Україна: АвтономнаРеспубліка Крим та Севастополь як мі­сто зі спеціальним статусом — тимчасово окупована Російською Феде­рацією територія України

Україна не визнає зміну правового статусу Криму в 2014 р., а продов­жує вважати АРК і м. Севастополь адміністративно-територіальними оди­ницями України, тимчасово окупованими РФ.

1) 28 лютого 2014 р. Верховна Рада Україна відповідно до Будапе­

штського меморандуму (1994 р.) висловила занепокоєння подіями в АРК та звернулася до держав-гарантів територіальної цілісності України, зокрема і РФ, з вимогою припинити кроки, які мають ознаки зазіхань на державний суверенітет і територіальну цілісність України, а також відмовитися від підтримки сепаратизму в Україні у будь-якій формі^[380];

2) 1 березня 2014 р. в. о. Президента України О. Турчинов видав Указ «Про Голову Ради міністрів Автономної Республіки Крим»^{[381] [382] [383], яким констатувалося порушенням ч. 4 ст. 136 Конституції України, ч. 1 ст. 37 Конституції АРК, п. 21 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про Верховну Раду Авто­номної Республіки Крим», ст. 7 Закону України «Про Раду міністрів Авто­номної Республіки Крим» під час призначення Верховною Радою АРК С. Аксьонова 27 лютого 2014 р.;}

3) 7 березня 2014 р. відповідно до ст. 112 та ч. 2 ст. 137 Конституції України в. о. Президента України О. Турчинов видав Указ «Про зупинення дії Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 6 березня 2014 року № 1702-6/14 "Про проведення загальнокримського референду­му"» ;

4) 11 березня 2014 р. Верховна Рада України оприлюднила дві За­яви:

- щодо звернення до Венеційської комісії з приводу рішення Верхо­вної Ради АРК від 6 березня 2014 р. про проведення так званого загально- кримського референдуму, а також до жителів АРК із закликом не брати участі в незаконному референдумі і таким чином продемонструвати свою позицію на єдність Українського народу і територіальну цілісність Украї- 383

ни ;

- щодо повторного звернення до держав-гарантів безпеки Украї­ни, в якому парламент констатував факт різкого погіршення ситуації на території АРК внаслідок введення Збройних Сил РФ, звернувся до держав- сторін Будапештського меморандуму та міжнародних організацій із закли­ком вжити практичних заходів, спрямованих на забезпечення територіальної цілісності та безпеки України, а також закликав РФ негайно вивести війська з території України та припинити агресію проти України^[384];

5) 14 березня 2014 р.

- визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконс­титуційною), Постанова Верховної Ради АРК «Про проведення загально- кримського референдуму» від 6 березня 2014 р., № 1702-6/14;

- зафіксував втрату чинності вищеназваної Постанови Верховної Ради АРК з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;

- припинив діяльність Комісії АРК із проведення загальнокримсь- кого референдуму, територіальних та дільничних комісій, створених для проведення цього референдуму;

- зобов’язав Раду міністрів АРК припинити фінансування заходів щодо проведення референдуму, забезпечити знищення бюлетенів, агітацій­них матеріалів ;

6) 15 березня 2014 р. відповідно до п. 28 ч. 1 ст. 85 Конституції України, абз. 5 ч. 1 ст. 22 Конституції АРК, ч. 6 ст. 4 Закону України «Про Верховну Раду АРК», та враховуючи Рішення Конституційного Суду Украї­ни від 14 березня 2014 р., Верховна Рада України достроково припинила повноваження Верховної Ради АРК та зобов’язала Комітет Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування внести пропозиції щодо призначення позачергових виборів до Верховної Ради АРК^{[385] [386];}

7) 20 березня 2014 р. Конституційний Суд України виніс Рішен- ня^[387], в якому він визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), Постанову Верховної Ради АРК «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» № 1727­6/14, та зафіксував втрату неї чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;

8) 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Декларацію про боротьбу за звільнення України^[388], в якій проголошувалося, що Україн­ський народ ніколи не визнає анексію Росією Криму, яка є зухвалим пору­шенням чинного законодавства суверенної України, а також фундаменталь­них норм міжнародного права, які закріплені у Статуті ООН (1945 р.), Статуті Ради Європи (1949 р.), Заключному акті НБСЄ (1975 р.) та інших підсумкових документах НБСЄ/ОБСЄ, Угоді про створення СНД (1991 р.), Будапештському меморандумі (1994 р.), Договорі про дружбу, співробітни­цтво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (1997 р.), а також містилося звернення Верховної Ради України до всіх членів міжнародного співтовариства з наполегливим проханням утриматись від міжнародного визнання «Республіки Крим» та анексії Криму і м.

9) 3 червня 2014 р. Окружний адміністративний суд м. Києва ухва­

лив у порядку адміністративного судочинства Постанову у справі за позо­вом Генеральної прокуратури України проти Верховної Ради АРК, пред’явленого 3 березня 2014 р. (із доповненнями позовних вимог) щодо визнання протиправними окремих актів Верховної Ради АРК та наступного їх скасування, в якій постановив задовольнити позов та визнати протиправ­ними і скасувати:

- постанову Верховної Ради АРК від 27 лютого 2014 р. № 1630-6/14 «Про організацію та проведення республіканського (місцевого) референду­му з питань удосконалення статусу і повноважень Автономної Республіки Крим»;

- рішення Верховної Ради АРК від 27 лютого 2014 р. № 1631-6/14 «Про висловлення недовіри Раді міністрів Автономної Республіки Крим та при­пинення її діяльності»;

- рішення Верховної Ради АРК від 27 лютого 2014 р. № 1656-6/14 «Про призначення С. Аксьонова на посаду Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим»;

- рішення Верховної Ради АРК від 28 лютого 2014 р. щодо затвер­дження складу Ради міністрів АРК;

- рішення Верховної Ради АРК від 28 лютого 2014 р. щодо внесення змін до складу Ради міністрів АРК

- рішення Президії Верховної Ради АРК від 3 березня 2014 р. № 1691­6/14 «Про деякі питання забезпечення організації та проведення республі­канського (місцевого) референдуму в Автономній Республіці Крим»;

- постанову Верховної Ради АРК від 6 березня 2014 р. № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму 16 березня 2014 року»;

- постанову Верховної Ради АРК від 6 березня 2014 р. № 1704-6/14 «Про зміни в системі і структурі органів виконавчої влади Автономної Рес­публіки Крим»;

- постанову Верховної Ради АРК від 6 березня 2014 р. № 1720-6/14 «Про правосуддя в Автономній Республіці Крим»;

- рішення Верховної Ради АРК від 9 березня 2014 р. щодо районних державних адміністрацій в АРК;

- постанову Верховної Ради АРК від 11 березня 2014 р.

- рішення Верховної Ради АРК від 11 березня 2014 р. № 1730-6/14 «Про деякі питання організації і діяльності Державної телерадіокомпанії "Крим" та Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим"»;

- постанову Верховної Ради АРК від 11 березня 2014 р. № 1731-6/14 «Про деякі питання забезпечення життєдіяльності на території Автономної Республіки Крим»;

- постанову Верховної Ради АРК від 11 березня 2014 р. № 1732-6/14 «Про внесення змін до Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 22 січня 2014 року № 1576-6/14 "Про бюджет Автономної Респуб­ліки на 2014 рік" та деяких нормативно-правових актів Верховної Ради Ав­тономної Республіки Крим»;

- постанову Верховної Ради АРК від 11 березня 2014 р. № 1734-6/14 «Про затвердження Положення про Народну дружину Криму»;

- постанову Верховної Ради АРК від 11 березня 2014 р. № 1735-6/14 «Про затвердження Тимчасового положення про Міністерство внутрішніх справ Автономної Республіки Крим»;

- постанову Верховної Ради АРК від 11 березня 2014 р. № 1736-6/14 «Про затвердження Тимчасового положення про Прокуратуру Автономної Республіки Крим»;

- постанову Верховної Ради АРК від 11 березня 2014 р. № 1737-6/14 «Про затвердження Тимчасового положення про Податкову службу Авто­номної Республіки Крим»;

- постанову Верховної Ради АРК від 11 березня 2014 р. № 1739-6/14 «Про затвердження Тимчасового положення про Пенсійний фонд Автоном­ної Республіки Крим»^[389].

Однак, жоден із вищезгаданих засобів правового реагування на пору­шення територіальної цілісності України не міг бути успішним, оскільки Україна вже на момент їх ухвалення втратила фактичний контроль над Кримським півостровом та не могла застосувати легальні засоби державного примусу до органів державної влади АРК та міста Севастополя.

Після конституційної легалізації анексії Криму Росією чинні конститу­ційно-правові норми України, якими регулювався правовий статус Кримсь­кого півострова, вже не були адекватними по відношенню до фактичного правового режиму на півострові.

1) було визначено, що перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конститу­цією та законами України, Гаазькими конвенціями (1907 р.), Женевською конвенцією IV (1949 р.), а також всупереч Меморандуму про гарантії безпе­ки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (1994 р.), Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (1997 р.) та іншим міжнародно-правовим актам, є окупа­цією частини території суверенної держави Україна та міжнародним проти­правним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом;

2) сухопутна територія АРК та м. Севастополя, внутрішні води Украї­ни цих територій, внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економіч­ної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнарод­ного права, Конституції та законів України, а також повітряний простір над вищеназваними територіями отримали специфічний правовий режим - «тимчасово окупована територія»;

3) новий правовий режим Кримського півострова проявляється, зокре­ма, в особливому правовому режимі перетину меж даної території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, а також реалізації інших прав і свобод людини і громадянина, а також особливому порядку забезпе­чення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупо­ваній території;

4) функції та повноваження органів державної влади, які знаходилися на території Кримського півострова, передавалися іншим відповідним орга­нам державної влади, які знаходилися на материковій Україні.

З 27 вересня 2014 р. на тимчасово окупованій території України була створена вільна економічна зона «Крим» строком на 10 календарних років відповідно до Закону України «Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» від 12 серпня 2014 р.^[391]. Вільна економічна зона полягає в особливому правовому режимі економічної діяльності фізич­них та юридичних осіб, у тому числі особливому порядку застосування норм регуляторного, податкового та митного законодавства України, особливому режимі внутрішньої та зовнішньої міграції фізичних осіб, а також вільній митній зоні, що за своїм функціональним типом є одночасно вільною мит­ною зоною комерційного, сервісного та промислового типу. Органом госпо­дарського розвитку та управління цієї зони є Керуюча компанія Вільної економічної зони «Крим» — юридична особа державної форми власності, яка не може бути корпоратизована або приватизована протягом строку дії даної зони. У зв’язку зі створенням з 2015 р. Росією своєї вільної економіч­ної зони в Криму, про яку вже згадувалося, починаючи з 1 січня 2015 р. на території Кримського півострова паралельно діють дві функціонально та юрисдикційно різні вільні економічні зони — українська та російська.

Крім того, в системі органів державної влади щодо управління АРК і м. Севастополя відбулися наступні зміни:

1) 16 травня 2014 р. в. о. Президента України підписав Розпорядження «Про невідкладні заходи щодо відновлення діяльності Представництва Пре­зидента України в АРК»^[392], відповідно до якого, Представництво Президен­та України в АРК тимчасово розміщується у м. Херсоні;

2) 7 липня 2014 р. Кабінет Міністрів України утворив новий централь­ний орган виконавчої влади — Державну службу України з питань Автоно­мної Республіки Крим, міста Севастополя та тимчасово переміщених осіб (з 22 жовтня 2014 р. — Державна служба України з питань АРК та міста Сева­стополя). Основними завданнями цього органу є:

1) забезпечення формування і реалізація державної політики з питань, пов’язаних з АРК та м. Севастополем, зокрема щодо:

- захисту прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасо­во окупованій території України;

- захисту прав і свобод осіб, які порушені внаслідок тимчасової окупа­ції частини території України;

- захисту державних активів;

2) створення умов для вільного розвитку кримськотатарської мови, мов інших корінних народів та національних меншин, що проживають на тимча­сово окупованій території України;

3) сприяння задоволенню національно-культурних, освітніх потреб, розвитку етнічної самобутності корінних народів та національних меншин, що проживають на тимчасово окупованій території України^[393].

Як відповідь міжнародно-правового характеру на агресію РФ проти України 14 серпня 2014 р. Верховна Рада України з метою захисту націона­льних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісно­сті України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання пору­шенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів грома­дян України, суспільства та держави встановила правові підстави застосову­вання спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), які приймаються РНБО України, вводяться в дію указом Президента Украї­ни та затверджуються протягом 48 годин з дня видання указу Президента України постановою Верховної Ради України. Верховна Рада України пе­редбачила можливість введення наступних санкцій:

1) блокування активів — тимчасове обмеження права особи користува­тися та розпоряджатися належним їй майном;

2) обмеження торговельних операцій;

3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України;

4) запобігання виведенню капіталів за межі України;

5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов’язань;

6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності;

7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидента­ми іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролю­ються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;

8) заборона користування радіочастотним ресурсом України;

9) обмеження або припинення надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування;

10) заборона здійснення державних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також державних закупівель у інших суб’єктів госпо­дарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з законом;

11) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України;

12) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних па­перів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з зако­ном;

13) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави;

14) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іно­земної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;

15) заборона здійснення Національним банком України реєстрації уча­сника міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є рези­дент іноземної держави;

16) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна дер­жава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управ­ління юридичною особою чи її діяльність;

17) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарно­го, фітосанітарного та ветеринарного контролю;

18) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промисло­вих програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони;

19) заборона передання технологій, прав на об’єкти права інтелектуа­льної власності;

20) припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освіт­ніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними держава­ми та іноземними юридичними особами;

21) відмова в наданні та скасування віз резидентам іноземних держав, застосування інших заборон в’їзду на територію України;

22) припинення дії міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

23) анулювання офіційних візитів, засідань, переговорів з питань укла­дення договорів чи угод;

24) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення;

25) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встанов­леним законом України^[394].

Варто додати, що протягом 2014-2015 рр. відповідно до ст. 33 Конвен­ції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.)^[395] Україна подала до Європейського суду з прав людини чотири міждержавні скарги (№ 20958/14, № 43800/14, № 49537/14, № 42410/15) на агресивні дії РФ в Криму та на сході України, які порушують положення даної конвенції та протоколів до неї^[396]. Зі свого боку РФ в 2015 р. провела чергові конститу­ційні маніпуляції, що призвели до нівелювання юридичної дії рішень Євро­пейського суду з прав людини у справах, в яких РФ виступає однією зі сто- рін^[397].

Таким чином, анексія Криму та Севастополя Росією у 2014 р. не впли­нула на правовий статус Кримського півострова з точки зору України, який згідно із Конституцією України, залишається під суверенітетом України. Разом з тим, особливостями теперішнього правового статусу АРК є визнан­ня її Україною «тимчасово окупованою територією» та створення на її те­риторії вільної економічної зони «Крим», однак, фактичний режим даної території визначається законодавством РФ.

4.2.