Властивості інформації, що мають значення для теорії криміналістики та практики розслідування злочинів

Низка питань, що лежать в основі інформаційно- довідкового забезпечення розслідування, не може бути повноцінно висвітлена без розуміння основних властивостей інформації, а також деяких її класифікацій, безпосередньо пов’язаних з отриманням, опрацюванням і використанням інформації, що має значення для практичної діяльності з розслідування злочинів і розвитку криміналістичних знань.

Безсумнівно, як і всякий об’єкт, інформація має свої властивості (атрибути), що зумовлюють її цінність і значення, напрями використання, сукупність завдань, які можна вирішити. Саме властивості дозволяють відрізнити її від інших об’єктів, характеризують її як своєрідну категорію. "Спектр властивостей інформації істотно ширший за ті, що притаманні іншим, наприклад, фізичним об’єктам"¹, - стверджують О.Л. Го- ліцина та М.В. Максимов. Особливою її рисою є своєрідний дуалізм, що являє собою поєднання ідеального (безпосередньо інформації) і матеріального (її носія). "Специфіка інформації полягає в тому, що вона має властивості як матеріальних, так і нематеріальних об’єктів. Це відбивається у двох взаємопов’язаних категоріях - "інформація" і "носій інформації"^{[219] [220]}. Перенесення її на матеріальний носій (запис на папері, на носіях інформації в комп’ютері тощо) не означає, що інформація матеріалізується. Матеріальним є лише носій інформації. Навіть знищення носія, на якому вона відображена, не означає втрату інформації - вона залишається у свідомості того, хто проводив пізнання об’єктів, того, хто опрацьовував її та фіксував, хто знайомився з повідомленням, вона міститься в інших документах.

Поява й існування інформації зумовлюють наявність не менше трьох, а частіше чотирьох об’єктів:

1) джерело інформації (об’єкт, що пізнається);

2) користувач;

3) середовище, що передає інформацію між першим і другим (інформаційний сигнал).

Користувач інформації і той, хто її отримує в процесі пізнання, часто є різними суб’єктами. Особливо коли мова йде про інформацію, що міститься в різних інформаційних системах. Тому й доцільно їх розглядати окремо. Стосовно теми нашого дослідження це проявляється у використанні в розслідуванні інформації, що міститься в різноманітних інформаційних системах і отримується з використанням криміналістичних знань, з огляду на її цінність і корисність для розслідування та розвитку науки.

Будь-яку інформацію можна охарактеризувати з точки зору її об’єктивності, достовірності, цінності, повноти, актуальності, зрозумілості та корисності. Усі ці складові взаємозалежні.

Залежно від прийнятої системи класифікації, а також напрямів дослідження різні автори визначають і розглядають властивості інформації, що дозволяють їм розкрити сутність поставлених питань. Ми пропонуємо скористатися підходом Т.В. Муранівського, який пропонує поділяти властивості інформації на прагматичні й атрибутивні¹.

Атрибутивні властивості інформації - це ті, що відображають її власні, "внутрішні" властивості. До них належать кумулятивність (накопичуваність), емерджент- ^[222] ність, старіння, міжгалузевий характер, невичерпність, об’єктивність, достовірність, адекватність, доступність.

Прагматичними є ті властивості інформації, які характеризують ступінь її корисності для того, хто нею користується. До них належать новизна, повнота, актуальність, можливість її ефективного використання для вирішення конкретних завдань.

Атрибутивні та прагматичні властивості між собою глибоко пов’язані та взаємозумовлені. І до певної міри поділ на ці дві категорії є умовним. Так, наприклад, рівень об’єктивності інформації прямо залежить від завдань, для яких її передбачається використовувати. Зрозуміло, коли йдеться про надання дезінформації, то й рівень об’єктивності та достовірності відповідний. Те саме можна сказати й про доступність та інші властивості. Але незалежно від такої класифікації завжди доцільно враховувати прагматичне значення тієї чи іншої інформації.

Тож розглянемо їх детальніше.

Кумулятивність - одна з властивостей інформації, яка відображає її накопичувальний характер. Вона проявляється в спадкуванні та концентрації. Спадку- ^[223] вання інформації є специфічною властивістю. Будь- яка робота з інформацією завжди базується на попередньому досвіді, на інформації про об’єкти і явища, яка була зібрана раніше. Але застосуванню "успадкованої" інформації завжди передує її критична оцінка й переосмислення з огляду на сучасність і ситуацію. Найпростішими прикладами спадкування інформації, необхідної для діяльності з розслідування та розвитку криміналістики, є отримання знань як у процесі навчання в учбових закладах, так і самостійно, з використанням різних джерел, у тому числі практичного досвіду попередників. Поряд зі спадкуванням кумуля- тивність проявляється у згортанні інформації у певні форми та її концентрації в певних місцях. Саме це покладено в основу побудови інформаційних систем. Згортання проявляється у виборі виду документів, у яких міститься інформація про об’єкт обліку, та способу відображення в них інформації. Це можуть бути первинні документи або похідні. Так, у документаційних системах інформація майже не згортається, а зберігається у первинному вигляді. У фактографічних вона обробляється і згортається за певною системою з урахуванням її корисності для користувача. Причому якщо в документаційних доповнення здійснюються вміщенням нових документів у систему, то у фактографічних дані вносяться до існуючого похідного документа (в облікову картку чи запис у базі даних) або на місце попередніх як результати узагальнення попередньої інформації з новою, або додатково.

Емерджентність (стрибкоподібність, емерджентна еволюція - поява нових якостей, зумовлена втручанням ідеальних силф Ця властивість інформації безпосередньо пов’язана з кумулятивністю, цілісністю, її аналізом і синтезом, розглядом із певних позицій. Її можна розглядати як перехід кількості інформації в якість. При цьому в сукупності система більша за звичайну суму окремих її частин. Кожен елемент такої системи має своє значення, але їх сукупність за конкретною системою має якісно інше значення, ніж кожен її елемент. Емерджентність можна подати такою формулою:

Аі+Ві+Сі=АіВіСіДі, тобто Аі+Ві+Сі < Σ Аі,Ві,Сі,

де "Аі" і "Бі" - інформація що аналізується, "Сі" - знання суб’єкта, Ді - нова інформація, що є результатом емерджент- ності, Σ - знак суми.

Так, папілярний візерунок складається з папілярних ліній, які обриваються, починаються, роздвоюються, тобто мають особливості будови, що в дактилоскопії називаються деталями папілярних візерунків. Поодиноко вони являють собою окремі носії інформації про будову окремої папілярної лінії. І лише наявність певної кількості деталей, розташованих за відповідною системою, дозволяє зрозуміти, що це відбиток пальця чи долоні. За наявності певної кількості та якості з’являється нова якість - придатність для ідентифікації. Прикладом якісних стрибків у роботі з інформацією при розслідуванні злочинів служить також самий процес визначення ролі інформації, її оцінка з позицій суб’єкта розслідування. У результаті аналізу й синтезу інформації, отриманої при проведенні різних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, отримується ^[224] нова інформація про обставини злочину, будь-які його складові чи учасників. Іншими словами, така нова інформація з’являється не завдяки проведенню нового пізнання чи отримання його результатів, а як результат логічного осмислення наявної.

Невичерпність інформації означає те, що вона може мати необмежену кількість користувачів, використовуватися багато разів і при цьому залишатися незмінною^{[225] [226]}. Так, незалежно від кількості звернень до інформації про будь-який об’єкт, що міститься в інформаційних системах, кількість її не змінюється, незважаючи ні на кількість користувачів, ні на кількість звернень. Ця якість інформації зумовлює створення інформаційних систем. По-перше, інформація, отримана цілеспрямовано для вирішення конкретного завдання в процесі розслідування використовується слідчим для вирішення різноманітних питань щодо кваліфікації дій конкретних осіб, при побудові версій, виборі тактики проведення слідчих дій тощо. Її використовують оперативний працівник, суддя, прокурор, адвокат для вирішення конкретних завдань. І від цього її не стає менше. Щоправда, у процесі такого застосування відбувається її розсіювання: кожний суб’єкт використовує не всю інформацію, що міститься в документі чи їх сукупності (протоколах, довідках, висновках і т.п.), а лише ту, яка становить цінність для вирішення конкретного завдання, що стоїть перед ним. Завдяки такому розсіюванню різні суб’єкти отримують нову інформацію, яка узагальнюється з попередньою, впливаючи на її об’єктивність і достовірність. Після закінчення розслідування та розгляду в суді кримінальна справа, яка, по суті, являє собою сукупність систематизованої інформації (точніше, інформаційних повідомлень) у вигляді первинних і похідних документів, передається до архіву. І навіть у такому разі, за необхідності, інформація може бути витребувана і використана для вирішення певних завдань. Крім того, особи, що проводять розслідування, у процесі роботи з інформацією оцінюють її на предмет потенційної користі, на предмет її значення для розкриття злочинів у майбутньому. Така інформація виділяється з загальної маси, опрацьовується, приводиться у вигляд, придатний для вміщення до інформаційної системи, у якій вона займе своє місце. Будучи розсіяною в різних документах справи чи справ, у процесі опрацювання інформація стосовно об’єкта реєстрації аналізується, виділяється цінна для вирішення відповідних завдань, що стоять перед системою, потім узагальнюється, приводиться до вигляду, який відповідає певній інформаційній системі. При цьому, як правило, відбувається трансформування документальної інформації у фактографічну. Документальні системи (у нашому випадку кримінальні, оперативно-облікові, оперативно-розшукові й ін. справи) не втрачають жодної одиниці інформації, і в разі недостатності фактографічної інформації у фактографічній системі інформація може бути витребувана з документальної.

Невичерпність і емерджентність - якості інформації, що яскраво характеризують її як ідеальне утворення. На відміну від матеріального середовища в ідеальному не діють закони збереження речовин, переходу однієї матерії в іншу. Це можна продемонструвати на такому прикладі: коли в одному місці чогось стало менше - в іншому обов’язково збільшилося.

Інформація має тенденцію до розповсюдження без зменшення, а навпаки, збільшуючись. Завдяки емер- джентності з’являється нова інформація без зменшення обсягу та змісту попередніх, завдяки тиражуванню збільшуються обсяги однакової інформації в кількісному вираженні також без зменшення обсягу та змісту попередньої.

Міжгалузевий характер і розсіювання інформації - властивості які зумовлюють одна одну. Як стверджують О.Л. Голіцина, М.В. Максимов та 1.1. Попов, "до 50% усієї наукової інформації, яку одержують сучасні дослідники, отримується з суміжних галузей знань, причому саме вона є більш витребуваною"¹.

Результати вивчення кримінальних справ, яке ми провели, свідчать, що майже в кожній справі наявні довідки, отримані з інших установ. Вони містять відомості щодо вартості, наявності тих чи інших речей, їх призначення, властивостей тощо. Загалом у справі довідки, отримані з різних фірм, установ і підприємств, складають від 60% до 90% від усіх довідок, що містяться в справі. Цей показник свідчить про необхідність і доцільність використання в розслідуванні між- ^[227] галузевої інформації. Водночас він не відбиває реального стану використання інформації з криміналістичних обліків у розслідуванні: результати таких звернень за невеликим винятком (перевірка на предмет наявності судимості - за персональними оперативно-розшу- ковими обліками ДІТ, УІТ) не оформлюються спеціальними довідками. Результати анкетування працівників практичних підрозділів і викладацького складу кафедр криміналістики навчальних закладів МВС України, Росії та Білорусії свідчать, що майже в кожній справі виникає потреба у використанні інформації підрозділів паспортної служби (обліки не охоплюються поняттям криміналістичних), досить часто користуються обліками підрозділів ДАІ та інших служб як системи МВС, так і інших відомств.

"Наукове відкриття полягає в інтерпретації для наших особистих потреб сукупності усього суттєвого, яка була створена без будь-яких намірів принести нам користь"¹, - говорить Н. Вінер. Тобто інформацію, створену для вирішення будь-якого одного завдання, можна використовувати для вирішення інших, у тому числі й тих, вирішення яких узагалі не передбачалося її утворювачем. Ця її властивість і створює умови для використання в розслідуванні інформації про певні об’єкти, яка міститься в різноманітних інформаційних системах незалежно від їх відомчої належності. Це у свою чергу ініціює розширення предмета окремого криміналістичного вчення "Криміналістична реєстрація", вихід його на якісно новий рівень і, відповідно, доцільність зміни терміна, що означає його назву та визначення поняття. "Один і той самий об’єкт може ^[228] розглядатися відносно різних структурних характеристик. Водночас зміна сукупності елементів або способів їх зв’язку приведе до появи іншої системи”¹, - переконана Н.І. Витовтова.

Щодо розсіювання інформації Р.А. Усманов говорить: "Саме ця властивість створює умови для здійснення різних операцій над інформацією в процесі розслідування злочинів. Це зумовлюється тим, що інформацію про подію злочину можна отримувати зі слідів необмежену кількість разів - доти, доки зберігаються самі сліди"^{[229] [230]}. Безумовно, це твердження є правильним стосовно можливості багаторазового пізнання слідів, але ні про яке розсіювання інформації в такому разі мову вести не можна. Як свідчить практика, до пізнання слідів повторно звертаються доволі рідко, через те що їх досліджують особи, які володіють спеціальними знаннями на високому рівні, тобто експерти. Сліди, як правило, досліджуються на предмет діагностики й визначення їх придатності для ідентифікації та при проведенні ідентифікаційних досліджень. Також спеціаліст або слідчий, проводячи слідчий огляд, може отримувати з них різноманітну інформацію орієнтуючого характеру. Уся така інформація міститься в різноманітних документах, які зазвичай концентруються в матеріалах однієї справи. Отже, майже ніякого розсіювання інформації не відбувається.

Певному розсіюванню інформації сприяє створення криміналістичних інформаційних систем. На відміну від міжгалузевого рівня розсіювання, коли інформація про об’єкт з’являється завдяки пізнанню його різними суб’єктами, воно проявляється в іншій формі. Так, наприклад, інформація, отримана одним суб’єктом пізнання (слідчим) або групою суб’єктів (слідчим, спеціалістами та ін.), відображається у протоколі огляду та відповідних додатках до нього. Інформація стосовно певних слідів, вилучених під час огляду (їх моделі - зображення, копії та ін.), ідентифікаційних номерів викрадених речей, у тому числі зброї та ін., а також інформація пояснювального характеру щодо цих об’єктів заноситься до певних облікових документів криміналістичних інформаційних систем. При цьому вся сукупність інформації про сліди, що міститься в протоколі та додатках (первинних документах), розсіюється в інформаційних системах, у яких ведеться облік конкретних слідів чи інших об’єктів (слідів рук, слідів знаряддя, майна, зброї за номерами тощо). Але завдяки такій якості, як невичерпність і можливість багаторазового використання, інформація, що міститься в протоколі та додатках, не зменшується ні в кількісному, ні в якісному вираженнях. Таке розсіювання є корисним і сприяє розповсюдженню інформації, складає умови для ідентифікації об’єктів, зосередження певних видів інформації на визначених рівнях, а також комплексного використання засобів і відповідних методів її опрацювання.

Не можна погодитися з Р.С. Бєлкіним, який розсіювання інформації ототожнює з її знищенням: "...процес знищення, розсіювання інформації починається одночасно з закінченням процесу її виникнення"¹. На нашу думку, в основі такого підходу лежить те, ^[231]

що автор під інформацією розуміє зміни (матеріальні й ідеальні сліди, які утворилися в результаті події злочину) , а не результати пізнання цих змін. Розсіювання ж інформації, навпаки, сприяє її розповсюдженню і, відповідно, деякою мірою служить ґарантом її захисту від знищення.

Як було сказано, розсіювання інформації прямо пов’язане з її міжгалузевим характером. Воно означає, що інформація, корисна для вирішення певного завдання, може знаходитися в інформаційних системах, що відносяться до іншої предметної сфери.

Розсіювання інформації зумовлює її дублювання. Так, у різних інформаційних системах, де об’єктами є одні й ті самі об’єкти, частина інформації про них дублюється (переважно це відомості загального характеру про об’єкт (його назва тощо), які дозволяють його виділити з кола подібних та ідентифікувати), інша, та, що зумовлена метою пізнання, є унікальною. Саме інформація, котра дублюється, створює умови для інтеґрації інформаційних систем у банки даних.

Досить реальне уявлення про загальну картину пізнання й об’єктивні підстави розсіювання інформації можна отримати з вислову В.Г. Гончаренка: "...один і той самий спеціальний об’єкт пізнання як частина, фраґмент об’єктивно існуючої дійсності може бути звернений до суб’єкта, який його пізнає, різними сторонами, що являють собою різні предмети дослідження і можуть бути виражені як відокремлені системи, котрі мають свою специфіку, але в цілому складати специфіку об’єкта"¹. ^[232]

Розсіювання інформації вимагає зміцнення міжгалузевих зв’язків. А це означає, що при вирішенні завдань у процесі розслідування не слід обмежуватися даними лише криміналістичних обліків. Крім того, цінна інформація про певний об’єкт, який цікавить слідство, може міститися в інформаційних системах, що не мають ніякого відношення до криміналістичних, до системи МВС або взагалі до правоохоронних органів.

Старіння інформації тісно пов’язане з її цінністю й достовірністю. Цінність визначається корисністю інформації для конкретного споживача, для вирішення тих завдань, що стоять перед ним. І застаріла для одного споживача інформація не втрачає цінності для іншого. Так, наприклад, інформація стосовно того, що особа має доступ до роботи з вибуховими речовинами у зв’язку зі своїми службовими обов’язками, для кадрового апарату підприємства стає застарілою і непотрібною в разі позбавлення особи дозволу. Таку особу вже не можна призначити на відповідну посаду. Водночас вона не втрачає цінності для осіб, що проводять розслідування злочинів, скоєних із використанням вибухівки, і, зокрема, коли є носії інформації про вибухівку, до якої мала доступ ця особа.

Старіння інформації пов’язане з часом і появою нової інформації про об’єкти. Абсолютно застарілою є інформація, яка з появою нової стала недостовірною. Іноді нова практично "знищує" попередню, іноді об’єднується з нею. Так, коли це стосується власних ознак матеріального об’єкта, під впливом різних сил з’являються нові ознаки чи властивості, втрачаються старі, які були йому притаманні на момент пізнання. Тобто знищуються ознаки джерела інформації. Відповідно, інформація втрачає своє пряме значення, перестає бути достовірною і не може бути використана в ході вирішення тих завдань, для яких її отримували. У подальшому за недоцільністю зберігання вона може бути знищена. Інформація стосовно людей має вищий рівень "життєдіяльності". Це залежить від осіб, про яких така інформація зібрана, та від виду інформації. Як правило, інформація стосовно особи лише на деякий час переживає її, а потім або знищується, або переходить у розряд історичної. Не слід старіння інформації ототожнювати зі знищенням. Знищення інформації може бути навмисним або ненавмисним. При цьому слід зазначити, що знищення будь-якого документа ще не спричиняє знищення інформації. Вона може бути зафіксована в інших формах, відображена в інших документах, а також у пам’яті особи, що складала знищений документ. А це означає, що вона знову може бути витребувана, відновлена, відповідним чином оформлена і зайняти своє місце, наприклад, у розслідуванні. Знищення інформації передбачає її повну втрату, коли вона перестає існувати в будь-якій формі, у тому числі й у свідомості людей. Саме тому не можна знищення пов’язувати і тим більше ототожнювати з розсіюванням інформації, як пропонують Р.С. Бєлкін та А.І. Вінберг: "...в інформаційному аспекті процес знищення доказів являє собою процес розсіювання доказової інформації...^1,1. За умови знищення інформації вона практично перестає існувати в будь-якій формі на будь-яких носіях.

Також не слід ототожнювати знищення комп’ютерної інформації з її знищенням взагалі. Із цього приводу ^[233]

правильно зауважує М.В. Карчевський: "...знищення комп’ютерної інформації - це такий вплив на носій комп’ютерної інформації, унаслідок якого вона перестає існувати у формі, що дозволяє її опрацювання за допомогою комп’ютерної техніки..."¹. Узагалі ж таке знищення ще не означає повного знищення інформації. Вона може залишатись у пам’яті користувачів, на інших носіях, на інших ЕОМ. І, відповідно, може бути відновлена.

Об’єктивність інформації. Інформація являє собою відображення зовнішнього світу, того, що нас оточує, тих подій, які відбуваються чи відбувались. Безсумнівно, зовнішній світ існує поза нашою свідомістю і бажанням - об’єктивно. Об’єктивна інформація дозволяє отримати й об’єктивні знання. І хоча взагалі вона є продуктом осмислення, цінність становить об’єктивна інформація. Саме заради її об’єктивності створюються спеціальні науково-технічні засоби (фото- та відеотехніка, реєстратори, термометри, газоаналізатори й інші вимірювальні пристрої), призначені для виявлення, опрацювання та фіксації якісних і кількісних характеристик досліджуваних об’єктів, розробляються системи оцінювання прояву різних їх властивостей (системи вимірювання температури, відстані, напруги, об’єму, частоти коливань тощо). Тобто людина постійно прагне зростання об’єктивності інформації. Треба сказати, що об’єктивною є лише та інформація, яка не залежить від чиєїсь думки.

В інформаційних процесах ступінь об’єктивності інформації знижується. Так, у процесі розслідування ^[234] значно виший ступінь об’єктивності мають свідчення осіб, що безпосередньо спостерігали події, на відміну від тих, хто отримав інформацію зі слів третіх осіб.

Об’єктивність інформації є її атрибутивною властивістю. І хоча інформацію особа формує з використанням досвіду та знань, якими вона володіє, зібрана інформація стосовно якогось об’єкта чи явища є відображенням їх властивостей. Сама собою вона є нейтральною стосовно будь-яких наших потреб. І лише особа, також спираючись на знання та досвід, може оцінити її корисність для вирішення якогось конкретного завдання, надати конкретного значення, перевести з потенційного в активний стан. Не можна повною мірою погодитися з точкою зору Р.С. Бєлкіна та А.І. Він- берга, які стверджують, що "інформація завжди існує не взагалі, а для когось, і виникає тільки з появою ко- ристувача"¹. З одного боку, поява інформації дійсно пов’язана з потребами користувачів, але ж, виконавши свою роль при вирішенні конкретного завдання, для якого її було зібрано, досить часто вона не знищується, а зберігається разом із носіями в інформаційних системах і набуває потенційного статусу. Безперечно, інформаційні системи створюються для інформаційного забезпечення певних користувачів. Але ж скористатися ними можуть також інші суб’єкти, надання яким інформаційних послуг при створенні системи не передбачалося (оперативний працівник користується записами бази даних оператора мобільного зв’язку чи ін.). Саме цьому сприяє така її властивість, як об’єктивність. Виникає ж інформація не з появою користу- ^[235] вача, а завдяки пізнанню, хоча часто й зумовлена потребами користувачів. Існує ціла низка прикладів появи наукової інформації, знань, які передують появі як конкретних, так і взагалі користувачів.

Об’єктивність інформації тісно пов’язана з її адекватністю та достовірністю. Адекватність буквально означає відповідність, точність!, вона зумовлює достовірність інформації. "Адекватність - це ступінь відповідності інформації дійсному стану тих об’єктів, які вона відображає"^{[236] [237]}. Адекватність залежить від об’єктивності ґенерування інформації про об’єкт, а також від тривалості часу між моментом ґенерування та моментом оцінки адекватності. Під достовірністю інформації розуміється її ступінь відповідності об’єктивній реальності. Говорячи про достовірність інформації, Р.А. Усманов справедливо зазначає: "У цьому зв’язку необхідно мати на увазі так звану ступінь достовірності отриманої інформації"^[238]. Інформація достовірна, якщо вона відображає дійсне становище. Об’єктивна інформація завжди достовірна, але достовірну інформацію можна отримати як у процесі безпосереднього пізнання (об’єктивно), так і як у результаті розумової діяльності (суб’єктивно). Наприклад, спираючись на факти, слідчий доходить висновку про причетність конкретної особи до злочинної діяльності, визначає ступінь її вини. "Критерієм повноти доказової інформації, - переконані Р.С. Бєлкін та А.І. Вінберг, - тобто критерієм достовірності та істинності наших знань про предмет доказування, є практика в усіх її формах”¹.

Саме достовірність та об’єктивність і є тими властивостями інформації, що дозволяють уважати окрему її групу "фактичними даними”, тобто даними, які достовірно відбивають факти.

"Виходячи з вимоги достовірності інформації, при оцінці її необхідно враховувати різну міру надійності відомостей”^{[239] [240]}. "У процесі доказування, - говорять

А.І. Вінберг і Р.С. Бєлкін, - слідчий і суд мають справи не лише з достовірною доказовою інформацією, а й з дезінформацією, тобто неправдивими відомостями про подію чи явище”^[241].

Недостовірною інформація може бути з таких причин:

1) через навмисне перекручування (з метою дезінформації конкретних користувачів);

2) через ненавмисне перекручування (спотворення в результаті недостатньої готовності дослідника чи приймача до сприйняття й опрацювання інформації, дії різних перешкод, використання недостатньо точних вимірювальних пристроїв, засобів і методів її фіксації). Про значення та місце дезінформації пишуть у статті Л.В. Бертовський, В.А. Образцов і С.В. Андреєв: "Кримінальна, злочинна дезінформація являє собою зброю в руках злочинців, засіб досягнення злочинного результату. На відміну від неї криміналістична (слідча й оперативно-розшукова) дезінформація становить допустимий законний елемент системи засобів виявлення і розкриття найрізноманітніших загальнокриміналь- них, економічних та інших злочинів”¹.

Прийняттю правильних рішень сприяє лише достовірна інформація, і навпаки, недостовірна призводить до різних помилок, іноді невиправних. У процесі оцінювання достовірності визначається надійність джерела (об’єктивні та суб’єктивні можливості сприйняття інформації та спотворення, які можуть мати місце в процесі її передачі й отримання)^{[242] [243]}.

Коли йдеться про докази (як різновид інформації) їх достовірність не може бути "відносною” чи "вірогідною”. Саме тому говорити про ступінь достовірності доказів неправильно, вона виражається в категоричній формі^[244]. Прийняття процесуальних та судових рішень має базуватися лише на достовірній інформації.

Повнота, достатність і надмірність. Повнота, достатність і надмірність - якості інформації, що тісно пов’язані між собою. Повнота здебільшого є об’єктивною характеристикою, якою можна позначити загальну кількість інформації стосовно якогось об’єкта чи явища з урахуванням її міжгалузевого й іншого розсіювання. Причому будь-яку в кількісному та якісному плані інформацію про певний об’єкт або явище можна лише умовно вважати повною. Висвітлення тих чи інших властивостей та ознак об’єкта, що в сукупності складають інформацію про нього, прямо зумовлюється метою пізнання. Мета пізнання прямо пов’язана з суб’єктом пізнання, з тими завданнями, на виконання яких він спрямований, з використанням отриманої інформації. "Ми маємо єдиний вид істот у світі, казуаль- ність яких спрямована телеологічно, тобто на цілі, і які водночас створені так, що закон, за яким вони повинні визначати для себе цілі, вони уявляють як не зумовлений і не залежний від природних умов, але сам собою необхідний. Така істота - людина..."¹. Об’єкт вивчають з різних позицій різні суб’єкти, інформація про нього збільшується і досить часто розсіюється. І хоча з часом її стає більше як у якісному, так і у кількісному відношенні, повною її можна вважати лише умовно. Говорячи про повноту інформації стосовно події, що розслідується, Г.О. Душейко підкреслює: "Ретроспективна інформація ніколи не буває повною, повнота її зменшується у міру віддаленості подій злочинів"^{[245] [246]}. Ми цілком згодні з автором у тому, що інформація, і не тільки ретроспективна, ніколи не може бути повною. Але те, що її повнота зменшується "у міру віддаленості" події злочину, викликає сумнів. Ретроспективна інформація може зменшитися тільки в разі знищення якоїсь її частки або у зв’язку з появою нової, яка спростовує попередню. На нашу думку, з часом зменшується не повнота інформації, а можливість отримання об’єктивної достовірної інформації про подію злочину та причетних до неї об’єктів, що, відповідно, впливає на її повноту. З позицій доказування Р.С. Бєлкін та А. І. Він- берг повною називають "інформацію стосовно всіх суттєвих з точки зору закону ознак і властивостей по- дії"¹. При цьому її "не можна ототожнювати з вичерпною: остання включає в себе також відомості про подію, що не має відношення до справи, тобто інформацію, якій не притаманна ознака належності"^{[247] [248]}. У цьому контексті як термін для позначення достатньої для доказування інформації вказані автори використовують слово "повна". А щодо повної використовують термін "вичерпна".

Повноту часто виражають через достатність. Достатність становить мінімально необхідну в якісному й кількісному вираженнях інформацію для досягнення цілей, яких прагне споживач інформації. Вона дає можливість для ухвалення рішень або для створення нових даних на основі тих, що є. Достатність визначається завдяки цілеспрямованому аналізу та синтезу інформації, отриманої в процесі проведення слідчих дій, оперативно-розшукових заходів, з інформаційних систем тощо, для виявлення наявності у кількісному та якісному вираженнях даних, необхідних для обґрунтованого прийняття конкретних рішень.

В аспекті нашого дослідження скажемо, що надмірною в прямому розумінні можна вважати лише ту інформацію, яку отримали в процесі пізнання певних об’єктів, але котра не була зумовлена метою пізнання. Що ж узагалі до надмірності, то можна сказати, що будь-яка інформаційна система чи повідомлення, які використовуються в процесі розслідування, для користувача завжди містять певну частину надмірної інформації. Інакше кажучи, надмірність можна виразити як різницю між інформацією, що міститься в документі чи записі бази даних, та достатньою для користувача інформацією. Усе, що міститься в інформаційному повідомленні, але не використовується для прийняття конкретного рішення, є надмірним для користувача. Водночас воно не є надмірним для системи чи інших користувачів. Тобто надмірність (як і достатність) прямо пов’язана з метою використання інформації. Наприклад, іноді надмірність пов’язана з достатньою деталізацією події, іноді з розширенням кола відомостей.

Розглянемо це на прикладі трьох типових ситуацій щодо рівня забезпечення інформаційної системи відповідною інформацією:

1) К>ІС - виникає, коли потреби користувача (К) в інформації більші за наявні в системі (ІС);

2) К=ІС - виникає, коли інформаційна система може задовольнити інформаційні потреби користувача на достатньому для вирішення його завдань рівні;

3) К