Кримінально-правова кваліфікація злочину агресії в національ­них правових системах України та Російської Федерації

Україна та Росія, як і багато інших держав, виконали свій обов’язок перед міжнародним співтовариством в частині криміналізації агресії у влас­ному національному законодавстві, оскільки в ч.

Зокрема, в Особливій частині як Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р.^[84] так і Кримінального кодексу РФ від 13 червня 1996 р.^[85] міс­тяться спеціальні положення практично ідентичного характеру (в плані конструювання складів злочину), які передбачають кримінальну відповіда­льність за агресію^[86], та є результатом імплементації відповідних положень міжнародного права ще під час законопроектної роботи над даними актами. З моменту набрання чинності законів про кримінальну відповідальність в обох державах злочин агресії в межах їхньої державно-правової реальності почав існувати в двох вимірах (з точки зору міжнародного права та націона­льного кримінального права), незважаючи на те, що кримінальне законодав­ство України та Росії оперує дещо відмінною термінологією^[87]: це ст. 353 КК РФ та ст. 437 КК України, які передбачають кримінальну відповідальність за планування, підготовку, розв’язування та (або) ведення агресивної війни. Спробуємо провести кримінально-правову кваліфікацію злочинного діяння, передбаченого цими статями.

Actus reus даного злочину утворюють наступні альтернативні діяння у формі активних дій:

- в кримінально-правовій доктрині України — (1) планування, (2) підготовка, (3) розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, (4) участь у змові, що спрямована на планування, підготовку чи розв’язування агресивної війни (ч. 1 ст. 437 КК), та (5) ведення агресивної війни або агре­сивних воєнних дій (ч. 2 ст. 437 КК України);

- в кримінально-правовій доктрині РФ — (1) планування, (2) підго­товка, (3) розв’язування агресивної війни (ч.

Кримінальні закони України та Росії, на відміну, наприклад від Карно­го кодексу Сінгапуру^[88], практично не використовують такий прийом юри­дичної техніки як включення вичерпних роз’яснень будь-яких конструктів злочину та надання його прикладів, або відсилок до інших правових доку­ментів безпосередньо в самому законодавчому акті, що часто створює про­блему при кримінально-правовій кваліфікації злочинних діянь. У випадку зі ст. 353 КК РФ та ст. 437 КК України в обох державах також відсутня будь- яка однозначна законодавча чи судова практика інтерпретації таких понять, як наприклад «розв’язування агресивної війни» чи «ведення агресивної вій­ни», або навіть відмінностей між поняттями «агресивна війна», «агресивні воєнні дії» чи «воєнний конфлікт». Щодо останніх, то на основі норм між­народного права можна вважати, що ці поняття включаються одне в одне, наприклад, сукупність агресивних воєнних дії складають агресивну війну, яка в свою чергу є різновидом воєнного конфлікту між двома чи більше державами.

А щодо тлумачення таких діянь як «планування», «підготовка», «розв’язування», «участь у змові» та «ведення» в контексті ст. 437 КК Укра­їни, звернімося до науково-практичних коментарів кримінального закону, незважаючи на те, що де-юре вони не визнаються джерелами права в обох державах. Наприклад, використовуючи положення Рішення Нюрнберзького трибуналу по справі основних військових злочинців 1947 р.^[89], В. Киричко подає наступне тлумачення зазначених понять:

«(...) [4]. Планування означає розробку системи чи сукупності дій, окремих дій чи операцій, стратегії та/або тактики злочинних дій, які плану­ється вчинювати у майбутньому: а) при підготовці, розв’язуванні, веденні агресивної війни; б) при підготовці, розв’язуванні воєнного конфлікту, ве­денні агресивних воєнних дій. Наприклад, розробка плану «Барбаросса» про напад Німеччини на Радянський Союз.

[5]. Підготовка може полягати у нарощуванні збройних сил, їх спеціа­льному навчанні, передислокації; накопиченні запасів зброї, боєприпасів, горючих матеріалів; проведенні розвідувальних заходів, спеціальній ідеоло­гічній підготовці населення та в іншому створенні умов розв’язування і ведення агресивної війни або розв’язування воєнного конфлікту, ведення агресивних воєнних дій (наприклад, створення при підготовці Німеччини до Другої світової війни спеціальних підрозділів для масового вбивства людей).

[6]. Під розв’язуванням слід розуміти дії, безпосередньо спрямовані на реалізацію плану про початок агресивної війни чи воєнного конфлікту. Вони виражаються у створенні або інсценуванні конфліктної ситуації або конкре­тного приводу, провокації противника на початок дій з використанням зброї тощо (наприклад, організація переодягання німецьких солдат у форму поля­ків та їх уявного нападу на Німеччину у 1939 р.).

[7]. Участь у змові означає: а) участь у досягненні попередньої домов­леності кількох осіб (суб’єктів злочину) щодо спільних дій, спрямованих на досягнення загальної мети - планування, підготовку або розв’язування агре­сивної війни чи воєнного конфлікту; б) приєднання до такої домовленості після її досягнення іншими особами.

У практиці така змова переважно призводить до створення організова­них груп чи злочинних організацій, а приєднання до змови виражається у входженні до них та подальшій участі в них.

[8]. Веденням агресивної війни або агресивних воєнних дій визнаються управлінські дії з реалізації агресивних планів, зокрема, загальне керівницт­во всіма задіяними у війні чи у воєнному конфлікті силами, керівництво збройними силами або проведенням військових операцій тощо. Ці дії вчи­нюються після того, як агресивна війна чи воєнний конфлікт уже розв’язані, і можуть включати внесення змін до плану війни чи воєнного конфлікту, створення нових планів ведення розпочатої війни чи воєнних дій (..,)»^[90].

Даний злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із вище перелічених дій, незалежно від настання чи ненастання суспільно небезпечних наслідків. В разі ж наявності будь-яких наслідків, то необхідно кваліфікувати завжди окремо.

Mens rea даного злочину як згідно з КК РФ, так і КК України форму­лює прямий умисел, який передбачає в сукупності:

(1) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого ді­яння;

(2) передбачення його суспільно небезпечних наслідків;

(3) бажання їх настання.

Зважаючи на специфіку даного злочину mens rea завжди обумовлює actus reus, оскільки будь-яке з його діянь є вольовим та тривалим у часі нас­лідком реалізації багатоступеневого комплексу інтелектуальних зусиль, які очевидно, що не можна здійснити необережно чи необдумано. Крім того, такі дії не є результатом ексцесів чи недогляду якихось посадових осіб, а наслідок продуманої і спланованої агресивної політики^[91]. Якщо, маючи єдиний умисел, особа послідовно реалізувала кожен або більшість із вище­згаданих компонентів actus reus (тобто, наприклад, брала участь у плану­ванні чи підготовці агресивної війни, а згодом - в її веденні), то злочин ква­ліфікується за кінцевим діянням (наприклад, в Україні — за ч. 2 ст. 437 КК^[92]). Мотив і мета даного злочину можуть бути різними, однак вони мо­жуть враховуватися, якщо, наприклад, сама по суті агресивна війна не є кінцевою метою, а є лише стадією готування чи замаху до вчинення іншого злочину.

Особі, яка скоїла вищеназваний злочин агресії, передбачається наступ­на міра покарання:

1) за кримінальним законодавством РФ планування, підготовка чи розв’язування агресивної війни карається позбавленням волі на строк від 7 до 15 років (санкція ч. 1 ст. 353 КК РФ), а ведення агресивної війни — по­збавленням волі на строк від 10 до 20 років (санкція ч. 2 ст. 353 КК РФ);

2) за кримінальним законодавством України планування, підготовка, розв’язування агресивної війни, а також участь у змові, що спрямована на планування, підготовку чи розв’язування агресивної війни, карається позба­вленням волі на строк від строк від 7 до 12 років (ч. 1 ст. 437 КК України), а ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій — позбавленням волі на строк від 10 до 15 років (ч. 2 ст. 437 КК України).

Абсолютно логічно, що відповідно до кримінального законодавства України та РФ кримінальна відповідальність за цей злочин має виключно індивідуальний характер (на відміну від сучасного міжнародного права, яке передбачає індивідуальну відповідальність за міжнародні злочини паралель­но з відповідальністю держав), адже з точки зору кримінального права не держава як абстрактний суб’єкт може вчинити ці діяння, і тим більше нести за них відповідальність кримінально-правого характеру, а лише конкретні особи, винуваті у їх вчиненні.

Також варто додати, що у відповідності до ч. 5 ст. 78 і ч. 4 ст. 83 КК РФ, а також ч. 5 ст. 49 і ч. 6 ст. 80 КК України звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності та від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинуваль­ного вироку не застосовується у разі вчинення злочинів, передбачених ст. 353 КК РФ та ст. 437 КК України, що є так само імплементацією у норми національного кримінального права положень міжнародного права щодо незастосування строків давності до агресії як злочину проти миру.

Крім цього, КК РФ і КК України також передбачають кримінальну відповідальність також і за інші злочини, які самі по собі не є агресією, од­нак, часто вони співіснують разом, зокрема, публічні заклики до розв’язування агресивної війни (ст. 354 КК РФ) або пропаганда війни (ст. 436 КК України), найманство (ст. 359 КК РФ, ст. 447 КК України), застосу­вання заборонених засобів і методів ведення війни (ч. 1 ст. 356 КК РФ) або порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК України), розроблення, ви­робництво, виготовлення, накопичення, застосування або збут зброї масово­го знищення (ст. 355 КК РФ) або розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення (ст. 440 КК України) та її застосування (ст. 439 КК України), геноцид (ст. 357 КК РФ, ч. 1 ст. 442 КК України), терористичний акт (ст. 205 КК РФ, ст. 258 КК Украї­ни) тощо. Кожен із цих злочинів при вчиненні в ході агресії підлягає окремій кваліфікації за сукупністю злочинів, що враховується при призначенні су­дом покарання. Також, до деяких з них^[93], як і до агресії, питання строків давності не застосовується.

Таким чином, можна однозначно стверджувати, що як сучасне міжна­родне право, так і норми чинних КК РФ і КК України визначають злочинний характер агресії та передбачають відповідальність щодо осіб, винних у вчи­ненні будь-якого акту агресії.

1.2.