<<
>>

Обґрунтування необхідності формування системи фінансової безпеки суб’єктів підприємництва як основи їх ефективної та стабільної діяльності

Суб’єкти підприємництва в Україні все ще досить не захищені від впливу негативних факторів як внутрішнього, так і зовнішнього середовищ, що в кінцевому підсумку проявляється у втраті ними стану рівноваги, появі кризових явищ і, як наслідок, банкрутстві.

На нашу думку, це пов’язано з тим, що підприємства приділяють недостатню увагу контролю та управлінню власними ризиками у сукупності з недостатніми заходами щодо забезпечення довгострокової ефективності діяльності.

У суб’єкта підприємництва, є можливість визначити свої уразливі місця і заздалегідь скласти план дій у випадку настання гранично несприятливих для нього подій. Отже, питання про принципову можливість попередження кризових явищ у суб’єктів підприємництва можна вважати вирішеним. Така можливість існує.

На сьогоднішній день головною проблемою в методології формування системи фінансової безпеки суб’єкта підприємництва є не стільки відсутність теоретичної бази, скільки недостатній ступінь її систематизації, відсутність чіткої і логічної системи, яка б пов’язувала воєдино розрізнені напрацювання, а також неадаптованість цілого ряду методик до особливостей економіки України.

Однак перед тим, як формувати систему фінансової безпеки суб’єкта підприємництва, адаптовану до умов сучасної України, необхідно виділити ті з теоретичних розробок, що можуть бути корисні, та ті, що мають бути удосконалені.

У цілому знання в сфері фінансової безпеки суб’єктів підприємництва умовно можна поділити на кілька областей:

діагностика фінансового стану суб’єкта підприємництва з метою оцінки ймовірності настання кризових явищ та висновків щодо ефективності його діяльності;

важелі і методи нейтралізації кризових явищ та забезпечення ефективного функціонування суб’єкта підприємництва;

методи контролю й оцінки ефективності заходів щодо забезпечення відповідного рівня фінансової безпеки.

Слід зазначити, що кожна з виділених нами областей розрізняється за рівнем теоретичної розробки. Так, найбільш висвітленою в науковій літературі є область важелів і методів нейтралізації кризових явищ, оскільки вона є елементом системи антикризового управління підприємством, якому присвячена велика кількість наукових і практичних праць як за кордоном, так і в нашій країні та країнах СНД. А також сфера знань щодо забезпечення ефективного функціонування суб’єкта підприємництва, яка розглядається як загальними, так і спеціальними науковими дисциплінами безпосередньо фінансового характеру (фінансовий менеджмент, фінанси підприємств) та загальноекономічного (економіка підприємств, менеджмент, маркетинг).

Менш висвітленою принаймні у працях вітчизняних учених- економістів є область діагностики фінансового стану підприємства з метою оцінки ступеня фінансової безпеки суб’єкта підприємництва. У цьому плані значних успіхів досягли західні економісти: існують досить серйозні дослідження і побудовані на їх підставі економіко- математичні моделі.

Найменш дослідженою є сфера контролю й оцінки ефективності дії системи фінансової безпеки суб’єкта підприємництва, оскільки таких розробок у всій їх різноманітності елементів і зв’язків між складовими елементами системи на сьогоднішній день в Україні немає.

Проаналізуємо основні теоретичні положення кожної з перерахованих нами областей для того, щоб показати теоретичну можливість і необхідність побудови системи фінансової безпеки суб’єктів підприємництва.

Історично проблемою прогнозування криз та ймовірності настання банкрутства зацікавилися на Заході (переважно в США) ще по закінченні Другої світової війни, що було пов’язано зі зростанням банкрутств в США через скорочення військових постачань. Спочатку була спроба розробки ряду якісних критеріїв, проте це призводило до істотних помилок. Із застосуванням методів математичного аналізу серйозно цією проблемою стали займатися в 60-х роках ХХ століття [166, с. 157].

З того часу і до наших днів було розроблено безліч методик прогнозування банкрутства підприємств, які умовно можна розділити на дві групи: кількісні (моделі Альтмана, Фултона, Лиса, Бівера) та якісні (модель Аргенті).

Зупинимось на аналізі кількісних методик прогнозування криз та ймовірності настання банкрутства і спробуємо обґрунтувати неможливість їх використання в нашій країні в тому вигляді, в якому вони існують на сьогодні. Проаналізуємо суть, а також плюси і мінуси найбільш поширених методик.

Перша відома модель діагностики з метою оцінки ймовірності настання кризи розроблена в 30-х роках ХХ ст. Бівером для підприємств Англії у вигляді так званого коефіцієнта Бівера (КБ), що розраховується як відношення припливу грошових коштів до залучених коштів. Нормативні значення:

КБ gt; 0,4 - банкрутство малоймовірне;

0,18 lt; КБ lt; 0,4 - “сіра зона”;

-0,12 lt; КБ lt; 0,18 - висока вірогідність;

-0,12 lt; КБ              - ймовірність банкрутства дуже висока [305].

Враховуючи різноманіття проблем, з якими може зустрітись підприємство в процесі свого існування, і, як результат, різного виду кризами, абсолютно очевидно, що точність моделі, заснованої на одному показнику, є вельми незначною. Вона не враховує таких важливих показників, як ефективність використання ресурсів, ділову активність підприємства, віддачу активів та ін. Межа між банкротами і не банкротами вельми умовна і гранично спрощена, що робить прогноз дуже неточним.

Першою серйозною кількісною моделлю прогнозування банкрутства була п’ятифакторна модель Альтмана. При побудові свого індексу Альтман проаналізував дані 66 підприємств, половина яких збанкрутіла. Він досліджував 22 коефіцієнти, які могли б бути корисні при прогнозуванні можливого банкрутства підприємства. З цих показників були відібрані 5 найбільш значущих і на їх основі побудована регре- сійна модель. Її можна подати у такому вигляді:

Z = 1,2 Коб + 1,4 Кнп + 3,3 Кр + 0,6 Кп + 1,0 Кот,              (1.1)

де Коб - частка чистого оборотного капіталу в активах, тобто відношення власного оборотного капіталу (різниця між поточними активами і поточними пасивами) до загальної суми активів; Кнп - рентабельність активів, обчислена по нерозподіленому прибутку, тобто відношення нерозподіленого прибутку (чистий прибуток за вирахуванням дивідендів) минулих років і звітного періоду до загальної суми активів;

Кр - рентабельність активів, обчислена по балансовому прибутку, тобто відношення балансового прибутку (до вирахування податків) до загальної суми активів;

Кп - коефіцієнт покриття за ринковою вартістю власного капіталу, тобто відношення ринкової вартості акціонерного капіталу (сумарна ринкова вартість акцій підприємства) до позикового капіталу (вартість довгострокових і короткострокових позикових засобів);

Кот - віддача всіх активів, тобто відношення виручки від реалізації до загальної суми активів.

У дану модель входять показники ліквідності, фінансової стійкості, рентабельності і ринкової активності. Залежно від значення Z прогнозують ймовірність банкрутства:

Z              lt; 1,81              -              ймовірність              банкрутства              дуже висока;

1,81 lt;              Z              lt; 2,765              -              ймовірність              банкрутства              середня;

2,765 lt;              Z              lt; 2,99              -              ймовірність              банкрутства              невелика;

Z              gt; 2,99              -              ймовірність              банкрутства              незначна [303].

Z-коефіцієнт має загальний серйозний недолік.

По суті, його можна використовувати лише стосовно великих компаній, що котирують свої акції на біржах. Саме для таких компаній можна одержати об’єктивну ринкову оцінку власного капіталу.

При застосуванні моделі Альтмана можливі два типи помилок прогнозу:

прогнозується збереження платоспроможності підприємства, а насправді відбувається банкрутство;

прогнозується банкрутство, а підприємство зберігає платоспроможність.

На думку Альтмана, за допомогою п’ятифакторної моделі прогноз банкрутства на горизонті в один рік можна встановити з точністю до 95 %. При цьому помилка першого типу можлива в 6 %, а помилка другого типу - в 3 % випадків. Спрогнозувати банкрутство на горизонті в 2 роки вдається з точністю до 83 %, при цьому помилка першого типу спостерігається в 28 %, а другого - в 6 % випадків.

Як бачимо, в основу даної моделі покладений рівень рентабельності підприємства, оскільки даний показник істотно впливає на фінансову стійкість суб’єкта підприємництва. Це дозволяє одночасно порівнювати показник ризику банкрутства і рівень рентабельності продажів продукції. Якщо перший показник знаходиться в безпечних межах, а рівень рентабельності продукції достатньо високий, то ймовірність банкрутства вкрай незначна.

Стосовно альтернативних західних методик, то це моделі таких дослідників:

Ліса [277, с. 55].

У 1972 р. Ліс розробив формулу для Великобританії:

Z = 0,063 • Х1 + 0,092 • Х2 + 0,057 • Х3 + 0,001 • Х4,              (1.2)

де Х1 - відношення оборотного капіталу до суми активів;

Х2 - відношення прибутку від реалізації до суми активів;

Х3 - відношення нерозподіленого прибутку до суми активів;

Х4 - відношення власного капіталу до залученого капіталу.

Тут граничне значення Z дорівнює 0,037;

Таффлера [315].

У 1997 р. Таффлер запропонував таку формулу:

Z = 0,53 • Х1 + 0,13 • Х2 + 0,18 • Х3 + 0,16 • Х4,              (1.3)

де Х1 - відношення прибутку від реалізації до короткострокових зобов’язань;

Х2 - відношення оборотних активів до суми зобов’язань;

Х3 - відношення короткострокових зобов’язань до суми активів;

Х4 - відношення виручки до суми активів.

Якщо значення Z-рахунку більше 0,3, це свідчить про те, що у фірми непогані довгострокові перспективи, якщо менше 0,2, то банкрутство більш ніж ймовірно.

Ряд спроб розробок аналогічних моделей було зроблено російськими вченими. Мабуть, найбільш розповсюджена з них - чотирифак- торна модель прогнозу ризику банкрутства (модель R), розроблена вченими державної економічної академії Іркутська [89].

Її можна подати у такому вигляді:

R = 8,38 • К1 + К2 + 0,054 • К3 + 0,63 • К4,              (1.4)

де К1 - відношення оборотного капіталу до активів;

К2 - відношення чистого прибутку до власного капіталу;

К3 - відношення виручки від реалізації до активів;

К4 - відношення чистого прибутку до витрат.

Вірогідність банкрутства підприємства відповідно до значення моделі R визначається таким чином (табл. 1.3):

Таблиця 1.3

Визначення вірогідності настання банкрутства підприємства залежно від значення інтегрального коефіцієнта R

ЗначенняR Ймовірність банкрутства, %
Менше 0 Максимальна (90-100)
0-0,18 Висока (60-80)
0,18-0,32 Середня (35-50)
0,32-0,42 Низька (15-20)
Більше 0,42 Мінімальна (до 10)

Що ж до досліджень українських учених, присвячених даній проблематиці, то їх небагато. До найбільш серйозних і логічно несупере- чливих ми віднесли б дискримінаційну модель інтегральної оцінки фінансового стану підприємства, розроблену О. Терещенко [272]. Ця модель побудована на основі перевірених часом алгоритмів західних учених, але на базі даних українських підприємств з урахуванням основних недоліків існуючих моделей. Проте немає чіткого уявлення про базу аналізу при побудові даної моделі: використовувалися дані великих підприємств або ж дрібних. Крім того, немає даних по ряду показників по моделі, зокрема коефіцієнта детермінації, без якого складно оцінити достовірність моделі. А втім, хочеться ще раз відзначити, що з погляду економічної логіки дана модель в порівнянні з іншими найбільше відповідає умовам сучасної української економіки.

Крім того, Агентством з питань банкрутства була розроблена методика № 81 з проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій [180]. Проте вона розрахована не стільки на прогнозування банкрутства, скільки на аналіз поточного стану підприємства з погляду платоспроможності. За критерій прогнозування в цій методиці прийнято коефіцієнт Бівера з нормативними його значеннями, що фактично відповідає тим, які він сам пропонував для підприємств Великобританії в 30-х роках ХХ століття.

Тому існують серйозні сумніви з приводу її застосування українськими фінансовими аналітиками. Також суб’єкти підприємництва можуть скористатись Методикою інтегрального оцінювання інвестиційної привабливості підприємств та організацій [232] та Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства [233].

Таким чином, можемо відзначити що, незважаючи на важливість проблеми, фінансові аналітики в Україні на сьогодні фактично не мають у розпорядженні ефективних методик прогнозування ймовірності настання криз та банкрутства. Наші висновки підтверджуються також дослідженнями вітчизняних і російських вчених [15; 112; 129; 269].

Теоретично арсенал аналітика для прогнозування фінансового стану суб’єкта підприємництва за допомогою кількісних методів досить значний. Але потрібно відзначити, що в основному це методики, які не адаптовані до умов України, а отже, застосування їх можливе тільки після додаткової обробки через статистичні дані українських підприємств.

Крім кількісних методик прогнозування ймовірності настання криз та банкрутства суб’єктів підприємництва, виділяють ще одну групу - якісні методи. Вони є альтернативою кількісним моделям й інколи можуть показувати навіть кращі результати.

Сутність якісного підходу полягає в тому, що можна виділити ряд ознак, що свідчать про можливість настання кризи і, як наслідок, банкрутства суб’єкта підприємництва. Причому такі ознаки є типовими, тобто їх дія, з деякими застереженнями, поширюється на всі суб’єкти.

Ще одним безсумнівним плюсом використання якісних методик є усунення найбільш серйозного недоліку кількісних методик - перекручувань даних фінансової звітності, оскільки компанії, що опиняються у скрутному положенні, можуть “поліпшувати” свої звіти про прибутки і збитки. У такому випадку адекватна оцінка фінансових труднощів компанії виявляється неможливою.

Мабуть, найбільш відомою з якісних методик прогнозування настання криз є метод Аргенті. Крім цього, є універсальні методи діагностики, наприклад, SWOT-аналіз.

Проаналізуємо сутність, а також переваги і недоліки основних методик.

Метод Аргенті (А-рахунок), розроблений професором Аргенті в 1976 році, полягає у формалізації вражень, відчуттів, різноманітних зведень про діяльність суб’єкта підприємництва у вигляді експертних оцінок, зведених у таблиці, застосовуваних при A-score аналізі [304].

Займаючись проблемами криз та банкрутства підприємств, Арге- нті прийшов до висновку, що краху будь-якої компанії передує один ланцюжок подій: недоліки, помилки, небезпечні симптоми та крах.

В організації діяльності будь-якого суб’єкта підприємництва існують ті чи інші недоліки. Але якщо їх вага є достатньо великою, то рано чи пізно вони призводять до серйозних помилок у діяльності фірми, про що свідчить поява небезпечних симптомів. Якщо в цей період недоліки не будуть нейтралізовані, то організація неминуче зазнає краху.

Недоліки, виходячи з концепції A-score аналізу, можуть бути в трьох основних сферах:

Менеджмент.

Система обліку і контролю.

Недоліки системи адаптації до зміни зовнішніх умов.

Відповідно до висновків A-score аналізу зазначені дефекти призводять до “фундаментальної” помилки, після якої остаточний крах суб’єкта підприємництва - справа часу.

“Фундаментальні” помилки неможливо помітити ззовні, а звітність суб’єкта підприємництва при цьому може відповідати всім економічним нормативам. Спеціально для таких випадків в A-score аналізі були розроблені критерії оцінки ймовірності банкрутства. Кожному фактору присвоюють визначену кількість балів і розраховують агре- гований показник - А-рахунок.

Критерії оцінки за методом Аргенті подані в таблиці 1.4.

Кожна позиція в ній має свій можливий максимум оцінки. Якщо зазначений дефект, помилка чи симптом виявляються повною мірою, то вони одержують максимальну оцінку, якщо ні, то експерт визначає свою кількісну оцінку. Так, відповідно до досліджень Аргенті, для успішно діючих компаній ця оцінка становить 5-18 балів; для компаній, що мають серйозні ускладнення, 35-70 балів. Якщо сума балів більше 25, компанія може збанкрутувати протягом найближчих п’яти років. Отже, чим більше бал за A-score аналізом, тим швидше це може відбутися.

До основних якісних показників, що впливають на фінансовий стан суб’єкта підприємництва, Аргенті відносить стиль управління та характеристику діяльності правління, якість менеджменту, фінансові та економічні показники, що демонструє підприємство протягом певного строку, деякі нефінансові симптоми, а саме: якість продукції, що випускається, моральний дух працівників. Також до небезпечних симптомів відносять проведення різного роду “авральних” заходів та часті зриви у виконанні зобов’язань суб’єктом підприємництва.

Таблиця 1.4

Критерії ймовірності настання банкрутства за Аргенті

Дефекти Оцінка, балів
Автократичний стиль управління у членів правління 8
Суміщення обов’язків членами правління 4
Бездіяльність правління 2
У правлінні більше фахівців з банківської справи, ніж з управління 2
Слабкий фінансовий менеджер 2
Нерозвиненість управлінської структури 1
Відсутність контролю над бюджетом 3
Відсутність планування потоку коштів 3
Відсутність контролю над витратами 3
Відсутність реакції на зміну зовнішнього середовища, відсутність контролю над змінами в ньому 3
Максимум для дефектів 43
Небезпечний рівень для дефектів 10

Помилки

Занадто великий рівень продажів 15
Занадто багато позикових коштів 15
Занадто великий проект 15
Максимум для помилок 45
Небезпечний рівень для помилок 15

Небезпечні симптоми

Погані фінансові показники (значення окремих економічних нормативів) 4
Проведення “авральних” заходів: збільшення позикових коштів, зниження заробітної плати і витрат на утримання, згортання перспективних програм 4
Небезпечні нефінансові симптоми (наприклад, падіння якості продуктів і послуг, морального духу персоналу) 3
Частий зрив виконання зобов’язань 1
Максимум для симптомів 12
Небезпечний рівень для симптомів -
Максимум загальної оцінки 100
Небезпечний рівень загальної оцінки 25

Основною перевагою методу Аргенті є те, що в ньому вперше була зроблена спроба упорядкування і систематизації показників, що описані в так званих списках збанкрутілих компаній на Заході. Таким чином, досліднику залишається тільки порівняти ознаки вже збанкрутілих компаній з аналогічними ознаками досліджуваної.

Головною позитивною особливістю приведеного якісного методу є його системний і комплексний підходи до прогнозування кризових явищ. Недоліки ж полягають у тому, що дана модель надзвичайно складна в плані практики ухвалення рішення в умовах задачі з багатьма критеріями. Також слід відзначити суб’єктивність прийнятого прогнозного рішення.

Ще однією методикою, яку можна віднести до якісних, є Свот- аналіз (SWOT-analysіs). Його основним змістом є дослідження характеру сильних і слабких сторін суб’єкта підприємництва в розрізі окремих внутрішніх факторів, а також позитивного чи негативного впливу окремих зовнішніх факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства [39].

Щодо досліджень вітчизняних учених, то в сфері якісного прогнозування їх небагато. Слід відзначити роботу В.В. Ковальова [129], який, ґрунтуючись на розробках західних аудиторських фірм і адаптуючи ці розробки до пострадянської специфіки бізнесу, запропонував дворівневу систему показників.

До першої групи належать критерії і показники, несприятливі поточні значення чи динаміка зміни яких свідчать про можливі в найближчому майбутньому значні фінансові ускладнення, зокрема і банкрутство. До них належать:

повторювані істотні втрати в основній виробничій діяльності;

перевищення деякого критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості;

надмірне використання короткострокових позикових коштів як джерела фінансування довгострокових вкладень;

стійкі низькі значення коефіцієнтів ліквідності;

хронічна нестача оборотних коштів;

стійко збільшується до небезпечних меж частка позикових коштів у загальній сумі пасивів;

перевищення розмірів позикових коштів над установленими нормами;

хронічне невиконання зобов’язань перед інвесторами, кредиторами й акціонерами;

висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості;

наявність наднормативних і залежаних товарів і виробничих запасів;

погіршення відносин з установами банківської системи;

використання (вимушене) нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;

застосування у виробничому процесі устаткування з простроченими термінами експлуатації;

потенційні втрати довгострокових контрактів;

несприятливі зміни в портфелі замовлень.

У другу групу входять критерії і показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний. Водночас вони вказують, що за певних умов чи неприйнятті дійових заходів ситуація може різко погіршитися. До них належать:

втрата ключових співробітників апарату управління;

вимушені зупинки, а також порушення виробничо-технологічного процесу;

недостатня диверсифікованість діяльності підприємства, тобто надмірна залежність фінансових результатів від якогось одного конкретного проекту, типу устаткування, виду активів та ін.;

зайва ставка на успішність і прибутковість нового проекту;

участь підприємства в судових розглядах з непередбаченим результатом;

втрата ключових контрагентів;

недооцінка технічного і технологічного відновлення підприємства;

неефективні довгострокові угоди;

політичний ризик, пов’язаний з підприємством у цілому чи його ключовими підрозділами.

Одним із сигналів настання кризи у майбутньому є фінансова нестійкість. На цій стадії починаються труднощі з наявними коштами, виявляються деякі ранні ознаки криз, різкі зміни в структурі балансу в будь-якому напрямку. Однак особливе занепокоєння повинні викликати:

різке зменшення коштів на рахунках;

збільшення дебіторської заборгованості;

старіння дебіторських рахунків;

розбалансування дебіторської і кредиторської заборгованості;

зниження обсягів продажів. Несприятливим може виявитися і різке збільшення обсягів продажів, тому що в цьому випадку банкрутство може настати в результаті наступного розбалансування боргів, якщо відбудеться непродумане збільшення закупівель, капітальних витрат; крім того, зростання обсягів продажів може свідчити про скидання продукції перед ліквідацією підприємства.

При аналізі діяльності суб’єкта підприємництва зовнішніми користувачами тривогу повинні викликати:

затримки з наданням звітності (ці затримки, можливо, сигналізують про погану роботу фінансових служб);

конфлікти у суб’єкта підприємництва, звільнення працівників тощо [130].

Отже, аналізуючи будь-яку якісну методику, слід мати на увазі, що кожне прогнозне рішення, незалежно від числа критеріїв, є суб’єктивним, а розраховані значення критеріїв мають, скоріше за все, характер інформації до роздумів, ніж спонукальних стимулів для прийняття негайних рішень.

Теоретичних знань у сфері діагностики фінансової безпеки суб’єктів підприємництва досить багато, вони дуже різноманітні по суті й особливостям реалізації. На нашу думку, головним недоліком є те, що ці методики здебільшого були розроблені західними фахівцями для західних же компаній, тобто ефективність їх роботи в Україні викликає сумніви. Ураховуючи це, в аналітиків в Україні насправді не дуже великий вибір діагностичного інструментарію. Таким чином, сфера діагностики фінансової безпеки суб’єктів підприємництва в Україні вимагає істотного удосконалення.

Мабуть, найбільш важливою в рішенні цієї проблеми з практичної точки зору й у той же час теоретично проробленою є область знань у сфері фінансового інструментарію і методів нейтралізації кризових явищ на суб’єктах підприємництва та забезпечення ефективної їх діяльності.

Основні складові, а також їх застосування достатньо широко висвітлюються в навчальних посібниках і книгах з фінансів підприємств, фінансового менеджменту та антикризового управління, зокрема в роботах А.І. Балабанова, І.А. Бланка, В.В. Буряковського, Е.М Короткова, Л.О. Лігоненко, В.П. Москаленка, А.М. Поддєрьогіна, А.Д. Шеремета, С.Я. Салиги та багатьох інших.

Основні підходи до розуміння фінансових важелів і методів нейтралізації кризових явищ та забезпечення ефективної діяльності подані в таблиці 1.5.

Вчені-економісти виділяють такі фінансові методи: фінансове прогнозування і планування, інвестування, кредитування, страхування, ціноутворення, матеріальне стимулювання, система оплати праці та інші.

Стосовно важелів, на яких ці методи базуються, виділяють такі: дохід, прибуток, амортизація, ціна, податки, кредити, пільги та санкції, заробітна платня, дивіденди тощо.

Таблиця 1.5

Прізвище Фінансові важелі Фінансові методи
Поддєрьогін А.М. [282, с. 18]

прогнозування;

планування;

інвестування;

кредитування;

оподатковування;

самофінансування;

матеріальне стимулювання;

страхування;

інші

дохід;

прибуток;

амортизація;

ціна;

податки;

відсотки;

інвестиції;

форми розрахунків;

інші

Балабанов А.І. [20, с. 129]

інвестування;

кредитування;

страхування;

інші

прибуток;

процентні ставки;

види кредиту;

інші

Буряковський В.В. [54, с. 27]

фінансовий облік;

фінансовий аналіз;

фінансове планування;

фінансове регулювання;

фінансовий контроль

прибуток; - ціна;

дохід; - відсотки;

фінансові - заробітна плата;

санкціі; - інші

дивіденди;

Шеремет А.Д. [294, с. 13-14]

фінансовий облік;

фінансовий аналіз;

фінансове планування;

фінансове регулювання;

фінансовий контроль

прибуток; - ціна;

дохід; - відсотки;

фінансові - заробітна плата;

санкціі; - податки

дивіденди;

Москаленко В.П. [196, с. 23]

планування;

прогнозування;

регулювання;

ціноутворення;

система оплати праці;

аналіз;

облік

прибуток;

ціна;

податки (розмір і ставки);

кредити (види і ставки);

страхові платежі (розміри і ставки);

амортизаційні відрахування;

фінансове стимулювання;

пільги і санкції

Вибір важелів, методів з нейтралізації криз та забезпечення ефективної діяльності досить широкий. Особливості застосування тих чи інших інструментів і механізмів, а також їх сутність будуть розглянуті нами в наступних розділах роботи. Шляхом поєднання важелів і механізмів одержують інструментарій щодо забезпечення фінансової безпеки суб’єктів підприємництва. Крім того, для нейтралізації кризових явищ організація може використовувати специфічні методи анти- кризового управління суб’єктом підприємництва.

Методи фінансового управління в рамках системи фінансової безпеки умовно можна розділити на дві групи:

методи звичайного фінансового управління;

методи антикризового фінансового управління.

До методів нормального фінансового управління можна віднести фінансове прогнозування і планування, регулювання і стимулювання, управління прибутком і витратами, грошовими потоками, страхування тощо.

Даним методам приділялась значна увага як вченими-теоретиками, так і в практичній фінансовій діяльності суб’єктів підприємництва. Тому ми лише коротко зупинимось на ключових засадах, а основну увагу зосередимо на методах антикризового фінансового управління.

Фінансове планування охоплює весь комплекс заходів як з розробки планових завдань, так і з втілення їх у життя. Фінансове планування - це також процес розробки конкретного плану фінансових заходів, тобто звичайний вид діяльності суб’єкта підприємництва. Для того, щоб ця діяльність була успішною, існують відповідні методологія й методика розробки фінансових планів.

Фінансове прогнозування - це розробка на тривалу перспективу змін фінансового стану об’єкта в цілому і його окремих складових. Прогнозування, на відміну від планування, не ставить завдання безпосереднього здійснення на практиці розроблених прогнозів. Ці прогнози являють собою передбачення відповідних змін. Особливістю прогнозування є також альтернативність у побудові фінансових показників і параметрів, що визначає варіантність розвитку фінансового стану об’єкта управління на основі тенденцій, що намітилися. Прогнозування може здійснюватися на основі як екстраполяції минулого в майбутнє з урахуванням експертної оцінки тенденції зміни, так і прямого передбачення змін.

Фінансове регулювання - вплив на об’єкт управління, за допомогою якого досягається стан стійкості фінансової системи у випадку виникнення відхилення від заданих параметрів. Регулювання охоплює головним чином поточні заходи щодо усунення поточних відхилень від графіків, планових завдань, установлених норм і нормативів.

Фінансове стимулювання виражається в спонуканні працівників фінансової служби до зацікавленості в результатах своєї праці. За допомогою стимулювання здійснюється управління розподілом матеріальних і духовних цінностей залежно від кількості і якості витраченої праці.

Ще однією важливою групою фінансових методів є управління грошовими потоками, до складу якої входять управління готівкою, дебіторською та кредиторською заборгованістю, податковий менеджмент, а також специфічні операції, наприклад, факторинг.

Управління дебіторською заборгованістю припускає, по-перше, управління оборотністю коштів у розрахунках з метою їх прискорення; по-друге, контроль за недопущенням невиправданої дебіторської заборгованості (тобто заборгованості матеріально відповідальних осіб з нестач, розкрадань, за псування цінностей та ін.); по-третє, зниження суми дебіторської заборгованості.

Специфічним методом управління дебіторською заборгованістю є факторинг. Він являє собою інкасування дебіторської заборгованості покупця і є специфічним різновидом короткострокового кредитування й посередницької діяльності. Факторинг містить у собі:

стягнення дебіторської заборгованості покупця;

надання продавцеві короткострокового кредиту;

звільнення продавця від кредитних ризиків по операціях.

Основною метою факторингу є одержання коштів негайно або в строк, обумовлений договором. У результаті продавець не залежить від платоспроможності покупця. Банк укладає договір з покупцем про гарантування його платежів у випадку виникнення фінансових труднощів або із продавцем і покупцем про переуступку неоплачених у строк платіжних документів факторинговому відділу банку.

Важливим методом контролю й управління за фінансовими ризиками є страхування. Страхування - це відносини по захисту майнових інтересів господарюючих суб’єктів і громадян при настанні певних по - дій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, сформованих зі страхових внесків, що сплачуються ними (страхових премій).

Специфічним видом страхування ризиків є хеджування - страхування ризиків від несприятливих змін цін на будь-які товарно- матеріальні цінності за контрактами і комерційними операціями, що передбачає поставки (продажу) товарів у майбутніх періодах. Практично реалізовується шляхом купівлі/продажу строкових контрактів.

Поряд з цими класичними формами страхування суб’єкти підприємництва мають використовувати власні можливості щодо мінімізації впливу негативних наслідків на їх діяльність, а також підвищувати власні захисні можливості та потенціал щодо нейтралізації кризових явищ. Одним з варіантів таких дій є самострахування.

Самострахування означає, що суб’єкт підприємництва сам себе захищає від можливих втрат і збитків.

Основне завдання самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових ускладнень фінансово-комерційної діяльності.

Самострахування реалізується шляхом створення господарюючим суб’єктом відособленого фонду відшкодування можливих збитків у процесі фінансово-господарської діяльності. Такий фонд може створюватися за різною назвою (резервний, страховий, фонд комерційного ризику) переважно у грошовій формі.

Резервні грошові фонди створюються насамперед на випадок покриття непередбачених витрат, кредиторської заборгованості, витрат по ліквідації господарюючого суб’єкта та ін. [21].

Другою важливою групою фінансових методів у рамках підсистеми важелів і методів системи фінансової безпеки суб’єктів підприємництва є методи антикризового фінансового управління. Можна виділити ряд найбільш розповсюджених технологій, які можна брати за основу при розробці заходів щодо нейтралізації кризових явищ.

Спочатку проаналізуємо найбільш розповсюджені захисні технології, що полягають в оптимізації діяльності суб’єкта підприємництва, зниженні собівартості й економії витрат.

Щодо економії витрат, то виділяють такі методи:

Продаж короткострокових фінансових вкладень. Як правило, є одним із перших кроків у мобілізації додаткових коштів на підприємстві.

Продаж запасів готової продукції. Це ще один відносно нескладний метод. Тут дуже багато чого залежить від ефективності роботи відділу збуту чи маркетингу, якщо такий є, оскільки, з огляду на терміновість цього заходу, ціни реалізації можуть значно відрізнятися в гіршу сторону від стандартних цін продажу підприємства.

Продаж дебіторської заборгованості є наступним за популярністю варіантом вирішення проблеми неплатоспроможності. Головний недолік даного кроку - присутність дисконту, що може бути дуже значним, а також відсутність попиту, борги деяких дебіторів.

Продаж умовно надлишкових виробничих запасів.

Продаж інвестицій. Може бути у формі зупинки інвестиційних проектів, що реалізуються, з одночасним продажем об’єктів незавершеного виробництва й устаткування або ж у формі ліквідації участі в інших підприємствах. Слід зазначити, що рішення про деінвесту- вання приймається урахуванням аналізу потенційних строків і обсягів повернення коштів від інвестицій. У випадку, якщо ці терміни перевищують рамки реалізації антикризової програми, то приймається рішення про деінвестування, оскільки збереження довгострокових інвестиційних проектів в умовах кризи - правильний шлях до банкрутства підприємства.

Продаж нерентабельних виробництв і об’єктів невиробничої сфери. Даний варіант захисної стратегії, мабуть, найбільш хворобливий для підприємства. Застосування даної процедури значно обмежує його розвиток у майбутньому. Крім того, ускладнюється тим, що частина нерентабельних виробництв може входити у виробничий цикл. Тому підходити до його реалізації потрібно вкрай обережно і виважено. Для того, щоб мінімізувати ризики від подібного кроку, слід диференціювати виробництва за ступенем залежності від них технологічного циклу підприємства.

Як правило, ранжування здійснюється експертним методом, проте існує ряд загальних правил його реалізації:

а) насамперед варто продавати об’єкти невиробничої сфери і допоміжні виробництва, що використовують універсальне технологічне устаткування (наприклад, будівельні чи ремонтні цехи). Їх функції передаються зовнішнім підрядникам;

б) далі ліквідації підлягають допоміжні виробництва з унікальним устаткуванням. Надалі відсутність цих виробництв можна буде компенсувати за рахунок купівлі відповідних послуг чи їхнього же відтворення у випадку економічної доцільності;

в) наступними в черзі є об’єкти основного виробництва, що знаходяться на початку технологічного циклу (наприклад, ливарні цехи). Їх функції передаються зовнішнім постачальникам;

г) останні відмовляються від нерентабельних виробництв, що знаходяться на кінцевій стадії технологічного циклу.

Крім таких радикальних заходів, існують ще ряд механізмів з оп- тимізації структури й обсягів витрат. Зокрема, підприємство може вжити таких заходів.

Призупинити нерентабельні виробництва. Даний крок досить просто сприймається з погляду економічної доцільності. Оскільки у випадку, коли кризова фаза все ж наступила, першими кроками мають бути заходи щодо недопущення її подальшого розвитку (у даному випадку виключення подальших збитків від такої виробничої діяльності), а потім вже нейтралізація причин і наслідків. Винятком є об’єкти, зупинення яких призведе до зупинки всього виробництва.

Щодо черговості зупинення виробництв, то вона така, як і у випадку їхньої ліквідації.

Слід зазначити, що багато підприємств на даному етапі допускають ряд типових помилок. Наприклад, продовжують експлуатувати збиткові виробництва лише тому, що продукція знаходить збут, нехай і за ціною, нижчою від собівартості. Ще одна помилка полягає в тому, що виробництво продовжують експлуатувати, оскільки не вистачає коштів на консервацію. У випадку, якщо виробництво необхідно зупинити, але немає можливості провести його консервацію, варто зупиняти без неї. При цьому відновлювати устаткування слід лише у випадку економічної доцільності повторного запуску виробництва. Тобто, маємо черговий приклад маневру минулими і майбутніми коштами.

Продати чи здати в оренду надлишки основних засобів.

Ввести систему контролю за використанням паливно-енергетичних ресурсів.

Зайнятися проблемою оптимізації податкових платежів.

Ввести режим твердої економії та персональної відповідальності працівників за використані матеріальні ресурси.

Вивести зі складу підприємства витратні об’єкти. Звичайно, це здійснюється у формі організації дочірніх підприємств. У такому випадку подальше фінансування виведених об’єктів не здійснюється, що стимулює підприємницьку ініціативу їх персоналу.

Удосконалення організації праці й оптимізація чисельності зайнятих на підприємстві. Як правило, в докризовій ситуації на більшості підприємств спостерігається надлишкова чисельність персоналу, тому одним з першочергових завдань оптимізації обсягів і структури витрат є приведення чисельності до економічно обґрунтованого оптимуму. Дане завдання є, мабуть, одним із найважчих серед антикризо- вих заходів, оскільки дуже просто переступити межу, за якою персонал, що залишився, не зможе справлятися з обсягами робіт, що призведе до посилення кризових явищ на підприємстві. Проте існує ряд загальних правил щодо такої оптимізації.

Відповідно до одного з них працівників основного виробництва скорочують пропорційно обсягам виробленої продукції. Скорочення не повинне відбуватися одночасно, особливо це стосується персоналу допоміжних підрозділів і сфери управління, оскільки тут немає такого чіткого критерію, як у випадку з працівниками основного виробництва.

При проведенні оптимізаційних заходів, пов’язаних з персоналом, слід вкрай обережно відноситись до відмовлення від виплати надбавок і премій, соціальних виплат, оскільки це може призвести до різкого падіння зацікавленості працівників у результатах роботи. Як наслідок, погіршиться її якість. Тоді не інтереси фірми, а пошук нової роботи постануть в основі поведінки працівника.

Разом з тим економія фонду зарплати при її вмілому проведенні може стати діючим фактором антикризового управління.

Зменшення поточних фінансових потреб шляхом реструктуризації боргових зобов’язань. Даний інструмент з успіхом застосовується й успішно діючими підприємствами для оптимізації своїх фінансів, але для кризових підприємств дана процедура трохи полегшується тим, що кредитори більш охоче погоджуються на реструктуризацію боргів, оскільки розуміють, що в протилежному випадку можуть взагалі не отримати борг (якщо підприємство-боржник збанкрутує).

Конвертація боргів у статутний капітал - украй небажаний крок для власників підприємства, оскільки зменшує ступінь їх впливу і контролю, але це дозволяє оптимізувати поточні фінансові потреби і розрахуватися з боргами.

Викуп боргових зобов’язань із дисконтом - один з найкращих заходів. Кризовий стан підприємства-боржника знецінює його борги, тому й виникає можливість викупити їх зі значним дисконтом.

Ми розглянули найбільш радикальні заходи щодо оптимізації роботи суб’єкта підприємництва, що, як правило, супроводжуються ліквідацією активів, скороченням обсягів діяльності, втратами частки ринку й іншими негативними з погляду розвитку фірми наслідками. Але основною метою антикризового управління є відновлення нормальної діяльності підприємства в колишніх чи навіть більших обсягах і повернення його в коло ефективно діючих суб’єктів економіки. Тому наступним нашим кроком буде розгляд заходів щодо виходу з кризових ситуацій шляхом збільшення грошових потоків від основної діяльності.

Для цього застосовуються так звані “атакуючі” технології, основними завданнями яких є:

підвищення конкурентних переваг продукції;

збільшення грошового компонента в розрахунках;

збільшення оборотності активів.

Передусім необхідно звернути увагу на маркетинг. Як відомо, маркетинг - одне із самих болючих місць наших суб’єктів підприємництва, тому антикризові менеджери повинні вміло проводити маркетингові дії, інакше фірмі не вижити [134].

При цьому до основних заходів можна віднести:

створення ринково орієнтованої служби маркетингу;

аналіз споживачів, вибір цільового ринку;

прийняття комплексної концепції маркетингової діяльності, що пов’язує між собою основні елементи маркетингового комплексу: ринок фірми; товар, створюваний для цього ринку; ціни, за якими він продається; методи просування товарів на ринок і канали збуту.

Ще одним важливим кроком є підвищення ефективності роботи персоналу. Це можна зробити за умови, якщо:

ввести (або вдосконалити) внутрішній госпрозрахунок, яким передбачається залежність оплати праці працівників від обсягу виробництва, ефективності використання ресурсів;

більше уваги приділяти поліпшенню виробничої дисципліни й підвищенню зацікавленості у результатах праці своїх співробітників;

запровадити контрактну систему роботи із професіоналами;

розробити і впровадити систему підвищення кваліфікації, кар’єрного зростання, гнучкого стимулювання праці.

Популярними є також кроки з інтенсифікації виробничого процесу та збільшення обсягів продукції, що випускається. Серед них можна виділити такі:

створення програми з розробки й модернізації нових видів продукції;

інновації й модернізація виробництва - впровадження інновацій на підприємстві та доведення виробництва до сучасних галузевих стандартів або навіть перевищення їх.

Ми перелічили найбільш розповсюджені заходи щодо нейтралізації криз на суб’єктах підприємництва та забезпечення їх стабільної та ефективної діяльності. Втім, кожен суб’єкт підприємництва є структурою унікальною, тому, враховуючи значну кількість важелів та методів, що має в розпорядженні фірма для побудови системи фінансової безпеки, можна використовувати багато інших заходів. Нами була проведена певна систематизація наявних методів та підходів, сформовано загальний перелік та ключові заходи в рамках їх реалізації.

Заключною сферою знань, що необхідна для формування системи фінансової безпеки суб’єктів підприємництва, є контроль. Саме він є тією ланкою, що має пов’язати між собою усі перераховані нами вище складові.

Контроль визначається як процес забезпечення досягнення організацією своїх цілей, за допомогою якого керівники досягають відповідності фактичних дій до запланованих, і розглядається як одна з обов’язкових функцій будь-якого управлінського впливу, що є його логічним завершенням. Основною метою системи контролю будь- якого процесу визнано своєчасне виявлення відхилень від нормального (запланованого) перебігу провадження та здійснення адекватних управлінських заходів щодо покращення становища для забезпечення виконання розроблених планів, досягнення встановлених цілей діяльності [165, с. 458].

На думку багатьох фахівців, саме ця сфера знань є однією з найбільш проблемних у комплексі дій щодо недопущення та нейтралізації криз. Так, Л.О. Лігоненко у своїй монографії відмічає, що “автори обмежуються лише констатацією необхідності контролю антикризового процесу, висвітлюючи фрагментарно окремі організаційні та методичні питання його здійснення. Відсутнє науково-теоретичне обґрунтування змісту, ролі та місця контролю як специфічної сфери антикризового управління та організаційно-методичних основ” [165, с. 458].

Основним завданням контролю в системі фінансової безпеки суб’єктів підприємництва є коригування поведінки підконтрольного об’єкта спостереження та перевірка заходів щодо забезпечення фінансової безпеки організації, блокування відхилень, що виявляються, та приведення системи до цільового стану за допомогою спеціальних ін- струментів-регуляторів. Контроль за ефективністю роботи системи фінансової безпеки суб’єктів підприємництва орієнтується на створення умов для досягнення встановлених цільових показників фінансової діяльності.

Щодо функцій контролю, то виділяють три ключові [36]:

визначення стандартів;

визначення досягнутих результатів та їх порівняння з встановленими стандартами;

обґрунтування необхідних дій та заходів управлінського впливу.

Якщо ж розглянути ці функції більш детально, то можна виділити такий їх спектр:

спостереження за ходом реалізації завдань, встановлених системою планових показників і нормативів;

визначення ступеня відхилення фактичних результатів від запланованих;

діагностування за розмірами відхилень серйозних погіршень у фінансовому стані підприємства й істотного зниження темпів його фінансового розвитку;

розробка оперативних управлінських рішень щодо нормалізації фінансової діяльності відповідно до передбачених цілей і показників;

коригування за необхідності окремих цілей і показників фінансового розвитку в зв’язку зі зміною зовнішнього фінансового середовища, кон’юнктури фінансового ринку та внутрішніх умов роботи.

Функціонально контроль вирішує цілий комплекс завдань та поєднує між собою всі ключові елементи системи фінансової безпеки суб’єктів підприємництва. Він забезпечує взаємозв’язок між формуванням інформаційної бази, аналізом, плануванням, розробкою та реалізацією необхідних заходів, оцінкою їх ефективності та формуванням висновків.

Таким чином, контроль є заключним етапом процесу формування системи фінансової безпеки суб’єктів підприємництва. Він забезпечує зворотний зв’язок, звертаючи увагу менеджерів на значні відхилення від запланованих показників, що дає можливість приймати оперативні управлінські рішення, спрямовані на виконання поставлених завдань. Застосування контролю дозволяє суттєво підвищити ефективність всього фінансового управління.

Отже, теоретичних знань для побудови основних блоків системи фінансової безпеки суб’єктів підприємництва вистачає, за винятком, мабуть, методології щодо контролю й оцінки. Головними ж недоліками є неадаптованість знань до сучасної української економіки й особливостей сфери банкрутства суб’єктів підприємництва, нашої країни. Крім того, теорія, методологія та методики мають потребу в ретельній систематизації і логічній комплектації.

Таким чином, існує не тільки принципова можливість побудови системи фінансової безпеки суб’єктів підприємництва, але й накопичена значна кількість знань у даній та суміжній сферах. Головні проблеми - відсутність чіткої систематизації знань, а також їхньої адаптації до українських умов. Саме вирішенню цих проблем і будуть присвячені наступні розділи роботи.

<< | >>
Источник: А. О. Єпіфанов, О. Л. Пластун, В. С. Домбровський та ін]. Фінансова безпека підприємств і банківських установ [Текст] : Ф59 монографія / за заг. редакцією д-ра екон. наук, проф. А. О. Єпіфанова, [А. О. Єпіфанов, О. Л. Пластун, В. С. Домбровський та ін]. - Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”,2009. - 295 с.. 2009

Еще по теме Обґрунтування необхідності формування системи фінансової безпеки суб’єктів підприємництва як основи їх ефективної та стабільної діяльності:

  1. §4. Механізм соціальної координації
  2. ЗМІСТ
  3. Обґрунтування необхідності формування системи фінансової безпеки суб’єктів підприємництва як основи їх ефективної та стабільної діяльності
  4. Основні складові системи фінансової безпеки суб’єктів підприємництва
  5. Додатки
  6. 3.1. Запобіжний вплив традицій та звичаїв на загальносоціальному рівні
  7. 2.3. Удосконалення правового регулювання пенсійного забезпечення державних службовців
  8. 3.2. Кримінологічні заходи протидії злочинам, що вчиняються особами в складі натовпу
  9. Місце і роль податкового контролю в системі функцій державного управління
  10. 3.1. Запобіжний вплив традицій та звичаїв на загальносоціальному рівні
  11. Поняття та сутність публічного адміністрування у сфері економіки на місцевому рівні
  12. Напрями вдосконалення публічного адміністрування у сфері економіки на місцевому рівні
  13. Основні змістовні елементи правового режиму господарювання військових частин Збройних Сил України
  14. Розвиток будівельної галузі як напрям економічної політики держави
  15. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -