Оцінка сучасного стану банківської системи України в контексті рівня її безпеки

Банківська система України протягом останніх років залишалась однією з найбільш інвестиційних привабливих сфер економічної діяльності. Про це свідчать як резонансні покупки флагманів вітчизняної банківської системи (наприклад, “Укрсоцбанк”, “Аваль”, “УкрСиб- банк”), що визначило лідерство саме банківської сфери на ринку злиття і поглинань, випередивши металургійний комплекс та інші сфери матеріального виробництва, так і показники розвитку банківської системи в цілому - зростання активів, прибутків, капіталізації та інших фінансових показників діяльності.

Загальний аналіз розвитку банківської системи України за останні шість років наведений у таблиці 2.1.

Як бачимо, банківська система України перебуває на стадії зростання, що підтверджується збільшенням основних показників діяльності банків. Активи в 2006 році в порівнянні з 2005 роком зросли на 60 %. Загальний же їх обсяг за останні п’ять років збільшився практично в шість разів. В основному дане зростання активів обумовлене зростанням обсягів кредитної діяльності (сума наданих кредитів суб’єктам господарювання зросла більш ніж на 70 % за 2005-2006 роки, кредитів фізичним особам більш ніж на 130 %).

Ще одним позитивним чинником є зростання балансового капіталу банківської системи - 67,25 % за 2005-2006 роки і більш ніж у 7 разів за останні шість років, а також зростання ефективності діяльності банків, про що свідчить динаміка рентабельності активів, яка збільшилася з -0,09 % у 2000 році до 1,61 у 2006 році.

Таблиця 2.1

Основні показники розвитку банківської системи України за період з 2002 до 2007 року

Незважаючи на позитивну динаміку розвитку банківської системи України, слід зазначити ряд факторів, які викликають стурбованість перспективами її подальшого зростання. В основному, побоювання викликають не стільки кількісні характеристики показників діяльності банків, скільки рівень їх захищеності та фінансової стійкості, які становлять основу фінансової безпеки.

До таких тривожних симптомів, зокрема, можна віднести високі темпи зростання кредитування фізичних осіб, оскільки даний вид кредитування є більш ризиковим, ніж кредитування суб’єктів підприємництва. Проте банки, прагнучи збільшити ринкову частку, нехтують даним фактом.

Ще одним негативним фактором є падіння адекватності регулятивного капіталу - основного показника, який характеризує рівень захищеності банку. За останні 5 років він знизився практично на 20 %.

Той факт, що кошти фізичних осіб становлять практично 30 % від пасивів вітчизняних банків, також не можна назвати позитивним, оскільки саме фізичні особи найбільш схильні до морального ризику, а також різного роду негативних очікувань. Отже, в разі появи панічних настроїв все це може вкрай негативно позначитися на діяльності банківської системи і стати причиною банківської кризи. При цьому тенденція останніх шести років вказує на те, що дана залежність від коштів фізичних осіб тільки зростатиме (частка депозитів фізичних осіб зросла з 18 на початок 2002 року до 31 % на 01.01.2007).

Таким чином, показники, що характеризують потенційні загрози в діяльності банків (достатність капіталу, структура пасивів, динаміка окремих складових кредитного портфеля) показують, що намітилися деякі негативні тенденції, а це може знизити рівень фінансової безпеки як банківської системи в цілому, так і окремих банків.

Про те, що всілякі кризи є постійними супутниками банківських систем, свідчать дослідження міжнародних організацій.

Таким чином, навіть в умовах бурхливого зростання банкам не варто забувати про підтримку належного рівня фінансової безпеки.

Для того, щоб зробити більш обґрунтовані висновки відносно рівня фінансової безпеки українських банків, необхідно проаналізувати зміни, які відбулися за останні декілька років.

Оскільки на фінансову безпеку банків впливають як внутрішні, так і зовнішні чинники, а банківська система України є частиною еко - номічної системи нашої країни, насамперед необхідно з’ясувати, чи не є загрозою банкам саме економічне середовище, в якому вони функціонують. Для цього проведемо експрес-аналіз основних макроеко- номічних індикаторів.

Його результати наведені в таблиці 2.2.

Аналіз основних макроекономічних індикаторів розвитку країни показав, що економіка розвивається стабільно, достатньо високими темпами. За останні 5 років номінальний ВВП України зріс більш ніж в 2 рази. Рівень безробіття знизився з 9 до 8,5 %. Обсяг золотовалютних резервів збільшився майже в 5 разів.

Таблиця 2.2

Динаміка основних макроекономічних показників України за період з 2002 до 2006 року

При цьому роль банківської системи в економіці постійно зростає. На що вказує, зокрема, зростання частки банківських кредитів у ВВП (з 17,5 до 47,7 %), а також частки активів банківського сектора у ВВП (з 25 до 62,5 %).

Таким чином, незважаючи на деякі негативні тенденції (дефіцит Державного бюджету; рівень інфляції, що перевищує допустимі рівні; збільшення зовнішнього боргу держави), економіка країни знаходиться на стадії піднесення, що стимулює розвиток банківської системи. Однак настільки бурхливе зростання банківського сектора чревате втра - тою контролю над процесами, що відбуваються в ньому, тобто на даному етапі необхідна підвищена увага до питань управління ризиками, а також розробки способів їх нейтралізації.

Для того, щоб підтвердити наше припущення про те, що вже сьогодні існує цілий ряд тривожних симптомів, які вказують на потенційні проблеми в подальшому розвитку банківської системи з погляду фінансової безпеки, проведемо її аналіз із застосуванням тих індикаторів, які рекомендовані ученими-економістами.

До найважливіших індикаторів банківської системи можна віднести:

рівень капіталізації банків (частка банківського капіталу у ВВП);

адекватність регулятивного капіталу (відношення капіталу до зобов’язань і активів банків);

питома вага активів банківської системи у ВВП (свідчить про тенденції, зокрема в кредитній діяльності вітчизняних банків);

показник обсягу вкладів населення відносно ВВП (вказує на тенденції здешевлення кредитних ресурсів);

рівень монетизації економіки (характеризує динаміку середнього рівня цін на товарних ринках або рівня інфляції (розраховується як відношення обсягів грошової маси до ВВП);

рівень кредитів комерційних банків (розраховується як % від ВВП);

вартість банківських кредитів;

питома вага проблемних кредитів (характеризує кредитні ризики);

фінансова залежність національної економіки від зовнішніх джерел (частка іноземного капіталу в загальному статутному капіталі національної банківської системи характеризує залежність української економіки від іноземних інвесторів);

питома вага високоліквідних коштів в обсязі чистих активів банку (дає можливість оцінити середньостроковий рівень ліквідності) [4].

Аналіз основних індикаторів стану банківської безпеки України за період з 2000 до 2007 року наведено в таблиці 2.3.

Динаміка основних індикаторів фінансової безпеки банківського сектора України

Значення більшості показників, що характеризують рівень фінансової безпеки банківської системи України, знаходяться в допустимих межах, а також демонструють позитивні тенденції зміни. Це стосується насамперед рівня капіталізації банків, який за останні п’ять років зріс більш ніж в два рази і наблизився до рівня 8 %, а також кількісних показників динаміки зростання банківського сектора (обсягів активів, кредитного портфеля, вкладів населення), які зростають більш швидкими темпами, ніж розвивається економіка країни в цілому. Позитивним сигналом з погляду фінансової безпеки є і зменшення частки проблемних кредитів з 4,5 % в 2002 році до 1,65 % в 2006 році.

Проте динаміка окремих показників, що характеризують рівень захищеності банківської системи, є негативною. Адекватність регулятивного капіталу зменшилася з 18 до 14 %. Частка високоліквідних активів також знизилася при паралельному зростанні фінансової залежності національної економіки від зовнішніх джерел фінансування. Крім того, вартість кредитів все ще залишається достатньо високою, перевищуючи загальносвітові параметри.

Підбиваючи підсумок проведеного нами аналізу, слід зазначити, що банківський сектор розвивається дуже динамічно. Зростають як кількісні, так і якісні показники, що характеризують його діяльність. Проте вже зараз є ряд чинників, які можуть призвести до кризи в банківському секторі України.

Насамперед це стосується падіння рівня захищеності, а також негативних, з погляду фінансової безпеки, структурних змін в активах банків. У разі ігнорування даних симптомів рівень фінансової безпеки банківської системи України може опуститися до неприйнятного рівня.

Наступним етапом аналізу фінансової безпеки банків України було анкетування українських банків різних груп на предмет організації в них управління фінансовою безпекою.

Проведено анкетування близько 15 банків України, які розрізняються як за розмірами активів і капіталу, так і за напрямами діяльності. Банки представляють різні групи банківської системи України. Оскільки вибірка становила близько 10 % від усієї кількості банків, то вважаємо її за репрезентативну, а отримані результати як такі, що відповідають реальному стану справ.

Анкета, за допомогою якої здійснювалося анкетування, наведена в додатку П.

Основна проблема, яка заважала проведенню дослідження, - частина інформації, на думку респондентів, є конфіденційною. В основному це стосувалося матеріальної оцінки ризиків, зокрема того, яку суму збитків поніс банк внаслідок конкретного випадку реалізації ризику. Проте результати анкетування можна вважати достатніми для висновків про особливості управління фінансовою безпекою в банках України.

Результати анкетування були розділені нами на дві групи. Перша характеризує відношення банків України до забезпечення власної фінансової безпеки, а друга - основні загрози, з якими стикаються українські банки.

У таблиці 2.4 подано результати анкетування стосовно організації забезпечення фінансової безпеки українськими банками.

Результати дослідження організації забезпечення фінансової безпеки українськими банками

Результати анкетування показали, що банки України, особливо великі, приділяють увагу питанням забезпечення власної фінансової безпеки. Як правило, банки створюють спеціальні підрозділи або мають відповідального працівника, які займаються питаннями фінансової безпеки. 78 % банків розробили власні документи з управління фінансовою безпекою. 90 % з опитаних банків проводять діагностику фінансової безпеки, причому 55 % ведуть базу даних проявів загроз і ризиків у діяльності банку, а ще 34 % користуються індикаторами при оцінці фінансової безпеки. Всі банки мають плани забезпечення безперервності (відновлення) фінансово-господарської діяльності, хоча в основному це стосується основної діяльності й автоматизації.

Однак слід зазначити, що часом їх дії мають фрагментарний характер. Крім того, на сьогоднішній день не існує єдиної методології щодо забезпечення фінансової безпеки в банках. Все це обумовлює необхідність комплексного дослідження даної проблеми і формування єдиного методологічного комплексу щодо забезпечення фінансової безпеки.

Стосовно анкетування українських банків щодо можливих загроз у їх діяльності, то були отримані такі результати (табл. 2.5).

Вони свідчать про небажання банків визнавати наявність у їх діяльності недоліків, тому що більшість з них констатувала відсутність будь-яких випадків прояву ризиків.

Що ж до потенційних загроз, то найбільш поширеними, на думку опитаних банкірів, є економічна/фінансова криза в країні (67 % опитаних); зміни в законодавстві (45 % респондентів); протиправні дії третіх осіб (44 %); прихід нових сильних гравців на ринок банківських послуг (35 %), а також зміни в політиці та діях НБУ (30 %).

Проаналізуємо більш детально причини й фактори, що впливають на рівень фінансової безпеки банків, які описані в економічній літературі.

Насамперед почнемо з аналізу існуючих досліджень у сфері банкрутств банківських установ. Банкрутство є прямим наслідком зниження рівня фінансової безпеки комерційного банку до критичної величини. Отже, причини, що викликають банкрутства, можуть також розглядатися як основні загрози фінансовій безпеці банку.

Існує досить велика кількість досліджень, здебільшого закордонних авторів, про причини банкрутств банків. Так, на думку колективу авторів, очолюваного Є. Доланом, можна виділити три основні фундаментальні причини банкрутств банківських установ:

втрата вартості активів;

проблеми з ліквідністю;

збитки від основної діяльності [91].

Результати анкетування українських банків на предмет можливих загроз їх діяльності

Однак необхідно відзначити, що дані причини не викликають банкрутство автоматично. Насамперед вони призводять до зменшення величини власного капіталу і у той момент, коли капітал опускається нижче якогось критичного значення, банк стає нездатним виконувати свої зобов’язання.

Розглянемо докладніше дію наведених вище причин банкрутств банківських установ та їх вплив на рівень фінансової безпеки.

Першою причиною є втрата вартості активів. Найпоширеніші явища, які призводять до цього: неповернення кредитів; падіння ринкової вартості цінних паперів та інших активів, якими володіє банк; злочинні дії з боку третіх осіб, а також працівників банку. Об’єднує їх те, що банк у результаті даних подій змушений проводити згідно із правилами бухгалтерського обліку списання на суму втрат відповідної активної статті, а також зменшувати на ту ж суму пасив (власний капітал, прибуток або відповідний сформований резерв). Відповідно, втрати вартості активів спричиняють зниження капіталу банку. У крайньому випадку це закінчується банкрутством.

Видача кредитів є ризиковим процесом, і завжди існує певна ймовірність неповернення виданих коштів. Списання невеликої кількості кредитів не створює загрозу для фінансової безпеки банку, що працює прибутково. У даній ситуації втрати за окремими кредитами повністю перекриваються прибутком, отриманим банківською установою від інших позик. Також банки зобов’язані формувати резерви під кредитні операції, які можуть бути використані для покриття збитків від непогашених кредитів. І тільки тоді, коли втрати перевищують сформовані резерви, банк буде змушений скоротити власний капітал.

Однак навіть якщо банк працює прибутково й має сформовані в достатньому обсязі резерви, зростання кількості непогашених кредитів (або їх занадто висока питома вага) зменшує рівень фінансової безпеки банку. Пояснюється це тим, що подібна ситуація призводить до скорочення кредитного потенціалу банку, а отже, і зменшення його здатності генерувати дохід.

Дана загроза є досить істотною для фінансової безпеки українських банків. Вони дотепер працювали в умовах зростаючої економіки й не зустрічалися із кредитними кризами. У той же час існуючі темпи зростання видачі кредитів фізичним особам створюють серйозну небезпеку виникнення системної банківської кризи. Офіційні дані НБУ щодо обсягів кредитування банками юридичних і фізичних осіб наведено в таблиці 2.6.

Структура кредитного портфеля українських банків за період з 2001 до 2008 року

Як бачимо, темпи зростання заборгованості фізичних осіб суттєво випереджають темпи кредитування юридичних осіб. Безумовно, настільки бурхливе зростання пояснюється тим, що почали банки фактично з нуля (усього 941 млн. грн. на початок 2001 року). Однак при невисокій загальній якості банківського менеджменту, властивого вітчизняним банкам, важко зберігати добру якість кредитного портфеля за таких швидких темпів зростання. До того ж розміри процентних ставок за кредитами фізичних осіб можна охарактеризувати як спекулятивні. Реальний відсоток (з урахуванням всіх прихованих платежів)

може становити до 40 % річних, що в умовах несформованої кредитної культури може спричинити “банкрутство” домогосподарств.

Основною ж причиною зниження фінансової безпеки банків і виникнення критичних обсягів проблемних кредитів є насамперед помилкова кредитна політика. За оцінками дослідників, у 90-95 % випадків різке погіршення фінансового стану банку відбувається саме з даної причини [3]. Банк є посередником між тими, у кого є тимчасово вільні кошти, і тими, хто їх потребує. Безумовно, кошти надаються банку на умовах платності, тому йому необхідно генерувати достатній дохід, щоб виконувати свої зобов’язання перед вкладниками. У той же час йому необхідно заробляти кошти й для покриття власних витрат (виплата заробітної плати працівникам, утримування приміщень, виплата дивідендів акціонерам та ін.). Якщо ж банк проводив занадто ризиковану кредитну політику, то він може зіткнутись з масовими неповерненнями кредитів і, як наслідок, виявитися не в змозі виконувати свої зобов’язання. Паніка ж серед вкладників може виникнути при перших ознаках платіжних проблем.

До основних помилок у кредитній політиці відносять:

слабкий контроль над діями й фінансовим станом позичальників;

перевищення припустимих розмірів кредиту;

недостатню галузеву диверсифікованість.

Крім того, причиною проблем у кредитній сфері для малих банків може бути орієнтація на роботу лише з одним або декількома ключовими позичальниками.

Також фактом є те, що видача великих кредитів, які пізніше стають проблемними, досить часто відбувається після змови банківських працівників і позичальників. У цілому потенційні злочинні дії з боку банківських працівників несуть у собі набагато більшу загрозу, ніж дії третіх осіб. Так, у США в 25-30 % випадків основною причиною банкрутств банківських установ були кримінальні дії банківських службовців (видача свідомо безповоротних і спекулятивних кредитів, обман органів нагляду).

Можна привести приклади, що підтверджують це, з практики банків Західної Європи. Французький банк “Креді Ліонне” в 90-х роках ХХ ст. зазнав великих втрат, надавши свідомо спекулятивні кредити італійським фінансистам Паретті й Фіоріні. Тільки втручання французького уряду врятувало даний банк від банкрутства. Йому було виділено близько 2 млрд. дол. фінансової допомоги.

Приклад неправильної кредитної політики продемонструвала і недавня іпотечна криза в США. У неї виявилися втягненими банки практично всіх розвинутих країн. Причиною виникнення даної кризи послужила надмірна концентрація в портфелях банків цінних паперів, випущених під американські іпотечні кредити.

Ще однією загрозою фінансової безпеки банків є падіння вартості цінних паперів. Дана загроза стала особливо актуальною в 2008 році на тлі глибокої корекції українського фондового ринку. Однак загроза стає реальною лише в тому випадку, якщо вкладення в цінні папери становлять занадто велику частку активів. Безпосередньо ж втрати виникають через зміну курсу. Отже, якщо банк придбав цінні папери по більш високому курсу, ніж їхня поточна вартість, то в момент продажу він зазнає втрат. Сума збитків може бути покрита за рахунок або прибутків, або сформованих резервів, або капіталу банку.

У цілому, загрозу втрат від операцій із цінними паперами для українських банків можна оцінювати як незначну і нездатну викликати зниження рівня фінансової безпеки нижче критичного рівня. Пояснюється це тим, що Національним банком України встановлені нормативи інвестування як у цінні папери окремого емітента (lt;15 % від регулятивного капіталу), так і норматив загальної суми інвестування (lt;60 %).

Також необхідно враховувати наявність ряду обмежень на проведення банками ф’ючерсних і форвардних операцій. У будь-якому випадку, навіть за відсутності будь-яких обмежень, враховуючи загальну слабку розвиненість українського фондового ринку, не слід очікувати істотного збільшення обсягів операцій із цінними паперами з боку комерційних банків.

Малу активність банків підтверджують і дані про виконання нормативу загальної суми інвестування (рис. 2.2).

Як бачимо, протягом усього періоду банки вкладали в цінні папери не більш 13 % від свого регулятивного капіталу, що підтверджує зроблені нами припущення.

Щодо злочинів, то злочинці, що нападають на банки фізично (наприклад, пограбування кас, напади на інкасаторів, сховища готівки), як правило, не впливають на фінансовий стан банку. Так, суми втрат можуть бути досить суттєвими з погляду пересічного українця. Однак сучасні банки тримають у готівці лише дуже невелику частку власних активів, до того ж вимоги НБУ щодо обладнання і охорони приміщень банків досить високі, тому вважаємо, що небезпека фізичного пограбування банку третіми особами може розглядатися лише як потенційна загроза для фінансової безпеки банків. Жодних спеціальних фінансових методів і важелів для усунення даної загрози не потрібно. Дане питання належить до компетенції служби безпеки банку.

Рис. 2.2. Значення нормативу загальної суми інвестування (Н12) у цілому по банківській системі України, %

У той же час основна небезпека виникає від співробітників самого банку. Спектр злочинів самий широкий. Це й крадіжка касирами готівки (або підміна її фальшивими грішми); і видача кредитів підставним особам; і складні схеми переказу грошей на фіктивні рахунки в закордонні банки. Велика кількість дослідників наголошують на тому, що крадіжка великої суми грошей із сучасного банку можлива тільки при сприянні співробітників даного банку. Злодіям необхідний інсай- дер. Пояснюється це високою захищеністю програмного забезпечення, яке використовується в роботі банків. До того ж, як правило, інформаційні системи банків побудовані як закриті системи. Отже, до них не можна одержати доступ прямо, наприклад, через мережу Інтернет.

Одним з основних факторів, що викликають зниження рівня фінансової безпеки банку, є недостатня ліквідність. Оскільки банки працюють переважно із чужими грішми, їм критично важливо залишатися ліквідними, тобто здатними виконувати свої зобов’язання. Враховуючи це, банківські установи самостійно визначають і підтримують певний рівень ліквідних активів. При цьому частина коштів перебуває у високоліквідних активах (готівка в касі, кошти на кореспондентському рахунку в НБУ), а частина у так званих вторинних резервах. Вони є страховкою на випадок, якщо банк зробить помилку

у своїх розрахунках. Вторинні резерви, як правило, формуються за рахунок низькодохідних, але високонадійних інструментів (облігації державної позики, депозитні сертифікати банків). Поєднує дані активи те, що вони можуть бути досить швидко переведені в готівку.

Реальність виникнення кризи ліквідності ми оцінюємо як середню. Хоча в лютому-квітні 2008 року неодноразово виникала ситуація, коли залишки на коррахунках банків у результаті антиінфляційних заходів НБУ опускалися до критичного рівня, який лише ненабагато перекривав щоденний обсяг розрахункових операцій в економіці України. І в цілому банківська система відчувала істотний ресурсний дефіцит. Але ситуація була досить швидко стабілізована зусиллями того ж Національного банку.

Збиткова діяльність в умовах ринкової економіки, безумовно, призводить до зниження рівня фінансової безпеки господарюючого суб’єкта. Власний капітал банку, що працює збитково, зменшується. Якщо збитки будуть спостерігатися протягом тривалого часу, то банк стане банкрутом. Причиною збитків можуть бути цілий ряд факторів, зокрема низька якість кредитного портфеля (і, як наслідок, велика питома вага проблемної заборгованості), втрати від торгівлі цінними паперами та інші. Однак досить часто основною причиною є невідповідність між ставками за залученими депозитами і наданими кредитами. Проаналізуємо небезпеку загрози одержання збитків вітчизняними банками. Для цього скористаємося даними про рентабельність активів і капіталу, а також величину чистої процентної маржі (табл. 2.7).

Таблиця 2.7

Основні показники прибутковості й ефективності діяльності українських банків за 2000-2007 роки, %

Наведені в таблиці 1.8 дані показують, що за останні 7 років вітчизняні банки постійно показували позитивний фінансовий результат (єдиним роком, в якому банківська система України одержала збиток, був 2000 рік). Більш того, показники прибутковості зростають. Так, рентабельність активів збільшилася з 1,27 в 2001 році до 1,50 % в 2007 році

(приріст становив +0,23 процентних пункти). Рентабельність капіталу за той же період зросла ще більш суттєво: з 7,50 до 12,67 % (приріст +5,17 процентних пункту).

Однак подібне збільшення було досягнуто за рахунок того, що капітал банків зростав повільніше, ніж активи, на що вказують дані НБУ про адекватність регулятивного капіталу (Н2) вітчизняних банків. Якщо на 01.01.2002 норматив Н2 становив 20,69 %, то на початок 2008 року значення зменшилося до 13,92 %.

Рентабельність діяльності різних груп українських банків на 01.01.2008 подано на рисунку 2.3.

Рис. 2.3. Рентабельність діяльності різних груп українських банків

на 01.01.2008, %

У цілому, оцінюємо загрозу одержання збитків вітчизняними банками як середню. У даний момент ринок банківських послуг продовжує розвиватися за рахунок освоєння нових ніш і просування на ринок нових продуктів, тому ще рано говорити про посилення банківської конкуренції. На сьогодні банки мають можливості для істотного нарощування обсягу операцій і, отже, одержання достатнього обсягу доходів. Також працює на їхню користь і безальтернативність банківських депозитів як спосіб заощадження й інвестування тимчасово вільних коштів.

Однак окремі банки, наприклад, із слаборозвинутою філіальною мережею, можуть реально зіткнутись із зниженням власних доходів.

Також причиною втрат і збитків можуть бути прорахунки в кредитній і інвестиційній політиках. Як вже відзначалось, банкрутство є крайнім результатом зниження рівня фінансової безпеки до критичного значення, у той же час існують фактори, які не завжди спричиняють масові банкрутства банків, але при цьому вони здатні суттєво понизити рівень їх фінансової безпеки. Для їхнього аналізу скористаємося даними одного з досліджень причин виникнення банківських криз (табл. 2.8).

Таблиця 2.8

Причини банківських криз за даними опитування експертів

Наведена вище таблиця була складена Caprio, Gerald Jr. і Daniela (1996) на підставі проведеного ними опитування серед топ- менеджменту банків різних країн. Опитуванням були охоплено 29 країн, де відбувалися банківські кризи за останні 15 років [306].

Необхідно дати визначення поняття “голландська хвороба”, оскільки воно зустрічається досить рідко у вітчизняних наукових працях. Виникло це “захворювання” у Голландії наприкінці 50-х - на початку 60-х років ХХ ст., коли були виявлені великі поклади природного газу й нафти на шельфах, що перебувають під юрисдикцією цієї країни. Даний факт спричинив різке подорожчання голландського гульдена, що у свою чергу завдало удару по орієнтованих на експорт галузях економіки, суттєво скоротивши частку експорту у ВВП. Як підсумок, зростаючий обсяг експорту нафти й газу не тільки витиснув експорт промислових товарів і послуг, але й зменшив його загальний обсяг. Ситуацію вдалося стабілізувати наприкінці 60-х років ХХ ст. [295].

Як бачимо, згідно з даними, отриманими дослідниками, найпоширенішими факторами є недосконалість банківського нагляду й регулювання; поганий менеджмент; погіршення умов торгівлі й загальний економічний спад. Погіршення умов торгівлі й загальний економічний спад є тісно пов’язаними факторами, які впливають на всіх суб’єктів ринкової економіки. Тому з урахуванням того, що банки не можуть їх уникнути, вважаємо, що додатковий аналіз даного фактора не потрібний. А от погана якість менеджменту є одним із ключових факторів, який безпосередньо впливає на рівень фінансової безпеки банку.

У цілому загрози безпеки банків можна розділити на дві великі групи - внутрішні й зовнішні. До зовнішніх відносять загрози, які містить у собі або які є результатом впливу середовища навколо банку, - діяльність держави, економічна кон’юнктура в країні й світі, конкуренти та інше. До внутрішніх загроз відносять фактори, які або безпосередньо генеруються самим банком, або є частиною його внутрішнього середовища. До основних внутрішніх загроз можна віднести рівень забезпеченості фінансовими ресурсами, незадовільну структуру активів і пасивів, некомпетентність вищого керівництва й діяльність персоналу, а також інші фактори, що безпосередньо належать до внутрішньої діяльності банку.

Для того, щоб одержати більш повну картину про зовнішні й внутрішні загрози банківської діяльності, а також можливі варіанти їх прояву, була проаналізована економічна теорія, що висвітлює питання ризикованості діяльності банків у ринкових умовах [4; 26-30; 84; 96; 106].

У результаті був отриманий такий перелік внутрішніх (табл. 2.9) і зовнішніх (табл. 2.10) загроз діяльності банку.

Регулювання й нагляд за банківською діяльністю розвинені недостатньо. Це перешкоджає підвищенню кредитоспроможності банків країни. Зокрема, необхідно забезпечити більш повне розкриття інформації, підвищити прозорість акціонерної структури, запровадити більш строгі нормативи капіталізації, посилити процедури кредитного захисту й ризик-менеджменту банків країни.

Основні види зовнішніх загроз

Основні види внутрішніх загроз

Більшість невеликих кредитних організацій в Україні входять до складу промислових груп і виконують роль “кишенькових” банків. У такому становищі вони не можуть повноцінно розбудовувати свій бізнес і залежать від успіху підприємницької діяльності своїх власників. У деяких випадках такі банки подають перекручену інформацію про кредитування пов’язаних позичальників. Непрозорість акціонерної структури й концентрація власності в руках невеликої кількості акціонерів значною мірою перешкоджають розвитку банків і створенню більш гнучкої структури їх капіталу.

Банківський сектор надзвичайно вразливий до дестабілізації політичної обстановки. Багато банків зазнають політичного впливу, особливо у випадках, коли їх керівники мають зв’язки із чиновниками в уряді або компаніях з державною участю. Важливий і той факт, що багато банків залежать від того, наскільки успішно йдуть справи фінансово-промислових груп (ФПГ), а це дуже мінливий фактор, пов’язаний з волатильною політичною обстановкою.

Проведений аналіз показав, що на банківську систему в цілому й банки зокрема впливає велика кількість різноманітних факторів як внутрішнього, так і зовнішнього характеру, що обумовлює необхідність постійного контролю за станом кризового середовища як банківської системи, так і окремих банків. Крім того, необхідна розробка інструментарію із запобігання й усунення кризових явищ.

Українські банки приділяють увагу власній фінансовій безпеці. Однак слід зазначити, що часом їх дії мають фрагментарний характер і відсутня системність. Крім того, на сьогоднішній день немає єдиної методології щодо забезпечення фінансової безпеки в банку. Усе це обумовлює необхідність комплексного дослідження даної проблеми й формування єдиного методологічного комплексу щодо забезпечення фінансової безпеки.

Таким чином, побудова ефективно діючої системи фінансової безпеки банків є необхідною умовою як стабільності окремо взятого банку, так і банківської системи в цілому. А з урахуванням ключової ролі безпеки банківської системи в комплексі безпеки країни дане завдання можна визначити як першочергове.