Державотворча програма наливайківського руху як спроба реалізації ідеї козацького державотворення

Ватажок відомого козацько-селянського повстання 1594-1596 рр. Семерій Наливайко (відомий вітчизняний дослідник козацтва С.Леп’явко на підставі документів довів, що насправді козацького ватажка звали не Северином, достатньо поширеним на той час ім’ям, а маловживаним, навіть тоді ім’ям - Семерій) [71.

Зокрема Наливайко просив виділити йому територію між Бугом і Дністром миль на двадцять південніше від Брацлава. Там він готовий збудувати замок і перебувати з козацьким військом,

кількість якого має бути близько двох тисяч чоловік. Проектоване Бузько-Дністровське військо мало безпосередньо

підпорядковуватися польському королеві, служити йому і утримуватися ним. (Наливайко вказав і на можливе джерело фінансування козацького війська - «те, що татарам Король Йогомосць подарунки дарувати має» [134. С.433]. Звичайно, основною має бути служба на південному прикордонні. Наливайко обіцяв у такому разі виконувати уже звичні для козацтва вимоги польської сторони: не пускати до себе селян і вигнанців і навіть придушувати виступи нереєстрових козаків, тобто таких самих, яким він був сам.

У «Кондиціях» С.Наливайко проводив думку про станову політичну відособленість козацтва (підкреслення наше - авт.). Він визначив адміністративно-територіальні принципи його суспільного устрою. Зокрема, новостворене козацьке Військо мало посідати частину Дикого Поля на правах володіння.

С. Наливайко висловлювався за те, аби зліквідувати нереєстрове козацтво, селянство у військо не допускати, так само і слуг панських чи жовнірських, банітів (вигнанці) та позбавлених честі. На Запорожжі гетьманську посаду також слід було ліквідувати і замінити її посадою поручника. На Самарі, Орелі та інших річках і «уходах», якими здавна Військо Запорозьке користувалося, на думку укладачів інструкції, також варто було запровадити коменданта. Пропонувалося не лише обсадити Січ та Корсунь військовими залогами, а й тримати спеціальні гарнізони в гетьманській резиденції у Білій Церкві та Чигирині. Спеціального утримання це військо може не потребувати, натомість йому могли йти т.зв. «упоминки» — плата Польщі татарам за ненапад; коли ж ні, козаки діставали б жовнірське утримання; числом козаків мало бути дві тисячі, окрім сторожі. Воно мало б підпорядковуватися королеві і гетьманам. Зобов’язувався діставати «язиків», тобто виконувати військову розвідку. Загалом підкреслювалося, що у козаків добра розвідча служба, яка може служити королеві.

Після того, як Задніпров’я відійде під владу короля, пропонувалося закласти фортецю і в Миргороді, а в Умані поставити військову залогу «в 200, а ліпше 300 піхотинців» на чолі з комендантом, до яких долучилися б і козаки-реєстровці. Тоді Уманська фортеця «могла б захищати Україну як від запорожців, так і від орд татарських - Кримської, Очаківської, Білгородської і Текінської» [134.

Варто підкреслити, що позиція та діяльність С.Наливайка дістала відповідного розголосу. Саме під 1594-1596 pp. джерела вперше фіксують відомості про наміри козацтва розгромити Польщу, винищити шляхту й утворити власну державу [71. С.180].

Зокрема, з Данціга надійшло повідомлення, нібито «козаки проголошують, що будуть боронити увесь бідний і пригнічений люд, який тікатиме до них перед тиранією Польщі. На загал можна помітити, що вони ніби заснували нову республіку, для якої-то буцім Наливайко прибрав титул князя» [див.: 28. С.276]. Вважаємо, і що не слід легковажити інформацією такого змісту. Варто прислухатися до думки Л.Винара, що «тогочасні документи виразно вказують, що подібні пляни (про організацію козацької республіки - авт.) в козацькому і чужинецьких середовищах тоді дискутовано» [28. С.276].

Отже, з аналізу проекту С.Наливайка випливає, що він спрямовувався на «реформування політичного, правового та військово-адміністративного устрою української козаччини» [112. С.223-237]: йшлося про створення в межиріччі Дністра й Південного Бугу автономно-територіального центру козаччини (козацьке товариство мало перебувати у безпосередній політичній залежності від короля й нести йому рицарську службу за винагороду). За задумом автора «Кондицій», на зміну

демократичним «республіканським» засадам Запорозької Січі мала прийти державно-цивілізаційна модель суспільного устрою козаччини з елементами кастовості й орденського характеру. Основні її сутнісні компоненти, на думку вчених [105. С.140-144], базувалися на принципі леґітимності, й зводилися, з одного боку, до підданських зобов’язань по відношенню до польського короля, а з другого, до утвердження на правовій основі автономістських засад буття Війська як суспільно-політичного організму.

Отже, наприкінці XVI ст. національне усвідомлення себе, а відтак і становлення ідеї козацької державності як національної державної ідеї найбільш випукло виявили себе у пропозиціях керівника першого національно-визвольного повстання

С.Наливайка. Він розглядав козацтво як суб’єкт політичного процесу, ставив питання про територіальне обмеження козацького простору. З цього погляду, повстання С.Наливайка стало першим національно-визвольним повстанням із виразною програмою Козацької держави (субдержави). Ці плани були до певної міри реалізовані Запорозькою Січчю, яка створила свою владу на широких степових просторах і звідти проводила самостійну політику, налагоджуючи зв’язки з різними державами.