ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ ПРОЦЕСУ ДОКАЗУВАННЯ

Пізнання обставин вчиненого кримінального правопору­шення, яке для суб'єктів доказування є подією минулого, може відбуватися лише опосередковано, воно здійснюється за допо­могою кримінального процесуального доказування - врегульо­ваної законом процесуальної діяльності, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч.

Кримінальне процесуальне доказування слід розглядати у двох аспектах: 1) доказування як дослідження фактичних об­ставин кримінального провадження; 2) доказування як логі­чне доведення певної тези, твердження, висновків у криміна­льному провадженні.

Кримінальне процесуальне доказування як дослідження являє собою поєднання практичних дій і розумової діяльності учасників кримінального процесу, елементами якого є зби­рання, перевірка та оцінка доказів та їх джерел. На практиці ці елементи є невід’ємними один від одного й тісно взаємо­пов’язаними. Найважливішими ж елементами іншого виду кримінального процесуального доказування є формулювання певної тези (обвинувальної чи виправдувальної) та наведення аргументів для її обґрунтування.

Процес доказування складається з таких елементів:

1) збирання доказів,

2) перевірка доказів,

3) оцінка доказів.

Збирання доказів - це діяльність суб’єктів доказування з ви­явлення, витребування, отримання, закріплення і збереження доказів у встановленому порядку. Збирання доказів здійсню­ється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється про­вадження, у порядку, передбаченому КПК України (ч. 1 ст. 93 КПК України). Термін «збирання доказів» є умовним, оскільки сторони та інші учасники кримінального провадження не зби­рають уже готові докази, останні поступово формуються під час доказової діяльності у процесі пошуку, виявлення, вилучення й отримання необхідної інформації та її фіксації.

Перевірка доказів здійснюється за допомогою їх аналізу, зі­ставлення з іншими доказами, а також проведення додатко­вих слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій.

Оцінка доказів - це логічна розумова діяльність слідчого, дізнавача, прокурора, слідчого судді та суду, яка полягає в тому, що вони за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунту­ється на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись зако­ном, розглядають кожен доказ окремо з погляду належності, допустимості й достовірності та всю сукупність зібраних дока­зів - з погляду достатності та взаємозв’язку для прийняття ві­дповідного процесуального рішення (ч. 1 ст. 94 КПК України). Така діяльність відбувається безперервно, протягом усього процесу доказування і є підставою для формування висновків про доведеність чи недоведеність обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні.

Слід також зазначити, що КПК України наперед не визна­чає сили і значення доказів. Навпаки, сила, значення та досто­вірність того чи іншого доказу визначаються щоразу слідчим, дізнавачем, прокурором, слідчим суддею та судом, адже відпо­відно до ч. 2 ст. 94 КПК України «жоден доказ не має наперед встановленої сили».

51.