Процесуальний статус і значення в розслідуванні інформації, отриманої з інформаційних систем

Зазвичай розгляд правових питань, пов’язаних з обліковою діяльністю, учені починають із визначення правового статусу тієї чи іншої системи, тих чи інших нормативних актів (як правило, відомчих наказів), у яких приділяється увага тому чи іншому облікові, або їх системі, що функціонують у певних підрозділах.

Спробуємо відступити від стереотипів і скористатися звичайним прагматичним підходом. Згадаємо, що історично поява "кримінальної реєстрації”¹ була ініційована необхідністю збереження для подальшого неодноразового використання в боротьбі зі злочинністю відомостей про представників криміналітету, тобто злочинців, а також іншої інформації, яка сприяла розкриттю злочинів. Основним завданням, для вирішення ^[615] якого була потрібна й використовувалася інформація з цих обліків, було сприяння у боротьбі зі злочинністю, у розкритті конкретних злочинів. Саме необхідність сприяти розкриттю й розслідуванню і є тією головною метою, заради якої створено цілу низку обліків, до речі, розсіяних у різних правоохоронних органах і їх службах, але об’єднаних головним - метою, для досягнення якої інформація збирається, опрацьовується, зберігається та використовується. Зрозуміло, обійти увагою таке важливе питання неможливо. Навряд чи можна вважати повноцінною працю з криміналістики, у якій не досліджується правовий статус інформації, що отримується в процесі певної діяльності з розслідування.

Не викликає сумніву, що облікова інформація в розслідуванні може бути використана для вирішення цілої низки завдань - від установлення конкретних фактів при доказуванні до прийняття рішень у межах ОРД. Саме рівень завдань, для вирішення яких вона використовується чи може бути використана, зумовлює і відповідні вимоги до неї, до порядку її отримання й оформлення.

С.А. Ялишев з цього приводу говорить: "Важливою складовою розкриття й розслідування злочинів є доказування. Відповідно, криміналістична реєстрація, яка включає в себе й усі різновиди інформаційно-пошукових систем, повинна як складова інформаційного обслуговування кримінального процесу виконувати окрему правову функцію, тобто сприяти доказуванню"¹. ^[616]

Тож чи можна вважати доказами інформацію, що міститься в певних інформаційних системах? Які дії мають виконати суддя, слідчий, експерт чи оперативний працівник, щоб інформація, яка міститься в сучасних інформаційних системах, набула статусу доказів? Саме на ці питання ми й спробуємо відповісти в цьому підрозділі.

Треба сказати, що ні в переліку доказів, ні серед їх джерел жодна з норм чинного КПК України навіть не згадує про облікову інформацію. Ще двадцять років тому Р.С. Бєлкін констатував: "Ні в основах кримінального судочинства, ні в кримінально-процесуальних кодексах союзних республік не міститься згадки про криміналістичну реєстрацію в цілому чи про окремі криміналістичні обліки”¹. Незважаючи на суттєві зміни в КПК України, внесені останніми роками, ситуація з обліковою інформацією не змінилася. Не змінилася вона і в Російській Федерації, де було прийнято новий КПК. Те саме спостерігається в кримінально-процесуальному законодавстві всіх колишніх республік СРСР. І це дає підстави значній групі вчених уважати, що облікова інформація не має доказового значення, а виконує орієнтувальну функцію. Так, М.І. Долженко, розглянувши правовий статус інформації, отриманої за результатами перевірок за криміналістичними обліками, доходить висновку: "Результати перевірки за криміналістичними обліками, на нашу думку, самі собою доказового значення не мають. Щоб вони стали доказами, результат перевірки за обліками необхідно підт- ^[617] вердити висновком відповідної експертизи”¹.

Чи виникає потреба у проведенні експертиз за такою ж групою обліків оперативно-розшукового призначення, що здійснюють підрозділи ДІТ, коли ідентифікація відбувається за штучними ідентифікаторами (номерами й ін.). У таких випадках слідча практика не йде шляхом призначення та проведення експертиз. Належність указаних об’єктів і залучення їх до справи відбувається іншими шляхом. Але в будь-якому разі обирається такий, щоб у результаті його отримана інформація набула доказового статусу.

Думку М.І. Долженка поділяє В.І. Пашко, але при цьому він додає: ”При одержанні постанови про призначення експертизи експерт ще раз робить дослідження тих же слідів і тими ж методами”^{[618] [619]}. Аналіз висловлених думок змушує замислитися. Що ж є тією межею, яка розділяє результати двох однакових досліджень одних і тих самих об’єктів, проведених із використанням однакових методик і знань, одними й тими самими спеціалістами, за якою, з одного боку, знаходяться докази, а з іншого - документи з невизначеним статусом? Безсумнівно, доказам повинні бути властиві такі ознаки, як достовірність, відносність і допустимість. Навряд чи вказані автори мають сумнів стосовно достовірності та відносності інформації (в обох випадках, що розглядаються, досліджуються одні й ті самі об’єкти). Невирішеним залишається лише питання допустимості. Р.С. Бєлкін з цього приводу зазначає: "Реєстраційна інформація потенційно має доказовий або орієнтувальний характер. Але залишається незрозумілим, у яку форму повинна бути втілена ця інформація в тих випадках, коли вона може мати доказове значення"¹.

Як ми вже вказували, будь-який доказ характеризується достовірністю, відносністю й допустимістю. Відсутність однієї з цих складових перетворює його на звичайну інформацію.

Безперечно, дотримання процесуальної форми є умовою появи доказу і прямо пов’язане з допустимістю використання отриманих даних як доказів. "Процесуальна форма збирання й дослідження доказів виступає, по суті, універсальним комунікативним і засвід- чувальним засобом, засобом передачі доказової інформації адресату і створення необхідних ґарантій її надійності - достовірності й допустимості"¹, - влучно зазначають В.М. Тертишнік і С.І. Слинько. "Недотримання процесуальних правил оформлення доказів веде до визнання їх недопустимими"^{[623] [624]}. Саме заради допустимості й пропонується закріплення результатів дослідження у вигляді висновку експерта - доказу, який прямо передбачений ст. 65 КПК України. Одразу зауважимо, що ми не проти проведення експертиз і вважаємо, що наявність довідок ніяким чином не принижує їх значення. Але довідка є окремим документом і, відповідно, може виступати як окремий доказ. О.О. Доля з приводу інших документів говорить: "Форма і зміст інших документів як самостійного виду доказів у кримінальному процесі характеризується низкою особливостей. Обов’язковим атрибутом джерела фактичних даних інших документів є письмова форма. Способами збирання (формування) виду доказів, що розглядається, служить витребування або надання. Джерелом доказів стосовно іншого документа є автор документа. Правове становище вказаного джерела доказу визначається компетенцією автора документа. Письмовий акт, який надано некомпетентним органом, посадовою особою, не вважається іншим документом. Зміст інших документів завжди складають відомості про факти, що мають правове значення. Відображаючи обставини предмета доведення й непрямі факти, інші документи не породжуються подією злочину, а створюються в процесі закономірної діяльності державних і громадських організацій, підприємств, установ, посадових осіб і громадян”¹ Подібну думку висловлює і Р.Д.

Сучасна слідча та судова практика впевнено свідчить, що інформація, отримана з інформаційних систем, причому частіше некриміналістичних, яка вилучена в результаті обшуку або виїмки чи надана у формі довідок, використовується як докази. Це можуть бути довідки про наявність або відсутність якогось товару, його вартість, про здійснення якихось бухгалтерських чи управлінських операцій, яка може ґрунтуватись як на первинних облікових документах, так і на похідних, що складають масиви документальних або фактографічних систем. Усе частіше доказами виступає інформація, отримана з сучасних інформаційних систем з автоматичною реєстрацією інформації - систем обліку робочого часу, систем контролю знаходження на зв’язку в мережі мобільних телекомунікаційних систем, в Інтернеті тощо. В адміністративному судочинстві України активно впроваджується, а в деяких інших країнах уже існує практика використання інформації з систем відеоспостереження за дорожнім рухом та ін. Вважаємо, що це лише перший крок, наступним буде вирішення питань щодо можливості їх використання й у кримінальному судочинстві. Хоча окремі прецеденти використання даних записів відеоспостереження практика розслідування вже має.

Наведемо лише один приклад з особистої практики, коли інформація звичайної системи обліку робочого часу та квитків на авіапереліт сприяла встановленню цілої низки обставин у справі, розкриттю злочину, установленню особи злочинця. І хоча це сталося ще за радянських часів, сьогодні облікова політика суттєво не змінилася, тому що вона завжди має прагматичну мету - сприяти виконанню головних завдань, що стоять перед галуззю, відомством, підприємством, підрозділом або навіть особою. І, відповідно, в інформаційні системи має вмішуватися достовірна інформація про об’єкти обліку, достатня для вирішення тих завдань, які стоять перед нею.

Так, у справі про скоєння серії крадіжок у м. Луганську за оперативними даними під підозру потрапив громадянин Л., мешканець Риги. У процесі розслідування було встановлено, що на час скоєння крадіжок він відбував покарання у вигляді дострокового звільнення від позбавлення волі з обов’язковим притягненням до праці в спецкомендатурі м. Єкабпілса і "працював" на асфальтобетонному заводі.

Свою причетність до крадіжок у Луганську Л. заперечував, а з установи, де він відбував покарання, було отримано довідку, у якій категорично заявлено, що їх "вихованець" зі спецкомен- датури в указаний термін не вибував.

З метою з’ясування обставин у справі було здійснено перевірку осіб, які вилітали до Риги з Луганська та до Луганська з Риги, за базами даних відповідних аеропортів, що дало позитивний результат. Корінці авіаквитків на особу Л. у подальшому були вилучені виїмкою. У журналах обліку робочого часу та виконаних робіт, що велися на асфальтобетонному заводі м. Єкабпілса, у вказані терміни Л. значився як відсутній на роботі. Копії відповідних сторінок журналів, довідки з указаною інформацією, а також протоколи допиту осіб, що робили в них записи, були долучені до справи. У подальшому розслідуванні факти відсутності на роботі й у спецкомендатурі громадянина Л. в зазначені терміни підтвердилися. Таким чином, саме завдяки використанню облікової інформації було спростовано алібі Л. щодо його непричетності до скоєння злочинів у Луганську.

Отже, інформацію, отриману з відповідних інформаційних систем, причому різної відомчої належності, і у вигляді первинних документів (корінців авіабілетів - складових певної документальної системи обліку), і у вигляді довідки з асфальтобетонного заводу на підставі записів відповідних журналів і копій відповідних сторінок журналів, було використано як доказ у справі.

Виникає питання: чому довідки чи копії записів інформаційних систем некриміналістичного призначення можуть бути використані в доказуванні й підпадають під категорію "інших документів", а з цілої низки криміналістичних, прямим призначенням яких є сприяння розкриттю злочинів, - ні.

Як не парадоксально, але за часів радянської влади, а також у перші роки незалежності України на довідках за результатами використання інформації з деяких криміналістичних інформаційних систем містились застереження "До кримінальної справи не долучати!!!". Так, В.І. Пашко говорить: "Експертні обліки є оперативними обліками, результат перевірки їх оформлюється довідкою, на якій згідно з Положенням розташовується відбиток: "В кримінальну справу не підшивати"¹. Про необхідність вміщувати аналогічні вказівки на довідках за результатами використання інформації низки криміналістичних обліків ідеться і в інших роботах^{[628] [629]}, а також в окремих наказах МВС СРСР та МВС України^[630]. Свого часу, працюючи в експертній службі, згідно з указаними нормативними актами ми постійно давали такі довідки (ф. 15, ф. 16). Вони мали лише ситуативне значення дійсно орієнтуювального характеру і передусім орієнтували працівників карного розшуку на пошук певних осіб, викраденого майна й ін., після чого ставали непотрібні. Щоправда, часто їх долучали до оперативно-розшукових справ.

Чим же могла бути ініційована необхідність відомчої заборони долучати до кримінальної справи довідки, що містять інформацію з інформаційних систем, які мають відкритий, нетаємний характер, не стосуються негласної роботи, при цьому безпосередньо призначені сприяти розкриттю злочинів? На нашу думку, лише одним - недовірою до інформації, що в них міститься, і насамперед сумнівом у її достовірності, а та- кож відсутністю певних наукових обґрунтувань правового статусу інформації, отриманої з криміналістичних інформаційних систем. Забороняючи використовувати облікову інформацію зі своїх систем, відомство, по суті, визнавало їх ненадійність. А це означає, що особа, яка давала довідку, не могла бути впевненою, що інформація про будь-які властивості об’єкта в інформаційній системі стосується якогось конкретного об’єкта чи події або є достовірною. Ці проблеми прямо пов’язані з організацією функціонування систем, базою ж для організації є їх досконале правове реґулю- вання.

Особистий багаторічний досвід оперативної та експертної роботи, а також результати узагальнення практики інших осіб і підрозділів дають підстави навіть не допускати такої ситуації, що спеціаліст, який виконував перевірку за обліками (у ДНДЕКЦ це, як правило, кваліфікований експерт), дає довідку, не будучи впевненим у своїх знаннях і результатах дослідження, у якому він скористався інформацією певної облікової системи. Проблемною була сама система.

До речі, чинні нормативні акти вже не містять таких застережень¹. З одного боку, це свідчить про зростання ступеня довіри до інформації, що міститься в криміналістичних інформаційних системах, а з іншого постає питання: чи достатньо вреґульованими є відносини, які виникають у сфері її обігу, щоб забезпечити її достовірність, відносність і допустимість? Відповідно до чинного КПК доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд ^[631] установлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, вину особи, яка вчинила це діяння, й інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи ^ При цьому вони повинні мати відношення до предмета доказування, бути отримані з належних джерел і зафіксовані з дотриманням вимог КПК у відповідній формі. "Доказами в кримінальному процесі можуть виступати лише достовірні фактичні дані. Це дані, джерела та способи отримання яких відомі, допустимі за законом, які можна перевірити, підтверджені сукупністю інших даних і відповідають об’єктивній дійсності"^{[632] [633]}, - стверджують В.М. Тертиш- ник і С.В. Слинько.

Однією з суттєвих властивостей доказу є достовірність. "Достовірними є докази, якщо вони за своїм змістом відповідають фактичним обставинам, що мали місце в дійсності. Іншими словами, ці відомості є правдивими"^[634]. "Достовірність знання, - переконаний

Є.Д. Лук’янчиков, - це впевненість у його істинності, ствердження, а не припущення"^[635].

Достовірність облікової інформації прямо залежить від повноти й адекватності відбиття відомостей про певні властивості об’єктів обліку у відповідних облікових одиницях (картках, записах у журналах і базах даних тощо). Під такими відомостями розуміються фактичні дані про певний об’єкт чи подію. Буквально термін "фактичні дані” означає дані, що ґрунтуються на фактах¹. Причому самий факт не може бути достовірним чи ні. Достовірними чи ні можуть бути лише наші знання про нього, інформація, дані^{[636] [637]}. Інформація, яка не відповідає вказаним вимогам, не може бути використаною в доказуванні та при прийнятті рішень у процесі розслідування. Недостовірна інформація приводить до помилкових рішень, що виключає можливість її використання в доказуванні. Із цього приводу справедливо говорить В.Т. Очередін: "Недостовірні відомості не можуть бути покладені в основу обвинувачення чи встановлення юридично значущих обставин у справі"^[638]. Такі самі вимоги ставляться й до інформації, яка складає масиви чи бази даних інформаційних систем.

Необхідність отримання з інформаційних систем достовірної, допустимої інформації зумовлює: по-перше, поповнення їх масивів інформацією, яка б відповідала вказаним вимогам; по-друге, використання для її опрацювання, зберігання та видачі таких методик, які б не дозволяли втрачати вказані властивості та не допускали її перекручування; по-третє, на виході з системи вона має подаватись у формі, яка не суперечить допустимості її використання як доказу.

Відносність інформації (фактичних даних) - обов’язкова ознака доказу. Говорячи про значення у доказуванні результатів судової ідентифікації, М.Я. Сегай підкреслює: "Щоб служити доказом у справі, об’єкт, що ототожнюється, повинен об’єктивно, незалежно від свідомості суб’єкта доказування і його логічних міркувань, пов’язаних із подією злочину”¹. ”Під відносністю доказів розуміється зв’язок між змістом останніх та обставинами, що підлягають установленню у справі, який дає можливість використовувати ці докази для з’ясування вказаних обставин”^{[639] [640]}. Для того щоб стати доказом, фактичні дані мають стосуватися справи. Відомості, які не підтверджують або не спростовують фактів, що мають значення для справи, не можуть розглядатись як докази^[641]. "Принципове значення має саме відношення доказів до злочину, що розслідується. У разі відсутності відносності використання інформації у конкретній справі є безглуздим"^[642], - стверджує О.Б. Соловйов.

Достовірність і відносність інформації досить тісно взаємопов’язані. В одних інформаційних криміналістичних системах (обліках) вміщено інформацію стосовно об’єктів, відносність яких до конкретного злочину безперечна (сліди, інформація та номери викрадених речей, зброю тощо), в інших містяться ті, відносність (зв’язок) яких з подією злочину встановлюється саме за результатами перевірки за обліками.

Не буде перебільшенням сказати, що і відносність, і достовірність, а як підсумок і допустимість напряму залежать від правового реґулювання процесів роботи з отримання й опрацювання інформації як при розслідуванні конкретної кримінальної справи, так при її передачі в інші справи, а також в інформаційні системи. Саме досконале правове реґулювання організації функціонування інформаційних систем є ґарантом достовірності інформації, що в них міститься, її захисту від перекручування та неправомірного знищення. Виконати ж своє головне призначення в розслідуванні - стати доказом у справі - інформація, що міститься в інформаційних системах, може лише за умови її відповідності основним вимогам, які ставляться до доказів. Вона повинна бути достовірною, допустимою та відносною. Причому в ч. 2 ст. 65 КПК України законодавець наводить перелік джерел фактичних даних (інформації), серед яких указуються висновки експерта, протоколи слідчих дій, протоколи, складені за результатами оперативно-розшукових заходів, інші документи ¹. Ми не наводимо повного переліку джерел, але констатуємо, що серед них не згадуються інформаційні системи. Р.С. Бєлкін про це говорив неодноразово, розглядаючи питання правового забезпечення криміналістичної реєстрації¹. На нашу думку, така деталізація на законодавчому рівні не сильно впливає на можливість використання даних, що містяться в інформаційних системах, як доказів, і сьогодні для цього майже ніяких заперечень немає. ^[643]

Розглянемо принцип формування масивів сучасних криміналістичних інформаційних систем. Поряд з іншими, серед джерел доказів, законодавець указує висновки експерта й протоколи слідчих і судових дій. Зазначимо, що вони є первинними документами, які складаються за результатами пізнання окремих фактів та об’єктів у процесі проведення слідчих, судових дій і стають складовими специфічної документальної інформаційної системи, якою є кримінальна справа. Іншу групу документів указаної системи складають документи, які становлять результати аналізу та синтезу перших, у їх резолютивній частині відображається зміст рішення, яке приймає слідчий або суддя за результатами узагальнення всіх доказів, наявних на момент прийняття такого рішення (вирок, постанова про притягнення як обвинуваченого та ін.). Не буде перебільшенням сказати, що основна кількість криміналістичних інформаційних систем (за винятком обліків довідково-допоміжного призначення, які ведуть підрозділи експертної служби) містить інформацію, що є результатом опрацювання саме вказаних вище первинних документів. Так, наприклад, підставами для поставлення на оперативно-довідковий і дактилоскопічний облік, який ведуть підрозділи ДІТ МВС України та УІТ УМВС України, є: постанови про притягнення як обвинуваченого, вирок суду, санкціоновані прокурором протоколи, складені відповідно до статті 426 КПК України, постанови про заведення оперативно-розшу- кових справ, постанови про затримання осіб, які підозрюються в занятті бродяжництвом¹. Як видно з наве- ^[644] деного, підставою для поставлення на облік є наявність указаних документів: у них і міститься інформація, яку опрацьовують відповідно до вимог інформаційної системи, - здебільшого це стосується тієї, що відображається в алфавітній картці ф. № 1. Також вони є підставою для дактилоскопування осіб, що стають об’єктами дактилоскопічної картотеки цього обліку. "Для реєстрації об’єктів, що мають причинні зв’язки з подією злочину, юридичною підставою взяття на облік певних об’єктів служать також протоколи слідчих дій"!, - говорять Г.М. Мєретуков, С.О. Данильян, О.В. Гусєв.

У результаті спеціального, цілеспрямованого опрацювання первинних документів, які, по суті, виступають як докази в справі, виділяється фактографічна інформація стосовно окремих фактів чи об’єктів. Ця інформація структурується за визначеною системою, що прийнята в певній інформаційній системі й посідає в ній своє місце. Одна частка її призначена сприяти розкриттю злочину, за яким безпосередньо вона зібрана (частіше це відомості про невстановлені об’єкти та їх зображення), інша - сприяти майбутньому розслідуванню інших кримінальних справ. Як правило, це інформація про встановлені об’єкти, що були причетні до злочину (про злочинців, знаряддя тощо). Саме таким чином і з’являється значна доля інформації, яка складає масиви криміналістичних інформаційних систем. Про неї Р.С. Бєлкін говорить: "... у тих випадках, коли носіями інформації є об’єкти, прямо пов’язані зі злочином (наприклад сліди пальців рук, що вилучені з місця події, стріляні гільзи, описи викраденого майна ^[645] та ін.), ця інформація потенційно є доказовою”¹. Точніше, інформація, вміщена до таких систем, є достовірною і відносною. І, містячись у матеріалах справи на носіях, визначених законодавцем як джерела доказів, вона була складовою доказу. Однак, будучи переданою до фактографічної інформаційної системи, чим, по суті, є криміналістичні інформаційні системі (обліки), перейшла на другий носій, набрала їншої форми, яку законодавець прямо не передбачає як джерело доказу. Отже, вона втрачає таку якість, як допустимість, і, відповідно, статус доказу. Саме тому для надання їй такого статусу і виникає необхідність фіксувати інформацію на певному носії у формі довідки, яка може виступати доказом як "інший документ”. Винятком у такому разі є об’єкти колекцій (наприклад кулегільзотек та ін.), які визнані речовими доказами та передані до криміналістичної інформаційної системи на відповідальне зберігання (зрозуміло, з метою використання в роз- шуковій роботі).

Тепер з’ясуємо, чи відповідають довідки (і насамперед інформація, яка в них відображена) вимогам, що ставляться до доказів. Безперечно, якщо джерелом є документальні інформаційні системи (у нашому випадку - кримінальні справи), її достовірність і допустимість не викликає сумніву - документи, у яких вона відображена, складені з дотриманням норм КПК і введені в процес з дотриманням процесуальної форми. Але ж чи не втрачає свого статусу така інформація в разі її перенесення до фактографічних інформаційних систем криміналістичного призначення? Це питання потребує окремого розгляду. Зазначимо, що більшість ^[646] криміналістичних інформаційних систем є фактографічними. Основним джерелом формування їх масивів, як уже сказано, здебільшого є документи, долучені до кримінальних справ. Це протоколи слідчих і судових дій, інші процесуальні документи, вироки суду та судові рішення, з яких отримується інформація, що вміщується в облікові документи або бази даних.

Говорячи про експертно-криміналістичні обліки, А.В. Гусєв досить влучно підмічає: "Часто об’єкти, що направляються для перевірок за облікам, уже визнані речовими доказами в кримінальній справі, що розслідується. Така специфіка об’єктів формування криміналістичних обліків і перевірок за ними дозволяє говорити про можливість отримання не абстрактної, потенційно криміналістично значущої інформації, а конкретної інформації, що має доказове значення"¹. Зауважимо, що він говорить не про докази, а про наявність підґрунтя для отримання доказів. Також раціональною є думка вказаного автора про доцільність введення замість довідки іншого процесуального документа, який би мав силу джерела доказу та складався після перевірок за криміналістичними обліками, лише якщо на криміналістичному обліку стоять об’єкти, визнані речовими доказами в справі, а також зразки для порівняльних досліджень, отримані процесуальним шляхом¹. Така позиція заслуговує на підтримку. Як ^[647] раніше вказувалося, коли йдеться про криміналістичні обліки, які ведуть експертні підрозділи, досить часто ідентифікацію об’єктів за їх відображеннями проводять спеціалісти - експерти-криміналісти. Причому і при ідентифікації в процесі перевірки за обліками, і в процесі експертного дослідження вони використовують однакові знання і, по суті, однакові методики. "Будь-яке ідентифікаційне дослідження потребує спеціальних знань у сфері криміналістики"¹, - переконаний М.Я. Сегай. Та іншого й не може бути. В Україні досить часто це одна особа, яка виконує дві різні дії, виступаючи або як спеціаліст, або як експерт. До речі, кримінально-процесуальне законодавство України на відміну від кримінально-процесуального законодавства деяких інших країн СНД не заперечує участі як експерта особи, що брала участь у цій справі як спеціаліст.

Одним із напрямів удосконалення нормативної бази є її спрямованість на забезпечення достовірності та відносності інформації, що вмішується до інформаційних систем. Останніми роками в деяких відомчих нормативних актах приділяється особлива увага процедурі відображення інформації в таких системах. Причому як отриманої з відповідних первинних документів, так і у вигляді різноманітних відображень властивостей об’єктів, що підлягають обліку в певних системах. Вони часто представлені в додатках до протоколів або речовими доказами. Зазначимо, що низка криміналістичних інформаційних систем, здебільшого тих, що призначені створювати умови для ідентифікації об’єктів обліку за власними ознаками, поряд з різноманітною інформацією стосовно їх походження, результатів ^[648] попередніх досліджень, містять відображення певних властивостей об’єкта (сліди чи їх копії), які, по суті, є джерелами інформації та допомагають пізнавати відображені властивості об’єкта.

Так, згідно з вимогами Інструкції про порядок функціонування дактилоскопічного обліку експертної служби МВС України, затвердженої наказом МВС України № 785 від 11.09.2001 р., реєстраційні картки слідів рук, що складають масиви слідотек дактилоскопічних обліків, містять інформацію про місце вилучення сліду, номер кримінальної справи, копії слідів рук у масштабі 3:1, дані про спеціаліста, що їх вилучив, про експерта, який їх досліджував, про особу, котра склала реєстраційну картку, дату її заповнення й ін.¹.

Наведене дає підстави стверджувати, що інформація, яка міститься в картці, є достовірною, стосується конкретної події. Вона отримана з відомого, такого, яке можна перевірити, не забороненого КПК джерела; містить відомості про осіб, що її отримали, опрацьовували та вносили до системи. За необхідності її можна додатково перевірити за матеріалами відповідної кримінальної справи. Іншими словами, за умови сумлінного дотримання інструкції та ставлення до службових обов’язків фахівців, достовірність і відносність джерела чи інформації, що вміщені до системи, не викликають сумніву. Аналогічний підхід використовується і в інших державах колишнього СРСР. М.П. Ісаченко та А.О. Сафонов про обліки МВС РФ говорять: "Відповідальність за повноту й достовірність інформації в облікових документах, а також своєчасність їх надання до ^[649]

ІЦ несуть працівники, які складають відповідні облікові документи”¹.

Розглянемо питання допустимості її використання як доказу. "Допустимість доказу означає його законність, правомірність його використання для встановлення істини. Насамперед вона визначається допустимістю того джерела, яке містить доказ"^{[650] [651]}, - переконаний Р.С. Бєлкін. "Допустимість - це придатність доказів відносно джерел і кримінально-процесуальних правил отримання та фіксації відомостей"^[652]. "Пов’язуючи допустимість доказів із процесуальним порядком їх отримання, закон не тільки має на меті захистити громадян від незаконного втручання в їх законні права й інтереси, а й виходить із того, що такий порядок є ґарантією отримання достовірних доказів"^[653], - зауважують В.М. Тертишник і С.В. Слинько. Іншими словами, допустимість прямо залежить від порядку отримання та форми, у якій подано відповідну інформацію. "Оцінюючи доказ з точки зору його допустимості, слідчий і суд передусім звертають увагу на те, чи вказано в законі цей вид фактичної інформації і чи не було допущено процесуальних порушень при її виявленні та фіксації"¹, - підкреслює А.Р. Ратінов.

Як указувалося раніше, видача інформації з інформаційних систем здійснюється на основі запиту користувача. Такий запит може скласти на формалізованому бланку або в довільній формі слідчий або оперативний працівник. До речі, як свідчить практика, ініціаторами перевірок виступають не слідчі, а опер- уповноважені.

Відповідь на запити дається у вигляді довідки за результатами перевірки за інформаційною системою. Така довідка відповідає вимогам, які ставляться до офіційних документів. Вона має відповідні реквізити й містить інформацію про певний об’єкт, узяту з певної системи, а в разі проведення ідентифікаційних досліджень - про їх результати. Інформація, що міститься в цих довідках, є достовірною та відносною, а самі довідки відповідають вимогам, що ставляться до доказів, тобто є допустимими. Ми підтримуємо точку зору В.А. Жбанкова, який стосовно довідок говорить: "Документ, що видається реєстраційною установою, - довідка перевірки за криміналістичним обліком - відповідає повною мірою вимогам документа: відносності, допустимості, достовірності й дає підстави органам, що здійснюють правосуддя, розглядати її як доказ"¹.

У КПК України не наводяться вимоги до форми інших документів та їх реквізитів, а лише говориться, що документи є джерелом доказів, якщо в них викладено або засвідчено обставини, які мають значення для справи^{[654] [655]}. Стосовно "інших документів” досить влучно зазначає Г.М. Міньковський: "Порядок збирання доказової інформації, що міститься в документах, пристосований до виявлення, отримання та закріплення в справі фактичних даних довідкового характеру, доброякісність яких залежить переважно від компетентності осіб, що нею володіють. Поряд із тим, зміст інформації та умови надання їй документальної форми в разі необхідності можуть бути перевірені за допомогою слідчих (судових) дій. У зв’язку з тим, що можливі перешкоди та перекручування при збиранні доказів цього виду можна доволі легко виявити (у порівнянні, наприклад, з отриманням показань), процесуальна реґ- ламентація витребування документів (включаючи вимоги складання нових документів) відносно проста. Саме тому частина (але тільки частина!) процесуальних ґарантій, які відносяться до отримання інформації, замінюється ґарантіями, що випливають з реґламен- тації службової чи громадської діяльності осіб, котрі складають такі документи"¹.

Сучасна слідча практика свідчить, що для використання інформації інформаційних систем з автоматичною реєстрацією (інформаційні системи операторів мобільного телефонного зв’язку, провайдерів Інтернету й ін.) як доказів слідчі, керуючись статтями 178, 183, 187, 187-1 КПК України, складають подання на проведення виїмки інформації, знятої з каналів зв’язку і, відповідно, отримують роздруківки (копії електронних записів певних баз даних) з’єднань конкретних абонентів мобільного зв’язку із зазначенням часу та ^[656] місць доступу до мережі й іншу інформацію стосовно зв’язку. Аналогічним чином можна отримати інформацію від провайдерів комп’ютерних мереж, з систем ві- деоспостереження, а також з будь-яких інших інформаційних систем, причому незалежно від їх відомчої належності. Як витребування довідок, так і проведення виїмок є шляхами введення інформації з інформаційних систем у матеріали справи, які не суперечать вимогам, що ставляться до доказів. Ще в 1970 році М.Я. Сегай говорив: "За певних обставин результати оперативної ідентифікації (установлення особи рецидивіста за знайденими на місцях подій слідами рук; ідентифікація джерела походження фальшивих грошей, куль, гільз; впізнання злочинця за оперативними фотоальбомами тощо) після їх відповідного процесуального оформлення можуть стати судовими доказа- ми"¹.

Таким чином, можна стверджувати, що ніяких заперечень для використання як доказів інформації, що міститься в інформаційних системах, немає. Головне, щоб отримані результати відповідали вимогам, які ставляться до доказів. Це, відповідно, потребує від правоохоронця глибоких знань криміналістики та кримінально-процесуального законодавства, а також уміння використовувати ці знання на практиці.

Отже, питання стосовно процесуального статусу та можливості використання інформації, що міститься в інформаційних системах, є досить важливими. І хоча на сьогодні в літературі з цього питання дискусія ще триває і, зрозуміло, пропонуються різноманітні шляхи ^[657] для вдосконалення інформаційних систем і законодавства, можна сказати таке:

1) більшість сучасних інформаційних систем містять достовірну інформацію про певні властивості, стан або діяльність об’єктів обліку;

2) у деяких криміналістичних інформаційних системах вона є похідною від доказів (наприклад слідоте- ки дактилоскопічних обліків НДЕКЦ, кулегільзотеки, облік викраденого майна, зброї, номерних речей та ін.), що зумовлює безперечність її достовірності й відносності до події, що розслідується;

3) відносність і достовірність інформації, отриманої з інших інформаційних систем, за необхідності також установлюється в процесі розслідування;

4) що стосується допустимості, то ця властивість набувається саме діями з виявлення інформації та вилучення її з певної інформаційної системи.

Як указувалося вище, така інформація може бути отримана з інформаційних систем у процесі виїмки, виїмки інформації, знятої з каналів зв’язку, у процесі слідчого огляду й інших слідчих дій і залучена до справи у вигляді складової відповідного протоколу чи додатка до нього або речового доказу. Також вона може бути отримана у вигляді довідки, як правило, на конкретні запити суб’єктів розслідування. У такому разі вона долучається до справи як "документ" - різновид доказів, передбачений статтею 65 КПК України.

Довідки правоохоронним органам даються на їх запити. Так, у ст. 11 Закону України "Про міліцію" сказано, що міліція має право "одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об’єднань громадян на письмовий запит відомості (у тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), не-

обхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції”¹. Зазначимо, що велика кількість таких довідок складається на основі інформації певних інформаційних систем.

Особливими випадками у використанні даних з інформаційних систем криміналістичного призначення є ті, коли за результатами перевірки відбувається ідентифікація об’єктів за їх власними ознаками, що відобразились у слідах, виявлених при оглядах місць подій за нерозкритими злочинами. Такі ситуації є типовими для перевірки об’єктів за обліками оператив- но-розшукового призначення, які ведуть підрозділи експертної служби. При цьому слід мати на увазі, що для перевірки за обліками складається запит на перевірку не взагалі за масивом обліку, а конкретних об’єктів за конкретними слідами. За результатами таких перевірок спеціаліст, який їх здійснює, складає відповідну довідку. Для введення в матеріали кримінальної справи результатів таких перевірок як доказу сучасна практика йде шляхом призначення та проведення експертиз. Наявність висновку експертизи в таких випадках робить майже непотрібною в матеріалах справи довідку експерта про результати перевірки за масивами конкретних обліків. Говорячи про оформлення результатів перевірки за кулегільзотекою, А.В. Іщен- ко й А.В. Грищенко зазначають: "Результати проведення перевірок оформлюються у вигляді довідок, які не мають процесуального статусу доказів. Тому в разі отримання позитивних результатів перевірки експерт повідомляє про це органам, що здійснюють розслідування кримінальної справи, чекає від них офіційної постанови про призначення експертизи, після чого по- ^[658]

вторно проводить весь цикл дослідження об’єкта” ¹. Ніяким чином не принижуючи значення результатів ідентифікації в процесі перевірки за обліками, зазначимо, що сьогодні навряд чи є необхідність у скасуванні такого шляху. І продиктовано це, по-перше, узагалі не- визначеним процесуальним статусом криміналістичних обліків. Із цього приводу слушно зауважують ті самі автори: "Очевидно, що для підвищення оперативності роботи криміналістичних обліків треба надати оперативній перевірці статусу самостійного виду висновку експерта, який здійснюватиметься на основі постанови органів дізнання, слідства чи суду. Однак вирішувати це питання доцільно лише після визначення процесуального статусу самих криміналістичних обліків"^{[659] [660]}. До цієї думки можна тільки додати, що визначенню такого статусу криміналістичних обліків, а можливо, лише окремої їх категорії, має передувати ретельне дослідження змісту кожної інформаційної системи (зазначимо, що інформаційна система не збирає, а отримує інформацію). Усе це, безперечно, потребує серйозного наукового осмислення і відносить цей напрям наукових досліджень до актуальних. Водночас, як не прикро, але наведені в першому підрозділі результати аналізу наукових досліджень з проблем інформаційного забезпечення розслідування впевнено свідчать, що сьогодні цим питанням на науковому рівні уваги майже не приділяється.

Одним із напрямів, що сприяє вміщенню до інформаційних систем достовірної інформації в кількості, достатній для вирішення певних завдань, що стоять перед конкретним обліком, є вдосконалення правового реґулювання організації та функціонування інформаційних систем, і насамперед криміналістичних. Цьому сприяє правове реґулювання процедури вміщення інформації про об’єкти обліку до таких систем та їх функціонування. Важливе місце в системі правового забезпечення створення та функціонування інформаційних систем посідають чинні закони та відомчі нормативні акти - накази, інструкції тощо.

6.2.