КЛАСИФІКАЦІЯ ДОКАЗІВ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Класифікація доказів є підґрунтям для всебічного аналізу, визначення сутності та значення доказів, вибору оптимальних тактичних і методичних прийомів їх збирання і перевірки, сприяють врахуванню особливостей кожного виду доказів при їх оцінці та обґрунтуванні процесуальних рішень.

Докази неоднорідні за своєю природою, мають різні влас­тивості та ознаки, які можуть слугувати підставою для їх кла­сифікації.

Щодо обставин, які підлягають доказуванню, докази поді­ляються на прямі та непрямі.

Прямі докази - це ті, які безпосередньо вказують на наяв­ність або відсутність конкретної обставини, що входить до предмета доказування (наприклад показання свідка, який ба­чив, як підозрюваний ударив потерпілого ножем).

Непрямі докази - це ті, які прямо не вказують на обставини, що входять до предмета доказування, але за їх допомогою можна зробити висновок про можливість (або неможливість) існування цих обставин. Вони зазвичай можуть указувати на проміжні факти, які, в свою чергу, підтверджують предмет до­казування (головний факт) у сукупності з іншими доказами (наприклад показання свідків про неприязні стосунки між пі­дозрюваним і потерпілим).

Стосовно предмета обвинувачення докази поділяються на обвинувальні та виправдувальні.

Обвинувальними є докази, що обґрунтовують, підтвер­джують підозру чи обвинувачення, тобто встановлюють наяв­ність події кримінального правопорушення, винуватість у його вчиненні конкретної особи або декількох осіб, а також об­ставини, які обтяжують покарання обвинуваченого.

Виправдувальними є докази, що спростовують або пом'як­шують обвинувачення, - свідчать про відсутність події кримі­нального правопорушення, непричетність особи до його вчи­нення, а також установлюють обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого.

Варто зауважити, що поділ доказів на обвинувальні та ви­правдувальні подеколи може мати умовний характер, адже той самий доказ може бути в одній своїй частині обвинуваль­ним, а в другий - виправдувальним (наприклад показання свідка, який бачив, що підозрюваний дійсно вдарив потерпі­лого, але зробив це, перебуваючи у збудженому стані, спричи­неному образою з боку потерпілого).

Залежно від наявності проміжних носіїв доказової інфор­мації докази можуть бути первинними і похідними.

Первинні докази - це ті, які виникли безпосередньо в ре­зультаті події вчиненого кримінального правопорушення, отримані з першоджерела (наприклад показання свідка-оче- видця, оригінал документа тощо).

Похідні докази є результатом вторинного відображення слідів кримінального правопорушення, що походять від пер­винних доказових джерел інформації (наприклад відбитки слідів з місця події, ксерокопія документа тощо).

Похідні докази: а) можуть бути засобами виявлення пер­винних доказів, які без них виявилися б невідомими слідчому, дізнавачу, прокурору й суду; б) можуть бути засобом переві­рки первинних доказів; в) можуть замінити первинні докази, якщо їх втрачено, або вони недоступні для слідчого, дізнавача, прокурора та суду.

За механізмом формування докази поділяються на особи­сті та речові.

Особисті докази - це ті, які походять від людей, містяться в показаннях, документах та висновках експертів. Спільним для різних груп особистих доказів є сприйняття особою і на­дання усно або письмово у мовній або в іншій формі відомос­тей, що мають значення для кримінального провадження.

Речові докази - це предмети матеріального світу, які стали об'єктами протиправних посягань, знаряддя вчинення кримі­нального правопорушення, предмети, які зберегли на собі його сліди або містять інші відомості про факти та обставини, що встановлюються під час кримінального провадження.

Залежно від процесуального джерела доказів вони поділя­ються на показання, речові докази, документи та висновки ек­спертів.

50.