§ 2. Поняття і види судових доказів ТА ЗАСОБІВ ДОКАЗУВАННЯ

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунто­вують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обста­вин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими й електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ст. 73 ГПК України).

Судові докази характеризуються певними ознаками:

1) судові докази - це відомості про факти;

2) судові докази - це відомості, які підлягають встановленню для вирішення господарської справи;

3) судові докази - це відомості про факти, отримані з передба­чених у законі засобів доказування;

4) судові докази - це відомості про факти, отримані в законно­му порядку.

Засоби доказування є процесуальною формою отримання до­казів.

Істотне практичне значення має класифікація доказів, яка до­зволяє глибше вивчити окремі докази, їх переваги для процесу досягнення істини та недоліки, їх належність і допустимість, спри­яє більш ефективному формулюванню в нормах процесуального права окремих правил збирання та дослідження доказів.

Класифікація судових доказів у науці господарського процесу­ального права найчастіше проводиться за певними ознаками (під­ставами).

Класифікація доказів із точки зору характеристики їх процесуа­льної форми проводиться за джерелом доказів. За джерелом форму­вання докази поділяються на особисті та речові. З перерахованих вище засобів доказування можна зробити висновок, що джерела формування письмових, речових та електронних доказів - предме­ти матеріального світу. У свою чергу, показання свідків, висновки експертів формуються на основі певних особистих джерел, свідо­мості людини. Крім цього, можна виділити третій підвид доказів - змішані, до яких можна віднести висновок судового експерта.

За способом (процесом) формування докази поділяються на пе­рвинні та похідні.

За характером зв'язку змісту доказів із фактом, що доводиться, докази поділяються на прямі й непрямі. Прямими судовими дока­зами називаються такі, в яких зміст має однозначний зв'язок із фактом, що доводиться, тобто на підставі прямого доказу можна зробити тільки один висновок: про наявність або відсутність факту. Непрямий доказ має з фактом, який доводиться, багатозначний зв'язок, що дозволяє суду зробити не один, а декілька вірогідних висновків про факт. На підставі одного непрямого доказу неможли­во отримати достовірні висновки про шукані факти, тому практика виробила правила їх застосування, зокрема: щоб на підставі непря­мих доказів зробити достовірний висновок, потрібно мати їх не один, а декілька; достовірність кожного з них не повинна викликати сумнівів; сукупність їх має становити певну систему, що дає підставу зробити один єдино можливий висновок про факт, що доводиться.

За такою ознакою, як суб'єкт надання судових доказів, їх мож­на класифікувати на такі, що надані на підтвердження підстави позову та надані на обґрунтування заперечень проти позову.

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обста­вини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свід­ка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб (ст. 87 ГПК України). На підставі показань свідків не можуть встановлю­ватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відпо­відних документах.

Сторони, треті особи та їх представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено ГПК України, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

Процесуальною формою показання свідка є заява свідка та йо­го допит у разі виклику до суду, а також письмове опитування уча­сників справи як свідків.

Показання свідка можуть викладатись ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по бать­кові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, по­штовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номе­ри засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змі­стом закону щодо кримінальної відповідальності за надання не­правдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на до­пит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти (ст. 89 ГПК Украї­ни). Суд має право зобов'язати учасника справи, який подав заяву свідка, забезпечити явку свідка до суду або його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Якщо свідок без поважних причин не з'явився в судове засідання або не взяв участі в судово­му засіданні в режимі відеоконференції, суд не бере до уваги його показання.

Учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому уча­снику справи про обставини, що мають значення для справи. Учас­ник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті (ст. 90 ГПК України).

На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дору­ченням. Відповіді на запитання подаються до суду учасником спра­ви - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніше як за п'ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - за п'ять днів до першого судового засі­дання. Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання. Якщо постав­лене запитання пов'язане з наданням доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник справи разом із заявою свідка надає такі докази.

Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання: з підстав, визначених статтями 67, 68 ГПК України; якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи; якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань. За наявності підстав для відмови від відпо­віді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учас­ника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за кло­потанням іншого учасника справи може визнати підстави для від­мови відсутніми та зобов'язати учасника справи надати відповідь.

Письмові докази. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що ма­ють значення для правильного вирішення спору (ст. 91 ГПК Украї­ни). Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено ГПК.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (елект­ронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопо­танням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіна­лу, такий доказ не береться судом до уваги.

Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв'язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором.

Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні до­кументи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у ви­падках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'яз­ковість яких надана Верховною Радою України.

Подані сторонами копії документів, виготовлені з викорис­танням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підпи­сом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповід­ність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з ви­користанням технічних засобів, викликають сумніви, господарсь­кий суд може вимагати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні, з наступним поверненням цих оригі­налів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу.

У випадку, коли копії документів не засвідчені належним чи­ном, але господарським судом під час дослідження витребуваних оригіналів документів з'ясовано відповідність копій цим оригіна­лам, суд долучає копії до матеріалів справи, зазначивши про таку відповідність в описовій частині рішення або в ухвалі, якою закін­чується розгляд справи.

Якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповід­ність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребува­ти такі оригінали для огляду в особи, яка їх подала^[55].

Оригінали письмових доказів зберігаються у суді в матеріалах справи. За заявою особи, яка надала суду оригінал письмового дока­зу, суд повертає оригінал доказу цій особі після його дослідження, якщо це можливо, без шкоди для розгляду справи, або після набран­ня судовим рішенням законної сили. У матеріалах справи залиша­ється засвідчена суддею копія письмового доказу або витяг з нього.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дозволяють встановити обставини, що мають значення для справи (ст. 93 ГПК).

Речовими доказами є рухомі та нерухомі речі, які є носіями ін­формації про обставини, що мають значення для справи. Речові докази слід відрізняти від письмових доказів. Якщо інформація про факти міститься в документі, цей доказ є письмовим; якщо ж інфо­рмація про факти підтверджується властивостями документа як предмета, цей доказ є речовим.

Речові докази до набрання рішенням законної сили зберігають­ся в матеріалах справи або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду (ст. 94 ГПК), а ті, що не можуть бути дос­тавлені до суду, зберігаються за їх місцезнаходженням. Інструкція з діловодства у господарських судах України передбачає ведення жу­рналу обліку речових доказів, згідно з яким докази приймаються, ведеться їх облік та передаються іншим особам^[56]. Речові докази до­кладно описуються у протоколі огляду, за необхідності та можливо­сті їх суттєві особливості мають бути сфотографовані або зафіксова­ні у відеозапису чи в інший аналогічний спосіб, після чого вони під­лягають опечатуванню. Протоколи огляду та зображення речового доказу додаються до матеріалів справи. Суд вживає заходів для за­безпечення зберігання речових доказів у незмінному стані.

Після огляду та дослідження речових доказів вони поверта­ються особам, від яких вони були одержані, якщо такі особи заяви­ли про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи (ст. 95 ГПК). Об'єкти, вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним особам, які відповідно до закону мають право ними володіти. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази

можуть бути передані їм для використання в експертній та науко­вій роботі у порядку, встановленому законодавством.

Речові докази повертаються особам, від яких вони були одер­жані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі, після набрання рішенням суду законної сили.

Електронні докази - це є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для спра­ви, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи то­що), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові пові­домлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (кар­тах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резерв­ного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (ст. 96 ГПК України).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про елек­тронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено ін­ший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіна­лу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Оригінали або копії електронних доказів зберігаються у суді в матеріалах справи (ст. 97 ГПК України). За клопотанням особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріальний носій, на якому міститься оригі­нал доказу, цій особі після дослідження вказаного електронного доказу, якщо це можливо, без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього.

Висновок експерта як засіб доказування - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них ви­сновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експерто­ві, складений у порядку, визначеному законодавством (ст. 98 ГПК). Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потре­бує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухва­ли суду про призначення експертизи. Висновок експерта виклада­ється у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експе­рта для надання усних пояснень щодо його висновку.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прі­звище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експе­ртної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при про­веденні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які ма­теріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта мо­жуть бути встановлені законодавством. Зокрема, якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має пра­во включити до висновку свої міркування про ці обставини.

У висновку експерта зазначається про попередження (обізна­ність) експерта про відповідальність за завідомо неправдивий ви­сновок, а у випадку призначення експертизи судом також про від­повідальність за відмову без поважних причин від виконання пок­ладених на нього обов'язків.