ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ ТА ВЛАСТИВОСТІ ДОКАЗІВ

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють

наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають зна­чення для кримінального провадження та підлягають доказу­ванню (ч.

Поняття «доказ» є структурованим і складається з таких взаємопов’язаних елементів: 1) фактичних даних, що мають значення у кримінальному провадженні (зміст); 2) процесуа­льної форми закріплення фактичних даних (спосіб існування в матеріалах кримінального провадження); 3) носія відомостей (зовнішній вираз). Інакше кажучи, існування фактичних даних без певного джерела та носія є неможливим. А відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України, яка визначає процесуальну форму існу­вання фактичних даних у кримінальному провадженні, проце­суальними джерелами доказів є показання, речові докази, до­кументи та висновки експертів.

Слід зазначити, що під «фактичними даними» розуміють не самі факти, а відомості про них, адже факти - це події та явища дійсності, які не можна приєднати до кримінального провадження. Через те під час доказування в кримінальному провадженні слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд та інші особи, які беруть участь у процесі доказування, оперують відо­мостями про події та явища дійсності, що утворюють зміст пе­вних джерел доказів. Навіть у разі безпосереднього сприй­няття слідчим, дізнавачем чи прокурором обставин події кримінального правопорушення у процесі здійснення слідчих (розшукових) дій, наприклад огляду, освідування чи обшуку, вони оперують як доказами не фактами, а лише відомостями про них, які зафіксовано у встановленому законом порядку (в протоколах слідчих (розшукових) дій). Так, наприклад, зміс­том такого доказу, як показання свідка, будуть фактичні дані, які свідок повідомляє на допиті, а формою - саме повідом­лення, зроблене свідком на допиті та зафіксоване у протоколі (зміст - відомості, форма - сам документ).

Властивостями будь-якого доказу є належність, допусти­мість і достовірність, а сукупності доказів - їх достатність.

Належність доказу означає його придатність прямо чи опосередковано підтверджувати наявність чи відсутність об­ставин, що мають значення для кримінального провадження, а також можливість чи неможливість використання інших до­казів. Критеріями визначення «належності» доказів є, по-пе­рше, значення для кримінального провадження обставин, які встановлюються конкретними доказами, а, по-друге, зна­чення цих доказів для встановлення саме таких обставин.

Допустимість - це властивість доказу, пов'язана з можли­вістю його використання у кримінальному провадженні, що означає законність джерела, способу та процесуального по­рядку отримання доказу. Згідно з ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, вста­новленому КПК України.

Критеріями допустимості доказів є: 1) належний суб'єкт, правомочний проводити процесуальні дії, спрямовані на зби­рання доказів; 2) належне процесуальне джерело доказу; 3) належний процесуальний спосіб збирання доказів; 4) нале­жний порядок проведення процесуальної дії як засобу зби­рання доказів.

Достовірність доказів означає правильність відображен­ня в них фактів об'єктивної дійсності, яка є предметом досудо­вого розслідування або судового розгляду. Інакше кажучи, до­стовірність - це відповідність доказу дійсності.

Достатність - це властивість сукупності доказів. Достат­нім слід визнавати таку сукупність доказів, яка дає змогу прийняти правильне, законне та обґрунтоване рішення у кри­мінальному провадженні.

49.