§ 2. Сторони в господарському процесі. Процесуальні права і обов’язки сторін у господарському процесі

Сторонами в господарському процесі є позивач та відповідач (ст. 45 ГПК України). Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

При цьому стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє підрозділ, а рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: «Стягнути з підприємства «А», в особі його відокремленого підрозділу - філії «№ 1», на користь організації «Б», в особі її філії «№ 2», N суму».

Саме лише зазначення в установчих документах чи положенні про наявність у відокремленого підрозділу права представляти юридичну особу в суді (господарському суді) не свідчить про на­дання такому підрозділові відповідних повноважень та визначен­ня їх кола.

У разі, коли позов подано за місцем знаходження відокремле­ного підрозділу відповідача й судом з’ясовано відсутність у такого підрозділу повноважень щодо представництва юридичної особи, справа згідно з ч. 1 ст. 31 ГПК України підлягає передачі за відпові­дною територіальною підсудністю за місцезнаходженням юридич­ної особи. А якщо в межах територіальної підсудності цього госпо­дарського суду знаходиться інший відокремлений підрозділ відпо­відача, уповноважений представляти останнього в господарському суді, то суд залучає такий підрозділ до участі у справі.

Ознаки сторін. Господарське процесуальне законодавство поняття сторони пов’язує насамперед із поняттям суб’єктів матері­альних правовідносин. Тільки сторони розпоряджаються спірним матеріальним правом. Належною стороною визнається та, якій на­лежить право вимоги, або та, яка має відповідати за позовом, тобто має обов'язок за господарським чи цивільним законодавством.

Водночас у разі порушення провадження у справі не завжди можна бути впевненим у тому, що суб'єктивне право, про захист якого просить позивач, належить йому, і що воно насправді пору­шено або оспорювано особою, яка відповідає за позовом, що по­винна відповідати саме та особа, яку позивач просить залучити як відповідача. Фактичні обставини судом установлюються вже у стадії судового розгляду. Тому сторони - це дійсні або передбачу­вані суб'єкти спірних матеріальних правовідносин.

Інша ознака сторін: вони мають у справі юридичну зацікавле­ність (матеріально-правову та процесуально-правову). Так, пози­вач зацікавлений в отриманні матеріального блага й ухвалення судового рішення на його користь, яке можна примусово виконати. Інтерес відповідача полягає в тому, щоб суд підтвердив у нього відсутність будь-яких обов'язків перед позивачем та ухвалив рі­шення про відмову в задоволенні позову.

Оскільки справа ведеться в інтересах сторін, саме вони несуть су­дові витрати у справі, якщо не звільнені від них законом або судом.

І, нарешті, останньою ознакою сторін є те, що матеріально-пра­вові та процесуальні наслідки судового рішення, яке набрало законної сили, у повному обсязі поширюються на права та обов'язки сторін.

Таким чином, сторони в господарському процесі - дійсні або ймовірні учасники матеріальних правовідносин, які мають у справі юридичну заінтересованість, несуть судові витрати у справі та на яких поширюється законна сила судового рішення.

Позивач - це ймовірний суб'єкт спірного суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу, який особисто порушив у суді справу чи вступив у процес, розпочатий на захист його прав та інтересів іншою уповноваженою на те законом особою.

Відповідачем є особа, яка залучається судом до відповіді за вказівкою позивача або за своєю ініціативою у зв'язку з припущен­ням про те, що вона не виконує покладений на неї обов'язок, пору­шуючи тим суб'єктивне право позивача.

Для того, щоб сторони могли успішно захищати в господар­ському процесі свої права та охоронювані законом інтереси, вони наділяються процесуальними правами та мають процесуальні обов'язки.

Згідно зі ст. 46 ГПК України сторони наділені рівними проце­суальними правами. Крім прав та обов'язків, визначених у ст. 42 ГПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або час­тини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судово­го засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені ГПК. Суд не приймає відмови від позо­ву, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відпові­дачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змі­нити предмет або підстави позову шляхом подання письмової зая­ви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускається, крім та­ких випадків: якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку зі зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

У разі подання зазначених вище заяв до суду позивачем пода­ються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї до­кументів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (ст. 191 ГПК України). До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою по­зивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яс­нює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноважен­нях на їх вчинення.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про за­доволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу пред­ставляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтере­сам особи, яку він представляє.

Сторони процесу можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу. Господарське процесуальне законодавство не містить визначення мирової угоди, втім законодавством визна­чено її основні ознаки та порядок укладення і затвердження судом. Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обо­в’язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі пред­мета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоро- нюваних законом інтересів третіх осіб (ст. 192 ГПК України). Сторо­ни можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв’язку з укладенням сторо­нами мирової угоди суд роз’яснює сторонам наслідки такого рі­шення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін у вчиненні відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Суд постановляє ухвалу про відмову в затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.