Імітація державотворчих процесів в Криму

Паралельно із встановленням російськими військами фактичного конт­ролю над АРК та м. Севастополем російські спецслужби запустили опера­цію щодо формальної легітимації окупаційного режиму на Кримському півострові, суть якої полягала у створенні ілюзії державотворчих процесів в Криму та Севастополі для того, щоб підготувати юридичне підґрунтя для наступної анексії, що в багато чому нагадувало логіку анексії Естонії, Латвії та Литви в 1940 р.

Метою такої операції було, без сумніву, створення перед народом України, РФ та всією міжнародною спільнотою хибного враження сецесії Криму зі складу України через утворення нової незалежної держави «Респу­бліки Крим», яка відразу ж звернеться до керівництва РФ з проханням про входження у склад РФ на правах нового суб’єкта федерації на основі ФКЗ «Про порядок прийняття в РФ і утворення в її складі нового суб’єкта РФ» від 17 грудня 2001 р. (далі — ФКЗ про порядок прийняття)^[298].

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ФКЗ про порядок прийняття, прийняття в РФ нового суб’єкта є процедурою, яка змінює склад суб’єктів РФ в результаті приєднання до РФ іноземної держави або її частини. Оскільки для того, щоб Крим як частина України ввійшов до складу РФ, необхідною мала б бути за визначенням Конституційного Суду РФ згода України^{[299] [300], а Україна цілком зрозуміло її б не надала, слідуючи бажанню В. Путіна надати даній проце­дурі в очах населення РФ якнайбільш законного вигляду, вже на стадії пла­нування анексії було визначено, що Крим повинен був «возз’єднатися» з РФ як іноземна держава, а не її частина, заради чого і була проведена вся наступна імітація процесу створення Республіки Крим. Розглянемо юридич­ну хронологію цього ілюзорного процесу «державотворення» та проаналізу­ємо його слабкі сторони.}

23 лютого 2014 р. організований проросійськими активістами стихій­ний мітинг «Народна воля проти фашизму в Україні» обрав «народним ме­ром» м.

27 лютого 2014 р. Верховна Рада АРК прийняла:

1) Постанову «Про організацію та проведення республіканського (міс­цевого) референдуму з питань удосконалення статусу і повноважень Авто­номної Республіки Крим»^[302], якою було ухвалено провести 25 травня 2014 р. республіканський (місцевий) референдум з наступного питання: «Автоном­на Республіка Крим має державну самостійність і входить до складу України на основі договорів та угод: “ЗА” / “ПРОТИ”»;

2) Рішення «Про висловлення недовіри Раді міністрів Автономної Рес­публіки Крим та припинення її діяльності»^[303] і «Про призначення С. Аксьо- нова на посаду Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим»^[304], якими Верховна Рада АРК постановила:

а) визнати діяльність Ради міністрів АРК за 2013 р. за результатами йо­го звіту в цілому незадовільною;

б) висловити недовіру Раді міністрів АРК, припинити повноваження Ради міністрів АРК та звільнити А. Могильова з посади Г олови Ради мініст­рів АРК;

в) призначити на посаду Голови Ради міністрів АРК С. Аксьонова.

3 березня 2014 р. Президія Верховної Ради АРК прийняла Рішення^[305], яким перенесла дату кримського референдуму на 30 березня 2014 р.. А вже 6 березня 2014 р. Верховна Рада АРК прийняла нову Постанову «Про прове­дення загальнокримського референдуму»^[306], в якій вона постановила увійти до складу РФ як суб’єкт РФ, призначила на 16 березня 2014 р. загально- кримський референдум (включаючи м. Севастополь) з двох альтернативних питань («Ви за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації?» і «Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?»), затвердила текст бюлетеня для голосування та Тимчасове положення про загальнокримський референдум, утворила Комісію АРК із проведення загальнокримського референдуму, доручил1 а Раді міністрів АРК організувати фінансове, матеріально-технічне та інше забезпечення проведення загальнокримського референдуму, а також звернулася до Президента РФ і до Федеральних Зборів Державної Думи РФ про початок процедури входження до складу РФ як суб’єкта РФ»^{[307] [308].}

Починаючи з 6 березня 2014 р. Верховна Рада АРК прийняла низку інших актів, якими вносилися істотні зміни в систему органів державної влади АРК, зокрема у сфері силових служб.

11 березня 2014 р. Верховна Рада АРК та Севастопольська міська рада прийняли Постанову «Про Декларацію про незалежність Автономної Респу­бліки Крим і міста Севастополь»^[309], якою затвердили Декларацію, в якій було визначено, що в разі підтримки 16 березня 2014 р. населенням півост­рова входження Криму, включаючи АРК і м. Севастополь, до складу РФ, Крим буде оголошений незалежною і суверенною державою — Республікою Крим, яка звернеться до РФ з пропозицією про прийняття Республіки Крим на основі відповідного міждержавного договору до складу РФ як нового суб’єкта РФ.

16 березня 2014 р. з 08:00 по 20:00 за місцевим часом на території АРК та м. Севастополя відбувся запланований загальнокримський «референдум», офіційні «результати» якого були оприлюднені кримськими та російських ЗМІ відразу ж наступного дня: 96.77 % виборців АРК, які взяли участь у ньому населення, проголосували за возз’єднання Криму з РФ (при явці 81,36 %)^[310].

17 березня 2014 р. на основі даних «результатів» Верховна Рада АРК прийняла Постанову «Про незалежність Криму»^[311], відповідно до якої вона постановила проголосити Крим незалежною суверенною державою — Рес­публікою Крим, в якій місто Севастополь має особливий статус, а також одночасно звернулася до ООН, всіх держав світу із закликом визнати неза­лежну державу, і до РФ із пропозицією про прийняття Республіки Крим до складу РФ як нового суб’єкту РФ зі статусом республіки.

Крім того, цього ж дня Верховна Рада АРК: перейменувала себе на Державну Раду Республіки Крим^[312], уповноважила Голову Державної Ради В. Константинова та Голову Ради міністрів С. Аксьонова підписати міждер­жавний договір про прийняття Республіки Крим і міста Севастополя в РФ^[313], спробувала врегулювати питання правонаступництва Республіки Крим^[314], здійснила ономастичну реформу державних органів Республіки Крим^[315], передбачила темпоральну синхронізацію обчислення часу в Республіці Крим з московським часом (МБК)^{[316] [317] та прийняла ряд інших документів}

317

«державотворчого» характеру.

Таким чином, фактично менш, ніж за місяць (з 23 лютого 2015 р.

1. Статус громадянина РФ О. Чалого як «народного мера Севастополя» чи «голови координаційної ради» абсолютно не має нічого спільного із пра­вовим статусом Севастопольського міського голови.

2. Діяльність Верховної Ради АРК та Севастопольської міською ради що­до прийняття усіх раніше названих юридичних документів, не була результа­том їхнього вільного та незалежного волевиявлення як органів публічної ад­міністрації через те, що вони фактично перебували під контролем сторонніх озброєних «ввічливих людей»^[318], які були російськими військовими.

3. Рішення щодо звільнення А. Могильова, а також щодо призначення С. Аксьонова Головою Ради міністрів АРК не має юридичної сили, оскільки даний акт не був погодженим з Президентом України (ч. 4 ст. 136 Конституції України, ч. 1 ст. 37 Конституції АРК, ст. 7 Закону України «Про Раду міністрів АРК»), адже і призначення, і звільнення Голови Ради міністрів АРК відбува­ється шляхом внесення Головою Верховної Ради АРК відповідного подання, вже погодженого з Президентом України перед внесенням, на розгляд Верхо­вної Ради АРК (ст.ст. 7, 12 Закону України «Про Раду міністрів АРК»).

4. В даний момент в Україні відсутнє нормативне регулювання питання місцевих референдумів^[319], тому до чіткого законодавчого вирішення даного питання (а відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 92 Конституції України організація і порядок проведення виборів і референдумів визначається виключно закона­ми України), юридичну силу та результати будь-якого місцевого референ­думу автоматично можна поставити під сумнів.

5. До відання АРК в особі Верховної Ради АРК належать організація та проведення місцевих референдумів лише з питань, віднесених до відання АРК (п. 2 ч. 1 ст. 138 Конституції України, п. 7 ч. 1 ст. 18, п. 3 ч. 2 ст. 26 Конституції АРК, п. 3 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про Верховну Раду АРК»), а питання на референдумі 16 березня 2014 р. виходять за рамки повнова­жень Верховної Ради АРК. Тому навіть за наявності відповідного процедур­ного закону про місцеві референдуми, призначення такого референдуму було б порушенням матеріально-правових характеристик цього Закону. Те ж саме можна сказати і про Севастопольську міську раду (ч. 1 ст. 143 Консти­туції України, ст. 7, п. 18 і 19 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве само­врядування»).

6. Відповідно до Конституції України та Конституції Кримської автоно­мії АРК є невід’ємною складовою частиною України (ст. 134 Конституції України, ч. 1 ст. 1 Конституції АРК), тому правовий статус АРК може бути змінений лише шляхом внесення відповідних змін, в першу чергу, до Кон­ституції України, у порядку, передбаченому ХІІІ розділом Конституції України, шляхом прийняття відповідного закону.

7. Питання будь-яких змін території України вирішуються виключно на всеукраїнському референдумі, який призначається Верховною Радою Украї­ни (ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85 Конституції України). Видання будь-яким органом публічної влади України юридичного акту, який, без дотримання цієї кон­ституційної вимоги, в односторонньому порядку змінює, або має на меті зміну території України, утворює склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України — посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, коли вони вчинені особою, яка є представником влади.

8. Всі питання, які виносилися на кримський референдум є не просто не­законними, через те, що вони порушують унітарний устрій України^[320] а й помилковими з позицій юридичної логіки:

- «Автономна Республіка Крим має державну самостійність і входить до складу України на основі договорів та угод: “ЗА” / “ПРОТИ”» (Постанова від 27 лютого 2014 р.) — АРК не може одночасно мати державну самостій­ність та входити в склад України на основі договорів і угод^[321];

- «Ви за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації?» та «Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?» (Постанова від 6 березня 2014 р.) — незрозуміло про яку редакцію Конституції Республіки Крим 1992 р.

9. Текстуальний зміст постанов Верховної Ради АРК від 6 березня 2014 р. («Про проведення загальнокримського референдуму»), від 11 берез­ня 2014 р. («Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополь») та від 17 березня 2014 р. («Про незалежність Криму») є юридично суперечливим, нечітким і вкрай неоднозначним з точки зору «незалежності» та «самовизначення». Зокрема, логічно виникають наступні запитання. Якщо перша постанова називається «Про проведення загально- кримського референдуму», то чому Верховна Рада АРК постановляє напе­ред увійти до складу РФ як суб’єкт РФ, якщо населення Криму ще не здійс­нило свого волевиявлення на рахунок цього питання? Навіщо Верховна Рада АРК розповсюдила дію своєї Постанови від 6 березня 2014 р. і на м. Севас­тополь, якщо останнє є окремою адміністративно-територіальною одини­цею? Навіщо Верховна Рада АРК, взагалі двічі проголошуючи незалежність «Республіки Крим» (11 і 17 березня 2014 р.) та тричі (6, 11 і 17 березня 2014 р.) зверталася до РФ з проханням про прийняття у склад РФ? З якого момен­ту взагалі з’явилася «Республіка Крим»: 11 чи 17 березня 2014 р.? Чому «Республіка Крим» не визнала Косово як незалежну державу, на юридичний приклад якого вона постійно покликалася для легітимації власних суверен­них претензій? Чому «Республіка Крим» не забажала перед входженням до РФ спочатку встановити хоча б з нею дипломатичні відносини і т. д.?

Таким чином, нелегітимний процес сецесії «Республіки Крим» зі скла­ду України був лише одним із вимірів агресії РФ проти України, необхідний для реалізації подальшого плану щодо приєднання Криму до РФ.

3.3.