§ 5. Податковий обов’язок

Поняття податкового обов ’язку є однією із центральних категорій податкового права. Зміст податкового обов’язку визначається насам­перед імперативними методами фінансово-правового регулювання, особливостями відносин, що складаються між суб’єктами з приводу сплати податків та зборів.

Відповідно до ст. 36 Податкового кодексу України податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, заде­кларувати, та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов’язок виникає у платника за кожним податком та збором. Він є без­умовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов’язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Податковий обов’язок може виконуватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Характерною рисою податково-правового регулювання є юридич­на нерівність суб’єктів. Ця риса базується на нееквівалентній природі фінансових відносин, що відображається в змісті та структурі прав і обов’язків суб’єктів податкового права, коли одні суб’єкти мають владні повноваження стосовно інших. Держава або уповноважений нею орган реалізує свою компетенцію через владні приписи, тоді як інша сторона реалізує компетенцію, що зумовлюється компетенцією владної сторони податкових правовідносин.

Особливості податкових правовідносин визначаються державним примусом, специфічними санкціями. Так, при порушенні платником податкового обов’язку податковий орган має право-обов’язок застосо­вувати певні санкції. Невиконання цього з боку податкового органу є невиконанням функцій, якими такі органи наділені державою. Подіб­не застосування державного примусу фактично виступає як право- обов’язок компетентного органу. Друга сторона податкових правовід­носин у разі правопорушення характеризується обов’язком випробо­вувати примусовий захід, хоча це може доповнюватися низкою прав і обов’язків, які випливають із безумовного обов’язку сплати податку і залежать від цього.

Обов’язки суб’єктів у податкових правовідносинах є стабільними, закріплюються насамперед у нормативному-правовому акті. Навіть тоді, коли обов’язок суб’єктів установлюється актами індивідуального регулювання, його зміст виступає як деталізація вимог, що містяться в нормативних актах. До особливостей обов’язків, що випливають із податкових правовідносин, можна віднести також їх складний характер. Сам обов’язок платника становить найчастіше систему обов’язків та реалізується через обов’язок ведення податкового обліку, обов’язок сплати податків та зборів, обов’язок податкової звітності.

Виконання податкового обов’язку регулюється податковими право­відносинами пасивного типу значно менше, ніж правовідносинами активного типу. Обов’язок суб’єктів у відносинах подібного типу по- 236

лягає насамперед у тому, аби не перешкоджати компетентним органам у здійсненні їх прав. Активні дії в регулятивних податкових правовід­носинах пасивного типу притаманні державі й уповноваженим органам при встановленні податків та зборів. Фактично йдеться навіть не про права, оскільки податковий орган зобов’язаний реалізовувати такі дії за певних обставин. Так, податкові інспекції зобов’язані здійснювати податкові перевірки, але коли, в якому обсязі, вони вирішують само­стійно.

Практично скрізь податковий обов’язок ототожнюють із обов’язком щодо сплати податку.

1) обов’язок щодо ведення податкового обліку; 2) обов’язок щодо сплати податків та зборів; 3) обов’язок щодо складання та подання податкової звітності.

Податковий обов’язок у широкому значенні можна диференціюва­ти й за видовими обов’язками платника податків, що виникають сто­совно кожного податку або збору. Сукупність же подібних окремих обов’язків і складатиме комплекс податкових обов’язків платника податків або податковий обов’язок у широкому значенні.

Обов’язок щодо сплати податку або збору виникає, змінюється або припиняється за наявності підстав, установлених податковим законо­давством. Важливо враховувати, що в податкових правовідносинах діє розширювальний принцип, принцип дозволеної поведінки, тобто та­кий, що охоплює сукупність дій, прямо запропонованих законодавчи­ми актами про оподаткування. У той же час подібне становище закріп­лює й певні гарантії, встановлюючи рамки для контролюючих органів: підстави виникнення, зміни та припинення обов’язків платника по­датків як об’єкта контролю мають бути встановлені тільки податкови­ми законами.

Найважливішим питанням при регулюванні правовідносин з при­воду сплати податків та зборів є з’ясування моменту, з якого виникає обов’язок сплати податку. Нормативні акти, що регулюють порядок внесення цих платежів, пов’язують обов’язок їхньої сплати з настанням обставин, передбачених законами та підзаконними актами. Такою під­ставою, зокрема, може бути наявність об’єкта оподаткування при обов’язковому одержанні податкового повідомлення. Таким чином, 237

формується складний юридичний факт (фактичний склад), точно за­значений в гіпотезі фінансово-правової норми. Тому, мабуть, недо­статньо виділяти як підставу виникнення податкових правовідносин, що випливають виключно із закону.

Виникнення податкових правовідносин пов’язується з виникнен­ням податкового обов’язку. Таким виступає безпосередній і першо­черговий обов’язок платника податку щодо сплати податку або збору за наявності певних обставин. Цими обставинами є такі: по-перше, можливість віднесення конкретного суб’єкта до платника податку від­повідно до чинного законодавства; по-друге, наявність у платника податку об’єкта оподаткування або здійснення ним діяльності, пов’язаної зі сплатою податку або збору; по-третє, наявність норма­тивно-правового (насамперед законодавчого) регулювання всіх еле­ментів податкового механізму.

Податковий обов’язок виникає у платника податку з моменту на­стання обставин, з якими Податковий кодекс України та законодавство з питань митної справи пов’язують сплату ним податку. Підставами для припинення податкового обов’язку, крім його виконання, є: 1) лік­відація юридичної особи; 2) смерть фізичної особи, визнання її недіє­здатною або безвісно відсутньою; 3) втрата особою ознак платника податку; 4) скасування податкового обов’язку у передбачений законо­давством спосіб (ст. 37 Податкового кодексу України).

Припинення податкового обов’язку сплатою податку платником податків відображає загальне положення теорії права про те, що будь- який обов’язок припиняється належним виконанням. Три інші під­стави припинення податкового обов’язку фактично пов’язані з від­сутністю особи, зобов’язаної сплачувати податки та збори (смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи). Визначення законодавцем такої підстави, як «скасування податкового обов’язку в передбачений законодавством спосіб», видається штучним. Фактично у цьому разі йдеться про таке внесення змін до податкового законодавства, яке пов’язуватиметься з припиненням податкового обов’язку, тобто скасу­ванням відповідної законодавчої норми, яка і породжує обов’язок зі сплати податку чи збору. Але в цьому разі не можна наголошувати на тому, що існуючий податковий обов’язок змінюється, при відсутності норми його не існує взагалі. У деяких випадках як підстава припинен­ня податкового обов’язку розглядається скасування податку. Однак навряд чи тут є зовсім однозначна ситуація. Дійсно, обов’язок щодо 238

сплати податку припиняється, але тільки відносно періоду, що випли­ває за скасуванням податку, а не відносно минулого періоду, адже в остаточному підсумку й обов’язку щодо сплати податку з моменту його скасування не існує. У встановлених законодавством випадках податковий обов’язок може припинятися взаємозаліками з бюджетом шляхом направлення сум переплат стосовно одного податку в рахунок погашення недоїмки за іншим або майбутніх платежів за цим самим податком.