Офіційні позиції третіх сторін щодо правового статусу Криму

Анексія Криму викликала неоднозначну реакцію з боку міжнародного співтовариства. Всі офіційні позиції третіх сторін (держав, міжнародних організацій) щодо правового статусу Криму можна поділити на три групи^[398]:

1) анексія Криму та Севастополя Росією в 2014 р.

2) зміна правового статусу Криму та Севастополя шляхом їхнього при­єднання до РФ в 2014 р. є законною, а отже Крим і Севастополь перебува­ють під суверенітетом РФ;

3) нейтральні, нечіткі або суперечливі позиції, які не дають однознач­ної офіційної відповіді на правову приналежність Кримського півострова після 2014 р.

Такий підхід до кримського питання з боку держав-членів ООН можна було спостерігати 27 березня 2014 р., під час голосування за Резолюцію ГА ООН 68/262 «Територіальна цілісність України»^[399]. В тексті даної Резолюції містилися положення щодо підтвердження суверенітету, політичної незале­жності, єдності і територіальної цілісності України в межах її визнаних на міжнародному рівні кордонів та визнання несанкціонованого Україною референдуму, проведеного в АРК та м. Севастополі 16 березня 2014 р. та­ким, що не має законної сили та не може бути основою для будь-якої зміни статусу АРК або м. Севастополя, а також заклики:

- до мирного врегулювання ситуації щодо України шляхом прямого політичного діалогу;

- до відмови та утримання від дій, спрямованих на часткове або повне порушення національної єдності і територіальної цілісності України;

- до відмови від визнання будь-яких змін статусу АРК та м. Севастопо­ля на основі вищезгаданого референдуму 16 березня 2014 р.

Останній заклик є уособленням «доктрини Стімсона» (суть якої поля­гає в тому, що держави не повинні в односторонньому чи багатосторонньо­му порядку визнавати претензій на державність реально існуючої територіа­льної одиниці, створеної з порушенням однієї або декількох норм jus cogens'""), яка в свій час стала для багатьох держав обґрунтуванням для відмови визнання анексії держав Балтії Радянським Союзом^{[400] [401].}

Зі 169 держав-членів ООН, які були присутні під час голосування даної резолюції^[402], їхні правові позиції щодо територіальної цілісності України розділилися наступним чином:

100 держав «за» — Австралія, Австрія, Азербайджан, Албанія, Андор­ра, Багамські острови, Барбадос, Бахрейн, Бельгія, Бенін, Болгарія, Бутан, Велика Британія, Гаїті, Гватемала, Гвінея, Гондурас, Греція, Грузія, Данія, Демократична Республіка Конго, Домініканська Республіка, Естонія, Індо­незія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Йорданія, Кабо-Верде, Камерун, Канада, Катар, Кіпр, Кірибаті, Колумбія, Коста-Ріка, Кувейт, Латвія, Ліберія, Литва, Лівія, Ліхтенштейн, Люксембург, Маврикій, Мадагаскар, Малаві, Малайзія, Мальдіви, Мальта, Маршаллові Острови, Македонія, Мексика, Мікронезія, Молдова, Монако, Нідерланди, Нігер, Нігерія, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Палау, Панама, Папуа Нова Гвінея, Перу, Південна Ко­рея, Польща, Португалія, Румунія, Самоа, Сан-Марино, Саудівська Аравія, Сейшельські Острови, Сінгапур, Словаччина, Словенія, Соломонові Остро­ви, Сомалі, США, Сьєрра-Леоне, Таїланд, Того, Тринідад і Тобаго, Туніс, Туреччина, Угорщина, Україна, Філіппіни, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Хорватія, Центральноафриканська Республіка, Чад, Чехія, Чилі, Чорногорія, Японія;

11 «проти» — Білорусь, Болівія, Венесуела, Вірменія, Зімбабве, Куба, Нікарагуа, Північна Корея, Росія, Сирія, Судан;

58 «утрималися» — Алжир, Ангола, Антигуа і Барбуда, Аргентина, Афганістан, Бангладеш, Ботсвана, Бразилія, Бруней, Буркіна-Фасо, Бурунді, В’єтнам Габон, Гамбія, Гвіана, Джибуті, Домініка, Еквадор, Еритрея, Ефіо­пія, Єгипет, Замбія Індія, Ірак, Казахстан, Камбоджа Кенія, Китай, Комори, Лесото, Мавританія, Малі, Монголія, Мозамбік, М’янма, Намібія, Науру, Непал, Пакистан, Парагвай, Південний Судан, Південно-Африканська Рес­публіка, Руанда, Сальвадор, Сан-Томе і Принсіпі, Свазіленд, Сенегал, Сент- Вінсент і Гренадіни, Сент-Кіттс і Невіс, Сент-Люсія, Суринам, Танзанія, Узбекистан, Уганда, Уругвай, Фіджі, Шрі-Ланка, Ямайка.

Отже, більшість держав-членів ООН визнала територіальну цілісність України та підтримали позицію України щодо правового статусу Криму, відповідно до якої АРК та Севастополь продовжують перебувати під суве­ренітетом України.