§ 1. Поняття доказування в господарському процесі

Досягнення цілей та здійснення завдань правосуддя у госпо­дарських справах обумовлює застосування судом норм матеріаль­ного права до встановлених під час судового розгляду фактичних обставин справи.

Судове доказування охоплює процесуальну діяльність майже усіх суб’єктів процесу, незважаючи на те, що їхні функції в доказу­ванні різні. Встановлення дійсних фактичних обставин справи - це обов’язок суду, виконанню якого сприяє активна діяльність сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Отже, судове доказування є різновидом пізнання, що включає діяльність суду та осіб, які бе­руть участь у справі.

Судове доказування - діяльність суб’єктів господарського процесу за визначальної ролі суду щодо збирання, надання, дослі­дження та оцінки доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин справи.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактич­них обставин справи та передує висновку суду про наявність прав і обов’язків у сторін спору.

Доказування в господарському процесі можна поділити на два види:

1) доказування відносно всієї справи, тобто встановлення юри­дичних фактів, що входять до предмета доказування у цій справі;

2) доказування відносно окремих юридичних фактів.

Наприклад, у клопотанні про відстрочення, розстрочення сплати судового збору мають бути наведені мотиви та додані до­кази наявності відповідного права. Вжиття заходів забезпечення позову припускає, що їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання судового акта. Відповідно, особа, яка клопо­четься про забезпечення позову, має підтвердити, що невжиття заходів може утруднити чи зробити неможливим подальше вико­нання рішення суду.

Структура господарського процесуального доказування скла­дається з певних елементів: суб'єктів, об'єктів і змісту діяльності. Зміст діяльності складається із способів і стадій доказування.

Суб’єктами судового доказування в господарському процесі є суд, сторони та інші учасники справи, які мають матеріально-пра­вову і процесуально-правову заінтересованість у результаті справи та які відповідно до своїх процесуальних прав і обов'язків здійс­нюють процесуальні дії, що мають значення для вирішення госпо­дарської справи.

Діяльність кожного із суб'єктів доказування має специфіку, яка відображає відмінності в характері їх заінтересованості у вирішен­ні справи, меті участі у процесі та виконуваних процесуальних функціях, процесуальному становищі.

Основний суб'єкт доказування в господарському процесі - суд. Суд вирішує всі питання, що виникають під час судового доказу­вання: витребовує докази у разі їх недостатності; безпосередньо досліджує докази, надані іншими суб'єктами доказування; переві­ряє істинність даних, наданих як докази; оцінює надані докази, які відповідають властивостям належності; встановлює обставини, що мають значення для правильного вирішення справи в результаті оцінки досліджених доказів.

Інші суб'єкти доказування зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються, відстоюючи свої чи доручені їх захисту інтереси.

Об'єктом судового доказування є обставини, що підлягають встановленню для вирішення господарської справи або вчинення окремих процесуальних дій.

Об'єкт доказування у справі в цілому являє собою предмет дока­зування.

Судове доказування в господарських справах має свої стадії, які можна згрупувати за різними критеріями. Відповідно до стадій господарського процесу доказування має такі етапи:

1) доказування під час підготовчого провадження;

2) дослідження доказів у суді;

3) остаточний висновок для винесення рішення у справі, укла­дення мирової угоди, відмова від позову, визнання позову.

Такий підхід до стадій господарського процесуального доказу­вання підкреслює завершений характер оцінки досліджених дока­зів та участь у процесі доказування всіх суб'єктів, а не тільки суду.

Сам процес доказування на кожній зі стадій господарського процесу або доказування окремих юридичних фактів може мати такі етапи:

1. Твердження про факти. Судове доказування починається з визначення сторонами, іншими заінтересованими особами фактів, з якими пов'язується виникнення, зміна, припинення суб'єктивних прав.

Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими пози­вач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України).

2. Вказівка зацікавлених осіб на докази (визначення дока­зів). Особи, які беруть участь у справі, повідомляють про наявність доказів, які, на їхню думку, необхідно долучити до справи для їх дослідження та оцінки.

Позовна заява повинна містити зазначення доказів, що під­тверджують вказані обставини (п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПКУкраїни).

3. Надання доказів, а в необхідних випадках - витребування доказів судом. Докази за загальним правилом надаються сторо­нами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребу­вання доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовіс­ному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України). Про­цесуальною формою надання доказів є засоби доказування (ч. 2 ст. 73 ГПК України).

4. Дослідження доказів. Це безпосереднє вивчення судом ін­формації про факти, що випливають із наданих засобів доказуван­ня. Дослідження доказів проводиться, як правило, в судовому засі­данні на основі закріплених у законі принципів.

5. Оцінка доказів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрун­тується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допус­тимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достат­ність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).