справи іншої держави; не застосовувати силу для позбавлення народів форми їхнього національного існування, а також для примусу іншої держави підпорядкувати собі реалізацію суверенних прав або для отримання від неї будь-яких переваг; поважати право народів і націй на незалежність; утримуватися від будь-яких дій чи спроб дестабілізувати або підірвати стабільність іншої держави.
2. Окупація та анексія Кримського півострова, окупація частини Донецької та Луганської областей так само порушують право України на суверенітет, політичну незалежність, територіальну недоторканність, національну єдність і безпеку; право вільно здійснювати свої внутрішні функції, невіднятний суверенітет над своїми природними ресурсами відповідно до волі її народу без зовнішнього втручання, підривної діяльності, примусу або погрози в будь-якій формі. При цьому Російська Федерація порушує і закріплені принципом невтручання обов’язки не вчиняти дій, спрямованих на часткове або повне руйнування національної єдності і територіальної цілісності держави, а також утримуватися від будь-яких дій чи спроб дестабілізувати або підірвати стабільність іншої держави.
Варто підкреслити, що навіть якщо погодитися з абсурдними, з логічного та правового погляду, тезами про те, що в Україні в лютому 2014 р. стався «державний переворот, внаслідок якого розпочався внутрішній конфлікт»,- міжнародне право силою таких принципів, як принцип невтручання у внутрішні справи і принцип суверенної рівності, не дає права іншим державам втручатися у такий внутрішній конфлікт і, звісно, анексувати територію держави.
3. Надання російським парламентом дозволу на застосування збройних сил РФ «на території України»[1796] грубо порушує обов’язок не вчиняти будь-яких погроз, спрямованих проти правосуб’єктності держави; утримуватися від використання або спотворення питань про права людини як засобу втручання у внутрішні справи, чинення тиску на інші держави (при ухваленні й обґрунтуванні цього рішення постійно стверджували про нібито масові та грубі порушення прав людини в Україні).[1797]
4. Підтримка Росією сепаратистських ідей та дій у Криму, зокрема бойовиків «самооборони Криму», що офіційно визнає влада РФ. Так, 17.04.2014 р. В. Путін заявив, що російська армія «стала за спиною «самооборони Криму».[1798] 30.03.2014 р. про підтримку цих сил заявив міністр закордонних справ С.
Лавров.[1799] На це вказує і зміст «Правового обґрунтування позиції Росії щодо Криму і України».[1800] У лютому 2014 р. для надання їм підтримки в Криму перебувала «делегація» Держдуми РФ на чолі з головою Комітету у справах СНД Л. Слуцьким.[1801] Сепаратисти на зразок С. Аксьонова після анексії Криму призначені російською владою «керівниками» півострова. Державні ЗМІ Росії від самого початку подій у Криму у лютому 2014 р. займались відкритою пропагандою сепаратизму,[1802] хоча ці ідеї підігрівались спонсорованими РФ організаціями у Криму з моменту розпаду Союзу PCP.Дії Російської Федерації з підтримки сепаратизму в Криму, з-поміж іншого, грубо порушують передбачений принципом невтручання обов’язок утримуватися від будь-яких дій чи спроб дестабілізувати або підірвати стабільність іншої держави; утримуватися від створення, організації, фінансування, сприяння, допомоги, заохочення або підтримки бунтівної, сепаратистської, збройної, підривної діяльності в інших державах і від будь- яких дій, спрямованих на порушення єдності, підрив або руйнування політичного ладу інших держав; не допускати у своїй юрисдикції вчинення будь-якими особами дій, спрямованих на збройну чи підривну діяльність в іншій державі. Йдеться і про обов’язок утримуватися від будь-яких наклепницьких кампаній, образливої або ворожої пропаганди з метою втручання у внутрішні справи інших держав.
5. Заяви про нелегітимність української влади, «виникнення України як нової держави» та інші, спрямовані на провокування внутрішньої нестабільності в Україні. 24.02.2014 р. вже після залишення Януковичем посади та формування нового складу керівництва держави Д. Медведєв заявив: «Строго кажучи, сьогодні в Україні спілкуватися ні з ким, легітимність цілого ряду органів влади, які там функціонують, викликає великі сумніви... Деякі наші іноземні партнери вважають інакше. Не знаю, яку конституцію вони читали, але це якась аберація свідомості...»[1803] 4.03.2014 р.
В. Путін висловився так: «Чи ця сьогоднішня влада легітимна? Парламент — частково так, усі інші — ні. І вже точно не можна сказати про легітимність виконувача обов’язків Президента... Юридично єдиний легітимний Президент України — Янукович». Тоді ж він висунув абсурдну, з юридичного погляду, тезу про те, що «на цій території виникає нова держава. А з цією державою ми не підписували жодного документа».[1804] 17.04.2014 р. Путін заявив: «На Україні після рішення Януковича відкласти підписання угоди з ЄС стався антиконституційний переворот і збройне захоплення влади».[1805]Зрозуміло, що і тлумачення положень Конституції України, і оцінка відповідності зміни влади до українського законодавства, і судження щодо легітимності або нелегітимності влади в Україні — компетенція органів нашої держави, а не будь-яких представників РФ, а отже являють собою грубе порушення принципу невтручання. Ці та інші подібні заяви, відкликання посла РФ з Києва «для консультацій»,[1806] спрямовані на підвищення напруги в Україні, особливо у південних, східних областях і в Криму, поряд з активною пропагандою розколу нашої держави російськими державними ЗМІ, що вільно ретранслювались в Україні очевидно мали на меті спровокувати громадянський конфлікт у нашій державі.
При цьому Росія грубо порушила передбачені принципом невтручання право нашої держави вільно встановлювати свій політичний статус; вільно визначати свою власну політичну систему, а також свої обов’язки не втручатись у внутрішню політичну боротьбу в іншій державі; не вчиняти дій, спрямованих на часткове або повне руйнування національної єдності та територіальної цілісності держави; утримуватися від будь-яких наклепницьких кампаній, образливої чи ворожої пропаганди з метою втручання у внутрішні справи інших держав.
6. Публічна підтримка бойовиків на сході України. Навіть прийнявши ту позицію (яку прямо заперечують наявні фактичні обставини), що не російська армія за допомогою спецслужб окупує частину Донецької та Луганської областей, а «ополченці», їхня пряма та опосередкована підтримка Росією шляхом фінансування, надання озброєння, навчання тощо — грубе порушення основоположних засад принципу невтручання.
На відміну від законного уряду, озброєна «опозиція», незалежно від її форми, не має права на жодну іноземну підтримку. В уже неодноразово цитованому рішенні Міжнародного Суду ООН у справі Нікарагуа проти США 1986 р. вказано: «Важко уявити, що б залишилося від принципу невтручання в міжнародному праві, якщо б втручання, дозволене на прохання уряду держави, було б також дозволене на прохання опозиції».[1807]Нахабне втручання у внутрішні справи України — це й потужна пропагандистська кампанія у російських державних ЗМІ, різноманітні прояви політичної підтримки ідей розпаду нашої держави (наприклад, відомі звернення Путіна «до ополчення Новоросії»). Втім підтримка сепаратистських рухів в Україні — довготривала стратегія РФ,[1808] спрямована проти прав о суб’єкти ості нашої держави.
7. Численні приклади відкритої підтримки Російською Федерацією нині опозиційних проросійських політичних сил на кшталт Партії регіонів або КПУ і відповідна пропагандистська кампанія — грубі порушення обов’язку не втручатись у внутрішню політичну боротьбу в іншій державі; утримуватися від будь-яких дій чи спроб дестабілізувати чи підірвати стабільність іншої держави чи будь-якого з її інститутів; утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на порушення єдності, підрив чи руйнування політичного ладу інших держав; утримуватися від будь-яких наклепницьких кампаній, образливої чи ворожої пропаганди з метою втручання у внутрішні справи інших держав.
8. Застосування проти України засобів економічного тиску, метою яких проголошено недопущення європейської інтеграції. У липні 2013 р. прем’єр-міністр Росії Д. Медведєв заявив про рішення не продовжувати дію квот на постачання української трубної продукції в другому півріччі,[1809] [1810] [1811] у серпні Росія ввела до переліку «ризикових» усіх імпортерів України, повністю заблокувала український експорт до РФ, що супроводжувалось погрозами продовження таких дій для недопущення підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.1810,1811 4.09.2013 р. президент Росії В. Путін вказав, що укладення цієї угоди призведе обмежувальних заходів з боку РФ.[1812] У 2014 р. Росія неодноразово погрожувала продовжити економічний тиск. У серпні представники РФ взагалі заявили, що російська сторона зосередиться на внесенні поправок до тексту Угоди про асоціацію України з ЄС (тобто до угоди, в якій вона неучасниця).[1813] 28.08.2014 р. стало відомо про зміст «пропозицій» РФ щодо змін у трьох ключових сферах (корегування параметрів і термінів зниження Україною мит на товари з ЄС, норми технічного регулювання, уніфікація або взаємне визнання норм фіто- санітарного контролю);[1814] на початку вересня Росія пригрозила негайно скасувати для України преференційний режим торгівлі, передбачений зоною вільної торгівлі СНД у разі, якщо до Угоди про асоціацію не будуть внесені зміни, які задовольнять російську владу. Як можливий «компроміс», російська сторона подала Україні та Європейському Союзу документ «Пропозиції російської сторони щодо внесення поправок до Угоди про асоціацію між ЄС і державами — членами ЄС з одного боку та Україною з іншого боку з метою мінімізації ризиків, що виникають у зв’язку з набуттям чинності зазначеною угодою».[1815] [1816] [1817] [1818] [1819] З вересня 2014 р. в рамках «газової війни» РФ почала різними засобами активно перешкоджати виконанню західними сусідами нашої держави угод про реверс газу до нашої держави.1816,1817,1818,1819 19.11.2014 р. прес-секретар президента РФ Д. Пєсков заявив, що Росії потрібна «стовідсоткова гарантія того, що жодна держава не думає про вступ України до НАТО». Однак, за словами Пєскова, ніхто такої гарантії Росії так і не надав, і ця ситуація змушує Москву нервувати і вживати попереджувальних заходів.[1820] Очевидно, свою збройну агресію Росія вважає «попереджувальними заходами», принаймні незрозуміло, як ці тези можна тлумачити інакше. В будь-якому разі вказані дії — грубе порушення обов’язків не втручатись у міжнародні відносини держави; не вчиняти погроз, спрямованих проти політичних та економічних елементів держави; при веденні своїх міжнародних відносин в економічній та торговельній сферах утримуватися від будь-яких заходів, які можуть являти собою втручання у внутрішні або зовнішні справи іншої держави, перешкоджаючи їй тим самим вільно визначати шлях свого політичного, економічного і соціального розвитку; не застосовувати і не заохочувати застосування економічних, політичних заходів або заходів іншого характеру для примусу іншої держави підпорядкувати собі реалізацію суверенних прав або для отримання від неї будь-яких переваг; утримуватися від будь-яких дій чи спроб дестабілізувати або підірвати стабільність іншої держави. 9. Порушення кримінальних справ проти представників української влади та ув’язнення громадян України. Відкриття Слідчим комітетом Росії кримінальних справ проти голови Дніпропетровської облдержадміністрації І. Коломойського, голови МВС України А. Авакова,[1821] голови «Правого сектора» Д. Яроша, народних депутатів Ю. Берези, А. Левуса, І. Мосійчука,[1822] наказ представника В. Путіна у Чечні Р. Кадирова («голови Чеченської Республіки») «вжити вичерпних заходів для затримання і до ставлення в Чечню зазначених осіб»[1823] та його ж погрози вбивства Д. Яроша,[1824] відмова Росії звільнити Н. Савченко, О. Сенцова та інших громадян України,[1825] хоча ПА Ради Європи у своїй резолюції від 27.01.2015 р. закликала РФ негайно звільнити всіх військовополонених, у тому числі члена українського парламенту і члена української делегації ПАРЄ Н. Савченко та інших українських громадян, яких продовжують незаконно утримувати в російських тюрмах (п. 15.11),[1826] — приклади не лише грубих порушень цілої низки норм міжнародного права, а й тиск на українську владу. 10. Потужна антиукраїнська пропагандистська кампанія, яку систематично ведуть представники РФ за кордоном, російські державні та недержавні ЗМІ — пряме та грубе порушення обов’язку утримуватися від будь-яких наклепницьких кампаній, образливої або ворожої пропаганди з метою втручання у внутрішні справи інших держав. 11. Заяви про нібито «репресії» в України, які систематично лунають як від російської влади, так і від державних ЗМІ. Наприклад, у «Правовому обґрунтуванні позиції Росії щодо Криму та України» МЗС РФ, серед іншого, йдеться: «Після незаконного і насильницького захоплення влади на Україні ситуація в плані можливості реалізації права на самовизначення в рамках української держави суттєво погіршилася. Україною прокотилася хвиля вбивств, масових розправ, катувань, викрадень людей, нападів на журналістів і правозахисників, ув’язнення з політичних мотивів, кричущих інцидентів з явно расистським, в тому числі антиро- сійським і антисемітським підтекстом, які чиняться за наказом або з мовчазної згоди влади в Києві. Серед іншого, група осіб, щодо яких є підстави вважати, що їх контролює незаконна влада Києва, зробила спробу повалити законну владу Криму».[1827] 6.05.2014 р. голова Держдуми С. Наришкін заявив, що в Україні «з вини кунки політичних авантюристів» проводиться «геноцид українського та російського народів».[1828] Наприкінці вересня 2014 р. Слідчий комітет Росії порушив кримінальну справу про «геноцид російськомовного населення на південному сході України».[1829] МЗС Росії з метою тиску на нашу державу видає періодичні збірки «фактів» («Білі книги порушень прав людини і принципу верховенства права в Україні»), які нібито свідчать про масові порушення прав людини «прозахідною» владою та «підконтрольними їй структурами», починаючи з лютого 2014 р. та «ультранаціоналістичними, екстремістськими і неонацистськими силами, що монополізували протестний «Євромайдан», починаючи з листопада 2013 р.[1830] Наприклад, у «Білій книзі» за листопад 2013 — березень 2014 рр. до таких «порушень» примудрились віднести навіть заяву директора департаменту інформаційної політики МЗС України Є. Перебийноса від 17.03.2014 р. про те, що росіяни не корінний народ України і отже не мають права на самовизначення на українській території, а в нашій державі існує тільки чотири корінних народи — українці, кримські татари, караїми та кримчаки.[1831] Хоча подібних абсурдних звинувачень у вказаних «Білих книгах» сотні. Ці та численні інші подібні приклади свідчать про явні, грубі та систематичні порушення передбаченого міжнародно-правовим принципом невтручання обов’язку утримуватися від використання або спотворення питань про права людини як засобу втручання у внутрішні справи, чинення тиску або створення атмосфери недовіри та нестабільності в державах. 9.4.