Порядок подання доказів. Огляд доказів та їх оцінка

Згідно статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду, причому позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, відповідач - разом із поданням відзиву, третя особа - разом з поданням письмових пояснень.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити:

- доказ, який не може бути подано;

- причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк;

- докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин. Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

У випадку коли копії документів не засвідчені належним чином, але господарським судом при дослідженні витребуваних оригіналів документів з'ясовано відповідність копій цим оригіналам, то суд долучає копії до матеріалів справи, зазначивши про таку відповідність в описовій частині рішення або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи. Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

Подання письмових доказів, якщо їх не додано до позовної заяви чи до відзиву на неї, має здійснюватися:

- або з супровідним листом через канцелярію суду;

- або безпосередньо в судовому засіданні за резолюцією судді (із зазначенням про це в протоколі відповідного судового засідання, якщо про долучення доказів до справи стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі, заявлено усне клопотання) та з подальшою їх реєстрацією в канцелярії суду.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом, при цьому паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом і, відповідно, електронна копія письмового доказу не є електронним доказом. Основною відмінністю таких доказів фактично є форма та матеріальний носій фіксації інформації.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Згідно з пунктом 2 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначаються докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення. Підтвердження даного положення можна знайти і в судовій практиці, зокрема у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду № 910/7054/18 від 27.02.2019 року визначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Тобто, в рішенні повинні відображатися результати дослідження всіх зібраних доказів, в тому числі й тих, котрі відхилені судом.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає процес огляду доказів в господарському процесі. Основна мета процесуальної дії - огляд доказів за їх місцезнаходженням - це неможливість їх подання та огляду безпосередньо в суді.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України, письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням. Про дату, час і місце огляду доказів за їх місцезнаходженням повідомляються учасники справи, причому неявка цих осіб не є перешкодою для проведення огляду. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням учасника справи, для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис. Про огляд доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки, електронні копії доказів, відеозаписи тощо.

Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу. Якщо

одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала. У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

За заявою учасника справи чи з власної ініціативи суд може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду суд може залучити спеціаліста. Суд може призначити експертизу для встановлення та фіксування змісту веб-сайту (сторінки), інших місць збереження даних в мережі Інтернет за умови, якщо це потребує спеціальних знань і не може бути здійснено судом самостійно або із залученням спеціаліста.

Також законом встановлені особливості огляду речових доказів, що швидко псуються, які негайно оглядаються судом з повідомленням про призначений огляд учасників справи, причому неявка цих осіб не перешкоджає огляду речових доказів.

У разі необхідності, в тому числі за клопотанням учасника справи для участі в огляді речових доказів, що швидко псуються, може бути залучено свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів, а також здійснено фотографування і відеозапис. Після огляду ці речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані.

У питанні огляду речових доказів, що швидко псуються, слід звернути увагу на п. 3.21. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 17.10.2012 р., відповідно до якої розгляд господарським судом заяв (клопотань), інших звернень у справах, матеріали яких знищено у зв'язку із закінченням встановлених строків зберігання, та вчинення у зв'язку з цим певних процесуальних дій є можливим за наявності у суді належним чином завірених копій процесуальних документів (рішень, ухвал, виданих судом наказів і т.ін.) або за наявності таких документів у Єдиному державному реєстрі судових рішень. У разі відсутності відповідних документів заявник повідомляється про це листом суду, підписаним відповідальним працівником останнього (але не суддею). Зазначені документи можуть бути надані й заявником; за їх недостатності для вирішення відповідного процесуального питання господарський суд своєю ухвалою повертає подану заяву, що не перешкоджає повторному зверненню з такою ж заявою із доданням необхідних для її розгляду документів.

Після здійснення огляду доказів, вони підлягають оцінці, за результатами якої в подальшому відбувається прийняття рішення.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Роз’яснення цього процесу надано й в Постанові Вищого господарського суду України № 910/15474/15 від 02.06.2016 року, в якому визначено, що оцінкою доказів є розумова діяльність суб'єктів доказування з визначення належності, допустимості доказів, їх достовірності, достатності і взаємного зв'язку, яка здійснюється на підставі законів логіки в умовах, установлених правовими нормами.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Метою оцінки доказів є достовірне пізнання фактичної сторони справи.

Оцінка доказів здійснюється з дотриманням таких принципів:

- суд оцінює докази за внутрішнім переконанням;

- докази оцінюються всебічно, безпосередньо, у повному обсязі, об'єктивно й неупереджено;

- ніякі докази не мають для суду заздалегідь установленої сили.

Змістове навантаження принципу оцінки відповідно до внутрішніх переконань судді полягає в тому, що суддя самостійно вирішує питання щодо достовірності доказів, достатності їх для ухвалення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах. Внутрішнє переконання - це ставлення суду до обставин справи, що ґрунтується на доказах.

Оцінка доказів за внутрішнім переконанням суду має декілька аспектів:

- тільки самі судді вирішують питання вірогідності доказів, істинності або хибності відомостей, що містяться в них, достатності для правильного висновку;

- внутрішнє переконання суддів відображає власне ставлення до своїх знань, рішень, дій і засновано на досконалому вивченні всіх доказів у сукупності;

- вплив у будь-який формі на суддів з метою перешкодити всебічному, повному й об'єктивному розгляду конкретної справи або домогтися винесення незаконного судового рішення тягне відповідальність згідно з чинним законодавством;

- у разі скасування рішення вищий суд не має право давати нижчому вказівки щодо вірогідності чи невірогідності того або іншого доказу;

- кожен суддя може вільно висловлювати свої погляди щодо цінності доказів.

Повнота оцінки доказів означає, що суд зобов'язаний дослідити й оцінити всі зібрані у справі докази, які є допустимими. Всебічність означає оцінку доказів з урахуванням доводів усіх осіб, які беруть участь у справі. Об'єктивність оцінки доказів означає незацікавленість суду в результаті вирішення справи, відсутність упередженості суду при оцінці доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Принцип, згідно з яким ніякі докази не мають для суду наперед установленої сили і кожен доказ підлягає оцінці господарським судом разом з іншими доказами, означає, що: ні в законі, ні підзаконних актах не повинно міститися вказівок, які заздалегідь установлюють доказову силу і значення доказу; ніякі органи чи посадові особи не мають права давати суду вказівок щодо доказової сили і значення того чи іншого доказу; докази повинні оцінюватися за їх властивостями; не можна вважати, що певний вид доказів має переваги, та без належної оцінки і врахування всіх доказів обґрунтовувати ним рішення.

Саме тому при вивченні оцінки доказів доречно виділити її внутрішню (логічну) і зовнішню (правову) сторони.

Логічна сторона оцінки доказів полягає в тому, що під час судового доказування суд, особи, які беруть участь у справі, інші суб'єкти доказування здійснюють логічні операції з аналізу доказів, їхньої належності та допустимості до справи, поєднують наявні відомості про факти в єдину систему доказів, спростовують спочатку побудовані припущення тощо.

Правова сторона оцінки доказів полягає в тому, що:

- логічні операції здійснюють суб'єкти господарських процесуальних відносин;

- вивченню підлягають тільки фактичні дані, отримані в передбаченому законом порядку із засобів доказування, безпосередньо сприйнятих судом;

- ціль оцінки не довільна, а визначена законом.

Залежно від рівня пізнання оцінку доказів класифікують на попередню, остаточну й контрольну.

Попередньою називається оцінка доказів, яку суддя (суд) надає під час прийняття, дослідження доказів, тобто до винесення рішення. Результати оцінки на цьому етапі виражаються ззовні в ухвалах суду про прийняття доказів, які мають значення для справи або відмовленні в їх прийнятті, у задоволенні клопотань про залучення письмових доказів до справи, про призначення судом додаткової експертизи тощо.

Остаточною є оцінка доказів, яку дає тільки суд і яка є основою для прийняття вольового акта - судового рішення. Її ціль - установлення фактів по справі. Контрольна оцінка доказів проводиться вищими судами під час перегляду справи в апеляційному чи касаційному порядку.

Правильна оцінка судом доказів має велике значення для винесення законного та обґрунтованого рішення в справі. Оцінка судових доказів - це не лише логічна операція, але й складовий елемент усього процесу доказування, що врегульований нормами процесуального права. Оскільки оцінка доказів включає такий компонент, як психічну діяльність суб'єктів пізнання - він наділений суб'єктивним фактором, який може негативно впливати на принцип об'єктивності розгляду справи.