§ 4. Обов’язок доказування. Надання та витребування доказів

Прикладом несприятливих наслідків для сторони, яка не ви­конала обов'язок доказування, може служити відмова суду визнати існуючим факт належного виконання умов договору, що затвер­джується стороною, у разі невиконання обов'язку доказування вказаного факту.

Сторона, надаючи докази, реалізує своє право на доказування й одночасно виконує обов'язок доказування, оскільки саме сторо­ни повинні доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК). Обов'язки дока­зування розподіляються тільки між сторонами, третіми особами, які заявляють самостійні вимоги, оскільки саме вони є суб'єктами матеріальних правовідносин. І саме на цих осіб покладено обов'я­зок доказування фактів, які підлягають встановленню, тягар дока­зування (onus probandi). Із зазначеного правила випливає: якщо позивач не зможе надати доказів, що підтверджують його вимогу, в задоволенні позову має бути відмовлено.

Істотну роль у розподілі обов'язків доказування відіграють правові презумпції, тобто закріплені в законі припущення про іс­нування певних фактів за пов'язаності з ними інших фактів. Пре­зумпція звільняє сторону, на користь якої вона встановлена, від доказування факту. Проте головне призначення презумпції поля­гає не у звільненні певних фактів від підтвердження доказами, а в найбільш доцільному розподілі обов'язків доказування цих фактів між сторонами.

Обов'язки сторін із доказування розподіляються таким чином: позивач повинен довести факти, що свідчать про існування право­відносин, із приводу яких виник спір, і про порушення відповіда­чем прав та інтересів позивача; відповідач же повинен довести ті факти, на які він посилається, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову.

Подання доказів. Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це пись­мово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути пода­но; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнан­ня поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, які не додані до позо­вної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено ГПК Ук­раїни, подаються через канцелярію суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання об­ставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин. Якщо зі зміною предмета або підстав позову або подан­ням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають дока­зуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подан­ня додаткових доказів.

Якщо докази не подані у встановлений законом або судом строк, то до розгляду судом вони не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк із причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, за­здалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази має право подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане у строк, зазначений вище. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском установленого стро­ку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встанов­лений строк із причин, що не залежали від неї (ст. 81 ГПК України).

У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребову- ється; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостій­но особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Суд може витре­бувати докази також до подання позову як захід забезпечення до­казів у порядку, встановленому статтями 110-112 ГПК України.

Суд може уповноважити на одержання витребуваних ним до­казів заінтересовану сторону. Будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають мож­ливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов’язані пові­домити про це суд із зазначенням причин протягом п’яти днів із дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможли­вість подати докази, витребувані судом, або неподання таких дока­зів без поважних причин суд застосовує до відповідної особи захо­ди процесуального примусу.

У разі неподання учасником справи витребуваних судом дока­зів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залеж­но від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з’ясування якої ви­требувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а в разі неподання таких дока­зів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Таким чином, роль суду в судовому доказуванні в господарсь­кому судочинстві полягає в тому, що він повинен створити учасни­кам справи необхідні та рівні процесуальні умови для всебічного та повного дослідження обставин цієї справи. Для виконання цієї ролі суд роз’яснює учасникам справи їхні права та обов’язки, у тому числі щодо подання доказів і поширення обов’язку доказування; попереджає учасників справи про можливі наслідки вчинення або невчинення ними процесуальних дій; у випадках, передбачених процесуальним законом, надає сторонам сприяння в отриманні доказів шляхом їх витребування; оцінює докази.