Міжнародно-правова оцінка входження Криму та Севастопо­ля в склад Російської Федерації як нових суб’єктів федерації

Міжнародно-правовий статус «Республіки Крим» після другого прого­лошення незалежності 17 березня 2014 р. був аналогічним з Сомаліленд — самопроголошеною державою без будь-якого визнання з боку держав чи навіть інших невизнаних державних утворень.

Однак, з точки зору міжнародного права не лише проголошення неза­лежності «Республіки Крим», але й визнання Росією Криму незалежною державою було очевидним порушенням міжнародного права. На нашу дум­ку, РФ повторила те ж саме порушення міжнародного права, як і США та західні держави у 2008 р. в ситуації з Косовим: визнання державного утво­рення із сумнівним статусом, яке ще не добилося визнання від владного центру держави, на території якого воно знаходилось.

Таким чином, РФ 17 березня 2014 р. вчинила ще одне грубе порушення міжнародного права по відношенню до України. Однак, якби агресивна політика Росії завершилася на цьому етапі розвитку кримського процесу, то шкода, яка була завдана Росією міжнародному праву, була б ще помірною, адже status quo Кримського півострова на той момент було ще досить легко відновити. Однак того ж вечора 17 березня 2014 р. РФ перейшла міжнарод­но-правовий «Рубікон», довівши ситуацію з Кримом до справжньої катаст­рофи для міжнародного правопорядку. Російська агресія в Криму перейшла до наступного і завершального етапу — процедури анексії Криму, тобто незаконного включення окупованого Кримського півострова до складу РФ.

Основною вимогою ФКЗ про порядок прийняття є добровільність вхо­дження іноземної держави у склад РФ (ч. 1 ст. 3), взаємність згоди обох сторін на це (ч. 2 ст. 4), дотримання державних інтересів РФ, принципів федеративного устрою РФ, прав і свобод людини і громадянина, і врахуван­ня сформованих історичних, господарських та культурних зв’язків суб’єктів РФ, їхніх соціально-економічних можливостей (ч. 2 ст. 3), укладення міжна­родного договору між РФ та іноземною державою про входження останньої в склад РФ (ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 4).

На виконання вимог ст. 6, ч. 1 і 2 ст. 7 ФКЗ про порядок прийняття від­разу після визнання Республіки Крим В. Путін також підписав два наступ­них розпорядження:

1) «Про підписання Договору між Російською Федерацією і Республі­кою Крим про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим і утво­рення в складі Російської Федерації нових суб’єктів»^[324], яким Президент РФ схвалив проект такого договору та визнав за необхідне його підписання на найвищому рівні;

2) «Про послання Президента Російської Федерації Федеральним Збо­рам Російської Федерації у зв’язку з прийняттям в Російську Федерацію Республіки Крим і утворення в складі Російської Федерації нових суб’єктів»^[325], яким Президент РФ доручив своїм повноважним представни­кам в обох палатах Федеральних Зборів РФ запропонувати головам палат Федеральних Зборів РФ зібрати членів парламенту 18 березня 2014 р. для заслуховування послання Президента РФ Федеральним Зборам РФ у зв’язку із прийняттям у РФ «Республіки Крим» та створення в складі РФ нових суб’єктів та доручив Адміністрації Президента РФ запросити на заслухову­вання цього послання членів Уряду РФ, Голову та членів Конституційного Суду РФ, голів Верховного Суду РФ та Вищого Арбітражного Суду РФ, Генерального прокурора РФ, Голову Слідчого комітету РФ, Голову Центра­льної виборчої комісії РФ, Г олову Рахункової палати РФ, членів Державної ради РФ і глав основних конфесій.

18 березня 2014 р. В.

Яку міжнародно-правовому характеристику можна надати даному до­говору?

З точки зору міжнародного права, Договір про Крим є неправомірним юридичним актом, який закріплює анексію Криму Росією та є нікчемним за своєю юридичною природою. Внаслідок укладення даного договору, окрім всього, що вже було знівельовано шляхом збройного вторгнення на Кримсь­ких півострів, РФ ще додатково порушила:

1. Міжнародно-правові принципи:

а) територіальної цілісності держав;

б) недоторканності державних кордонів;

в) рівності та самовизначення народів;

г) вирішення міжнародних спорів мирним шляхом;

ґ) міжнародного співробітництва;

д) суверенної рівності держав.

2. Всі дво- та багатосторонні міжнародні договори, згідно з якими РФ визнавала територіальну цілісність України, недоторканність українсько- російського кордону, а також територіальну приналежність Кримського півострова з боку України.

3. Положення Женевських конвенцій 1949 р., оскільки РФ внаслідок укладення Договору про Крим юридично змінювала де-факто режим окупа­ції на Кримському півострові на режим національної території, на який вимоги Женевських конвенцій об’єктивно не можуть розповсюджуватися.

4. Фундаментальні положення Конституції РФ, які становлять основи конституційного ладу РФ (1 глава 1 розділу):

а) ч. 4 ст. 15 — «Загальновизнані принципи і норми міжнародного пра­ва, та міжнародні договори РФ є складовою частиною її правової системи. Якщо міжнародним договором РФ встановлені інші правила, ніж передба­чені законом, то застосовуються норми міжнародного договору»;

б) ст. 16 — «Положення цієї глави Конституції складають основи кон­ституційного ладу РФ і не можуть бути змінені інакше як у порядку, встано­вленому цією Конституцією. Ніякі інші положення цієї Конституції не мо­жуть суперечити основам конституційного ладу РФ».

Отже, укладення РФ Договору про Крим є кульмінацією російської аг­ресії на території Кримського півострова, яка завдала набагато більше шко­ди міжнародному правопорядку, ніж будь-які порушення чи зловживання міжнародним правом з боку інших держав у ХХІ столітті.

3.3.2.