Основні класифікації інформації, що мають значення для розвитку наукових основ інформаційно-довідкового забезпечення розслідування

У попередніх підрозділах ми наводили поняття інформації, якими оперують у криміналістиці, і здійснили спробу їх розмежування. Також ми розглянули властивості інформації, знання яких робить можливим таке розмежування та їх природну класифікацію.

Порівнювати поняття чи об’єкти, які є результатами різних класифікацій, можна лише умовно, ураховуючи саме ті відмінності, що передбачаються тією або іншою класифікацією. Що ж до реального порівняння, то для цього доцільно використовувати поняття чи об’єкти, котрі є результатами однієї класифікації, в основу якої покладено однакові класифікаційні ознаки. Саме тому, на нашу думку, не коректно говорити про перевагу терміна "криміналістично значуща” інформація над термінами "криміналістична" або "кримінальна інформація", що сьогодні можна спостерігати в багатьох наукових роботах з криміналістики¹. Ці терміни нерівнозначні, вони містять різні за обсягом поняття і, по суті, з’явились у результаті різних класифікацій загального - інформації.

Пізнання об’єктів і явищ різними суб’єктами з різних позицій зумовлює не тільки специфіку інформації, а також і її розсіювання в різних галузях знань та інформаційних системах. Інформація ж про об’єкти або факти, що в них міститься, відрізняється саме за колом відомостей, які зумовлені первинним її призначенням та арсеналом використаних знань.

При цьому значення та призначення інформації не можна ототожнювати. Коли мовиться про значущість інформації для певної науки чи практичної діяльності, мається на увазі інформація, яка є корисною для досягнення бажаного результату. Зазначимо, що будь-яку інформацію стосовно об’єктів або явищ, незалежно від її первинного призначення, методів і знань, використаних при їх пізнанні, може бути інтерпретовано й використано для вирішення інших завдань іншої науки чи практичної діяльності.

Завдяки аналізу інформації про певні об’єкти та явища з огляду на необхідність вирішення конкретних завдань, що стоять перед дослідником або практичним працівником, визначається її корисність і цінність у конкретній ситуації. Цінність і корисність інформації ^[269] для вирішення певних завдань є відправною точкою її значущості. Причому вона має суто ситуативний характер і прямо залежить від кола завдань, вирішити які повинен дослідник. Одна й та сама інформація може бути корисною для вирішення однієї групи завдань і некорисною для іншої. Походження ж інформації та первинне призначення не є домінуючим фактором при вирішенні питання про її значення. Певного значення може набути будь-яка за походженням інформація, що є цінною і корисною для вирішення конкретних завдань. У таких випадках використовують термін "значуща інформація”, при цьому додають назву науки чи сфери діяльності, для застосування в якій вона призначена, наприклад: "криміналістично значуща інформація", "кримінологічно значуща інформація", інформація, що має значення для розслідування, інформація, яка має значення для оперативно-розшукової роботи, інформація, котра має значення для юридичної оцінки події, для вдосконалення норм кримінального права чи процесу, та ін. Саме тому інформація, здобута криміналістичними методами з використанням криміналістичних знань (криміналістична інформація), може бути використана й у юридичній оцінці події, і в організації розслідування в цілому, і в тактиці проведення окремих слідчих дій, і при проведенні оперативно-розшукових заходів, і для вдосконалення криміналістичних знань, і для оцінки кримінологічного стану реґіону й т.д.

Останніми роками в криміналістиці все частіше використовується термін "потенційна інформація". Його використовують у своїх працях М.П. Польовий і Р.С. Бєлкін, Є.Д. Лук’янчиков, В.Я. Колдін, В.О. Голу- бєв, інші дослідники.

Перш ніж викласти наші позиції стосовно поняття "потенційна інформація”, стисло проаналізуємо інформаційні процеси від появи певної інформації про подію чи об’єкт до її використання для вирішення певних завдань. Загалом такий процес можна подати у вигляді схеми: "об’єкт пізнання о суб’єкт пізнання ^ інформація ^ зберігання інформації (потенційна стосовно до вирішення певних завдань) о суб’єкт, що використовує інформацію ^ оцінка та використання для вирішення конкретних завдань (актуальна для вирішення певного завдання, але не втрачає потенційного значення для вирішення інших)"\'.

Об’єктом пізнання можуть виступати як матеріальні об’єкти, так і події. При цьому зауважимо, що події являють собою процес взаємодії певних об’єктів матеріального світу протягом якогось часу. Людина ж передусім приділяє увагу тим подіям, які певним чином впливають на її життєдіяльність, розвиток суспільства, як позитивного, так і неґативного характеру. В аспекті нашого дослідження скажемо, що такою подією є злочин.

Пізнання подій щодо пізнання окремих об’єктів є різновидом складного пізнання. Воно включає пізнання взаємопов’язаної групи об’єктів матеріального світу з урахуванням їх взаємодії протягом певного часу.

Приступаючи до пізнання, суб’єкт майже завжди має якусь базову інформацію "a priori", якщо ж це спеціальні суб’єкти (у нашому випадку це слідчі та спеціалісти), то вони мають спеціальні знання в діяльності з розкриття злочинів і практичний досвід, які вони й використовують у процесі пізнання. Знання надають можливість суб’єкту визначати цінні (з огляду на прагматичні установки) особливості будови об’єкта, його властивості й ознаки.

За умови виконання конкретного завдання з отримання певної інформації про об’єкт або подію та її фіксації процес конкретного акту пізнання можна вважати закінченим. Але ж наявність інформації про той чи інший об’єкт, ту чи іншу подію ще не означає, ^[270] що вона використовується. До включення в діяльність із вирішення певних завдань (у нашому випадку в процес розслідування) стосовно саме тих завдань, які можна вирішити з її використанням (тобто стосовно яких вона має належний потенціал), вона є потенційною.

Щодо потенційної інформації слід сказати, що такий термін використовують багато вчених, на нашу думку, не завжди коректно, що й зумовлює необхідність його детального розгляду.

Так, М.С. Польовий використовує його для позначення змін, які відбуваються в різноманітному середовищі під час скоєння злочину.

Розглянемо детально сутність потенційної інформації. Одразу зауважимо, що, коли вживається термін "інформація", це вже само собою зумовлює наявність інформації, а не джерел чи об’єктів, із яких вона може бути отримана. Потенційна інформація не є винятком. Насамперед це інформація, але лише та її частина, яка обмежується поняттям "потенційна".

У сучасних тлумачних словниках слово "потенція" визначається як "приховані можливості, здатності, сили для якої-небудь діяльності, що можуть виявитися за певних умов"¹, "те, що існує приховано, без зовнішніх проявів, однак здатне проявитися за деяких умов"^{[272] [273]}. Отже, "потенційна" означає наявність прихованих можливостей, тобто те, що існує, але не використовується через якісь причини. Водночас у разі потреби ці можливості можуть бути використані. "У розгляданому аспекті слід відмітити ті обставини, що через недостатньо налагоджений обмін інформацією створюється так названа "мертва інформація”, - говорить Я.М. Мазунін, - тобто корисна інформація, яка отримана і відповідним чином зафіксована, формалізована і може бути використана для вирішення конкретних завдань, у тому числі й у ході підготовки та проведенні допитів, однак за якихось причин не використовується"¹. Зауважимо, що хоча вчений використовує термін "мертва інформація", проте йдеться саме про потенційну.

Особливо явно потенційність інформації виражена в різноманітних фактографічних інформаційних системах та архівних матеріалах справ (документальних системах).

Лише за умов її використання для встановлення тих чи інших фактів чи обставин у справі вона переходить з потенційного стану в активний, тобто стає актуальною. Тож зазначимо, що появу поняття "потенційна інформація" можна пов’язати з її класифікацією на актуальну та потенційну. Поняття "потенційна інформація" є відносним і визначається стосовно до вирішення певних завдань. Так, наприклад, завдяки пізнанню з’явилася певна кількість інформації про об’єкт, яка зафіксована на матеріальному носії та вміщена в інформаційну систему. В ідеалі вона є сукупністю фактичних даних про об’єкт пізнання (об’єктивна й достовірна), а щодо наших проблем вона є нейтральною. Така інформація просто існує, і без залучення до вирішення завдань або включення в якусь дію чи процес залишається потенційною. Як правило, вона стає част- ^[274] кою документальних, а в деяких випадках і фактографічних інформаційних систем. Для вирішення певних завдань, які стоять перед ним, суб’єкт оцінює наявну інформацію і приймає рішення про її конкретне використання. Залучення ж до виконання якогось завдання і переводить інформацію з потенційного в актуальний стан. Використання її може бути як разовим, так і багаторазовим або постійним. Багаторазовість використання інформації дає можливість використовувати її не тільки для вирішення одного кола завдань і одним суб’єктом, а й цілої низки завдань, причому необмеженою кількістю суб’єктів. Стосовно ж до будь- якого завдання, для вирішення якого вона може бути використана, тобто має потенціальні можливості, але не використовується, інформація є потенційною.

Не можна погодитися з думкою В.Г. Лукашевича, який говорить: "Поки дані не організовані відповідним чином і не використовуються для якої-небудь мети, вони не є інформацією"¹. Таке твердження суперечить існуванню потенційної інформації. По-перше, наявність даних про будь-які факти є інформацією незалежно від системності їх викладу та носія, на якому вони зафіксовані. По-друге, умовою появи інформації є процес пізнання або мислення, а не використання, про що, до речі, говорить на наступних сторінках своєї роботи й сам В.Г. Лукашевич^{[275] [276]}. Час, який відділяє появу інформації від її використання, може бути як дуже коротким і вимірюватись у секундах чи навіть долях (операції, що здійснюють ЕОМ), так і довгим до кількох років або навіть століть (наприклад наукові відкриття) .

Визначившись із нашою позицією стосовно потенційної інформації, пропонуємо таке її визначення:

потенційна інформація - це будь-яка існуюча інформація про певні об’єкти чи факти, незалежно від місця її знаходження (зберігання), яка не використовується конкретним суб’єктом для вирішення завдань, що стоять перед ним, але може сприяти їх вирішенню за ум.ов її залучення до цього процесу.

Додамо, що в інформаційних системах, зокрема у фактографічних, а також архівних документальних, міститься саме потенційна інформація, тобто інформація з "відкладеним попитом”, яка може бути затребувана, актуалізована, а відповідно, й використана лише за необхідності. Утім, відомості про об’єкти та явища, що в них зосереджені, не перестають бути інформацією.

Інформацію, яка міститься в інформаційних системах, часто називають реєстраційною інформацією. Аналіз криміналістичної літератури свідчить, що документальним інформаційним системам у криміналістиці уваги не приділяється, а відсутність поділу інформаційних систем на документальні та фактографічні дає підстави говорити, що такий термін використовується лише стосовно фактографічних систем. Зауважимо, що це має істотне значення, особливо для визначення процесуального статусу інформації. У фактографічних системах вона відображається на носіях, які КПК не визначає як джерела доказів. І, відповідно, достовірна інформація (фактичні дані) при перенесенні з матеріалів справи, де вона разом із джерелом складала зміст доказу, втрачає цей статус. Переносячи інформацію на носії фактографічної інформаційної системи, ми тим самим позбавляємо її статусу доказу.

Увести ж її знову в процес і надати їй такого статусу можна лише способами, передбаченими КПК.

Тому стосовно твердження Р.С. Бєлкіна, що "реєстраційна інформація має потенційно доказовий чи орієнтуючий характер"¹, можна сказати, що потенційно доказовий характер мають, точніше, потенційними доказами можуть бути лише складові документальних інформаційних систем, причому далеко не всіх, а тільки кримінальних справ (як діючих, так і архівних). Тому що тільки в них містяться джерела з допустимими для використання в кримінальному процесі фактичними даними. Визначення їх відношення до конкретної справи є результатом оцінки, яку надає суб’єкт розслідування. Саме через це інформацію можна назвати потенційно доказовою. У практиці розслідування злочинів це може проявлятися при виділенні матеріалів справ в окреме провадження, витребуванні копій протоколів із кримінальних справ, вироків та ін. і залученні їх для встановлення окремих фактів у іншій справі. Будучи доказами в одній справі, фактичні дані можуть становити потенційну цінність для іншої й, за умов включення до неї, залучатися до вирішення завдань уже в ній.

Інформація ж фактографічних систем таким вимогам не відповідає, а відповідно, ні про який потенційний доказовий характер мови бути не може. Хоча за рівнем достовірності в більшості систем вона відповідає фактичним даним. Процедура введення її в кри- ^[277] мінальний процес майже з усіх інформаційних систем однакова.

Щодо потенційно орієнтуючого характеру інформації вважаємо правильною думку В.О. Образцова та Є.В. Лук’янчикова. "Одна й та сама інформація, - говорить В.А. Образцов, - залежно від ситуації та споживачів може в одних випадках відігравати роль орієнтуючої, а в інших - програмної або прогностичної інформації"¹. Зауважимо лише, що надання всіх указаних функцій інформації, у тому числі й орієнтуючої, має суто прагматичний характер. Саме тому позиція Є.Д. Лук’янчикова є більш виваженою: "...говорити про доказовий або орієнтуючий характер тієї чи іншої інформації абстрактно, безвідносно до факту, який нею встановлюється, буде не зовсім вірним. Завжди треба уточнювати, стосовно яких обставин у справі інформація має доказовий або орієнтуючий харак- тер"^{[278] [279]}.

Таке поставлення питання автоматично підвело нас до необхідності класифікації інформації за процесуальним статусом. Р.С. Бєлкін пропонує поділити інформацію, яка використовується в процесі розслідування, на орієнтуючу та доказову^[280], такої ж думки дотримуються М.С. Польовий^[281], В.В. Тіщенко^[282], С.А. Яли-

шев¹ та інші науковці. До речі, раніше ми висловлювали таку ж думку^{[283] [284]}. Р.А. Усманов стверджує: "За процесуальним статусом ми виділяємо доказову й орієнтуючу інформацію. Якщо в основі прийняття юридично значушцх рішень лежить доказова інформація, то орієнтуюча не може бути використана з такою метою"^[285]. Одразу зазначимо, що орієнтуюча функція якою наділяють інформацію, є суто прагматичною. Відмітимо, що й до прийняття рішення про використання певної інформації як доказу також застосовується прагматичний підхід. Але ж змістовно інформація, що може бути використана як доказ, відрізняється від усієї іншої, котра може бути використана для орієнтування. Тож проаналізуємо зміст результатів класифікації, що наводять указані автори.

Основу доказів, безперечно, складають фактичні дані стосовно події злочину та залучених до неї об’єктів, тобто фактів. Іншими словами, вони являють собою різновид інформації про факти, об’єктивність і достовірність якої не викликає сумніву. "Термін «фактичні дані», - пише В.Т. Очередін, - за своєю суттю означає «достовірні дані про факти»"^[286]. Із цього приводу В.М. Тертишник і С.В. Слинько зазначають: "Як видно, використовуючи термін "фактичні дані", законодавець мав на увазі не факти й не будь-яку інформацію, а інформацію, що відповідає об’єктивній дійсності, фактичним обставинам справи, тобто об’єктивну достовірну інформацію, що відповідає фактам. Саме тому й можна передбачити, що фактичні дані - це і є не що інше, як об’єктивна, достовірна інформація”¹.

"Достовірним є таке знання, - говорить О.І. Трусов, - щодо якого суб’єкт має обґрунтовані підстави стверджувати, що його істинність цілком установлена й не потребує подальшого обґрунтування"^{[287] [288]}. Водночас доказами можна назвати не будь-яку об’єктивну й достовірну інформацію, а лише ту, яка поряд з об’єктивністю і достовірністю відповідає іншим вимогам, які до них ставляться (а саме допустимості та відносності). Інформація, що міститься в доказах, має певні властивості, які залежать від прагматичних завдань, що свого часу зумовили пізнання фактів. Такими прагматичними завданнями є необхідність використання отриманої інформації в кримінальному процесі, у доказуванні конкретних фактів, обставин у справі. Саме це й зумовило наявність у доказах поряд із фактичними даними стосовно об’єкта пізнання таких самих фактичних даних про факт і процес пізнання, про те, що воно проводилося в межах розслідування, про суб’єктів пізнання, його час і місце, про засоби, застосовані при цьому, про форми та способи фіксації отриманої інформації. В.Я. Дорохов слушно зауважує: "Закон установлює, що фактичні дані (інформація), які стосуються справи, можуть бути допущені в кримінальний процес як доказ у тому разі, коли вони містяться в конкретному джерелі, щодо якого є необхідні процесуальні ґа- рантії, які дозволяють використовувати лише достовірні фактичні дані”¹. Перелік таких джерел наведений у ст. 65 КПК України^{[289] [290]}. Джерела доказів і докази тісно взаємопов’язані. Докази, по суті, являють собою достовірну та відносну інформацію (фактичні дані), яка міститься у відповідних джерелах, що є допустимими для використання в кримінальному процесі. Разом із джерелом указані відомості називаються доказами. Ю.І. Степура й О.Г. Філіппов із цього приводу говорять: "Інформація, отримана у визначеному кримінально-процесуальним законом порядку після порушення кримінальної справи або в результаті огляду місця події, що проводився до порушення кримінальної справи, становить докази. Інформацію, яка складає зміст доказів, можна назвати доказовою"^[291].

Без джерела, визначеного в ст. 65 КПК України, інформація перестає бути допустимою і, відповідно, втрачає статус доказу, хоча й залишається достовірною та відносною. "Важливо зазначити, - говорить І.О. Ієрусалимов, - що закон і теорія кримінально- процесуального права розглядають докази в єдності форми (джерела) та змісту відомостей про факти, що мають значення для справи”¹. О.П. Большаков і В.Ф. Щербатов, спираючись на результати своїх досліджень, уважають, що доказова інформація - це ”фак- тичні дані, що отримуються процесуальним шляхом. Можна стверджувати, - говорять вони далі, - що доказова інформація - це процесуальна інформація, яка відповідає основним вимогам, котрі стосуються понять відносності та допустимості доказів. Доказова інформація, яку збирає суб’єкт розслідування, називається доказами”^{[292] [293]}. Подібне стверджує і В.Я. Дорохов: "Докази в кримінальному процесі являють собою єдність фактичного змісту і процесуальної форми, вони в цілому служать засобами доказування шуканих у справі фактів"^[294].

З огляду на певну цінність вони включаються в процес доказування і займають своє місце в розслідуванні. Інформація, що міститься в них, переходить із потенційного в активний стан. Те саме можна сказати й про орієнтуючу функцію фактичних даних. Використання їх для орієнтування саме собою вже є залученням до процесу розслідування і, отже, означає їх активацію. Але ж як доказ може бути використана лише інформація, яка міститься на певних носіях і відображена способами й у формі, що відповідають вимогам, котрі ставляться до них нормами КПК. Для орієнтування ж може бути використана будь-яка інформація незалежно від первинного призначення та форми подання, яка сприяє розслідуванню, у тому числі й та, що складає зміст доказів. Тому вважаємо поділ інформації на орієнтуючу та доказову не зовсім вдалим. Ці два поняття являють собою результати різних класифікацій. Та й відсутність доказового статусу ще не є умовою того, що певна інформація стає орієнтуючою. Такого характеру вона набуває завдяки використанню її суб’єктом для вирішення завдань, які стоять перед ним.

Виходячи зі сказаного, пропонуємо таке. За активністю інформацію класифікувати на дві групи: потенційну й активну. За процесуальним же статусом інформацію можна поділити також на дві групи: ту, що має статус доказу, і ту, що такого статусу не має, тобто на докази й іншу інформацію. Визначення такого призначення, як орієнтування, однаково відноситься як до доказів, так і до іншої інформації. Тому говорити про орієнтуюче значення інформації можна лише стосовно конкретного факту, з огляду на ситуацію, як на це вказує Є.Д. Лук’янчиков. Говорити ж про потенційне орієнтуюче значення інформації некоректно взагалі - така функція в інформації з’являється лише після її оцінки та з’ясування напряму використання щодо конкретного факту, що вже саме собою передбачає її вихід із потенційного стану.

У цьому аспекті не можна не звернути увагу на класифікацію доказової інформації, яку пропонують В.Я. Колдін та М.С. Польовий, на такі види: латентну, потенційну й актуальну¹. Зазначимо, що питання про ^[295] потенційний чи актуальний стан інформації ми розглянули раніше. Водночас незрозумілим є вислів стосовно латентності доказової інформації. Це прямо суперечить узагалі поняттям інформації й доказу. Р.А. Усманов справедливо зазначає: "Доказова інформація містить зміст доказу, тому вона повинна відповідати вимогам відносності, допустимості й достовірності. Для цього вона має бути осмислена та оцінена суб’єктом розслідування, тобто вона повинна бути йому відома. Це, у свою чергу, змушує відмовитися від твердження про існування латентної та потенційної доказової інформації"¹. Стосовно латентної інформації наші погляди цілком збігаються з точкою зору Р.А. Усманова. Термін "латентна інформація" використовує і Є.М. Яковець у своїй монографії. "Результати опрацювання латентної та дефінітивної інформації, доповнюючи й уточнюючи один одного, дозволяють добитися якісного нового результату в ході проведення аналізу..."^{[296] [297]}. Сказане дає привід замислитися над тим, як можна аналізувати й опрацьовувати те, що є невідомим, а також над тим, як невідоме можна поєднувати з дефініціями. Чи можна взагалі оперувати тим, про що суб’єкт немає ніякого уявлення, а саме такий і тільки такий зміст може мати словосполучення "латентна інформація". Зазначимо, що тут ідеться про діяльність правоохоронних органів, а відповідно, уже навіть самий собою факт виявлення будь-якого прояву злочину є моментом виходу його з латентного стану. Причому латентність - це також стан відносний, у юриспруденції під нею розуміють наявність події, що підпадає під ознаки злочину, але про яку невідомо правоохоронним органам.

Виходячи з теми нашого дослідження, уважаємо за необхідне детальніше розглянути поняття реєстраційної інформації. Таку інформацію виділяють Р.С. Бєл- кін, А.Р. Бєлкін, В.А. Образцов, С.А. Ялишев, Р.А. Усманов та ін.

С.А. Ялишев дає таке визначення: "Реєстраційною інформацією можна назвати виявлені, зібрані та подані до реєстраційних установ фактичні дані або відомості, що перебувають у прямому чи опосередкованому причинно-наслідковому зв’язку з подією злочину, а також іншу орієнтуючу інформацію, необхідну й достатню для інформаційно-криміналістичного забезпечення процесу розкриття, розслідування та попередження злочинів"¹. Характеризуючи реєстраційну інформацію, дослідник пише, що "від криміналістично значущої інформації необхідно відрізняти реєстраційну інформацію. За своїм обсягом, якістю й достовірністю реєстраційна інформація значно бідніша і не достовірніша за криміналістично значущу інформацію"^{[298] [299]}. У такому разі незрозуміло, чому реєстраційна інформація не може мати криміналістичного значення - виходячи з наведеного вона протиставляється криміналістично значущій. Виникає питання: навіщо потрібна така криміналістична інформаційна система, яка містить дані, що не набувають криміналістичного значення? Щодо криміналістичного значення інформації ми вже висловили свою позицію раніше. Також ця посилка приводить до сумної констатації, що реєстраційна інформація має невисокий ступінь достовірності. Одразу виникає справедливе питання: навіщо до криміналістичних інформаційних систем (а йдеться саме про них) вносити інформацію, яка має низький ступінь достовірності, і які завдання можна вирішити, спираючись на неї?

Думку С.А. Ялишева стосовно достовірності й повноти реєстраційної інформації поділяє і Р.А. Усманов, який говорить: "За своєю якістю і повнотою вона значно бідніша за функціональну (ту, що використовується в процесі розслідування) інформацію. Це зумовлюється тим, що на різних етапах, пов’язаних з її виявленням і збиранням, формалізацією та поданням, відбувається часткова втрата, перекручування тих чи інших відомостей" ¹.

Як було доведено раніше, велика кількість криміналістичних інформаційних систем містить інформацію, яка є похідною від доказів, і ґрунтується на даних, узятих із матеріалів кримінальних справ. Якщо додержуватися логіки Р.А. Усманова, виходить так, що фактичні дані навмисне чи ненавмисне перекручуються й у будь-якому вигляді (по суті, непридатному для вирішення певних завдань) вміщуються в систему. Зауважимо, що фактичні дані, які вмішуються в інформаційні системи, хоч і втрачають статус доказу через те, що відриваються від джерел доказів, визначених законодавцем, але ж ніяким чином не втрачають своїх якостей як фактичні дані, тобто залишаються достовірними та відносними. Саме тому Р.С. Бєлкін, як, до речі, й автори наведених висловів, Р.А. Усманов і С.А. Яли- ^[300] шев, говорить про можливість використання облікової інформації з деякої групи криміналістичних обліків як доказу. Ще раз зауважимо, що статус доказу ці фактичні дані втратили тоді, коли вони були відірвані від джерела, передбаченого КПК, і внесені до фактографічної системи. Знову набути такого статусу вони можуть таким самим чином, як і інша інформація.

Але ж наявність в інформаційній системі достовірної інформації стосовно об’єкта обліку, достатньої для вирішення певних завдань, і є тим основним мотивом, що свого часу ініціював створення якої-небудь, у тому числі криміналістичної, інформаційної системи. Наявність у системі недостовірної, недостатньої інформації може призвести лише до прийняття необґрунтованих, помилкових рішень.

В.М. Чулахов, говорячи про криміналістичні обліки, підкреслює: "Як інформація, що реєструється, тут збираються фактичні дані й інші відомості, які мають причинний зв’язок з подією злочину"¹. Зрозуміло, що достовірність фактичних даних уважається безперечною. У деяких нормативних актах і законах прямо вказується на те, що інформаційні системи повинні містити достовірну інформацію. Наведемо кілька прикладів. Так, у ст. 303 Митного кодексу України говориться: "Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи забезпечує: 1) об’єктивний та достовірний облік даних про переміщення товарів через митний кордон України..."^{[301] [302]}. Частина 1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" проголошує: "Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру"¹. У ст. 5 Закону України "Про інформацію"^{[303] [304]} серед основних принципів в інформаційних відносинах названо об’єктивність, повноту й точність інформації, а в ст. 47 цього ж закону говориться, зокрема, про відповідальність за надання інформації, яка не відповідає дійсності. Завданням оперативно-розшукової діяльності є "пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп"^[305], як указується в Законі України "Про оперативно-розшукову діяльність". Однією з вимог до інформації, що передається до баз даних Інтерполу, є достовірність: "НЦБ повинні вживати всіх належних заходів, щоб ґарантувати, що поліцейська інформація, яка направляється до Генерального секретаріату ними чи за їх згодою, є достовірною і не застарілою. У всіх таких повідомленнях фактична інформація має легко відрізнятися від висновків або припу- щень"^[306]. "Дані інформаційних систем повинні бути фактичними, тобто припускати однозначність інтерпретації та ідентифікації, а також повними і актуальними”¹, - говорять автори посібника "Система інформаційного забезпечення ОВС України". Схожу думку висловлюють В.П. Захаров і В.І. Рудешко стосовно інформації, яка міститься в ІБнД: "Інформація, яка внесена в інформаційно-пошукові картки, повинна бути об’єктивною, достовірною та актуальною"^{[307] [308]}. Аналогічні посилки містяться в деяких інших законах і відомчих нормативних актах, що реґламентують роботу з інформацією, створення та функціонування інформаційних систем.

У кожній конкретній інформаційній системі вміщується не вся інформація про об’єкт. У цьому просто немає ніякого сенсу. Навіть у такій документальній інформаційній системі, як кримінальна справа, де, можна сказати, цілеспрямовано накопичується інформація про конкретні об’єкти, збирається далеко не вся інформація про них. Її обсяг обмежується розумною достатністю для вирішення завдань, що стоять перед розслідуванням, перед правосуддям. Саме достатність для виконання певних завдань і є тим обмежувальним критерієм, що лежить в основі відбору інформації про об’єкти обліку в конкретних інформаційних системах.

Завдання будь-якої інформаційної системи полягає у забезпеченні умов для встановлення конкретного об’єкта чи фактів, а також отримання достовірної інформації про них, достатньої для вирішення певних завдань. Це й зумовлює зміст їх масивів, а також відповідні форми, методи та носії для фіксації. У документальних системах інформацію подано у вигляді окремих документів, зміст і структура кожної одиниці такої системи різні: одні виконані на формалізованих бланках, інші - у довільній формі. У фактографічних інформація про об’єкт подається структурно, у вигляді коротких повідомлень, але це достовірна інформація про певні якості об’єкта, наявність у нього навичок, освіти чи судимості, а також різна інша інформація про його минулу та теперішню діяльність. І хоча такі системи містять менше інформації порівняно з документальними, від цього вона не біднішає. Так, наприклад, у протоколі огляду місця події відображається інформація стосовно цілої низки об’єктів його обстановки, різноманітних матеріально-фіксованих слідів та ін. Він є досить змістовним документом, який вміщується в кримінальну справу. Його можна назвати обліковою одиницею цієї специфічної документальної інформаційної системи. Також, по суті, він є первинним документом, складеним за результатами слідчої дії (специфічного акту пізнання), і базовим для внесення інформації про об’єкти до фактографічних інформаційних систем. Іншими словами, облікові одиниці цілої низки криміналістичних фактографічних систем являють собою похідні документи, створені на основі певних документів із кримінальної справи. "Реєстраційна інформація відображається на відповідних носіях, які є засобом її зберігання, передачі та сприйняття"¹, - говорить Є.М. Яковець. В облікові одиниці фактографічних інформаційних систем вміщується далеко не вся ^[309] інформація, що знайшла відображення в протоколі та додатках до нього, а лише та, яка стосується певних об’єктів обліку, причому тільки тієї категорії, котра передбачена для вміщення в масиви конкретної системи. При цьому відбувається опрацювання інформації, її аналіз і структурування. Але незалежно від методів, які використовуються для опрацювання, інформація, що вмішується в інформаційну систему, повинна бути достовірною і достатньою для вирішення відповідних завдань. Інформація про певні ознаки об’єкта відбивається в певних полях реквізитів основних облікових одиниць. "Ознаки об’єктів, що відбираються в ході документування, називаються реєстраційними, а самий процес надання таким ознакам значення реєстраційних - індексуванням"¹, - пишуть С. Клевердон, Ф. Ланкастер і Д. Мила. Стосовно того, що ознаки об’єкта реєстрації, відомості про які відбираються і вносяться до певної інформаційної системи, називають реєстраційними, у нас заперечень немає. Однак процес їх відображення називається реєстрацією, а не індексуванням, як це стверджують згадані автори. Індексування об’єкта за певною інформацією, що знайшла відображення в системі, - це процес аналітичного опрацювання інформації, який сьогодні в АІС відбувається в автоматичному режимі. Саме завдяки індексуванню встановлюються зв’язки між окремими об’єктами реєстрації. У результаті індексування між певними інформаційними одиницями з’являються гіперзв’язки, які реалізуються як гіперпосилання на інші облікові одиниці, в інші підсистеми тощо. ^[310]

Детальніше зміст інформації фактографічних інформаційних систем ми розглянемо в наступному розділі. Термін же "реєстраційна інформація”, на нашу думку, має право на існування. У подальшій роботі ми за необхідності будемо ним оперувати. Тому й визначимося з нашою позицією стосовно поняття реєстраційної інформації.

Ми вважаємо, що реєстраційна інформація - це зафіксована визначеним способом на відповідних носіях інформація про об’єкти, що взяті на облік у певних інформаційних системах, достовірна й достатня для вирішення завдань, складання ум.ов для вирішення яких є її основним призначенням.

Таку інформацію про кожен об’єкт можна поділити на дві групи. Одна призначена для надання умов щодо ідентифікації об’єкта, інша містить інформацію, що характеризує об’єкт, його історію та ін. Ідентифікація об’єкта реєстрації є обов’язковою операцією для отримання інформації про нього. Одні системи надають можливість ідентифікації за особистими ознаками, інші - за штучними, які виконують функцію ідентифікаторів.

Таким чином, ми дали лише загальне поняття реєстраційної інформації, навіть не звужуючи його до поняття "криміналістична реєстраційна інформація". Воно може бути базовим для формулювання понять реєстраційної інформації відносно нижчого рівня, наприклад криміналістичної реєстраційної інформації, криміналістичної реєстраційної інформації для ідентифікації об’єктів за особистими ознаками й ін.

Поряд з розглянутими класифікаціями інформації, що використовується в певних інформаційних системах, уважаємо за доцільне звернути увагу на форми та способи її відображення в масивах указаних систем.

Безсумнівно, об’єкти матеріального світу являють собою складні утворення, створені через поєднання різноманітних речовин під впливом хімічних, фізичних, біологічних (можливо, й інших, що на сьогодні не пізнані) процесів. Ці утворення мають певне просторове розташування та склад, які проявляються як внутрішні та зовнішні властивості й ознаки. У світі майже неможливо уявити існування одних об’єктів ізольовано від інших. Вони перебувають у постійному контакті з оточуючим їх середовищем, яке, до речі, також є матеріальним утворенням. У процесі взаємодії об’єкта з середовищем відбуваються зміни в останньому. Ці зміни є процесом генерування сигналів, які прийнято називати інформаційним, хоча інформації ще немає. "Відображення певних властивостей об’єкта чи процесу є змістом сигналу"¹. Залежно від середовища і властивостей, носіями уявлень про які вони є, умовно можна виділити сигнали, які сприймаються через зір (оптичні), тобто лежать в основі формування інформації про просторову будову та розташування об’єктів; звукові - ті, за допомогою яких формується інформація про різноманітні звуки, котрі в певних ситуаціях ґене- рує об’єкт; запахові - ті, що лежать в основі формування інформації про запахи, які в певних ситуаціях ґенерує об’єкт; теплові й інші, котрі ґенерує об’єкт в оточуюче середовище, вони відображаються в сигналах, які може сприймати суб’єкт пізнання чи спеціальний пристрій, що його заміняє. Відомо, що фізична природа сигналу та його інтенсивність зумовлює вибір методів і засобів, необхідних для його виявлення й фік- ^[311] сації. Це зумовлює потребу в класифікації сигналів за фізичною природою.

М.С. Польовий у своїй класифікації криміналістично значущої інформації за фізичною природою виділяє слухову, зорову, смакову, нюхову й таку, що сприймається на дотик¹. І хоча наведена класифікація має значення для науки та практики, на нашу думку, тут ідеться не про фізичну природу сигналу, а про органи чуття, що використовуються для його сприйняття. При класифікації за фізичною природою доцільно використовувати енергетичні властивості сигналу, а не органолептичні методи й органи, якими користуються для його сприйняття. Уважаємо, що за фізичною природою інформаційні сигнали можна поділити на звукові, оптичні, теплові, механічні, запахові й ін. Така класифікація в аспекті нашого дослідження зумовлена тим, що від фізичної природи сигналу прямо залежить вибір методів і НТЗ, які використовуються для виявлення та пізнання певних властивостей об’єкта, а також методів і форм фіксації інформації у відповідних документах з метою забезпечення її достовірності й достатності для вирішення певних завдань. Щодо форм фіксації інформації зазначимо, що це питання ми детально розглядали в монографії "Наукові та практичні основи використання комп’ютерних технологій для фіксації криміналістично значущої інформації"^{[312] [313]}, тому наведемо лише результати такої класифікації. Ми виділили три форми фіксації: вербальну, графічну та предметну. Наочно-образну форму (четверту), яку пропонують Р.С. Бєлкін, А.Р. Бєлкін та інші автори, ми віднесли до графічної, різновидом якої, по суті, вона є. У контексті нашого дослідження зазначимо, що всі три форми такої фіксації використовуються в інформаційних системах. Окремі реквізити облікових одиниць у них можуть подаватись у вигляді текстів або фотознімків, а деякі мають змішану форму обліку. Низка інформаційних систем містить не носії інформації, а безпосередньо об’єкти в натуральному вигляді чи їх моделі, які несуть інформацію про їх певні властивості й ознаки. Причому ці форми застосовуються як у документальних, так і фактографічних системах.

Форма фіксації інформації пов’язана зі способом фіксації. Так, фіксація інформації у вербальній формі означає, що інформація про певні властивості об’єкта реєстрації, незалежно від фізичної природи інформаційного сигналу, осмислюється і викладається словами за допомогою письма (включаючи різні види машинопису), а також звукозапису. У графічній формі (у вигляді графічних зображень) може бути зафіксована інформація про зовнішню та внутрішню будову об’єкта, що виражається в просторовому розташуванні окремих його складових. Для цього можуть бути використані таки прийоми, як фотографування, креслення, виготовлення зображень із використанням різноманітних технічних засобів (комп’ютера й ін.). Зображення можуть бути як об’єктивними, так і суб’єктивними. Зрозуміло, що від цього залежить їх ступінь достовірності.

Способом фіксації при предметній формі є фізичне вилучення предмета з наступним вміщенням його в інформаційну систему. За такої фіксації інформаційна система має не тільки інформацію про об’єкт, а й самий об’єкт, що створює умови для його подальшого цільового пізнання з урахуванням ситуації, що склалася.

Деякі вчені пропонують класифікацію інформації за формою подання, виділяючи знакову, графічну, іншу !; вербальну, цифрову, буквену, іконічну, звукозапис, перфозапис тощо^{[314] [315]}. Не вдаючись до аналізу таких класифікацій, скажемо лише, що форма подання становить результат фіксації, а тому вони повинні збігатися.

Крім наведених, можна проводити класифікацію інформації й за іншими критеріями залежно від мети, що стоїть перед дослідниками. Наприклад, В.С. Кузьмічов переконаний, що потрібно враховувати п’ять основних груп інформації: 1) дані про злочинну діяльність; 2) дані про фактичні обставини конкретного розслідуваного злочину; 3) дані про осіб, які підозрюються (обвинувачуються); 4) дані про правовий режим застосування криміналістичних прийомів і засобів; 5) дані, що впливають на прийняття тактичних рішень^[316]. Інші автори пропонують класифікації за іншими критеріями. Зрозуміло, що класифікації впливають на розвиток науки й удосконалення практичної діяльності з розслідування злочинів, кожна з них має особливе значення для вирішення певних завдань.

Слід зазначити, що дослідження класифікацій та аналіз визначених понять, запропоновані попередніми дослідниками, дозволили виявити дискусійні та небез- перечні положення, які автор урахував у процесі наукових пошуків. Результати розглянутих класифікацій, термінологічний апарат і наведені поняття створюють умови для проведення подальшого дослідження.

Наведені в цьому підрозділі класифікації інформації, що використовуються в криміналістиці та практичній діяльності з розслідування злочинів, дають підстави для висновків, що взагалі інформація являє собою дані про властивості, ознаки, діяльність і взаємовідносини об’єктів, які самі собою є нейтральними до наших потреб. Інформація набуває значення в результаті її оцінювання користувачем з позицій корисності та можливості вирішення тих завдань, які стоять перед ним. Інформація про об’єкти до моменту її використання є потенційною. Із моменту її залучення до процесу вирішення завдань вона стає активною. Саме це ініціює пошук, оцінювання та використання в розслідуванні інформації з інформаційних систем не тільки криміналістичного призначення, а й інших.

Фактичні дані становлять достовірну інформацію, яка, за умови, що вона стосується розслідуваної справи та є допустимою, стає складовою доказу. Докази являють собою єдність інформації та джерела. За процесуальним статусом інформацію можна класифікувати на докази й іншу інформацію, що не має статусу доказів. Орієнтуюча інформація ніяким чином до такої класифікації не належить. Використовуючи термін "орієнтуюча інформація”, треба мати на увазі, що це будь-яка інформація, яка в конкретній ситуації виконує орієнтувальну функцію. За певних обставин для орієнтування, поряд з іншою інформацією, можуть бути використані докази.

Особливе місце в класифікації за сферою використання має реєстраційна інформація. Це достовірна та достатня для вирішення певних завдань, зумовлених метою утворення конкретної інформаційної системи, інформація про об’єкти реєстрації, зафіксована певним способом на відповідних носіях.

За формами фіксації інформацію, що використовується в розслідуванні та при формуванні масивів інформаційних систем, ми класифікуємо на графічну, вербальну та предметну. Крім того, ми показали взаємозалежність форми фіксації та природи інформаційного сигналу і способом фіксації.

Таким чином, ми маємо всі підстави стверджувати, що останніми роками під інтенсивним впливом інформаційних технологій відбувається суттєвий приріст як узагалі знань, так і криміналістичних, зміцнюються міжпредметні зв’язки. Завдяки інтеґрації досягнення однієї науки органічно впливають на іншу, ініціюють її розвиток. Проґрес у науці у свою чергу впливає на відповідні галузі практичної діяльності. Причому під впливом інформаційних технологій практична діяльність, не будучи жорстко обмежена базовою, материнською наукою, для свого вдосконалення може користуватися досягненнями інших наук, що приводить материнську науку до необхідності наукового переосмислення цих знань із метою ефективнішого їх використання для вирішення конкретних практичних завдань. І хоча таке становище не можна вважати нормальним для розвитку як науки, так і практики, але його доводиться констатувати. Особливо, якщо це стосується сучасних інформаційних технологій, коли комп’ютерна техніка наявна в більшості практичних підрозділів, але спеціалізованого програмного забезпечення майже немає. Для опрацювання інформації використовують програмні продукти, орієнтовані на виконання не спеціальних завдань, а загального призначення або ті, що є плодами розроблень окремих програмістів із числа практичних працівників.

Розгляд низки традиційних питань і проблем криміналістики з використанням інформаційного підходу дозволяє зрозуміти сутність великої кількості процесів, провести паралелі й установити зв’язки між складовими, чого раніше зробити було неможливо. Використання сучасних досягнень інформатики, філософії, логіки й інших наук дозволяє переглянути з нових позицій наші уявлення про інформаційні процеси, удосконалити термінологію та понятійний апарат, здійснити класифікацію інформації, що використовується в науці криміналістиці та практичній діяльності з розслідування злочинів.

Ми проаналізували поняття інформації, які останніми роками все частіше використовуються в криміналістиці та суміжних науках, навели визначення понять кримінальної, криміналістичної та криміналістично значущої інформації, показали їх співвідношення та роль у криміналістиці, визначили позицію стосовно базового поняття інформації, що зумовило розгляд і переосмислення понять інформації, які використовуються в криміналістиці та суміжних науках.

У розділі з урахуванням позицій, зумовлених темою дослідження, розглянуто властивості інформації, проаналізовано вплив конкретної властивості на діяльність, пов’язану зі створенням і функціонуванням інформаційних систем, на об’єктивність, корисність, значення інформації, що міститься в інформаційних системах.

Базуючись на результатах ретельного аналізу існуючих понять, питань, що є дискусійними в криміналістиці з цього приводу, атрибутивних і прагматичних властивостей інформації, дано визначення понять криміналістичної, криміналістично значущої та кримінальної інформації. Уперше на монографічному рівні розглянуто властивості інформації та показано, яким чином вони впливають на процес розслідування в цілому й на створення та функціонування інформаційних систем зокрема. При цьому ми детально розглянули такі властивості, як достатність і достовірність, ку- мулятивність, емерджентність. У процесі дослідження дійшли висновку, що без визначеного кримінально- процесуальним законодавством джерела інформація, яка змістовно входить як складова доказу, втрачає такий статус, хоча й залишається достатньою та достовірною. Особливе значення для інформаційно-довідкового забезпечення розслідування має така властивість інформації, як її розсіювання, у тому числі й міжгалузеве. Саме це зумовлює пошук інформації про певні об’єкти, що потрапили до сфери кримінального судочинства, у різноманітних інформаційних системах незалежно від їх цільового призначення та відомчої належності.

У цьому розділі визначено позицію щодо реєстраційної інформації та запропоновано її поняття. Доведено, що інформаційні системи містять достовірну інформацію, у кількісному вираженні достатню для вирішення відповідних завдань. Наведено класифікації інформації, що використовуються в криміналістиці, у тому числі за походженням, за первинним призначенням і за значенням, визначено поняття "потенційна інформація”, розглянуто її роль і місце в розслідуванні злочинів. Обґрунтовано відмежування доказів від іншої інформації, що використовується в розслідуванні.

Крім того, ми висловили свою позицію стосовно впливу ситуації на визначення орієнтуючої функції інформації.