Аналіз основних недоліків існуючої методології в сфері фінансової безпеки суб’єктів підприємництва

Аналіз теоретичних аспектів формування фінансової безпеки суб’єктів підприємництва, проведений нами в першому розділі, показав, що систему фінансової безпеки суб’єктів підприємництва можна сформувати, використовуючи поточні можливості економічної науки.

відсутність сучасних та адаптованих до умов української економіки методів прогнозування настання кризових явищ на суб’єктах підприємництва;

недосконалість системи нормативних значень коефіцієнтів;

недостатньо досліджені питання циклічності розвитку суб’єктів підприємництва і залежності кризових явищ від них;

нерозвиненість знань у сфері людського фактора як основи забезпечення фінансової безпеки.

Одним з найбільш серйозних недоліків у здійсненні діагностики фінансової безпеки є відсутність достовірних методик прогнозування ймовірності настання криз та можливого банкрутства суб’єкта підприємництва. Дійсно, на сьогоднішній день існують цілий ряд методик прогнозування криз та банкрутства, але проблемою є те, що більшість з них розроблялася для західних підприємств, до того ж досить давно.

Проаналізуємо ключові недоліки основних моделей прогнозування настання кризи та банкрутства суб’єктів підприємництва. Почнемо з п’ятифакторної моделі Альтмана. Слід зазначити, що оскільки мак- ро- і мікроекономічні умови в сучасній Україні і США 60-х років ХХ ст. зовсім різні, то і коефіцієнти в регресійній моделі будуть іншими (навіть якщо вважати, що використання даної моделі доцільне), що означає неможливість її використання в класичному виді для під - приємств України.

Крім того, ряд питань викликає і підбір базових коефіцієнтів. В основу цієї моделі покладений рівень рентабельності суб’єкта підприємництва. Для країн з розвиненою економікою, дійсно, рівень рентабельності є визначальним орієнтиром і свого роду індикатором фінансового стану фірми, що виправдовує винесення його на перше місце серед факторів, які визначають ймовірність банкрутства.

Українськими суб’єктами підприємництва прибуток дотепер використовується для мінімізації податкових платежів, тобто даний показник намагаються звести до нуля чи взагалі до негативної області. Отже, фінансово стійке і достатньо ефективне підприємство, але без прибутку в балансі, може бути визнане потенційним банкрутом за методикою Альтмана.

Для того, щоб перевірити наше припущення, проведемо аналіз ряду українських підприємств з різних галузей народного господарства. Оскільки прогноз за методикою Альтмана працює в діапазоні п’яти років, ми аналізували фінансову звітність 17 підприємств за станом на 2000 рік, щоб можна було з повною впевненістю говорити про значущість результатів. Всі відібрані нами підприємства функціонують і на сьогодні.

Для практичних розрахунків, зважаючи на відсутність певних початкових даних, скористаємося модифікованою моделлю Альтмана.

Згідно з модифікацією:

Z = 1,2 • Коб + 3,3 -Кр + 0,6-Кп + 1,0 • Кот,              (1.5)

де Коб - відношення власного оборотного капіталу до загальної суми активів;

Кр - відношення балансового прибутку до загальної суми активів;

Кп - відношення загальної суми активів до залученого капіталу;

Кот - відношення виручки до загальної суми активів.

За цією версією моделі Альтмана другий показник класичної моделі прийнятий рівним нулю. Це пояснюється тим, що діяльність наших підприємств як акціонерних ще недостатньо розвинена. Змінений і четвертий показник, який розраховується як відношення активів до величини позикових коштів, у зв’язку з відсутністю в Україні інформації про ринкову вартість акцій.

Розрахувавши коефіцієнти і проаналізувавши дані, отримали такі результати (табл. 1.6).

Значний, якщо не вирішальний, вплив на результативний показник надає рентабельність, що, загалом, і так виходило з коефіцієнтів моделі. Наявність негативної рентабельності практично гарантує (за моделлю Альтмана) майбутнє банкрутство.

З 17 аналізованих підприємств 10 (60 %) мають високу ймовірність банкрутства, 5 (29 %) - низьку і 2 (11%) середню. І це при тому, що на сьогодні всі ці підприємства продовжують працювати, ні на одному з них не ініціювалася процедура банкрутства. Тобто, модель фактично спрацювала на 30 зі 100 % можливих, оскільки за п’ятифакторною моделлю Альтмана прогноз банкрутства в перспективі одного року можна установити з точністю 95 %. Отже, необхідно перерахувати коефіцієнти у рівнянні регресії, а можливо, сам підбір коефіцієнтів в принципі неправильний і не працюватиме в умовах сучасної української економіки. Таким чином, використання п’ятифакторної моделі Альтмана, навіть модифікованої до фінансової звітності українських підприємств, недоцільне і з великою часткою ймовірності дасть хибну відповідь.

На нашу думку, недоліки, характерні для моделі Альтмана, розповсюджуються і на інші західні кількісні методики прогнозування настання криз і банкрутства суб’єктів підприємництва. Таким чином, доходимо до висновку, що західні методики не можуть без істотних доопрацювань застосовуватись на підприємствах України, оскільки в їх основі лежать помилкові (для сучасних українських умов) передумови. Отже, необхідно розробити такі методики прогнозування криз та настання банкрутства суб’єктів підприємництва, які б працювали в наших умовах.

Таблиця 1.6

Прогнозування банкрутства українських підприємств за допомогою 5-факторної моделі Альтмана

У першому розділі ми зауважували, що ряд вчених пропонують використовувати R-модель як альтернативу до моделі Альтмана.

Таблиця 1.7

Прогнозування банкрутства українських підприємств за допомогою моделі R

Результати аналізу за даною методикою мало чим відрізняються від результатів, одержаних за моделлю Альтмана. І це при тому, що моделі мають різні коефіцієнти.

Аналіз досліджень українських учених, присвячених даній проблематиці, показав, що їх існує небагато. До найбільш серйозних і логічно несуперечливих ми б віднесли дискримінаційну модель інтегральної оцінки фінансового стану підприємства, розроблену О. Терещенко. Дана модель побудована на основі перевірених часом алгоритмів західних учених, але на базі даних українських підприємств з урахуванням основних недоліків існуючих моделей. Проте немає чіткого уявлення про базу аналізу при побудові даної моделі, використовувалися дані великих підприємств чи дрібних, крім того, немає даних за рядом показників моделі, зокрема коефіцієнта детермінації, без якого складно оцінити достовірність моделі. Втім, хочеться ще раз відзначити, що дана модель найбільше відповідає українським умовам порівняно з іншими моделями з погляду економічної логіки.

Отже, можемо відзначити, що, незважаючи на важливість проблеми, фінансові аналітики в Україні на сьогодні фактично не мають у розпорядженні інструментів прогнозування криз та банкрутства.

Таким чином, необхідні вітчизняні розробки, присвячені прогнозуванню настання криз та банкрутства підприємств. Головною проблемою, з якою, як нам здається, зіткнуться дослідники, буде база для аналізу, оскільки сам алгоритм розрахунку і побудови моделі цілком можна запозичити у західних дослідників.

Ще одним істотним недоліком знань у сфері фінансового аналізу є недосконалість методології в області коефіцієнтного аналізу фінансового стану підприємства, як відправної точки, свого роду базису для формування моделей, інтегральних оцінок тощо.

Основні недоліки зосереджені не в самому розрахунку коефіцієнтів, формули показували свою ефективність у різні періоди часу в різних країнах, а головне, є логічно й економічно обґрунтованими в нормативно закріплених орієнтирах для них. Отже, існують певні межі, перебування в яких того чи іншого коефіцієнта вважається нормою для суб’єкта підприємництва, однак дані нормативи розраховувалися для країн з розвиненою ринковою економікою, а в умовах України їх використання є недостатньо аргументованим. Крім того, не враховуються галузеві особливості, що можуть просто кардинально змінювати оцінку того самого фінансового коефіцієнта залежно від того, в якій галузі народного господарства функціонує суб’єкт підприємництва.

На наш погляд, принаймні у досить мінливих економічних умовах України, нормативи коефіцієнтів повинні переглядатися (скажімо, раз у п’ять років), доки економіка й економічні умови не стабілізуються.

Отже, важливим завданням, на нашу думку, є уточнення нормативів за ключовими коефіцієнтами фінансового аналізу, а також розробка нормативів за окремими видами економічної діяльності сфери матеріального виробництва.

Характеризуючи якісні підходи, відзначимо, що важелі та методи забезпечення фінансової безпеки суб’єктів підприємництва варто використовувати з поправками на кризове середовище суб’єкта та його кри - тичні ризики. Однак на сьогоднішній день ідеї дворівневого кризового середовища ще недостатньо розвинені.

Важливим напрямом розвитку якісних методів діагностики як скла - дової частини фінансової безпеки є теорія життєвого циклу суб’єктів підприємництва. Оскільки вплив на організацію тих самих факторів на різних стадіях її життєвого циклу є різним, дуже важливо знати, на якій з них підприємство перебуває в теперішній момент і до якої рухається.

Кожній з фаз циклу (криза або спад, депресія або стагнація, підйом або бум, зрілість та зародження) відповідають певні особливості стану фінансово-економічної системи суб’єкта підприємництва. Знаючи стадію життєвого циклу, аналітик вже має інформацію про цілий ряд типо - вих критичних ризиків, з якими стикаються підприємства на даній фазі свого життєвого циклу.

Характерною рисою ринкової економіки є те, що кризові ситуації виникають на всіх стадіях життєвого циклу суб’єкта підприємництва. Якщо організація своєчасно не реагує на вимоги різних стадій життєвого циклу, то справа буде неухильно наближатися до спаду ділової активності, втрати фінансової рівноваги і стабільного стану, і як наслідок, банкрутства [86].

Таким чином, необхідно поглибити знання про цикли, їх причини і пошук ефективних методів та засобів для мінімізації їх негативних наслідків, розробити набори типових критичних ризиків, характерних для тієї чи іншої стадії життєвого циклу.

Недостатньо висвітленими є також питання контролю за реалізацією заходів щодо забезпечення фінансової безпеки. Відсутні чіткі критерії оцінки ефективності заходів. На думку багатьох фахівців, саме ця сфера знань є однією з найбільш проблемних у комплексі дій щодо забезпечення фінансової безпеки.

Мабуть, найбільш важливою складовою в діяльності суб’єктів підприємництва, є трудові ресурси. Саме людський потенціал у кінцевому підсумку визначає успішність фірми. Особливу роль він відіграє при виникненні кризових ситуацій. Людський фактор є вирішальним у процесі формування системи фінансової безпеки. До речі, теоретична база ролі і місця людського фактора в системі фінансової безпеки розроблена недостатньо. І це при тому, що проблемі управління персоналом надається ключове значення в теорії і практиці закордонного менеджменту. Саме цей напрямок є фундаментом успіхів фірми у всіх інших аспектах управління [62, с. 168].

Стосовно ролі людського фактора при формуванні системи фінансової безпеки підприємства, то слід зазначити, що в кожен окремий момент часу фірма прагне досягнути стану фінансово-економічної рівноваги. Оскільки постійно змінюється зовнішнє середовище підприємства, змінюється і якість рівноважного стану, а отже, повинне змінюватись і внутрішнє середовище. На думку І. Ансоффа, управління процесом змін через зміну поводження працівників є найважливішим заходом для приведення потенціалу організації до відповідності із зовнішнім середовищем [10, с. 25].

Враховуючи специфіку нашого дослідження, проблеми, пов’язані з людським фактором, можуть бути такими:

головною проблемою, звичайно ж, є недостатньо ефективна діяльність суб’єкта підприємництва, як наслідок, його неконкурентноз- датність і виникнення різного роду проблем, що можуть спричинити втрату фінансової стабільності. При цьому саме персонал і його дії багато в чому визначають ефективність роботи організації;

часто першими кроками в подоланні кризи є звільнення працівників, припинення виплат додаткових винагород, а часом навіть і основних. Фактично роль людського фактора зводиться в кращому випадку до нуля, а часом і, навпаки, ще сильніше погіршує ситуацію;

• працівники, що не відчувають відповідальності за фірму, з появою загрози кризи звільняються, а частіше переходять до конкурентів із усіма наслідками, що з цього випливають, для суб’єкта підприємництва. У результаті підприємство залишається фактично беззбройним перед поточними і майбутніми проблемами, водночас як конкуренти підсилюють свої позиції.

Впливу персоналу на ефективність роботи підприємства приділялася значна увага в роботах класиків економічної думки [10; 179; 216 та ін.], водночас поточні теоретичні розробки в сфері фінансової безпеки багато в чому обходять цю проблему. Тому ми вважаємо, що необхідно більш детально проаналізувати деякі аспекти ролі людського фактора в забезпеченні фінансової безпеки підприємства.

Таким чином, найбільш актуальними, на наш погляд, проблемами, що заважають формуванню та ефективній дії системи фінансової безпеки суб’єктів підприємництва, на сьогоднішній день є відсутність сучасних та адаптованих до умов української економіки методів прогнозування настання кризових явищ на суб’єктах підприємництва, недосконалість системи нормативних значень коефіцієнтів, недостатньо досліджені питання циклічності розвитку суб’єктів підприємництва і залежності кризових явищ від них, нерозвиненість знань в області людського фактора як основи забезпечення фінансової безпеки. Їх вирішення дозволить сформувати ефективну систему фінансової безпеки підприємства та створить передумови для стабільного і безкризового існування суб’єктів господарювання.