<<
>>

1.2 Значення класифікації спеціальних суб’єктів злочину у кримінальному праві України

Чітке та однозначне виокремлення видів та, відповідно, переліків спеціальних суб’єктів у кримінальному праві України має важливе теоретичне та практичне значення. У теоретичному аспекті визначення видів спеціальних суб’єктів злочину надає можливість виокремити чіткі юридично значущі додаткові ознаки таких суб’єктів, що слугує орієнтиром для побудови відповідних кримінально-правових норм, обґрунтування внесення змін у існуючі склади злочинів.

Системне дотримання вимог щодо визначення ознак спеціальних суб’єктів у статтях закону про кримінальну відповідальність забезпечує обґрунтовану криміналізацію суспільно-небезпечних діянь, що вчиняються такими суб’єктами та надає можливість потенційно уникнути прогалин у законодавстві України про кримінальну відповідальність. Наявність законодавчого визначення спеціального суб’єкта злочину дозволяє не тільки визначити його види, а й за критерієм їх юридичного змісту навести максимально можливий перелік складів злочину зі спеціальним суб’єктом [30, с. 82].

Як наголошується у теорії права, у юридичній конструкції знаходять відображення лише ті сторони, елементи і властивості суспільних відносин, що врегульовані чи можуть бути врегульовані нормами права [79, с. 19]. Таким чином, усі різнобічні ознаки конкретних спеціальних суб’єктів злочину, що відображені у статтях (частинах статей, примітках до статей) КК України, за своєю юридичною природою відображають конкретні характеристики суб’єкта злочину як обов’язкового елемента складу злочину, що, в свою чергу, є єдиною підставою притягнення до кримінальної відповідальності.

У практичному аспекті визначення видів спеціальних суб’єктів злочину за їх класифікаційними ознаками надає можливість здійснити повну та точну кримінально-правову кваліфікацію фактично вчиненого суспільно-небезпечного діяння, враховуючи наявність у спеціального суб’єкта додаткових обов’язкових ознак, які дозволяють відмежувати його від інших спеціальних суб’єктів або від загального суб’єкта злочину.

Такі ознаки дозволяють на стадії вибору кримінально-правової норми розмежувати суміжні кримінально-правові норми, оскільки одним із часто вживаних законодавцем технічних прийомів розмежування суміжних складів злочинів є диференціація кримінальної відповідальності шляхом створення окремих кримінально-правових норм для різних груп спеціальних суб’єктів злочину. В основу такого розподілу покладена якісна характеристика та соціальна значимість тих чи інших спеціальних суб’єктів, а відтак і рівень суспільної небезпечності вчинених ними діянь.

Зазначимо, що для правильної кваліфікації суспільно-небезпечного діяння недостатньо встановити ознаки, властиві тому чи іншому складу злочину. Необхідно також виключити ознаки, властиві суміжним складам злочинів. Роль ознак, за якими проводиться співставлення (порівняння, розмежування) злочинів, відіграють ознаки складу злочину. Збіг ознак свідчить про те, що порівнювані злочини є суміжними, а відмінність між ознаками – що злочини відрізняються між собою. Як зазначає О.О. Кашкаров, «роль розмежувальних ознак можуть відігравати лише такі, які в різних злочинах різняться. До них належать, насамперед, предмет злочину та потерпілий, злочинне діяння та його наслідки, спосіб вчинення злочину, ознаки спеціального суб’єкта» [85, с. 388]. Таким чином, ознаки спеціального суб’єкта виступають розмежувальними ознаками різних складів злочинів як у правотворенні в галузі кримінального права, так і в практичній діяльності суб’єктів кримінально-правової кваліфікації. Як вірно наголошує В.В. Устименко, значна частина спеціальних ознак суб’єкта злочину визначається на однотипних за правовим змістом рисах особи, що науково обґрунтовує розподіл та систематизацію їх у групи – види спеціального суб’єкта злочину. В межах однієї групи (родового виду) можна виділити і відповідні підгрупи (конкретні види), що дозволяє більш повно охарактеризувати спеціальних суб’єктів злочину, які входять до кожної з таких груп [201, с. 24].

На сучасному етапі кримінальне право характеризується динамічним розвитком, який виявляється у реформуванні закону про кримінальну відповідальність, найбільш істотними проявами якого є: пом\'якшення відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності (встановлення покарань, не пов\'язаних із позбавленням волі); протидія корупції — докорінна зміна розділу ХVII КК України зі зміною його назви: «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов\'язаної з наданням публічних послуг», яка, в свою чергу, виявляється у зміні існуючих статей КК України та появі цілої низки додаткових статей, що встановлюють відповідальність за «нові» злочини у сфері службової діяльності.

Вказані норми, з-поміж іншого, встановили відповідальність в окремих нормах для таких спеціальних суб’єктів як службова особа юридичної особи приватного права, особа, яка надає публічні послуги (аудитор, нотаріус, оцінювач, інша особа, яка не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування, але здійснює професійну діяльність, пов\'язану з наданням публічних послуг, у тому числі експерта, арбітражного керуючого, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, третейського судді).

Поява цілої низки спеціальних суб\'єктів потребує окремого комплексного наукового дослідження, в тому числі, в контексті їх відповідності розробленим у науці кримінального права підходам щодо поняття та ознак спеціального суб\'єкта та існуючим науковим класифікаціям спеціальних суб\'єктів злочину.

Особливого значення встановлення таких ознак набуває при застосуванні бланкетних диспозицій закону про кримінальну відповідальність, в яких переважно знаходять своє відображення ознаки спеціальних суб’єктів. Як зазначають М. І. Панов та Н. Д. Кваснєвська, при бланкетній диспозиції закону про кримінальну відповідальність кримінально-правова норма включає до свого змісту норми (чи їх елементи) інших галузей права або законодавства і, зберігаючи при цьому власну кримінально-правову сутність, набуває ускладненого характеру, у зв’язку з чим може бути визначена як «комплексна кримінально-правова норма [153, с. 50-51].

Зауважена вченими ускладненість кримінально-правової норми може бути утворена як об’єктивними, так і суб’єктивними ознаками або ж певною їх сукупністю (комбінацією). Одним з різновидів такої ускладненості за суб’єктивними ознаками виступає наявність ознаки спеціального суб’єкта. Аналізуючи ознаки загального та спеціального суб’єкта злочину, слід погодитися з Г.З. Яремко в тому, що «бланкетні диспозиції можуть відноситися лише до ознак спеціального суб’єкта» [223, с. 117]. Тому, безумовно, така ознака надає кримінально-правовій нормі специфічні властивості та зумовлює необхідність вироблення спеціальних правил при застосуванні такої кримінально-правової норми, що знаходить свій вияв у кримінально-правовій кваліфікації.

Дослідники кримінального права, які розробили вчення про спеціального суб\'єкта злочину, у своїх наукових працях відводили особливе місце проблемам класифікації злочинів із спеціальним суб\'єктом.

Як зазначається у юридичній енциклопедії, термін «класифікація (від латинського слова, classis – розряд і …ficatio, від facio – роблю) – система супідрядних понять (класів, об’єктів) тієї або іншої галузі знань чи діяльності людини, що використовується як засіб для встановлення зв’язків між цими поняттями чи класами об’єктів. Наукова класифікація виражає систему законів, властивих відповідній галузі дійсності» [220, с.115]. В результаті застосування «класифікації» при вивченні певного явища з’являється сукупність певних груп елементів – складових цього явища, які об’єднані в ці групи за певним критерієм [210, с. 480].

На думку, П.Ф. Терентьєва, класифікація злочинів із спеціальним суб\'єктом повинна відображати: закономірності криміналізації діянь зі спеціальним суб\'єктом, що дозволить розподілити злочини зі спеціальним суб\'єктом за видовими ознаками; логіку і спосіб закріплення ознак спеціального суб\'єкта в законодавстві, що відображає розподіл спеціальних суб\'єктів залежно від способу закріплення ознак спеціального суб\'єкта в кримінально-правовій нормі [187, с. 122]. Слід погодитись із автором у тому, що аналіз норм, які встановлюють відповідальність за діяння, вчинені спеціальним суб\'єктом, з метою проведення відповідної класифікації має не лише дослідницьку мету, а й практичне значення. Уніфікація кримінального законодавства, що забезпечує чіткість, правильність та послідовність в правозастосуванні повинна бути побудована з урахуванням того, щоб кожна окрема норма, яка є частиною системи, відповідала вказаній системі.

Найбільш традиційною є класифікація спеціальних суб\'єктів за видовим критерієм: що характеризує соціальну роль і правове становище суб\'єкта (громадянство, службове становище, професія, вид діяльності, характер виконуваної роботи, відношення до військової служби, участь в судовому процесі, судимість); що характеризує фізичні властивості суб\'єкта (вік, повноліття, стать, стан здоров\'я, працездатність); що характеризує взаємовідносини спеціального суб\'єкта із потерпілим (родинні, службові відносини).

Д.В. Бараненко запропонував визначити критерії класифікації видів спеціального суб’єкта злочину відповідно до форми відображення його ознак у кримінальному законі та за юридичним змістом цих ознак, під яким розуміється взаємопов’язана сукупність властивостей певної особи, які поряд із загальними ознаками суб’єкта злочину є обов’язковими для здатності вчиняти діяння, визначені кримінальним законом, та відображені в останньому у вигляді спеціальних ознак суб’єкта; спеціальних ознак суб’єкта з іншими елементами складу злочину, які своїм змістом обумовлюють обов’язкову наявність таких ознак для здатності особи вчинити злочин [30, с. 9]. На нашу думку, такий критерій класифікації спеціальних суб’єктів відображає поділ їх на види за найбільш прийнятною ознакою, а саме: характеристика особливостей як спеціального суб’єкта злочину, так і складу злочину в цілому, що в окремих випадках має вирішальне значення для з’ясування елемента складу злочину «суб’єкт злочину».

Одним із критеріїв класифікації спеціальних суб\'єктів в науці кримінального права виділяється критерій способу закріплення спеціальних суб\'єктів в статті Особливої частини КК. За вказаним критерієм спеціальні суб\'єкти поділяються на фактичних та нормативних. Фактичними спеціальними суб\'єктами є особи, спеціальні характеристики яких закріплені в кримінальному законі шляхом опису ознак об\'єктивної сторони злочину, що дозволяє дійти висновку про обмеження криміналізації діяння колом суб\'єктів, що наділені спеціальними властивостями (порушення права на одержання освіти (ст. 183 КК), яка передбачає, що незаконна відмова в прийомі у навчальний заклад повинна бути здійснена суб\'єктом, наділеним спеціальними повноваженнями) [187, с. 124].

Натомість нормативними спеціальними суб\'єктами є особи, вимоги до статусу та інших характеристик котрих чітко викладені в диспозиції відповідної кримінально-правової норми. В.К. Грищук зазначає, що фактичні спеціальні суб’єкти - це ті спеціальні суб’єкти злочинів, ознаки яких прямо не названі в диспозиції, нормативні спеціальні суб’єкти – ознаки яких прямо названі в диспозиції в статті [59, с.

268].

М.С. Магарін та Д.В. Бараненко запропонували таку класифікацію спеціальних суб’єктів:

1) правове положення суб’єкта у сфері організаційно-розпорядчої, адміністративно-господарської або іншої службової діяльності: статус службової особи, виконання особою службових обов’язків, використання особою службового становища або зловживання ним; представник влади; службова особа, що займає відповідальне або особливо відповідальне становище; член виборчої комісії або член комісії по проведенню референдуму; інше службове становище особи;

2) наявність злочинної діяльності у минулому: особа, що вчинила злочин повторно; особа, яка раніше вчинила певний конкретний злочин; особа, раніше засуджена за вчинення злочину; особа, яка відбуває покарання, знаходиться під вартою або у спеціалізованій установі; особа, яка знаходиться під адміністративним наглядом;

3) громадянство суб’єкта: громадянин України; іноземець; особа без громадянства;

4) правове становище особи у системі правоохоронних органів та при відправленні судочинства;

5) правове положення особи у системі шлюбно-сімейних відносин та відносин, що складаються на основі певної залежності: батьки, опікуни, діти; матеріальна чи інша залежність, безпорадний стан особи; обов’язок піклуватися про особу та наявність можливості надати йому допомогу;

6) біологічні особливості суб’єкта;

7) правове становище особи у сфері медичної діяльності: медичні працівники; особи, які не мають спеціальної медичної освіти;

8) суб’єкти господарської та підприємницької діяльності;

9) професійна чи службова діяльність, наявність певних обов’язків;

10) правове положення особи у сфері транспорту: працівник транспорту; особа, яка не є працівником повітряного транспорту; капітан судна; особа, що керує транспортним засобом;

11) правове положення особи у сфері оборони країни: військова службова особа; начальник довірених йому сил; військовослужбовець у полоні;

12) інші категорії суб’єктів [126, с. 18-20].

В.В. Устименко при дослідженні спеціального суб\'єкта злочину запропонував класифікацію за такими критеріями:

1. Правове становище суб\'єкта: державно-правове становище особи (громадянин, іноземець, особа без громадянства); в сфері оборони країни (військовослужбовець, військовозобов\'язаний); в сфері транспорту (працівник залізничного транспорту, особа, що керує транспортним засобом); у сфері організаційно-розпорядчої, адміністративно-господарської або іншої службової діяльності (посадова особа, особа, котрій відомості, що становлять службову таємницю, були ввірені за службою або роботою); у сфері підприємств торгівлі, громадського харчування; у сфері шлюбно-сімейних відносин, що склалися на підставі певної залежності (батьки, опікун); у сфері правосуддя та при виконанні кримінального покарання; правове положення особи у сфері медицини.

2. Ознаки, що характеризують особистість винного: негативні соціально-психологічні властивості, обумовлені антисоціальною діяльністю (рецидивіст, наявність попередньої судимості); наявність адміністративного стягнення; біологічні (фізичні) властивості винного (чоловік, жінка);

3. Ознаки, що визначаються специфікою злочинних дій: характер виконуваних злочинних дій, що становлять об\'єктивну сторону відповідних злочинів (організатор, виконавець); інтенсивність дій, що становлять об\'єктивну сторону відповідних злочинів (активний учасник) [201, с. 104].

На думку Р. Оримбаєва, спеціальні суб’єкти злочину за ознаками поділяються на певні групи: спеціальні суб’єкти за ознаками, які характеризують правове положення особи; спеціальні суб’єкти за демографічними ознаками, що визначають фізичні властивості особи злочинця; спеціальні суб’єкти за ознаками, що вказують на службове положення, характер роботи і будь-яку професію особи; спеціальні суб’єкти за ознаками, що характеризують особу, яка займалася в минулому антисоціальною діяльністю, а також наявність повторності злочинів [150, с. 45-49].

Сучасний дослідник проблем спеціального суб\'єкта злочину П.Ф. Терентьєв пропонує власну класифікацію спеціальних суб\'єктів за групами. Перша група — юридичне закріплення становища особи в державному та суспільному житті. До цієї класифікаційної групи ознак автор включає правовий статус особи, наявність або відсутність стійкого правового зв\'язку, що виявляється у взаємних правах та обов\'язках; права і свободи, гарантовані правом; обов\'язки, покладені на особу з метою задоволення потреб держави і суспільства. До цієї ж групи автор відносить спеціальних суб\'єктів у сфері влади, в тому числі судової, а також суб\'єктів, спеціальна ознака яких визначається повторністю або рецидивом при вчиненні злочину.

Друга група — професійна діяльність суб\'єкта, в основу якої автором покладено критерії суспільно корисної діяльності, пов\'язаної із задоволенням потреб людини. До різновидів професійної діяльності автор відносить підприємницьку діяльність.

Третя група — ознаки суб\'єкта, що визначаються фізіологічними властивостями особи та родинними стосунками: батьки або особи, що їх замінюють, жінка — мати, діти, повнолітній, особи, від яких потерпілий є матеріально або в іншій формі залежним.

Четверта група — ознаки, що витікають із особливостей вчинюваних особою дій: організатор (ст.ст. 181, 235, 257; ч.1,2 ст. 260; ст.ст. 293, 294; ч.4 ст.303; ст.ст. 332, 392 КК України), виконавець (ст.ст. 255, 257; ч.4 ст.260; ч.4 ст.303 КК України).

Крім того, залежно від кількості ознак, що відносяться до характеристики спеціальних суб\'єктів, автор класифікує спеціальних суб\'єктів на прості (одна спеціальна ознака) і складні (наділені декількома спеціальними ознаками), а також залежно від виду складу, в якому вказані ознаки спеціального суб\'єкта: спеціальні суб\'єкти, вказані в основному складі, та спеціальні суб\'єкти, ознаки котрих вказані лише у кваліфікованих складах [187, с. 141].

Слід акцентувати увагу на тому, що встановлення особливого порядку відповідальності за суспільно небезпечні діяння, вчинені спеціальним суб\'єктом, пов\'язане не лише з особливими характеристиками особи, яка вчиняє таке діяння, але і з об\'єктом кримінально-правової охорони. Аналізуючи особливості злочинів, що вчиняються спеціальним суб\'єктом, С.С. Аветисян пропонує визначення спеціального (родового) складу злочину як системи об\'єктивних та суб\'єктивних ознак, закріплених в кримінальному законі, необхідних та достатніх для визнання того, що спеціальним суб\'єктом вчинено посягання на спеціальні цінності шляхом порушення суспільних відносин, які забезпечують безпеку особистості, суспільства і держави, що характеризують конкретну групу злочинних діянь. Таким чином, науковець звертає увагу на те, що ознак спеціального суб\'єкта недостатньо для того, щоб виокремлювати діяння з-поміж інших — загальних, необхідною для такого виокремлення є ще й наявність заподіяння шкоди спеціальному об\'єкту кримінально-правової охорони [2, с. 429]. Очевидно, що у деяких випадках, наприклад, коли об’єкт та об’єктивна сторона складу злочину є загальними, а у кваліфікованому чи особливо кваліфікованому складі злочину кримінально-правова норма конструктивно «ускладнюється» наявністю ознак спеціального суб’єкта, що практично досить широко представлено у КК України, можна вести мову про те, що значення ознак спеціального суб’єкта у таких складах злочинів полягає у підвищеній суспільній небезпеці вчинення такого діяння спеціальним суб’єктом у порівнянні із вчиненням такого ж посягання суб’єктом загальним.

Тому ми підтримуємо загальний висновок С.С. Аветисяна про недостатність лише ознак спеціального суб\'єкта для точного та належного з’ясування кримінально-правових характеристик вчиненого спеціальним суб’єктом діяння та, відповідно, належного вибору кримінально-правової норми, за якою повинна здійснюватися кримінально-правова кваліфікація.

С. С. Аветисян звертає увагу на те, що потрібно виділяти та аналізувати не поняття та види спеціального суб’єкта злочину, а поняття та види спеціального суб’єкта злочину із спеціальним складом, у якому усі елементи складу злочину мають спеціальний характер [2, с. 431]. Така позиція видається дискусійною через наявність поняття «спеціальний склад злочину», проте, вважаємо, має важливе практичне значення, оскільки встановлення у складі злочину того, що усі його обов’язкові елементи є спеціальними, дозволяє однозначно зробити висновок про конкретного спеціального суб’єкта такого складу злочину, додатково розмежувати його із суміжними спеціальними суб’єктами за особливостями інших обов’язкових елементів складу злочину. Як зазначали радянські вчені Н.С. Лейкина та Н.П. Грабовська, визнання окремих категорій осіб спеціальними суб\'єктами обумовлено не їх становищем (принцип рівності виключає нерівну відповідальність за однакові злочини), а тим, що такі особи внаслідок свого становища можуть вчинити такі злочинні діяння, які не можуть бути вчинені іншими особами. Склади злочинів із спеціальним суб\'єктом підкреслюють тісний зв\'язок, який існує між об\'єктом, об\'єктивною стороною та суб\'єктом злочину [118, с. 390].

А.В. Плужніков, досліджуючи зміст кримінально-правових заборон, що містять ознаки спеціального суб’єкта, за характеристикою елементів складу злочину виділяє злочини із спеціальним складом та злочини із змішаним складом, а також злочини, в яких ознаки спеціального суб’єкта мають кваліфікуюче або ж особливо кваліфікуюче значення [159, с. 140]. Така класифікація кримінально-правових норм має важливе практичне значення для з’ясування спеціальних суб’єктів того чи іншого складу злочину, що сприяє проведенню правильної кримінально-правової кваліфікації. Очевидно, що і питання кримінально-правової кваліфікації співучасті загального та спеціального суб’єкта фактично «лежать» у площині не дослідження ознак спеціального суб’єкта конкретного складу злочину, а, виходячи з об’єкта та об’єктивної сторони складу злочину, мають надати відповідь на питання про можливість виконання частини об’єктивної сторони складу злочину загальним суб’єктом, що підлягає належній кримінально-правовій оцінці.

Виходячи з таких міркувань, теоретична класифікація ускладнених спеціальними ознаками кримінально-правових норм, що містять лише спеціального суб’єкта вчинення, або ж він виступає складовою частиною «спеціального складу» злочину, є необхідною як в теоретичному, так і в практичному плані. Адже за допомогою розподілу злочинів на такі види ми можемо виокремити: 1) склад злочину зі спеціальним суб’єктом, що містить спеціальний та загальний об’єкт посягання; склад злочину, що містить лише спеціальний об’єкт посягання; 2) склад злочину зі спеціальним суб’єктом, об’єктивна сторона якого може бути виконана лише спеціальним суб’єктом; склад злочину зі спеціальним суб’єктом, об’єктивна сторона якого може бути частково виконана спеціальним суб’єктом, а частково - загальним суб’єктом; 3) склад злочину, об’єктивна сторона якого може бути виконана загальним суб’єктом, в якому спеціальний суб’єкт виступає кваліфікуючою або особливо кваліфікуючою ознакою; 4) склад злочину зі спеціальним суб’єктом, в якому кваліфікуючою або особливо кваліфікуючою ознакою виступає конкретно-спеціальний суб’єкт як різновид спеціального суб’єкта, що є конститутивною ознакою простого складу такого злочину. При цьому питання кваліфікації співучасті загального та спеціального суб’єкта або ж спеціальних суб’єктів, що вирізняються додатковими ознаками, залежить від конкретних особливостей усіх обов’язкових елементів складів злочинів, що і визначає, за результатами вивчення таких особливостей складу злочину, питання про вибір конкретної кримінально-правової норми для кожного із співучасників. Завдяки таким критеріям слід формулювати спеціальні правила кримінально-правової кваліфікації спеціальних суб’єктів злочинів, а також співучасті у таких злочинах.

Особливі ознаки суб’єкта злочину мають важливе кримінально-правове значення, оскільки надають можливість визнати особу суб’єктом відповідного злочину та є специфічними і необхідними умовами для притягнення такої особи до кримінальної відповідальності.

В.С. Орлов з-поміж спеціальних суб\'єктів виділяв такий їх різновид як спеціально-конкретний суб\'єкт, які співвідносяться між собою як рід (спеціальний суб\'єкт) та вид (спеціально-конкретний суб\'єкт). Спеціально-конкретний суб\'єкт — це спеціальний суб\'єкт, визначення ознак якого в кримінальному законі є більш деталізованим [149, с. 183].

Очевидно, що спеціальний та спеціально-конкретний суб’єкти злочину співвідносяться як родове і видове поняття, а поєднання законодавчого поняття «спеціальний суб’єкт злочину» і теоретичного «спеціально-конкретний суб’єкт злочину» має сприяти більш якісній правовій оцінці вчиненого злочину, призначення винному більш справедливого покарання [146, с. 61].

Д.В. Бараненко зазначає, що спеціально-конкретний суб’єкт є видом спеціального суб’єкта та підпадає під його законодавче визначення. Критерій, який дозволяє визначити такі різновиди суб’єкта злочину, як спеціальний та спеціально-конкретний, знаходиться в площині юридичного змісту, є його певним сегментом та складається з сукупності таких елементів: конкретно-визначених, охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин – об’єкта злочину; часу, місця та способу зазіхання на об’єкт злочину – об’єктивної сторони злочину; властивостей особи, завдяки яким вона здатна зазіхнути саме на певний об’єкт злочину і тільки шляхом виконання зазначеної об’єктивної сторони [30, с. 87-88].

Так, наприклад, за чинним КК України, відповідальність встановлена для службових осіб, зокрема, для службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище. На нашу думку, обов’язковою умовою для виокремлення такого роду суб’єктів виступає законодавча чіткість окреслення їх специфічних ознак. Якщо вести мову про специфічні ознаки ч. 4 та ч. 5 ст. 368 КК України, слід вказати на, як вказує Г.З. Яремко, нетиповий і поодинокий бланкетний спосіб викладу спеціального суб’єкта злочину, передбаченого ч. 4 та ч. 5 ст. 368 КК України. Йдеться, зокрема, про службову особу, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище. При цьому відповідно до ч. 2 примітки до цієї статті службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364, посади яких згідно зі статтею 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої, п\'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць. Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, є особи, зазначені в частині першій статті 9 Закону України «Про державну службу», та особи, посади яких згідно із статтею 25 цього Закону віднесені до першої та другої категорій. Очевидно, що бланкетна диспозиція в цій статті відсилає до конкретних статей, пунктів ЗУ «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року. Г.З. Яремко наголошує, що такого роду відсилка, хоча і вирішує питання, пов’язані із застосуванням цієї диспозиції, однак не є динамічною, повинна бути “в полі зору” законодавця, оскільки внесення змін чи втрата чинності окремими положеннями чи всім Законом, вимагатиме відповідного внесення змін до КК України. Вочевидь, законодавець керувався відносною стабільністю у врегулюванні відносин державної служби [223, с. 112-113]. Слід частково погодитися з Г.З. Яремко щодо недоцільності застосування розгорнутих уточнень у кримінальному законі, а необхідно обмежитися вказівками на норми законодавства, в яких і визначається група відповідних суб’єктів.

Це є особливо актуальним у контексті категорій державних службовців. Так, 17 листопада 2011 року Верховною Радою України було прийнято новий Закон України «Про державну службу», який спочатку повинен був вступити у силу з 01 січня 2013 року, однак згодом його вступ у силу було відтерміновано до 01 січня 2014 року, а потім і до 01 січня 2015 року. Цим законом замість категорій та рангів вводяться поняття групи та підгрупи державних службовців, а тому така зміна закону, який дозволяє реалізувати норми, які закріплені в КК України, призведе до необхідності зміни і кримінального закону. Однак з огляду на докорінну зміну підходів до визначення груп та підгруп державних службовців, на саме розуміння державної служби, яке закладене у новому законі, внесення змін у КК (із застереженням про те, що такі зміни набувають чинності із набранням сили Законом України «Про державну службу») мало бути здійснено при прийнятті згаданого нормативно-правового акту.

Поняття, зміст і сутність службового злочину кримінальне право України нерозривно пов’язує з поняттям службової особи, без наявності якого, незалежно від змісту об’єктивної сторони, інших елементів складу злочину та їх ознак, вести мову про злочин у сфері службової діяльності немає сенсу [9, с. 26].

Поняття «службова особа» у законодавстві про кримінальну відповідальність міститься як у Загальній, так і у Особливій частині КК України. Законодавче закріплення такого спеціального суб’єкта у ст. 18 КК України безумовно вирішило ряд дискусійних питань у науці кримінального права щодо можливості поширення поняття «службова особа» у примітці 1 до ст. 364 КК України на усі розділи Особливої частини КК України, однак призвело і до появи нових, оскільки два легальних, але різних за змістом визначення одного поняття, очевидно, може викликати проблеми правозастосування.

Досліджуючи поняття «службової особи» у кримінальному праві України, слід вказати, що таке поняття використовується законодавцем більш, ніж у 40 статтях Особливої частини КК України. Загальне визначення такого спеціального суб’єкта закріплено у ст. 18 КК України, натомість примітка 1 до ст. 364 КК України містить підвид службової особи, що виокремлюється з положень ст. 18 КК України, інші статті розділу XVII Особливої частини КК України містять конкретних службових осіб як публічного, так і приватного права. За таким критерієм поділу службових осіб Ю.О. Науменко виділяє службові злочини у сфері публічного та приватного права. Зокрема, «службові злочини у сфері публічного права – це злочини, що вчиняються особами, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно або тимчасово в органах державної влади, місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням. До службових прирівнюються посадові особи іноземних держав [143]. Злочини у сфері приватного права – це злочини, що вчиняють службові особи юридичної особи приватного права, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням обіймають в юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням.

Поряд з існуванням загального визначення поняття «службова особа» у ст. 18 КК України законодавець уточнює поняття «службової особи» у примітці 1 до ст. 364 КК України для застосування окремих кримінально-правових норм, що дозволяє говорити про виокремлення підвиду службових осіб для фіксації їхніх особливих ознак у спеціальних складах злочину, що ускладнені, окрім суб’єкта, ще й специфікою об’єкта та об’єктивної сторони складу злочину. Відповідно до примітки 1 до ст. 364 КК України службовими особами у статтях 364, 365, 368, 368-2, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов\'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Слід зазначити, що місце приміток у тексті закону про кримінальну відповідальність у науці кримінального права є неоднозначним, що пов’язано з розв’язанням питання щодо того, чи містить обов’язкові для застосування приписи примітка до статті КК України. Термін «примітка» у юридичній літературі визначається як елемент апарата видання, який містить доповнення до основного тексту або пояснення його невеликих фрагментів, що мають характер довідки і, як правило, не вміщують, на відміну від коментарів, тлумачень цих фрагментів [135, с. 215]; як відносно самостійний об’єктивно існуючий та реально функціонуючий прийом юридичної техніки, який є державно-владним нормативним типовим законодавчим установленням, який закріплює певні правові положення, що мають характер конкретизації та структурований у межах юридичної норми, який є обов’язковим у процесі правозастосовної діяльності та враховується у процесі нормотворчості [181, с. 22]; як типовий засіб-інструмент нормотворчої техніки, що має нормативний зміст, є частиною статті Особливої частини КК України, вміщує гіпотезу або диспозицію кримінально-правової норми та конкретизує, уточнює або розширює кримінально-правову заборону [173, с. 4].

На нашу думку, слід погодитися з позицією Ю.В. Сомової у тому, що примітка виступає державно-владним нормативним типовим законодавчим установленням, а тому є частиною кримінально-правової норми. Слід окремо наголосити, що науковці як одну із функцій для приміток статей Особливої частини КК України називають роз’яснення окремих правових приписів [82, с. 12]. Щодо практичного значення приміток слушною видається думка Т.В. Кленової, яка наголошує, що кожен правовий припис, будучи елементом системи, відіграє задану роль, виконуючи функції окремого структурного елемента правової норми [95, с. 167-168]. Таким чином, визначення поняття спеціального суб’єкта «службова особа» у примітці 1 до ст. 364 КК України є частиною кримінально-правової норми та виконує функцію визначення поняття службової особи для підвиду службових злочинів, що за класифікацією відносяться до ст.ст. 364, 365, 368, 368-2, 369 КК України та ними обмежено.

У абзаці 2 примітки 1 до ст. 364 КК України зазначається, що для цілей статей 364, 365, 368, 368-2, 369 цього Кодексу до державних та комунальних підприємств прирівнюються юридичні особи, у статутному фонді яких відповідно державна чи комунальна частка перевищує 50 відсотків або становить величину, що забезпечує державі чи територіальній громаді право вирішального впливу на господарську діяльність такого підприємства. Таким чином, у абзаці 2 примітки 1 до ст. 364 КК України міститься уточнення та конкретизація кола службових осіб, що посідають посади у державних та комунальних підприємствах.

Це питання має дуже важливе значення, оскільки його вирішення впливає на кваліфікацію дій особи за тією чи іншою статтею КК України. Аналізуючи вищезгадане законодавче положення, не можемо не вказати на його недоліки при правозастосуванні. Так, вирішальний вплив на господарську діяльність підприємства забезпечується відповідною часткою у його статутному капіталі. Вирішення життєво важливих та стратегічних питань діяльності підприємства, як правило, за статутом останнього віднесено до компетенції Загальних зборів засновників такого підприємства або ж правління. При цьому слід враховувати законодавчі особливості цивільно-правового та господарсько-правового характеру щодо створення, діяльності та припинення різних видів господарюючих суб’єктів. Не вдаючись у проблемні питання цивільного та господарського права, зазначимо, що однакова частка у статутному капіталі підприємства може мати або ж не мати вирішального впливу на господарську діяльність такого.

Законодавець при уточненні таких службових осіб, які, зокрема, підпадають під суб’єктів надання-одержання неправомірної вигоди, залишив питання кваліфікації діянь, вчинених службовими особами державних та комунальних підприємств на розсуд правозастосувача. Підкреслимо, що навіть державна частка у статутному капіталі у 25% у конкретних випадках, передбачених статутом підприємства, може мати вирішальний вплив на господарську діяльність такого підприємства шляхом блокування прийняття відповідних управлінських рішень. В інших випадках, визначених статутом, частка у статутному капіталі, що становить, наприклад, 40 відсотків, не матиме жодних важелів впливу для прийняття чи не прийняття рішення саме з цього конкретного питання. Це лише один з багатьох прикладів у сфері підприємницької діяльності, а їхню сукупність на практиці, видається, вкрай важко навіть певним чином систематизувати.

Разом з тим, частина активів держави або ж територіальної громади позбавлена належного кримінально-правового захисту від хабарницьких дій, адже загальновідомо, що держава або територіальна громада в особі органів місцевого самоврядування зберігають частку у статутному капіталі підприємств, що перед тим були 100% державними або ж комунальними, і наявність таких часток є тимчасовим явищем, що зникає в результаті 100% приватизації таких підприємств.

Класифікація спеціальних суб\'єктів, які вчиняють злочини у сфері службової та іншої професійної діяльності, набуває особливої актуальності у зв\'язку із значною зміною статей — зміна існуючих, доповнення кодексу новими статтями, які встановлюють відповідальність за аналізовані злочини. До внесення вказаних змін у розділ XVII Особливої частини КК України в законі про кримінальну відповідальність згідно з даним розділом були визначені такі спеціальні суб\'єкти: службова особа, працівник правоохоронного органу, службова особа правоохоронного органу, а також особа, що займає відповідальне становище та особа, що займає особливо відповідальне становище як кваліфікуюча та особливо кваліфікуюча ознака одержання хабара.

Натомість у новій редакції розділу XVII КК України доповнено перелік спеціальних суб\'єктів такими особами: службова особа юридичної особи приватного права; аудитор, нотаріус, оцінювач, інша особа, яка не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування, але здійснює професійну діяльність, пов\'язану з наданням публічних послуг, у тому числі послуг експерта, арбітражного керуючого, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, третейського судді (під час виконання цих функцій).

До внесення відповідних змін службові особи юридичних осіб приватного права як суб\'єкти злочинів були віднесені до службових осіб, оскільки відповідно до раніше чинного визначення службовими особами визнавались особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов\'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов\'язків, або виконують такі обов\'язки за спеціальними повноваженнями (курсив мій — Д.Г.).

Відтак, на підставі чинного КК України можна виокремити такі різновиди спеціальних суб’єктів злочинів у сфері службової та іншої професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг: а) службова особа державних органів та органів місцевого самоврядування, державних чи комунальних підприємств та прирівняних до них юридичних осіб; б) службова особа юридичної особи приватного права; в) особи, які здійснюють іншу професійну діяльність, пов\'язану з наданням публічних послуг, перелік яких у законі не є вичерпним, однак міститься вказівка, зокрема на таких суб\'єктів: аудитор, нотаріус, оцінювач, експерт, арбітражний керуючий, незалежний посередник, член трудового арбітражу, третейський суддя (під час виконання цих функцій).

Встановлення відповідальності за посягання, що вчиняються вказаними суб\'єктами у різних статтях КК України, свідчить про диференціацію кримінальної відповідальності за злочини, що вчиняються у службовій сфері (державні органи, органи місцевого самоврядування), у сфері діяльності юридичних осіб приватного права, у сфері іншої професійної діяльності, пов\'язаної з наданням публічних послуг.

Таким чином, в межах одного розділу КК України можна виокремити три групи злочинів, які відрізняються суб\'єктом вчинення злочину та сферою діяльності, при здійсненні якої може бути вчинено відповідне посягання.

Диференціація відповідальності залежно від суб\'єкта обумовила появу аналогічних за об\'єктивною стороною посягань, які відрізняються лише суб\'єктом, в діях якого виявляється така об\'єктивна сторона. Наприклад, стаття 364 КК України «Зловживання владою або службовим становищем», стаття 364-1 КК України «Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми», стаття 365-2 КК України «Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги». Диференційованою є кримінальна відповідальність і за перевищення влади або службових повноважень − стаття 365 КК України «Перевищення влади або службових повноважень», стаття 365-1 КК України «Перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми».

У контексті питання про використане законодавцем поняття публічних послуг слід звернути увагу на те, що, на думку М.І. Хавронюка, не є чітким перелік суб’єктів корупційних правопорушень; зокрема, із підпункту «б» п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», як і з інших актів законодавства, неясно, що слід розуміти під публічними послугами, в якому співвідношенні вони перебувають з державними послугами, згаданими у ст. ст. 13 і 14 цього Закону, а також із муніципальними послугами, адміністративним послугами і послугами взагалі [207].

І.В. Венидиктова визначає публічну послугу як чітко врегульовану законодавством суспільно значущу діяльність, для якої характерним є добровільний інтерес споживача послуги та індивідуальний характер її надання будь-якій особі, яка має на це право або звертається за реалізацією своїх прав, свобод і законних інтересів, на рівних підставах безоплатно або в межах цін, визначених державою. Крім державних та муніципальних послуг, до публічних послуг належать соціальні послуги [43, с. 90].

Заслуговує на увагу думка Н.Ю. Худякової, яка зазначає, що не зовсім ясним є питання про те, з якої саме позиції виходить закон, виділяючи (виокремлюючи) такий різновид спеціального суб’єкта злочину, як «особи, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг». Між тим в основу вирішення цього питання можуть бути покладені різні критерії, і публічними можуть вважатися послуги, виходячи з того: а) що вони є загальнодоступними і тому надаються на звернення будь-якої особи; б) що правом надання таких послуг осіб, які здійснюють певну професійну діяльність, наділяють органи держави чи місцевого самоврядування; в) що такі послуги, на відміну від суто професійних, мають юридично значущий характер, оскільки підтверджують чи посвідчують певні події, явища або факти, які породжують чи здатні породити наслідки правового характеру; г) що при наданні таких послуг зазначені особи також здійснюють організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, але не належать при цьому до службових осіб чи найманих працівників юридичних осіб публічного і приватного права [208, с. 431]. Вважаємо, що критерій визначення публічних послуг - юридично значущий характер публічних послуг - не надає можливості однозначно встановити перелік таких службових осіб, що не виключає застосування до таких випадків аналогії закону про кримінальну відповідальність, що є неприпустимим. Зазначимо, що джерелом будь-яких теоретико-правових побудов слугує, як правило, реальна правова ситуація, а сама ця побудова виникає в процесі інтелектуальної діяльності суб’єкта, юридична конструкція за своєю природою є результатом їх синтезу. В процесі свого подальшого розвитку юридична конструкція, по суті, перетворюється в ідеальну типізовану модель правового регулювання, зовнішньою формою актуалізації якої є норми права. Вона надає чіткості і визначеності нормативній регламентації суспільних відносин [80, с. 361]. Тому, вважаємо, що введення «нових» службових осіб у законодавство про кримінальну відповідальність повинно супроводжуватися чітким визначенням та конкретизацією меж їх відповідальності. Окрім цього, наявні й інші проблемні питання.

Так, Т. Коханюк зазначає, що потребують тлумачення такі поняття як юридична особа приватного права, аудитор, нотаріус, експерт, оцінювач, третейський суддя, незалежний посередник, член трудового арбітражу та ін. [104, с. 357] Ми погоджуємося з думкою Т. Коханюк та вважаємо, що потребують аналізу та чіткого тлумачення низка інших спеціальних суб’єктів. В контексті аналізу статті 368-4 КК України, слід зазначити, що при визначенні спеціальних суб\'єктів у даній нормі порушено принципи побудови кримінальної норми, а саме принцип правової визначеності, тобто принцип, що передбачає чіткість, передбачуваність та зрозумілість національного законодавства [186, с. 15-20]. Порушення цього принципу, на мою думку, виявляється у нечіткому та невизначеному переліку спеціальних суб\'єктів даного злочину із використанням таких понять: «інша особа, яка не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування, але здійснює професійну діяльність, пов\'язану з наданням публічних послуг»; «незалежний посередник». Крім того, закон не дає визначення понять, з якими пов\'язане притягнення особи до кримінальної відповідальності за вказаний злочин: «професійна діяльність», «публічні послуги».

Жодний чинний нормативно-правовий акт не містить визначення поняття «професійна діяльність». В свою чергу, в п. 14.1.226 Податкового кодексу України є визначення «незалежна професійна діяльність», яка сформульована як участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній, викладацькій діяльності, діяльності лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів та архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою — підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Безперечно, Податковий кодекс України несе в собі іншу мету, аніж кодекс кримінальний, однак він є єдиним нормативно-правовим актом, який певною мірою дає роз’яснення поняття, що введено у КК України у зв\'язку з відповідними змінами. Цей приклад яскраво демонструє невирішені та проблемні питання встановлення ознак таких спеціальних суб’єктів у правозастосуванні у галузі кримінального права.

Вважаємо, що із введенням у КК України таких різновидів конкретно-спеціальних суб’єктів як «особи, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг», необхідно чітко встановити їх легальні поняття у законодавстві України та досягти належного рівня чіткості тлумачення понять таких суб’єктів до такого якісного рівня, щоб будь-яка особа самостійно або за допомогою фахівця у галузі права була спроможна уяснити такі поняття як «професійна діяльність», «публічні послуги» таких суб’єктів, а також коло таких суб’єктів за законодавством України. Проблема тут полягає у тому, що кримінальне право закріпило бланкетні ознаки таких спеціальних суб’єктів, визначення та сфера дії яких у галузевих нормативно-правових актах в багатьох випадках не вирізняється чіткими параметрами, що автоматично переноситься і у відповідні кримінально-правові норми.

Наголошуємо, що для належного кримінального-правового захисту державного та комунального майна, що перебувають у статутному капіталі підприємств з приватним капіталом, вважаємо за необхідне розширити коло службових осіб, що відносяться до підвиду службових осіб, відповідальність яких обмежена ст.ст. 364, 365, 368, 368-2, 369 К України та пропонуємо викласти абзац 2 примітки 1 до ст. 364 КК України у такій редакції: «Для цілей статей 364, 365, 368, 368-2, 369 цього Кодексу до державних та комунальних підприємств прирівнюються юридичні особи, у статутному фонді яких є державна чи комунальна частка».

Таким чином, аналіз розділу XVII Особливої частини КК України дозволив запропонувати класифікацію спеціальних суб’єктів, визначених у цьому розділі. У той же час, проведене дослідження дозволяє констатувати, що введення суб’єктів злочинів із використанням таких понять як «професійна діяльність» та «інші особи, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг» призвело до неможливості окреслення вичерпного кола осіб, які можуть бути визнані спеціальними суб’єктами окремих злочинів у сфері службової діяльності. Такі законодавчі формулювання суперечать принципу законності, який встановлює, що норма кримінального закону повинна бути максимально чіткою, унеможливлювати як розширене тлумачення, так і будь-яке застосування за аналогією.

Враховуючи викладене, вважаємо, що усунення такого недоліку є можливим при використанні одного із таких двох напрямів вдосконалення закону про кримінальну відповідальність: 1) надання легальної дефініції «інша особа, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з надання публічних послуг»; 2) виключення цього поняття із статей КК України, в яких воно використовується.

Наприкінці розгляду даного питання слід звернутись до проблеми юридичної особи як суб’єкта службових злочинів, яка викликана і останніми змінами у кримінальному законодавстві. Саме аналізовані нами у дисертації злочини вчені включають до переліку тих, вчинення яких має стати підставою для притягнення до кримінальної відповідальності юридичної особи [58, с. 219]. Мова йде про Закон України від 23.05.2013 № 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб».

У зв’язку з цим у юридичній науці відповідно триває дискусія щодо визнання юридичної особи суб’єктом кримінальної відповідальності, а не суб’єктом злочину.

Проаналізувавши різні концепції колективної (корпоративної) кримінальної відповідальності, російські наковці дійшли висновку про те, що в теорію кримінального права необхідно ввести нову категорію − колективний суб\'єкт злочину (кримінальної відповідальності). Не можемо погодитись із такою позицією, як і з тим, що у цілому осіб (фізичних і юридичних), які вчинили злочини і підлягають кримінальній відповідальності, належить іменувати суб\'єктами злочину (кримінальної відповідальності) [16, с. 94]. По-перше, поняття суб’єкта злочину має чітке визначення і конститутивні ознаки, закріплені в кримінальному законі. Поняття суб’єкту кримінальної відповідальності законодавчо не визначено, тому, доки не буде диференційовано їх зміст, не можна вводити таку новелу. Погоджуємось із П.С. Берзіним, В. О. Гацелюком у тому, що надання юридичній особі статусу суб’єкта злочину суперечить принципам винної та особистої відповідальності, окрім того неможливим є встановлення юридичного факту «вчинення юридичної особою діяння» у кримінально-правовому сенсі, а з огляду на неможливість визначення змісту свідомості юридичної особи безглуздим є й застосування до неї покарання в контексті його цілей, визначених кримінальним законом [34, с. 28]. Недостатньо аргументованою та продуманою вважаємо позицію В.С. Сотніченка щодо нетотожності суб’єкта злочину та кримінальної відповідальності, аргументацію доцільності визнання юридичної особи суб’єктом відповідальності, а також позицію про включення до КК України окремого розділу, присвяченого юридичній особі як суб’єкту кримінальної відповідальності «Розділ XV-1 «Особливості кримінальної відповідальності юридичних осіб» [182, с. 5]. Такі кардинальні пропозиції без системного аналізу усього кримінального законодавства виглядають передчасними і продовжують негативну тенденцію вітчизняної законодавчої політики – хаотичне та безсистемне внесення змін до кримінального закону України, особливо у сфері протидії корупції. Недопустимими є зміни законодавства про кримінальну відповідальність, які не враховують системний характер кримінального права і тим самим порушують його логічні засади, що, зрештою, порушує принцип узгодженості його норм. На наш погляд, відмова від усталених понять та перенесення до КК положень міжнародних конвенцій потребує системних і всеохоплюючих наукових досліджень. І тому пропоновані автором зміни неможливі без одночасного перегляду норм багатьох інших інститутів кримінального права. Насамперед, постає питання внесення змін до розділу ІV «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)», а також до статті 2 КК України «Підстава кримінальної відповідальності» тощо. Адже кримінальне право становить собою цілісну систему юридичних норм, окремі структурні утворення якої пов\'язані між собою. Проблеми запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб у вітчизняне кримінальне законодавство зумовлені її співвідношенням з основними принципами кримінального права, кримінально-правовим статусом суб’єкта злочину, причинно-наслідковим зв’язком, поняттям вини, поняттям та видами покарань тощо [58, с. 219]. Тому внесення кардинальних змін шляхом створення нового розділу КК України без відповідних змін в інших розділах кримінального закону, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права України, не є прийнятним.

Питання кваліфікації співучасті із спеціальним суб’єктом, який вирізняється додатковими ознаками залежить від конкретних особливостей усіх обов’язкових елементів складів злочинів, що і визначає, за результатами вивчення таких особливостей складу злочину, питання про вибір конкретної кримінально-правової норми для кожного із співучасників. Особливі ознаки суб’єкта злочину мають важливе кримінально-правове значення, оскільки надають можливість визнати особу суб’єктом відповідного злочину, та є специфічними і необхідними умовами для притягнення такої особи до кримінальної відповідальності.

Класифікація спеціальних суб’єктів має істотну практичну мету з огляду на те, що критерії, які покладені в її основу можуть бути використані для відмежування одних спеціальних суб’єктів від інших. Доповнення КК України статтями, які обумовили диференціацію кримінальної відповідальності для службових осіб, службових осіб юридичних осіб приватного права, а також осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, призвело фактично до появи нового класифікаційного критерію та нових видів спеціальних суб’єктів злочинів. Це у свою чергу має враховуватись при вирішенні питань, пов’язаних із оцінкою співучасті загального та спеціального суб’єктів при вчиненні злочинів.

<< | >>
Источник: ГОРБАЧОВ Дмитро Миколайович. СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНАХ ІЗ СПЕЦІАЛЬНИМ СУБ’ЄКТОМ (НА ПРИКЛАДІ ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ПОВ'ЯЗАНОЇ З НАДАННЯМ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ–2014. 2014

Скачать оригинал источника

Еще по теме 1.2 Значення класифікації спеціальних суб’єктів злочину у кримінальному праві України:

  1. 2.3. Спеціально-юридичні гарантії права громадян на екологічну безпеку в Україні
  2. Основні класифікації інформації, що мають значення для розвитку наукових основ інформаційно-довідкового забезпечення розслідування
  3. Об’єкти криміналістичних обліків. Поняття та класифікація
  4. Основи класифікації криміналістичних обліків
  5. Загальна характеристика злочинів, вчинених на релігійному ґрунті або пов’язаних з релігією, у теорії кримінального права та законодавстві про кримінальну відповідальність
  6. 2.1 Поняття пенсії державного службовця і її класифікація
  7. 1.2 Значення класифікації спеціальних суб’єктів злочину у кримінальному праві України
  8. 1.3 Об\'єктивні ознаки окремих злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг
  9. 1.4 Загальні та спеціальні ознаки спеціального суб’єкта злочинів у сфері службової та іншої професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг
  10. Сучасний стан наукової розробки кримінально-виконавчих засад забезпечення виконання покарань у виді позбавлення волі
  11. Поняття та класифікація раніше судимих осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі
  12. Фактична помилка за кримінальним правом окремих іноземних держав
  13. 1.2 Значення класифікації спеціальних суб’єктів злочину у кримінальному праві України
  14. 1.4 Загальні та спеціальні ознаки спеціального суб’єкта злочинів у сфері службової та іншої професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг
  15. 1.1 Становлення та розвиток норм про відповідальність виконавця злочину в пам’ятках кримінального права України
  16. Юридичні особи країн Європейського Союзу як суб’єкти адміністративної відповідальності
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -