<<
>>

Основні інструменти забезпечення фінансової безпеки банків

Питання інструментарію забезпечення фінансової безпеки банків є недостатньо вивченим у сучасній економічній науці. Тобто, на даний момент немає єдиного переліку внутрішніх і зовнішніх інструментів фінансової безпеки, а наявні роботи розглядають лише окремі аспекти фінансової безпеки банку.

Проводяться дослідження фінансової стабільності банківських установ, аналізуються різні аспекти вдосконалення фінансового менеджменту, є велика кількість робіт, що досліджують питання ліквідності й банківських ризиків, але все це лише окремі частини єдиної картини. У той же час не вистачає досліджень, що дозволяють сформувати цілісне бачення інструментарію забезпечення фінансової безпеки банку.

Насамперед необхідно зробити акцент на розмежуванні методів звичайного й антикризового управління, оскільки управління нормально функціонуючим банком і банком, який має фінансові труднощі, безумовно, відрізняється. Втім, із цього не випливає, що змінюється перелік доступних інструментів, але подібний розподіл дозволяє використовувати наявні розробки в сфері фінансового менеджменту, а також фінансової стабільності банківських установ.

Аналіз існуючих публікацій показав, що всі методи й інструменти, які можуть бути використані для забезпечення фінансової безпеки банку, можуть бути поділені на дві великі групи: внутрішні й зовнішні. Даний розподіл базується на двох передумовах. З одного боку, банк, як і будь-який інший господарюючий суб’єкт, має економічну самостійність і, отже, він може сам вживати певних заходів, спрямованих на досягнення фінансової безпеки. З іншого боку, його діяльність підлягає втручанню з боку держави, в якої є свої інструменти впливу на стан банківських установ.

Розглянемо наявні у банків внутрішні інструменти й методи забезпечення фінансової безпеки. Для цього скористаємося насамперед матеріалами досліджень фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент банку має цілий ряд особливостей, обумовлених самою природою банківської діяльності. На відміну від підприємств, які займаються виробництвом товарів та послуг, торгівлею, банки є фінансово-кредитними установами, а основне поле їх діяльності - це робота на фінансових ринках. Отже, фінансові операції є основою діяльності банків.

Виходячи із цього управління фінансами банку являє собою, з одного боку, управління його операціями, а з іншого - це взаємозалежний процес, в якому виділяють управління ліквідністю, частина управління фінансовими ризиками, управління прибутковістю й ефективністю виконання окремих видів банківських операцій.

Як система економічного управління фінансовий менеджмент - це сукупність організаційно-структурної підсистеми (об’єкта й суб’єкта управління), функціональної підсистеми (інструменти управління) та підсистеми забезпечення [248].

Об’єктами управління є безпосередньо банк із усіма аспектами його фінансової діяльності, включаючи капітал, залучені й позикові ресурси, активи, фінансовий інструментарій, ліквідність і платоспроможність, банківські продукти й операції, фінансові результати й податки.

Суб’єктами управління можна визначити відповідальну особу або групу осіб, які мають право ухвалювати рішення й відповідають за ефективність процесу управління банківською установою.

Окремо виділяють блок забезпечення процесу управління фінансами. До його складу входять такі підсистеми:

нормативне забезпечення, яке підрозділяється на зовнішнє (закони, постанови, накази та ін.) та внутрішнє (інструкції, методичні вказівки, нормативи, норми, які розробляються банком і регулюють його фінансову діяльність);

інформаційне забезпечення (економічна, комерційна, фінансова й інша звітність);

технологічне забезпечення;

кадрове забезпечення.

Стосовно інструментів управління банком, то, на думку більшості авторів, інструментами є функції фінансового менеджменту [133; 167; 248].

Відповідно до процесного підходу виділяються чотири взаємозалежні функції: 1) фінансове планування; 2) фінансовий аналіз;

фінансове регулювання; 4) фінансовий контроль.

Функціональну модель фінансового менеджменту банку можна подати у вигляді такої схеми (рис. 2.4).

Інструменти фінансового менеджменту в банку

Рис. 2.4. Інструменти фінансового менеджменту в банку

Схема, подана на рис. 1.5, є стандартною і наводиться в більшості підручників з фінансового менеджменту. Але ряд авторів (наприклад, О.М. Колодізєв, О.С. Любунь виділяють такі види контролю: попередній, поточний та наступний. Подібний розподіл достатньо логічний й базується на загальноприйнятому переліку форм фінансового контролю. Однак дані форми контролю використовуються, як правило, на рівні державних фінансів, тому при розгляді банку більш правильно використовувати поняття стратегічного, поточного та оперативного контролю.

Розглянемо докладніше сутність кожного інструмента.

Фінансове планування - це управління процесами створення, розподілу й використання фінансових ресурсів банку, яке реалізується за допомогою розробки фінансових планів [248]. Воно базується на стратегічному плані банку (визначення місії, мети, концепції його розвитку) і на тактичному плані (бізнес-плані, що визначає конкретні заходи, необхідні для досягнення стратегічних цілей). Фінансовий план містить:

розробку фінансової моделі банку;

формування прогнозного балансу ресурсів і вкладень, розрахунок прогнозних фінансових результатів, складання плану руху капіталу, плану банківських операцій, плану розробки й впровадження нових банківських продуктів і послуг;

формування бюджету банку на рік у його видатковій і дохідній частинах;

встановлення лімітів видатків на утримання банку, визначення мінімальної маржі й прибуткової частини бюджету, розрахунок податкових платежів і обов’язкових відрахувань;

розрахунок прогнозних показників і нормативів.

Фінансовий аналіз є однією з основних функцій фінансового менеджменту. Фінансовий аналіз - це процес дослідження фінансового стану й основних результатів фінансової діяльності банку з метою виявлення резервів підвищення його ринкової вартості й забезпечення ефективного розвитку [38]. Його важливість пояснюється тим, що дані аналізу використовуються як база для інших інструментів фінансового менеджменту банку.

Основними завданнями фінансового аналізу є:

визначення показників і нормативів діяльності банку, встановлених зовнішніми регулювальними органами;

визначення й аналіз показників, які характеризують процес управління активами й зобов’язаннями банку в цілому й управління окремими видами його активних операцій з урахуванням забезпечення ліквідності вкладених у них коштів;

визначення й аналіз показників, які характеризують процес управління комісійними й торговельними операціями банку;

визначення внутрішніх показників і нормативів, що регулюють ступінь ризику (зокрема ризику ліквідності) банківських операцій;

визначення й аналіз показників прибутковості діяльності банку й ефективності процесу управління капіталом (власними коштами) банку;

визначення й аналіз показників ефективності окремих підрозділів банку й окремих видів операцій, аналіз факторів, які впливають на показники ефективності.

Наступним інструментом є управління. Це об’єктивний процес, основою якого є визначення меж, яке здійснюється за допомогою різноманітних методів і відповідних їм інструментів для досягнення певної мети, що передбачає вплив на об’єкт управління для усунення відхилень від заданих параметрів (графіків, планів, установлених норм і нормативів).

Специфіка банківської діяльності вимагає виділення в складі фінансового управління таких функцій: оперативне управління прибутковістю банку; оперативне управління фінансовими ризиками банку; оперативне управління коштами з метою підтримки необхідного рівня ліквідності.

Фінансовий контроль - система контролю, яка забезпечує концентрацію контролюючих дій на найбільш пріоритетних напрямках діяльності банку, своєчасне виявлення відхилень фактичних її результатів від передбачених бюджетами й прийняття оперативних управлінських рішень, які забезпечують нормалізацію стану банківської установи [147].

Фінансовий контроль зводиться до перевірки відповідності результатів діяльності банку заданим параметрам і включає контроль дотримання нормативів ліквідності банку; контроль дотримання лімітів і показників, установлених з обліком різноманітних фінансових ризиків; контроль виконання планових завдань, які відображають необхідні обсяги й ефективність операцій банку.

Інформаційною базою фінансового менеджменту є внутрішня інформація бухгалтерського обліку (фінансового, управлінського, статистичного), внутрішньобанківська правова й нормативна бази, зовнішня економічна інформація (фінансова, макроекономічна й статистична), правова й нормативна бази законодавчих і регулюючих органів.

Як ми вже відзначали раніше, виділяють:

оперативний контроль - це насамперед контроль виконання затверджених бюджетів;

поточний контроль - контроль поточних фінансових планів;

стратегічний контроль - контроль фінансової політики та її цільових показників [133; 167].

Фінансова безпека як економічна категорія містить у собі поняття фінансової стабільності. У цілому, як відзначає Барановський, фінансова стабільність комерційного банку є важливою умовою забезпечення його фінансової безпеки [26].

У роботах, присвячених даному питанню, автори також розділяють методи забезпечення фінансової стабільності на внутрішні й зовнішні. Наприклад, Л.А. Клюско пише, що внутрішні методи забезпечення фінансової стабільності можуть бути розділені на регулюючі (управління активами й пасивами; оптимізація ресурсів; диверсифікація діяльності; оптимізація організаційно-функціональної структури банку) і стабілізуючі (капіталізація банку; формування страхових резервів; ефективність менеджменту; підвищення прибутковості; зниження рівня ризиків та ін.) [127]. Недоліком даного варіанта розподілу є те, що він повністю ігнорує інструменти фінансового менеджменту.

Ще однією важливою групою інструментів забезпечення фінансової безпеки банків є зовнішні інструменти, до яких можна віднести:

банківське регулювання;

банківський нагляд;

банківський контроль [266].

Інший підхід до класифікації зовнішніх інструментів впливу на банки й банківську систему пропонує Л.А. Клюско, яка, як і у випадку із внутрішніми інструментами, пропонує розділяти їх на дві групи:

регулюючі;

стабілізуючі.

Група регулюючих факторів містить у собі такі інструменти:

грошово-кредитні;

правові;

економічні (нормативні й податкові).

Стабілізуючі фактори складаються з:

адміністративних методів, що містять у собі реєстрацію й ліцензування, а також методи впливу на банки;

звітності банків і оцінки їх діяльності;

реорганізації й реструктуризації банків [127].

Як бачимо, в даній класифікації методи перекликаються один з іншим, часто дублюючи функції один одного. Наприклад, правові регулюючі методи містять у собі реєстрацію й ліцензування із групи стабілізуючих факторів. Тому, на наш погляд, як базову класифікацію краще використовувати загальноприйняту методологію, згідно з якою основними зовнішніми інструментами впливу на банки й банківську систему є банківське регулювання, нагляд і контроль.

Проте слід зазначити, що навіть у даному підході до класифікації серед вчених немає повної згоди, оскільки деякі дослідники фактично проводять знак рівності між цими трьома групами, поєднуючи їх під одним поняттям - банківське регулювання [119; 228; 238].

На наш погляд, такий підхід є помилковим, оскільки банківське регулювання, банківський нагляд і банківський контроль - це різні види діяльності, спрямовані на виконання різних завдань, які мають одну мету - забезпечення фінансової безпеки банків і банківської системи.

Використання зовнішніх інструментів забезпечення фінансової безпеки банків спрямоване на:

створення законодавчих та інших умов, які дозволяють, з одного боку, реалізувати банкам свої економічні інтереси, а з іншого - створюють умови для недопущення перевищення певного критичного рівня ризикованості їх діяльності;

вплив на операції комерційних банків шляхом грошово-кредитного регулювання, яке, у свою чергу, впливає на обсяг і структуру грошової маси в обігу, а також на обсяг ресурсів банків;

забезпечення ефективного банківського нагляду згідно з базовими принципами Базельського комітету й чинного законодавства України шляхом інтеграції початкового контролю, безвиїзного нагляду, виїзного контролю й системного аналізу діяльності банку.

Розглянемо більш детально кожну із запропонованих нами груп зовнішніх інструментів забезпечення фінансової безпеки банків.

Одним з базових елементів впливу на фінансову безпеку банків є банківське регулювання.

Н.Ю. Єрпилева [108] розглядає банківське регулювання як “систему специфічних правил поведінки нормативного характеру, сформульованих державними органами, іншими владними структурами, а також недержавними саморегулюючими організаціями, метою яких є обмеження банківської активності й, головним чином, банківських операцій”.

На наш погляд, не зовсім коректно обмежувати банківське регулювання функціями пасивного впливу у вигляді системи правил, оскільки цілком очевидно, що дана система - лише базис для активних дій держави і його органів з недопущення кризових явищ у банківській сфері.

Н. Литвин [163] вважає, що банківське регулювання - це сукупність різноманітних методів і засобів (інструментів), за допомогою яких держава впливає на діяльність банків для реалізації цілей грошо - во-кредитної політики й здійснює нагляд (контроль) за дотриманням банками встановлених вимог.

Дане визначення в порівнянні з попереднім більш чітко описує інструментарій, але дивним є відсутність акценту на тому, що однією з головних цілей банківського регулювання є стабільність банківської системи.

Б.П. Адамик під банківським регулюванням має на увазі систему заходів, за допомогою яких центральний банк забезпечує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі [5, с. 177].

На наш погляд, визначення, запропоноване Б.П. Адамиком, найбільш повно відображає мету, суб’єктно-об’єктну орієнтацію та не накладає обмежень на заходи щодо досягнення цілей.

Відповідно до Закону України “Про Національний банк України” банківське регулювання - одна з функцій Національного банку, яка полягає у створенні системи норм, які регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Таким чином, банківське регулювання є системою заходів, за допомогою яких держава через центральний банк (або інший уповноважений орган) забезпечує стабільне й безпечне функціонування банків, попереджає дестабілізаційні процеси в банківському секторі, створюючи необхідні умови для формування достатнього рівня фінансової безпеки банків і банківської системи в цілому.

До основних завдань банківського регулювання належать:

підтримка стабільності й довіри до банківської системи шляхом забезпечення платоспроможності банківських структур, попередження системного ризику (тобто ризику того, що банкрутство одного або декількох банків спричинить кризу всієї банківської системи);

захист вкладників та інших клієнтів банківської системи від надмірного ризику збитку й інших видів шкоди, яка виникає внаслідок банкрутства, шахрайства, зловживань, маніпуляцій та інших видів посадових правопорушень із боку постачальників фінансових послуг (індивідуальний ризик);

забезпечення ефективного, надійного й результативного функціонування фінансових ринків, включаючи правильну роботу конкурентних ринкових сил (стимулювання ефективності системи).

Методи банківського регулювання, як відзначає Р. Бернд, матеріалізуються через систему заходів, які умовно розділяють на превентивні (їх можна застосовувати для попередження можливих негативних наслідків від тієї або іншої економічної ситуації) і протекційні (вони застосовуються для захисту від уже існуючих ризиків) [33, с. 135].

До превентивних заходів, зокрема, можна віднести:

вимоги щодо розміру й структури власного капіталу банку;

вимоги щодо ліквідності;

диверсифікованість банківських ризиків;

обмеження списку дозволених операцій [33].

Наприклад, в Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні [119] визначений перелік з 13 обов’язкових економічних нормативів, які поділяються на нормативи капіталу, ліквідності, ризику й відкритої валютної позиції.

До протекційних заходів належать:

створення системи гарантування вкладів;

формування банками резервів на покриття кредитних та інших ризиків;

рефінансування центральним банком комерційних банків;

допомога інших державних органів [266].

У науковій літературі передбачені й інші підходи до класифікації методів банківського регулювання. Так, О.П. Орлюк розділяє їх на економічні й адміністративні [202, с. 160-161].

Економічні методи включають нормативні (встановлення кількісних нормативів або розмірів обмежень або пільг) і коригувальні (застосування впливу для конкретної ситуації). Вони спрямовані на досягнення економічних цілей, а саме: цільового кредитування, визначення норм обов’язкових резервів та ін. [225, с. 3-4].

Суть адміністративних методів (а саме вони займають основне місце в організації банківського регулювання) може бути виражена за допомогою:

а)              установлення певного порядку дії в сфері державного керування (припис);

б) заборони певних дій (заборона);

в)              надання можливості вибору дій (жорсткий варіант дозволів, розрахований на поведінку посадових осіб, які зобов’язані вибрати один із передбачених адміністративно-правовою нормою варіантів дій у відповідних умовах);

г)              надання можливості діяти на свій розсуд (“м’який” дозвіл, який розрахований переважно на громадян); ґ) допуску за певних умов паритетного юридичного становища сторін у відношенні, яке регулюється (процесуальна рівність).

Велике значення для забезпечення ефективності банківського регулювання має правове забезпечення.

Елементами правового забезпечення банківської системи є: закони України, укази Президента України, постанови Верховної Ради, постанови Кабінету Міністрів, накази Міністерства фінансів, постанови Національного банку, статути юридичних осіб, договори між суб’єктами кредитно-грошових відносин.

Одним з найважливіших зовнішніх методів забезпечення необхід - ного рівня фінансової безпеки банків є здійснення банківського нагляду.

Відповідно до Закону України “Про Національний банк України” банківський нагляд - це система контролю й активних дій Національного банку, спрямованих на забезпечення дотримання банками й іншими фінансово-кредитними установами в процесі їх діяльності законодавства України й установлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи й захисту інтересів вкладників [238].

Головними завданнями, які стоять перед системою банківського нагляду, є:

гарантія здоров’я банківського сектора для підвищення економічного зростання країни;

захист вкладників, які розміщують свої кошти в банках. Це завдання пов’язане з підтримкою довіри громадськості до банківської системи, втрата якої зумовлює ослаблення останньої й таких макро- економічних наслідків, як скорочення грошової пропозиції, розпад системи платежів, економічна нестабільність у державі;

підвищення конкуренції в банківському секторі: банківські закони й положення повинні бути спрямовані на заохочення конкуренції й попередження монополії й дій, які перешкоджають конкуренції;

підвищення ефективності банківської справи й справедливий розподіл кредиту в економіці: банківська система повинна відповідати вимогам суспільства високою якістю фінансових послуг, які надаються за прийнятною ціною. Кошти повинні надходити в економічні сектори, які можуть використовувати їх найбільш продуктивно й ефективно.

До системи наглядової діяльності в Україні відносять кілька основних напрямків, зокрема:

державний нагляд, який здійснюється Національним банком;

внутрішній банківський контроль (внутрішній аудит), що проводиться відповідною службою банківської установи;

зовнішній аудит проводиться незалежними недержавними аудитор - ськими компаніями.

Існує кілька різних моделей здійснення нагляду за банківськими установами в процесі їх роботи. Основними моделями банківського нагляду є моделі, засновані на:

виїзному інспектуванні банків співробітниками органів банківського нагляду (така модель нагляду переважає в Італії, Франції, Японії й США);

аналізі матеріалів зовнішнього аудиту банку (на таку модель нагляду спираються у Великобританії й Німеччині);

використанні матеріалів як власного виїзного інспектування, так і зовнішнього аудиту (Канада);

встановленні твердих вимог до публічної звітності, так званої моделі “ринкової дисципліни” (ця модель нагляду в 1996 році була вперше введена в Новій Зеландії) [83].

Законодавство України виділяє два види банківського нагляду за банками:

виїзне інспектування;

безвиїзний контроль.

Завдання виїзного інспектування: оцінка адекватності капіталу, якості активів, менеджменту, рівня прибутковості й ліквідності. Інспектори при проведенні виїзного інспектування вивчають внутріш- ньобанківську документацію, проводять зустрічі з персоналом банку для того, щоб одержати більш широке уявлення про систему проведення операцій та управління. Також вони вивчають матеріали внутрішнього й зовнішнього аудиту. Узагальнюючи отриману інформацію, вони оцінюють загальний стан фінансово-кредитної установи.

Частиною функцій виїзного інспектування є обговорення виявлених проблем з керівництвом банку, оцінка шляхів їх вирішення й оцінка ступеня усвідомлення керівництвом банку певних ризиків [83].

Для того, щоб одержати динамічну картину стану банку між виїзними перевірками, органи нагляду покладаються на регулярну статистичну звітність, а також на безвиїзний нагляд і моніторинг. Так, кожний квартал банк надає розширений звіт, в якому відображає інформацію про структуру й строки погашення активів, пасивів і капіталу, а також про джерела доходів і видатків. Звіт містить у собі інформацію про проблемні й непрацюючі активи, про позабалансові операції й умовні зобов’язання.

Завдяки такому звіту, а також таким регулярним звітам, як, наприклад, звіт про керування ризиками, банківський нагляд має доступ до великого обсягу інформації, яка дозволяє проводити безперервний аналіз і моніторинг динаміки фінансового стану банку. Такий моніторинг та аналіз дозволяють органам нагляду визначити, з якими проблемами може зіткнутися дана установа в найближчому майбутньому. Також такий нагляд дозволяє бачити загальні негативні тенденції банківської системи й вжити заходів щодо запобігання кризових ситуацій

[83].

Основні (базові) принципи ефективного банківського нагляду сформулював Базельський комітет з банківського регулювання у квітні 1997 р.:

основною метою нагляду є зменшення ризику втрат для вкладників й інших кредиторів, а також підтримка довіри до фінансово-банківської системи;

органам нагляду необхідно сприяти організації ринкової дисципліни за рахунок встановлення ефективного корпоративного керівництва, а також сприяти збільшенню прозорості ринку для полегшення контролю;

для ефективного виконання своїх обов’язків співробітники нагля - дових органів повинні мати операційну незалежність, кошти й повноваження для одержання інформації як на місці, так і дистанційно, а також повноваження для застосування прийнятих ними рішень;

органи нагляду повинні повністю розуміти природу банківських операцій і контролювати, наскільки це можливо, ризики, з якими зустрічаються банки у процесі діяльності;

ефективний банківський нагляд вимагає оцінки рівня ризику окремих банків і відповідного розподілу ресурсів;

органи нагляду повинні бути впевнені в тому, що ресурси банків (включаючи статутний капітал, кваліфіковане керівництво, ефективну систему внутрішнього контролю й бухгалтерської звітності) достатні для того, щоб брати на себе той або інший ризик;

необхідним є тісне співробітництво з органами нагляду інших країн, особливо при міжнародних банківських операціях [24, с. 263].

Останньою групою зовнішніх інструментів забезпечення фінансової безпеки банків, згідно з базовою класифікацією, є банківський контроль.

Більшість економічних словників визначають зовнішній банківський контроль як контроль з боку центрального банку за діяльністю комерційних банків [241].

В.Н. Вдовін пропонує трактувати сутність поняття “банківський контроль” як систему економічних відносин, спрямованих на забезпечення надійності, безпеки, ефективності й законності банків і виконуваних ними операцій, а також на підвищення ефективності суспільного виробництва [63].

Специфіка контролю над банками й банківською діяльністю з боку держави обумовлена рядом особливостей, властивих банківському сектору, а також його ролі в безпеці країни:

банківська система опосередковує проходження платежів практично всіх економічних суб’єктів;

банківській системі властивий високий рівень системного ризику, що поширюється не тільки на саму банківську систему, але й на всю економіку країни;

банківський сектор через цілий ряд причин є одним із найбільш криміналізованих економічних сегментів;

грошові потоки, що проходять через банківські канали, підлягають контролю з боку органів фінансового контролю й правоохоронних органів.

Таким чином, від ефективності організації зовнішнього контролю над банками залежить фінансова безпека не тільки банків і банківської системи, але й національна безпека.

Усе це обумовлює різноманітність форм державного контролю за банківською діяльністю. Залежно від часу здійснення банківський контроль поділяють на попередній і наступний. Попередній контроль передує виконанню певних грошово-розрахункових операцій. Наступний контроль полягає у вивченні результатів здійснення банківських операцій [50].

Можна виділити такі напрямки банківського контролю:

контроль над веденням касових операцій на підприємствах;

контроль при проведенні кредитних операцій;

контроль при проведенні гарантійних операцій;

валютний контроль - здійснюється уповноваженими банками, що є агентами валютного контролю.

Таким чином, були розглянуті зовнішні й внутрішні методи й інструменти забезпечення фінансової безпеки банків і банківської системи в цілому. Як бачимо, є досить великий інструментарій, який дозволяє забезпечити фінансову безпеку банків. У той же час проведене дослідження показало, що наявні наукові праці в даній сфері розрізнені й розглядають лише окремі аспекти проблеми.

<< | >>
Источник: А. О. Єпіфанов, О. Л. Пластун, В. С. Домбровський та ін]. Фінансова безпека підприємств і банківських установ [Текст] : Ф59 монографія / за заг. редакцією д-ра екон. наук, проф. А. О. Єпіфанова, [А. О. Єпіфанов, О. Л. Пластун, В. С. Домбровський та ін]. - Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”,2009. - 295 с.. 2009

Еще по теме Основні інструменти забезпечення фінансової безпеки банків:

  1. ГЛОСАРІЙ
  2. Стратегії та моделі виживання вітчизняних домогосподарств в умовах кризи
  3. Розділ З ОГЛЯД ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ
  4. БАНКІВСЬКА ГАЛУЗЬ
  5. ЗМІСТ
  6. Основні складові системи фінансової безпеки суб’єктів підприємництва
  7. Основні інструменти забезпечення фінансової безпеки банків
  8. Методичні основи використання фінансових методів і важелів у системі фінансової безпеки банків
  9. Доходність фінансових активів: види та оцінка
  10. ТЕМА 18. Особливості управління фінансами компанії у випадку зміни її організаційно-правової форми
  11. 3. методичні рекомендації ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -