Оцінка доказів

Оцінка доказів у цивільному судочинстві є самостійним цілісним видом пізнавальної діяльності суду. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Основним в характеристиці принципу здійснення оцінки доказів є те, що вона здійснюється за внутрішнім переконанням судді, який розглядає справу, тобто за суддівським розсудом.

Суддівський розсуд - це інтелектуально-вольова діяльність, спрямована на законне, об'єктивне,

неупереджене і справедливе вирішення спірних питань, що виникають у судочинстві, або є предметом розгляду у випадках, дозволених або не врегульованих законом^[24].

Розсуд - це невід'ємна частина вирішення цивільних справ. Переваги його застосування судом можна охарактеризувати в такий спосіб. По-перше, застосування судового розсуду сприяє тому, що по кожній конкретній справі виноситься рішення, що відбиває особливості даного спору. І, по-друге, розсуд надає суду можливість виявити гнучкість при вирішенні цивільної справи. Це відбувається в тих випадках, коли суддя бере до уваги всі обставини, які могли б вплинути на рішення в справі, але не могли б бути нормативно закріплені^[25].

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

8.5.