Юридична відповідальність за правопорушення у сфері екологічної безпеки
Підставою юридичної відповідальності у сфері екологічної безпеки є вчинення екологічного правопорушення. Чинне екологічне законодавство закріплює перелік правопорушень у сфері екологічної безпеки.
Зокрема, у ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» виокремлено такі види правопорушень: порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушення норм екологічної безпеки; порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’ єктів; допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; перевищення лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів; самовільному спеціальному використанні природних ресурсів; невжиття заходів щодо запобігання й ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та за- хороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів тощо.Найпоширенішим правопорушенням у сфері екологічної безпеки є недотримання відповідних екологічних нормативів, вимог та правил[158]. Під екологічними нормативами слід розуміти єдині й обов’язково нормовані межі, обсяги, регламенти, що містять кількісні та якісні показники, забезпечують охорону навколишнього природного середовища, екологічну безпеку суспільства і здоров’я людини.
Порушення нормативів екологічної безпеки створює умови для виникнення екологічного ризику і зрештою призводить до реальної екологічної небезпеки для життя, здоров’я людини та навколишнього середовища. Правопорушення в сфері екологічної безпеки є різновидом екологічних правопорушень.
Правопорушення можливі як у разі порушення вимог екологічної безпеки в процесі здійснення різних видів господарської діяльності, так і за невиконання заходів у процесі ліквідації надзвичайних екологічних ситуації або їх запобігання. З урахуванням рівня суспільної небезпеки вони поділяються на проступки і злочини. Згідно з видами екологічних правопорушень у сфері забезпечення екологічної безпеки винні особи можуть бути притягнуті до кримінальної, адміністративної або цивільно-правової відповідальності.Адміністративна відповідальність є самостійним різновидом юридичної відповідальності. У Кодексі про адміністративні правопорушення України закріплено кілька складів правопорушень, що передбачають відповідальність громадян та посадових осіб за порушення екологічної безпеки. Так, адміністративна відповідальність наступає за: порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення (ст. 46-1); порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або впливу на неї фізичних та біологічних чинників (ст. 78); порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 78-1); порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та використання відходів (ст. 82); приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їхніх об’єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними (ст. 82-3); змішування чи захоро- нення відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, без спеціального дозволу (ст. 82-4); невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 91-1); приховування перевищення встановлених лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів (ст. 91-3); порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст.
93); порушення правил і норм ядерної та радіаційної безпеки (ст. 95); недотримання державних стандартів, норм і правил під час проект- тування і будівництва (ст. 96); невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки (ст. 188-18).Кримінальна відповідальність за злочини проти довкілля передбачена Кримінальним Кодексом України за: порушення правил екологічної безпеки (ст. 236); невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237); проектування чи експлуатацію споруд без систем захисту довкілля (ст. 253); порушення правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою (ст. 272); порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274); порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд (ст. 275); заготівлю, перероблення або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 327).
Більшість злочинів, передбачених ст. 236—244, 251—253 КК, є формальними (наприклад, ч. 1 ст. 238, ч. 1 ст. 240, ч. 1 ст. 241, ч. 1 ст. 242, ст. 251), оскільки не потребують для визначення їх закінченими настання будь-яких шкідливих наслідків. Реальне настання таких наслідків в інших випадках 1ст. 243, 251, 252 КК) враховується як обтяжуюча вину обставина[159]. Разом із тим, серед названих злочинів немало таких, склади яких сконструйовані за видом матеріальних і тому вважаються закінченими лише в разі спричинення дією або бездіяльністю передбачених законом шкідливих наслідків. Наведемо кілька прикладів (щоправда, це злочини проти громадської безпеки, які перелічені у Розділі ІХ КК і не віднесені законодавством до злочинів проти довкілля, хоча за своєю сутністю вони є такими). Це — незаконне поводження з радіоактивними матеріалами (ст. 265), порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами (ч. 1 ст. 267), незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини — (ст.
268) тощо.З метою запобігання протиправним діям із такими предметами кримінальне законодавство передбачило систему норм, які встановлюють відповідальність за діяння, пов’язані з порушенням правил використання джерел підвищеної небезпеки, введення в обіг загальнонебезпечних предметів або використання тих чи інших предметів у виробничих цілях.
Водночас окремі норми Розділу ѴІІІ КК «Злочини проти довкілля» (статті 236—244, 251—253) стоять на охороні екологічної безпеки. І за функціями, що покладені на них, подібно до норм Розділу ХІІІ КК, тісно переплітаються з деякими складами злочинів, що перелічені у Розділі ІХ. Так, в одному випадку ці статті передбачають, що порушення правил екологічної безпеки (ст. 236), невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237), приховування або перекручування відомостей про екологічних стан чи захворюваність населення (ст. 238), умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природо-заповідного фонду (ст. 252), проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253) може спричинити загибель або людей або інші тяжкі наслідки. У другому — внаслідок порушення спеціальних правил, а саме забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей (ст. 239), порушення правил охорони надр (ст. 240), забруднення атмосферного повітря шкідливими для життя речовинами, відходами або іншими матеріалами внаслідок порушення спеціальних правил (ст. 241), порушення правил охорони вод (ст. 242), забруднення моря матеріалами або речовинами, шкідливими для життя чи здоров’я людей, або відходами внаслідок порушення спеціальних правил (ст. 243), порушення законодавства про континентальний шельф України (ст. 244) створюють небезпеку або загрожують життю чи здоров’ю людей. У третьому випадку — за порушення ветеринарних правил (ст. 251) передбачена відповідальність за поширення епізоотії, а також за настання інших тяжких наслідків.
Тому, функції, покладені на окремі склади злочинівРозділу VTTT КК України, можна віднести до спеціальної екологічної безпеки, яку мають забезпечити ці норми.
Отже, не викликає сумніву, що перелічені злочини посягають не тільки на довкілля, життя, здоров’я населення й окремої особи, а й передусім на загальну і спеціальну екологічну безпеку, тобто містять небезпеку заподіяння шкоди широкому колу громадських інтересів, які охороняються законом.
У певних випадках ця безпека має ознаки національної, спеціальної безпеки, у інших домінують спеціальна, національна, екологічна, безпека здоров’ю населення. А зрештою вони не мають розбіжностей за різними напрямами, а концентруються й об’ єднуються загальною, спеціальною екологічною безпекою.
Аналіз статей, правил, положень, інструкцій та інших підза- конних нормативних актів, які регламентують правила поводження з джерелами підвищеної небезпеки, можна класифікувати на п’ять основних груп за злочинами, які:
1) порушують правила загальної екологічної безпеки (ст. 236,
ч. 1 статей 240, 265, 267, ст. 325, ч. 1 ст. 362 КК);
2) порушують правила спеціальної екологічної безпеки (ч. 2 статей 239, 240, 243, ст. 251, ч. 2 статей 267, 268, 270, 333 КК);
3) становлять загальну екологічну небезпеку (ст. 238, 262, 327 КК);
4) порушують принцип існування спеціальної екологічної безпеки (статті 236, 237, ч. 1 ст. 239, ч. ст. 241, ч. 1 ст. 242, ч. 1,ч. 3 ст. 243, ч. 1 ст. 244, ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253, ч. 1 ст. 266 КК);
5) становлять всебічну небезпеку для невизначного за обсягом можливого наслідку і для невизначеного кола осіб (ст. 237, ч. 2 ст. 239, ч. 2 ст. 241, ч. 2 ст. 242, ч. 2 ст. 243, ч. 2 ст. 244, КК).
На основі узагальнення викладеного можемо стверджувати про існування єдності вказаних злочинів, яка полягає в тому, що кожен із досліджуваних злочинів має як внутрішню, так і зовні- ню аналогію. Вона присутня: по-перше, у схожості явищ, наслідків, небезпечності й аналогічності предметів, що мають однакові шкідливі властивості, заборону вчинення певних дій з ними чи щодо останніх, на користуванні ними або недопустимість володіння останніми, по-друге, у зовнішній схожості небезпеки й загрози, яку несуть всі склади злочинів, передбачені статтями 236—244, 251—253 Розділу ѴШ КК, статтями 262, 265—270 Розділу ГХ, статтями 326, 327 Розділу ХШ КК, статтею 333 Розділу ХГѴ.
Небезпека, створювана ними, є загальною екологічною, бо загрожує настанням (створенням, спричиненням, сприянням, здійсненням, заподіянням) — в одних випадках — ст. 236—244, 251—253 КК. У інших випадках небезпека цих злочинів прихована певною перспективою настання шкідливих, тяжких або особливо тяжких наслідків від впливу радіоактивних матеріалів, відходів і вторинної сировини; радіоактивно забруднених продуктів харчування, небезпечних і шкідливих речовин, речовинами зі шкідливим випромінюванням, відходами чи іншими матеріалами промислового та іншого виробництва, шкідливими для життя й здоров’я людей чи довкілля, шкідливими речовинами або сумішами, що містять такі речовини, шкідливими відходами або небезпечним випромінюванням та енергією, радіоактивними, хімічними, біологічними матеріалами, речовинами, предметами, отруйними або сильнодіючими речовинами. Кожен із названих складів злочинів належить до тих, що посягають на один із видів безпеки, відповідно з ознаками інтересів, які охороняються й лежать у площині регулювання обігу загальнонебезпечних предметів і забезпечення встановленого порядку поводження з ними. По-третє, у визнанні конкретних і загальних завдань: запобігання різноманітним злочинним діям і наслідкам, що становлять підвищену екологічну небезпеку для оточення, залежно від конкретних дій з відходами, вторинною сировиною, забрудненими небезпечними речовинами, речовинами зі шкідливим випромінюванням (статті 237, 238, 265, 268, 326 КК), речовинами, відходами чи іншими матеріалами промислового або іншого виробництва, шкідливими для життя й здоров’ я людей або довкілля, шкідливими речовинами чи сумішами, що містять такі речовини, шкідливими відходами або небезпечними випромінюваннями та енергією, радіоактивними, хімічними, біологічними матеріалами, речовинами, предметами, мікробіологічними чи іншими біологічними агентами або токсинами (статті 239, 241, 243, 244, 327 КК) тощо, які заборонені законодавством; загальні завдання дістають відображення в особливих конкретних завданнях, що є не тільки подібними, а й конкретними за схожістю норм: екологічних злочинів і злочинів проти громадської безпеки з іншими нормами злочинів проти здоров’ я населення, що запобігають: настанню тяжких і особливо тяжких наслідків, а саме загибелі чи масовому захворюванню населення; позбавленню життя людини; створення небезпеки захворювання, загибелі чи здоров’ю людей; масової загибелі тваринного і рослинного світу; поширенню епізоотії; екологічному забрудненню значних територій; заподіяння значної майнової шкоди або іншим тяжким наслідкам; порушенню правил боротьби з епідеміями (статті 251, 325 КК); захопленню, пошкодженню або знищенню об’єктів, викраденню, привласненню, вимаганню предметів із підвищеною небезпекою чи заволодінню ними шляхом шахрайства, зловживання службової особи своїм службовим становищем (статті 261, 262 КК), тощо.Викладене дає можливість дійти висновку, що між злочинами проти екологічної й громадської безпеки та безпеки здоров’я населення існує безперечний зв’язок, зумовлений і підтверджений різними чинниками чітко визначеними складовими.
Проведений аналіз питань, які стосуються предметів злочинів проти загальної безпеки, дає підстави: виокремити в окремий розділ КК України склади злочинів і дати йому назву «Злочини проти екологічної безпеки».
Незалежно від притягнення винних осіб до адміністративної або кримінальної відповідальності вони мають нести цивільно- правову відповідальність у разі заподіяння шкоди навколишньому середовищу або здоров’ ю громадян.
Цивільно-правова відповідальність передбачає обов’язок юридичних та фізичних осіб відшкодування шкоди, заподіяної ними внаслідок порушення нормативів, вимог та норм екологічної безпеки, тобто покладає на винних осіб майнові або інші зобов’ язання.
Чинне екологічне законодавство (ст. 69 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища») передбачає відшкодування заподіяної шкоди, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Згідно із затвердженим переліком багато видів та об’ єктів становлять підвищену екологічну небезпеку для навколишнього середовища. Законодавство відносить такі види діяльності та об’ єкти до джерел підвищеної небезпеки. Особи, які володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’ язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ або ненавмисних дій потерпілих.
Шкода може бути заподіяна як навколишньому природному середовищу, так і здоров’ю та майну громадян або юридичних осіб. Відшкодування шкоди, спричиненої навколишньому природному середовищу, передбачається двома способами: в натурі або грошовому вираженні згідно із затвердженими у встановленому порядку таксами, а також методиками обчислення розміру шкоди, а за їх відсутності — фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища. Шкода, заподіяна здоров’ю та майну громадян, компенсується згідно із цивільним законодавством. Для відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю громадян, першою чергою необхідно довести причинний зв’язок між діяльністю винної особи та забрудненням навколишнього природного середовища, а також впливом цього середовища та спричиненою шкодою.